Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №910/4864/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Справа№ 910/4864/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Король Д.А.

учасники справи:

від позивача : не з`явився;

від відповідача 1: Галата А.О.:

від відповідача 2: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026

у справі №910/4864/26 (суддя - Чинчин О.В.)

За позовом ОСОБА_1

до 1. Фонду державного майна України

2. Державного підприємства «Косарський спиртовий завод»

про припинення правовідносин з управління та виключення з реєстру записів про керівника

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України та Державного підприємства «Косарський спиртовий завод» про припинення правовідносин з управління юридичною особою та виключення з Єдиного державного реєстру відомостей про нього як про особу, яка здійснює повноваження голови комісії з припинення підприємства.

Позивач просив визнати припиненими правовідносини, що виникли між Державним підприємством «Косарський спиртовий завод» та ОСОБА_1 у зв`язку з виконанням останнім повноважень голови комісії з реорганізації цього підприємства. Крім того позивач просив виключити відомості про нього із запису щодо Державного підприємства «Косарський спиртовий завод» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зокрема з розділів про керівника юридичної особи, осіб, уповноважених діяти від її імені, та перебування юридичної особи у процесі припинення.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що він неодноразово і недвозначно повідомляв Фонд державного майна України про небажання надалі виконувати повноваження голови комісії з реорганізації, просив припинити ці повноваження з огляду на стан здоров`я, досягнення пенсійного віку та припинення трудових відносин із Державним підприємством «Укрспирт». Незважаючи на це, компетентний орган управління не прийняв завершального рішення, а відомості про позивача залишилися в Єдиному державному реєстрі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 позов задоволено повністю. Визнано припиненими правовідносини між Державним підприємством «Косарський спиртовий завод» та ОСОБА_1 щодо виконання ним повноважень голови комісії з реорганізації підприємства. Також постановлено виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 як голову комісії з припинення Державного підприємства «Косарський спиртовий завод».

Із Фонду державного майна України на користь позивача стягнуто 5 324,80 грн судового збору та 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу, яка загалом становила 15 000,00 грн, на іншу сторону такі витрати не покладено.

Задовольняючи позов по суті, суд першої інстанції виходив із того, що виконання повноважень голови комісії з реорганізації є персонально визначеною функцією, яка не може мати характеру безстрокового та примусового покладення обов`язків. Відсутність іншої кандидатури та незавершеність реорганізації не створюють правової підстави для утримання особи у відповідних правовідносинах усупереч її чітко висловленій волі. Оскільки Фонд державного майна України, попри неодноразові звернення позивача, не забезпечив припинення його повноважень і внесення достовірних відомостей до Єдиного державного реєстру, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування заявлених способів захисту.

Вирішуючи питання про витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції встановив наявність договору про надання правової допомоги № 15 від 26.07.2025, акта приймання юридичних послуг № 3 від 09.06.2026 на суму 15 000,00 грн, а також заперечень Фонду державного майна України на заяву про стягнення цих витрат. Застосувавши критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат, суд поклав на Фонд державного майна України 8 000,00 грн таких витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням частково, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на частину рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026, якою з Фонду державного майна України стягнуто 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу замість заявлених 15 000,00 грн.

Скаржник просить скасувати рішення в частині стягнення 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з Фонду державного майна України 15 000,00 грн.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що за договором про надання правової допомоги № 15 від 26.07.2025 і актом приймання юридичних послуг № 3 від 09.06.2026 адвокат надав послуги тривалістю шість годин за погодженою ставкою 2 500,00 грн за годину. До складу послуг увійшли вивчення та аналіз документів, визначення й погодження правової позиції, підготовка та подання позовної заяви, відповіді на відзив і додаткових пояснень. На переконання скаржника, загальна сума 15 000,00 грн відповідає середній вартості правничої допомоги в місті Києві та Київській області, є реальною і співмірною зі складністю справи.

Скаржник також зазначає, що рішення не містить конкретного пояснення, чому справа не є достатньо складною, а зафіксований актом обсяг послуг - завищеним. Акт приймання юридичних послуг судом не спростовано, тоді як присуджені 8 000,00 грн за погодженою погодинною ставкою відповідають лише 3,2 години роботи адвоката.

Окремо апелянт звертає увагу на те, що в мотивувальній частині рішення зазначено про один договір і шість актів купівлі-продажу електроенергії, хоча такі документи не стосуються предмета цієї справи. На думку скаржника, це свідчить про відсутність належної оцінки поданої заяви про розподіл витрат і порушення частини п`ятої статті 236 та частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 23.09.2026.

За частинами першою та другою статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Апеляційна скарга не містить вимог і доводів щодо вирішення спору по суті та розподілу судового збору, сплаченого за подання позову. Єдиним предметом апеляційного перегляду є розмір витрат на професійну правничу допомогу, покладених на Фонд державного майна України за результатами розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.

За статтею 123 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою - третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи вони підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Для цілей такого розподілу розмір витрат визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно із частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. За частинами п`ятою і шостою цієї статті зменшення витрат у зв`язку з недотриманням критеріїв співмірності здійснюється за клопотанням іншої сторони, яка повинна довести їх неспівмірність.

Водночас частина п`ята статті 129 Господарського процесуального кодексу України вимагає під час розподілу судових витрат враховувати, чи пов`язані вони з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін, поведінку учасників під час розгляду справи, а також їх дії щодо досудового та мирного врегулювання спору. Частини шоста, сьома і дев`ята статті 129 цього Кодексу визначають додаткові випадки, в яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює, що гонорар є формою винагороди адвоката, порядок його обчислення та сплати визначається договором, а під час визначення розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 розмежовано визначення гонорару у відносинах між адвокатом і клієнтом та розподіл витрат між учасниками судового процесу. Розмір гонорару погоджується адвокатом із клієнтом, і суд не втручається в ці договірні відносини. Однак під час вирішення питання, яку частину таких витрат має компенсувати інша сторона, суд застосовує критерії статей 126 і 129 Господарського процесуального кодексу України та може не покладати на іншу сторону весь погоджений гонорар.

Такий самий підхід відображено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц: при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності та необхідності витрат, а також розумності їх розміру з огляду на конкретні обставини справи. В об`єднаній палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 також наголошено, що наявність обов`язку клієнта сплатити гонорар підтверджує реальність витрат, але не усуває необхідності оцінити їх при розподілі між сторонами.

Матеріали справи підтверджують, що 26.07.2025 між ОСОБА_1 та адвокатом Власюком Дмитром Васильовичем укладено договір про надання правової допомоги № 15. Актом приймання юридичних послуг № 3 від 09.06.2026 зафіксовано надання послуг загальною тривалістю шість годин і вартістю 15 000,00 грн із розрахунку 2 500,00 грн за годину.

В акті зазначено вивчення й аналіз документів, визначення та погодження правової позиції, підготовку й подання позовної заяви, відповіді на відзив та додаткових пояснень. Заяву про стягнення витрат подано до суду першої інстанції 23.06.2026, а 01.07.2026 Фонд державного майна України подав заперечення на цю заяву. Отже, суд першої інстанції вирішував питання про співмірність витрат за наявності заперечень іншої сторони, що узгоджується з частинами п`ятою та шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Договір та акт належним чином підтверджують домовленість клієнта з адвокатом і виникнення у клієнта обов`язку сплатити 15 000,00 грн. Колегія суддів не ставить під сумнів факт надання правничої допомоги та не змінює розмір договірного гонорару. Предметом оцінки є виключно та частина цього гонорару, яка може бути покладена на Фонд державного майна України як на сторону, не на користь якої вирішено спір.

Колегія суддів відзначає, що спір у даній справі має істотне особисте значення для позивача, оскільки стосувався припинення персонально покладених на нього повноважень і усунення недостовірних відомостей із державного реєстру. Разом із тим справа є немайновою, ґрунтувалася на обмеженому колі взаємопов`язаних обставин і документів та не вимагала проведення експертизи, складних розрахунків або дослідження значного масиву доказів. Правова позиція позивача під час розгляду справи судом першої інстанції залишалася послідовною у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.

При цьому судом береться до уваги те, що вивчення документів, формування правової позиції та підготовка позовної заяви є взаємопов`язаними складовими одного етапу правничої допомоги, а не трьома самостійними результатами, кожен із яких підлягає окремому відшкодуванню за рахунок іншої сторони. Відповідь на відзив і додаткові пояснення ґрунтувалися на тих самих фактичних обставинах та основній правовій позиції, сформованій під час підготовки позову. Представник позивача участі у судових засіданнях не брав, оскільки позивач подавав заяви про розгляд справи без його участі; витрати на представництво в засіданнях до акта не включені.

Посилання скаржника на середню ринкову вартість години роботи адвоката саме по собі не визначає розміру компенсації за рахунок процесуального опонента. Навіть прийнятність погодженої сторонами погодинної ставки не виключає перевірки загальної суми за критеріями необхідності, розумності та пропорційності. Матеріали, досліджені судом першої інстанції, не містять порівняльних даних, які б підтверджували неможливість належного надання правничої допомоги у цій конкретній справі за суму, меншу від 15 000,00 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне визначити, що аргумент про те, що 8 000,00 грн арифметично відповідають 3,2 години роботи за погодженою ставкою, не враховує різниці між визначенням договірного гонорару та розподілом судових витрат. Суд першої інстанції не змінював тривалість наданих послуг і не звільняв клієнта від обов`язку оплатити погоджений гонорар. Він визначив граничну частину витрат, яку з урахуванням обставин справи, взаємопов`язаності окремих робіт та критеріїв статей 126 і 129 Господарського процесуального кодексу України є справедливим покласти на іншу сторону.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 25.07.2019 у справі № 904/66/18 та додатковій постанові від 05.03.2020 у справі № 911/471/19, за якою судовий розсуд під час оцінки співмірності витрат має спиратися на визначені процесуальним законом критерії та конкретні обставини справи. Застосування цих критеріїв у цій справі дає підстави визнати 8 000,00 грн розумною, реальною та пропорційною сумою відшкодування за рахунок Фонду державного майна України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що висновок місцевого господарського суду про покладення на Фонд державного майна України 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу відповідає предмету спору, обсягу фактично виконаних і необхідних процесуальних робіт та значенню справи для сторін. Підстав для додаткового стягнення 7 000,00 грн за рахунок Фонду державного майна України апеляційний господарський суд не вбачає.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає їх законними й обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами, не спростовують установлених у справі обставин і не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Отже, підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/4864/26 відсутні, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/4864/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/4864/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на ОСОБА_1 .

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 06.10.2026

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов