Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №911/1033/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2026 р. Справа№ 911/1033/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР»

на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2026

у справі № 911/1033/26 (суддя Д.Г. Заєць)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАЙФ БЦ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР»

про стягнення заборгованості у розмірі 813 192,07 грн,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАЙФ БЦ» звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» про стягнення заборгованості за Договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №20/11/24 від 20.11.2024 у сумі 813 192,07 грн, з яких: 400 000,00 грн основного боргу, 182 259,05 грн пені, 18 156,15 грн 3% річних, 164 000,00 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.06.2026 у справі №911/1033/26 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАЙФ БЦ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАЙФ БЦ» 400 000,00 основного боргу, 125 897,40 грн пені, 48 776,87 грн інфляційних втрат, 18 156,15 грн 3% річних, 164 000,00 грн штрафу та 9 081,96 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 11, 509, 530, 546, 549, 610, 611, 615, 625, 626, 628, 629, 762, 901, 903 Цивільного кодексу України, статей 230-232 Господарського кодексу України та встановленими судом обставинами наявності між сторонами договірних правовідносин та неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором щодо своєчасного та у повному обсязі розрахунку за послуги, надані за договором.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити оскаржуване рішення в частині стягнення штрафних санкцій. Апелянт просить розглянути клопотання про зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки, задовольнити його у повному обсязі та зменшити розмір пені (182 259,05 грн) та штрафу (164 000,00 грн) на 90% від початково заявленого розміру.

Вважає, що судом неправильно застосовано норми статі 61 Конституції України, статті 549 ЦК України, оскільки стягнуто і штраф, і пеню. Тобто відповідача двічі притягнуто до відповідальності за одне і те ж порушення. Також судом не перевірено наданий позивачем розрахунок, зокрема в частині бази нарахування, строків, а також розміру нарахування неустойки. Зокрема, умовами договору стягнуто пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, у той час як умовами договору передбачено стягнення потрійної облікової ставки. Також, судом неправильно визначено день, з якого зобов`язання відповідача за договором є простроченим. За умовами п. 3.2 Договору, орендна плата сплачується протягом 5-ти робочих днів, а тому прострочення виконання цього обов`язку виникає на 6-й робочий день, тобто з 25.12.2024, а не з 23.12.2024 як помилково встановлено судом першої інстанції.

Судом першої інстанції неправильно розраховано суму штрафу, а саме, на всю суму заборгованості у розмірі 820 000,00 грн, а не на її залишок (400 000,00 грн).

Ухвалюючи оскаржуване рішення в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, суд першої інстанції зазначив, що відповідач був «належним чином повідомлений про розгляд даної справи через систему «Електронний суд», але відзиву у встановлений строк не подав.

Вказаний висновок господарського суду є передчасним, формальним та таким, що призвів до грубого порушення статей 2, 7, 13, 42, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), з огляду на те, що Позивач у позовній заяві зазначив електронну пошту Відповідача (Скаржника) як t.agrocentr@gmail.com. Однак, дослідженням реквізитів оригіналу Договору оренди № 20/11/24 від 20.11.2024 року встановлено, що Сторони погодили єдину офіційну електронну адресу ТОВ «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» для здійснення всього документообігу та комунікації, а саме: Ponomarenko.osp@gmail.com.

Зазначення Позивачем у позові сторонньої електронної адреси призвело до того, що первинні процесуальні документи та ухвали суду направлялися за невідповідними реквізитами.

Також, Товариством подано клопотання про зменшення заявленої до стягнення неустойки на 90%, яке обґрунтоване тим, що відповідач не допускав навмисного чи злісного ухилення від виконання зобов`язань. Протягом лютого-квітня 2025 року Відповідач добровільно та за власний кошт сплатив більшу частину вартості послуг - 420 200,00 грн. Товариство повністю визнає залишок основного боргу (400 000,00 грн) та підтверджує намір добровільно погасити його найближчим часом, що свідчить про вжиття заходів для врегулювання спору.

17.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Позивач не погоджується з доводами та аргументами, викладеними Відповідачем в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи, і не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги та зміни рішення Господарського суду Київської області в частині зменшення розміру стягнення штрафних санкцій на 90%.

У судове засідання 01.10.2026 представники Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАЙФ БЦ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» не з`явились.

Водночас, 30.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, у якому ТОВ «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» просить розглядати справу у судовому засіданні 01.10.2026 без його участі. Доводи та вимоги апеляційної скарги підтримує у повному обсязі, просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в оскаржуваній частині.

Також, 30.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, у якому ТОВ «АГРОЛАЙФ БЦ» просить розглядати справу у судовому засіданні 01.10.2026 без його участі та залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

У судовому засіданні 01.10.2026 колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як убачається із доводів апеляційної скарги, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції виключно в частині вимог про стягнення штрафних санкцій, відповідно, апеляційний перегляд здійснюється виключно щодо цих вимог.

Обговоривши доводи апеляційної скарги ТОВ «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР», відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАЙФ БЦ» (за договором - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» (за договором - орендар) 20.11.2024 укладено Договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №20/11/24 (далі - Договір), згідно умов п. 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених даним Договором, Орендодавець зобов`язується надати в строкове платне користування Орендареві сільгосптехніку (з екіпажем), а саме: комбайн зернозбиральний САТ LEXION 585R, заводський номер - НОМЕР_1 (надалі іменується «Транспортний засіб») та забезпечити своїми силами керування та технічну експлуатацію, а Орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування сільгосптехніку під керуванням екіпажу (тракториста-машиніста) Орендодавця, та сплачувати Орендодавцеві орендну плату згідно умов цього Договору. Екіпажем (тракторист-машиніст) є працівник Орендодавця, а саме: ОСОБА_1, з посвідченням тракториста-машиніста серія НОМЕР_2 видано 27.06.2007. Екіпаж (тракторист-машиніст) підпорядковується розпорядженням Орендодавця щодо керування та технічної експлуатації і розпорядженням Орендаря щодо комерційної експлуатації транспортного засобу (п. 1.2 Договору).

Згідно п.п. 2.1, 2.2 Договору, передання Транспортного засобу від Орендодавця до Орендаря здійснюється на підставі відповідного Акта приймання-передачі у п`ятиденний строк з моменту укладення даного Договору. Акт приймання-передачі підписується уповноваженими представниками Сторін. Транспортний засіб вважається переданим в оренду з моменту підписання вищезазначеного акту.

Розмір орендної плати визначатиметься Сторонами в Акті надання послуг (приймання-передачі наданих послуг) оренда сільськогосподарської техніки з екіпажем (надалі по тексту «Акт») і розраховуватиметься виходячи із ціни за 1 (один) гектар ( надалі «Га») або за кількість послуг з оренди чи загальної кількості днів орендованої техніки. Остаточна вартість за оренду сільськогосподарської техніки (сума до оплати) обчислюється і оплачується в гривнях, що становить загальну кількість Актів, в яких вказується кількість оброблених площ або кількість послуг орендованою сільськогосподарською технікою у тому числі ПДВ. Орендна плата сплачується за домовленістю сторін в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця протягом 5-ти робочих днів після підписання Акта приймання-передачі наданих послуг. Орендар на підставі рахунку на плату, наданого Орендодавцем у паперовому або електронному вигляді має право перерахувати на розрахунковий рахунок Орендодавця аванс. Сплачений Орендарем авансовий платіж враховується при остаточному розрахунку за цим Договором. Орендар має право достроково сплатити орендну плату на користь Орендодавця. Орендна плата сплачується Орендарем за фактичний термін користування Об`єктом оренди. Першим днем строку, за який Орендар повинен вносити орендну плату за цим договором, є день підписання Сторонами акту прийому-передачі в оренду Транспортного засобу, а останнім днем цього строку є день підписання Сторонами Акта приймання-передачі (повернення) Транспортного засобу з оренди (п.п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору).

Відповідно до п. 6.1, 6.3 Договору, після припинення дії/розірвання Договору Орендар зобов`язаний передати Орендодавцю Транспортний засіб протягом 2 (двох) календарних днів з моменту припинення дії Договору чи його розірвання. При передачі Транспортного засобу складається Акт приймання-передачі (повернення), який підписується уповноваженими представниками Сторін. Транспортний засіб вважається фактично повернутим Орендодавцю з дати підписання Акта приймання-передачі (повернення) (п. 6.4 Договору).

У п. 7.1 Договору сторони погодили, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та діє до « 31» грудня 2024 року, однак, до повного виконання сторонами прийнятих договірних зобов`язань, оплати послуг з оренди сільськогосподарської техніки. Якщо за один календарний місяць до завершення строку дії даного Договору жодна із Сторін не звернеться письмово одна до одної з ініціативою про завершення договірних правовідносин, даний Договір вважається автоматично продовженим на наступний рік та тих самих умовах (п. 7.2 Договору).

Як встановлено судом першої інстанції, 21.11.2024 в селі Кулажинці, Броварського району Київської області, уповноваженими представниками сторін підписано Акт приймання передачі сільськогосподарської техніки до Договору оренди сільськогосподарської техніки (з екіпажем) від 20.11.2024 №20/11/24, згідно якого, позивач передав, а відповідач прийняв: комбайн марки CAT LEXION 585R, двигун НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_4 , видане 01.11.2021 під керуванням екіпажу (тракториста-машиніста) Орендодавця ОСОБА_1, з посвідченням тракториста-машиніста серія НОМЕР_2 , що видане Білгород-Дністровським ІДТН 27.06.2007.

На виконання п.3.2 Договору, 16.12.2024 позивачем виставлено відповідачеві рахунок на оплату №78, згідно Договору в кількості однієї послуги за ціною 820 200,00 грн, в тому числі ПДВ 136 700,00 грн.

16.12.2024 в селі Кулажинці, Броварського району Київської області, уповноваженими представниками сторін підписано Акт приймання-передачі (повернення) сільськогосподарської техніки до договору оренди сільськогосподарської техніки (з екіпажем) від 20.11.2024 року №20/11/24, згідно якого, відповідач передав, а позивач прийняв комбайн марки CAT LEXION 585R, двигун НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_4 , видане 01.11.2021 під керуванням екіпажу (тракториста-машиніста) Орендодавця ОСОБА_1, з посвідченням тракториста-машиніста серія НОМЕР_2 , що видане Білгород-Дністровським ІДТН 27.06.2007.

17.12.2024 сторонами складено та підписано Акт надання послуг №80, згідно якого, ТОВ «АГРОЛАЙФ БЦ» надано послуги з оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем в кількості 1 (однієї) послуги за ціною із ПДВ: 820 200,00 грн, у т.ч ПДВ 136 700,00 грн.

Згідно умов розділу 3 Договору, відповідач на умовах Договору сплачує на поточний рахунок Орендодавця у національній валюті України - гривні, орендну плату протягом 5-ти (п`яти) робочих днів після підписання Акта приймання-передачі наданих послуг.

На адресу позивача від відповідача будь-які зауваження щодо неналежного виконання позивачем умов Договору не надходили.

Відповідно до підписаного Акту надання послуг у відповідача претензій по об`єму, якості та строкам надання послуг позивачем не має.

Таким чином, позивачем виконано свої зобов`язання за Договором в повному обсязі. Однак, відповідач, надані послуги оплачено частково на суму 420 200,00 грн, у т.ч ПДВ 70 033,33 грн у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 400 000,00 грн, у т.ч ПДВ 66 666,67 грн, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо своєчасного вартості наданих послуг, позивачем відповідно до умов Договору та ст. 625 ЦК України нараховано пеню в сумі 182 259,05 грн, 3% в розмірі 18 156,15 грн, інфляційні витрати в сумі 48 776,87 грн та штраф у сумі 164 000,00 грн.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог, а саме, суми основного боргу (400 000,00 грн), інфляційних втрат (48 776,87 грн), 3% річних (18 156,15 грн) та штрафу (164 000,00 грн) задоволено повністю, а вимоги про стягнення пені задоволено частково (125 897,40 грн).

Як уже було зауважено, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції виключно в частині нарахування та стягнення штрафних санкцій, тобто пені та неустойки, тому саме у цій частині здійснюється апеляційний перегляд спору.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а згідно вимог ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.1. Договору, у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню в розмірі потрійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожен день прострочення. Якщо Орендар порушив термін оплати послуг більше ніж на 30 календарних днів, то в такому випадку він сплачує штраф у розмірі 20% від суми боргу. Сторона, що порушила зобов`язання за цим договором, зобов`язана відшкодувати іншій Стороні всі збитки, заподіяні таким порушенням, за винятком отриманої суми неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» №4196-IX від 09.01.2025.

Таким чином, суд зазначає, що в період нарахування пені з 24.12.2024 по 27.08.2025 діяла норма ч.6 ст.232 ГК України, а з 28.08.2025 по 04.04.2026 відповідна норма ГК України втратила чинність. Водночас, загальний період нарахування пені з 23.12.2024 по 04.04.2026 перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Визначаючись відносно застосування норми ч.6 ст.232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити товар) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання необхідно застосовувати положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 зазначила, що якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі № 910/6379/14, в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором. У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч.6 ст.232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Проаналізувавши положення Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що його положеннями не визначено більш тривалий, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, а також розрахунок, наведений судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, колегія суддів приходить до висновку, що під час визначення належного до стягнення розміру пені, і позивачем і судом неправильно визначено день, з якого починається прострочення виконання зобов`язання.

Так, як правильно зауважено у апеляційній скарзі, за умовами п. 3.2 Договору орендна плата сплачується за домовленістю сторін в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця протягом 5-ти робочих днів після підписання Акта приймання-передачі наданих послуг.

Акт надання послуг №80 сторонами підписано 17.12.2024, день тижня - вівторок. Враховуючи, що 21.12.2024 та 22.12.2024 є вихідними днями, то, граничний строк оплати за актом № 80 спливає 24.12.2024. Відповідно, лише з 25.12.2024 розпочинається прострочення виконання зобов`язання. Натомість, розрахунки і позивача і суду здійснені з 23.12.2024, що не відповідає умовам договору.

Також, апелянтом слушно зауважено, що у п. 8.1 Договору визначено, що у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню в розмірі потрійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожен день прострочення. В той час як позивач та суд у розрахунку застосовували подвійну ставку НБУ.

Одночасно, судом першої інстанції правильно визначено, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За розрахунком суду апеляційної інстанції, загальний розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, нарахованої на період з 25.12.2024 до 18.10.2026 із розрахунку потрійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення становить 186 521,78 грн (за період з 25.12.2024 по 16.02.2025 на суму заборгованості 820 000,00 складає 50 732,74 грн; з 17.02.2025 по 09.03.2025 на суму заборгованості 700 000,00 грн складає 17 691,78 грн; з 10.03.2025 по 17.04.2025 на суму заборгованості 500 000,00 складає 24 842,47 грн; з 18.04.2025 по 18.10.2025 на суму заборгованості 400 000,00 грн складає 93 254,79 грн).

Як убачається із матеріалів позову, позивачем заявлено до стягнення 182 259,05 грн пені, тобто у розмірі меншому, ніж за розрахунком апеляційного суду. За таких обставин, оскільки під час розгляду спору було встановлено неналежне виконання відповідачем свого обов`язку із своєчасного та у повному обсязі розрахунку за надані послуги, враховуючи погоджений умовами договору розмір пені, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно визначено суму пені, належну до стягнення, оскільки неправильно визначено початок прострочення виконання відповідачем свого обов`язку та неправильно взято розмір облікової ставки НБУ підтвердились під час апеляційного перегляду спору.

Також, як убачається з матеріалів позову, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф, що передбачений пунктом 8.1 Договору, за прострочення терміну оплати послуг більше ніж 30 календарних днів у розмірі 20% від суми заборгованості.

Апелянт наполягає, що судом розмір штрафу також визначено неправильно.

Однак, як правильно вказано у відзиві на апеляційну скаргу, у розумінні пункту другого статті 549 ЦК України, штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, що нараховується одноразово за сам факт порушення.

Прострочення боржника в зобов`язанні вбачається з приписів частини першої статті 612 ЦК України, за якою боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штраф одноразова, фіксована санкція і вона не залежить від остаточної дати, коли була здійснена остання оплата. Штраф застосований правомірно, якщо одночасно виконувалися дві головні умови: 1. протермінування понад 30 днів: Орендар не просто запізнився з оплатою, а сума залишається несплаченою щонайменше на 31-й календарний день після настання граничного строку платежу. 2. фіксація суми боргу: Штраф нараховується на ту суму, яку орендар фактично заборгував після спливу 30 днів.

Як встановлено судом першої інстанції та не було спростовано апелянтом, борг Відповідача перед Позивачем на 31 день (24.01.2025) після настання граничного строку платежу за договором № 20/11/24 від 20.11.2024, на підставі Акту надання послуг від 17 грудня 2024 року № 80, складає 820 200,00 грн з ПДВ. Відповідно, до умов п.8.1. Договору, у Відповідача вже 24 січня 2025 року виникає зобов`язання сплати Позивачу 20% від зазначеної вище суми, а саме: 164 000,00 грн.

У цій частині суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Отже, належними до стягнення з відповідача на користь відповідача, за наслідками апеляційного провадження є: 182 259,05 грн пені та 164 000,00 грн штрафу.

У апеляційній скарзі відповідач заявив клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 90 % на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Обґрунтовуючи вимоги поданої заяви, відповідач вказує на те, що сільськогосподарська техніка (комбайн CAT LEXION 585R) була повернута Позивачу в повному обсязі та у справному, придатному до експлуатації стані ще 16.12.2024, що підтверджується двостороннім Актом. Позивачем не надано жодного доказу понесення збитків через незначну затримку в оплаті.

ТОВ «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» є сільгосптоваровиробником, який у складний воєнний час забезпечує продовольчу та економічну безпеку держави, стабільно наповнює бюджет України та підтримує працездатність аграрного сектору.

Покладення неадекватного та непосильного фінансового тягаря у вигляді штрафів призведе до критичного погіршення матеріального становища підприємства, вимивання обігових коштів та загрози неплатоспроможності (банкрутства). Це унеможливить виплату заробітної плати працівникам та виконання поточних господарських зобов`язань.

Скаржник не допускав навмисного чи злісного ухилення від виконання зобов`язань. Протягом лютого-квітня 2025 року Відповідач добровільно та за власний кошт сплатив більшу частину вартості послуг - 420 200,00 грн. Скаржник повністю визнає залишок основного боргу (400 000,00 грн.) та підтверджує намір добровільно погасити його найближчим часом, що свідчить про вжиття заходів для врегулювання спору.

Заперечуючи проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки на 90% , позивач зауважує, що також є представником аграрного сектору, але наполегливо і сумлінно виконує взяті на себе зобов`язання щодо вчасного та якісного збору врожаю та підтримки інших сільгоспвиробників.

Позивач, в скрутний воєнний час несе суттєві збитки, втрата зернозбирального комбайну (матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12026200520000143 від 23.05.2026 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення ч.1.ст.438 КК України) від збройної агресії російської федерації проти України.

Також, позивач, у зв`язку з виконанням договору та несвоєчасністю оплати за надані послуги поніс значні матеріальні збитки, а саме, затрати на пальне, мастильні матеріали, обслуговування зернозбирального комбайну, заробітну плату механізатора, податки.

Позивач вважає, що доводи представника апелянта щодо ненавмисного та незлісного ухилення від виконання своїх зобов`язань за договором не відповідають дійсності.

Позивач також акцентує увагу на тому, що ТОВ «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» отримано очікувані результати згідно Договору оренди сільськогосподарської техніки (з екіпажем) №20/11/24 від 20 листопада 2024 року, ТОВ «АГРОЛАЙФ БЦ» - тільки часткову оплату за цим договором, яка не покриває податкові зобов`язання та понесені матеріальні затрати.

Розглядаючи подане відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, колегія суддів керується таким.

Так, згідно зі ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України визначено, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Одночасно, відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Надаючи оцінку обставинам, викладеним відповідачем у заяві про зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки, колегія суддів констатує, що відповідачем відповідно до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували наявність обставин, що є підставою у відповідності до положень ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій.

При цьому, колегією суддів враховано, що відповідач є сільгосптоваровиробником, який у складний воєнний час забезпечує продовольчу та економічну безпеку держави, стабільно наповнює бюджет України та підтримує працездатність аграрного сектору.

Однак, і позивач також є представником аграрного сектору, але наполегливо і сумлінно виконує взяті на себе зобов`язання щодо вчасного та якісного збору врожаю та підтримки інших сільгоспвиробників.

Дійсно, сільськогосподарська техніка (комбайн CAT LEXION 585R) була повернута Позивачеві в повному обсязі та у справному, придатному до експлуатації стані ще 16.12.2024 року, що підтверджується двостороннім Актом.

Разом з цим, як правильно зауважено позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» отримано очікувані результати згідно Договору оренди сільськогосподарської техніки (з екіпажем) №20/11/24 від 20 листопада 2024 року, натомість ТОВ «АГРОЛАЙФ БЦ» - лише часткову оплату за цим договором, яка не покриває податкові зобов`язання та понесені матеріальні затрати.

При цьому, за підписаним Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №80 від 17 грудня 2024 року, навіть якщо Скаржник сплатив за цим актом частково, для ДПС України факт оплати не має значення, у позивача виникли зобов`язання задекларувати дохід і сплатити податки - база оподаткування виникає на дату підписання акта. Податкові зобов`язання з ПДВ нараховуються на дату «першої події» (згідно з п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України). Податкова накладна обов`язково складається та реєструється на ту подію, яка сталася раніше: факт надання послуг. Визнання доходу відбувається за правилом першої події.

Оскільки акт підписано, дохід уже вважається отриманим. Його потрібно відобразити в податковій декларації за відповідний період та сплатити з нього податок.

Отже, позивач поніс фінансові втрати, однак не отримав у повному обсязі тих матеріальних благ, на які розраховував у зв`язку із укладення Договору.

Колегія суддів також не погоджується з доводами відповідача про те, що строк невиконання зобов`язання з оплати є незначним. Обов`язок сплатити за актом № 80 виник з 18.12.2024. Відповідач лише у лютому-квітні 2025 року вніс неповну суму, належну до оплати, як стверджує відповідач, трохи більше половини (51,22 % від належної до оплати суми).

Станом на дату подання позову (09.04.2026) сплило більше, ніж 11 місяців з дати останнього платежу, та більше 15 місяців з дати виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату за договором.

Протермінування, яке обчислюється місяцями, не може вважатись незначним.

Доводи відповідача про покладення на нього неадекватного та непосильного фінансового тягаря у вигляді штрафів, а також те, що стягнення неустойки у встановленому у договорі розмірі призведе до критичного погіршення матеріального становища підприємства, вимивання обігових коштів та загрози неплатоспроможності (банкрутства) є неспроможними.

По-перше, сторони самостійно погодили розмір неустойки у договорі.

По-друге, неустойка нарахована виключно у зв`язку з протермінуванням відповідачем строків оплати за договором.

По-третє, матеріли справи не містять доказів того, що підприємство перебуває у незадовільному фінансовому стані, або ж що ним понесено значні матеріальні втрати, що унеможливило своєчасне внесення грошових коштів за договором.

З матеріалів, що є у справі та додані до апеляційної скарги вбачається лише небажання відповідача вчасно розраховуватись за взятими перед позивачем зобов`язаннями.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про зменшення заявленої до стягнення неустойки.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п.2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 3-4 ч.1 ст. 277 ГПК України, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог про стягнення пені не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду спору.

Так, під час перевірки розрахунку пені, наданого позивачем, судом першої інстанції неправильно визначено дату, з якої розпочинається прострочення виконання зобов`язання відповідача, а також, не враховано умову п.8.1 договору щодо нарахування неустойки у розмірі потрійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

За розрахунком суду апеляційної інстанції, загальний розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, нарахованої на період з 25.12.2024 до 18.10.2026 із розрахунку потрійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення становить 186 521,78 грн.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення 182 259,05 грн пені, тобто у розмірі меншому, ніж за розрахунком апеляційного суду, то позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, за наслідками апеляційного перегляду спору, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо стягнення штрафу у заявленому позивачем розмірі.

Одночасно, колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) на 90 %.

Враховуючи вимоги апеляційної скарги щодо зміни рішення суду першої інстанції в сторону зменшення заявленого до стягнення розміру пені та штрафу обґрунтовані необхідністю задоволення клопотання відповідача то відмова у задоволенні такого клопотання має наслідком і відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги.

Поряд з цим, оскільки під час апеляційного перегляду спору, колегією суддів було встановлено порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. 86 ГПК України в частині оцінки умови п. 8.1 Договору (де визначено нарахування пені у потрійному розмірі ставки НБУ за кожен день прострочення), а також п. 3.2 Договору (де визначено, що обов`язок оплати за актом наступає на 5-й робочий день) і це порушення вплинуло на правильність розрахунку судом суми пені, що підлягає стягненню, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення суду.

Підсумовуючи, колегія суддів зауважує, що під час апеляційного перегляду спору підтвердились доводи відповідача про недотримання судом першої інстанції норм ст. 86 ГПК України, що, втім, для апелянта має негативний наслідок.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про порушення судом першої інстанції статі 61 Конституції України з огляду на стягнення і пені і штрафу, та звертає увагу апелянта на послідовну та сталу практику Верховного Суду.

Як правильно зауважено позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, одночасне застосування пені та штрафу до порушника господарських зобов`язань у 2021 році було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду, що винесла рішення, яким наразі керуються решта судів - постанова від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Верховна Палата Верховного Суду зазначила, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Колегія суддів також враховує інші доводи відзиву на апеляційну скаргу, у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за результатами апеляційного перегляду спору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР».

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2026 у справі № 911/1033/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2026 у справі № 911/1033/26 змінити.

Викласти пункти 1, 2 резолютивної частини рішення у такій редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАЙФ БЦ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» про стягнення заборгованості задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРУБІЖ АГРО ЦЕНТР» (07445, Київська область, Броварський район, с. Кулажинці, вул. Центральна, буд. 4, код ЄДРПОУ 40413520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛАЙФ БЦ» (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Надрічна, буд. 2, код ЄДРПОУ 44210598) 400 000 (чотириста тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 182 259 (сто вісімдесят дві тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) грн 05 коп. пені, 48 776 (сорок вісім тисяч сімсот сімдесят шість) грн 87 коп. інфляційних втрат, 18 156 (вісімнадцять тисяч сто п`ятдесят шість) грн 15 коп. 3% річних, 164 000 (сто шістдесят чотири тисячі) грн 00 коп. штрафу та 9 758 (дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят вісім) грн 30 коп. витрат зі сплати судового збору.».

3. Матеріали справи № 911/1033/26 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.10.2026.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська