Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №911/339/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа№ 911/339/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Сковородіної О.М.

Мальченко А.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Компанії «Byrass Consultants Limited»

на рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2026 (повний текст рішення складено та підписано 15.06.2026)

у справі № 911/339/26 (суддя - Черногуз А.Ф.)

за позовом Компанії «Byrass Consultants Limited»

до Фізичної особи-підприємця Удовенко Марини Василівни

прo стягнення 139391,13 гривень

Короткий зміст позовних вимог

Компанія «Byrass Consultants Limited» (надалі також позивач, орендодавець, скаржник) звернулася до Господарського суду Київської області із позовом до ФОП Удовенко М.В. (надалі також відповідач) про стягнення заборгованості за оренду, що еквівалентно 2244,99 доларам США та 43280,19 гривень заборгованості з компенсації комунальних послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди № 11/03 від 01.11.2024 (надалі також договір).

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.06.2026 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з ФОП Удовенко М.В. на користь Компанії «Byrass Consultants Limited» заборгованість за оренду 2244,99 доларів США.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наступним:

- матеріалами справи підтверджується, що відповідач належним чином взяті на себе грошові зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість зі сплати орендної плати. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача за договором оренди станом на дату звернення до суду становить суму, еквівалентну 2244,99 доларам США. Враховуючи, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання щодо внесення орендної плати, а наявність та розмір заборгованості підтверджуються матеріалами справи, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;

- до матеріалів справи не надано належного та зрозумілого розрахунку заборгованості з компенсації комунальних послуг із зазначенням періодів нарахування, видів комунальних послуг, їх вартості, обсягів споживання та порядку визначення заявленої до стягнення суми. Також матеріали справи не містять документів, які б дозволяли суду перевірити правильність здійснених нарахувань та встановити дійсний розмір заборгованості. Саме лише посилання позивача на наявність боргу в сумі 43280,19 гривень без наведення його детального розрахунку та належного документального підтвердження не може вважатися достатнім доказом на підтвердження заявлених вимог з огляду на що суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість та правильність визначення заявленої до стягнення суми компенсації комунальних платежів, а тому дійшов висновку про недоведеність позовних вимог у цій частині.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Компанія «Byrass Consultants Limited» звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2026 в частині відмови у стягненні 43280,19 гривень заборгованості з оплати комунальних платежів станом на 14.01.2026 та постановити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає про те, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження можливий в тому випадку, якщо предмет доказування у справі не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Отже, спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін можливе лише тоді, коли обставини справи є очевидними, а поданий масив доказів є вичерпним і не викликає у суду жодних сумнівів чи процесуальних запитань.

В протилежному випадку, для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд має надати учасникам справи можливість надати додаткові пояснення на підтвердження тих чи інших обставин справи.

Відповідно до підпункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а не навпаки.

Від суду першої інстанції жодних ухвали про надання додаткових доказів до позивача не надходило, як і не надходили судові повідомлення про виклик у судове засідання, тому позивач вважав, що надані суду докази є достатніми. У протилежному випадку, позивач через свого представника надав би додаткові пояснення.

Фактично суд у своєму рішенні констатував «брак або не повноту доказів», та те, що дана справа не відповідала критеріям розгляду виключно за наявними матеріалами. Предмет доказування у цій справі об`єктивно вимагав проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як того прямо вимагає частина 6 статті 252 ГПК України.

Суду першої інстанції обмежив права позивача на доступ до правосуддя, що призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, що згідно зі ст. 277 ГПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Крім того, скаржник до апеляційної скарги подав розшифрування комунальних послуг та звернув увагу суду, що це не є новими доказами, а лише розшифруванням суми боргу у розмірі 43280,19 гривень, яка виникала в період перебування орендованого майна у відповідача в оренді.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.11.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено договір відповідно до умов п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове, строкове, платне користування нерухоме майно, а саме: приміщення, загальною площею 73,30 кв.м., яке розташоване за адресою Київська область, Згурівський район, смт. Згурівка, вул. Українська, буд. 11 (далі - орендоване майно) для використання його орендарем у якості магазину пива протягом строку дії договору оренди. Підписанням цього договору, орендодавець надає орендареві право користування орендованим майном, відповідно до умов цього договору, у якості магазину пива протягом строку дії цього договору оренди.

Умовами пункту 1.2. Договору визначено, що орендоване майно належить на праві власності орендодавцеві на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ 469888 від 08.08.2008.

Пунктом 1.9. Договору сторони погодили, що орендоване майно передається орендарю в нормальному технічному стані та придатному для використання з метою оренди на підставі Акту приймання-передавання орендованого майна, який є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 2.1. Договору орендодавець протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня підписання даного договору передає, а орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється Актом приймання-передавання орендованого майна, який підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення строку оренди за цим договором.

Відповідно до умов пункту 3.1. Договору за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату в українській національній валюті гривні по курсу долара США у відношенні до української гривні.

Пунктом 3.2. Договору сторони погодили та визначили, що протягом 5 банківських днів після Дати підписання Сторонами цього Договору, Орендар має сплатити Орендодавцю орендну плату за перший місяць оренди, що складає суму в гривні, еквівалентну 365 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ.

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що в період з 01.11.2024 року до 31.10.2025 року загальна сума орендної плати в місяць за цим Договором складає суму в гривні еквівалентну 365 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ і визначається згідно умовам цього Договору.

З 01.11.2025 загальна сума орендної плати в місяць за цим Договором складає суму в гривні еквівалентну 420 доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ і визначається згідно умовам цього Договору.

Згідно з пунктом 7.1. Договору сторони дійшли згоди, що договір є юридично дійсним, обов`язковим до виконання сторонами і при порушенні сторонами його умов може бути примусово виконаний на підставі рішення суду згідно діючого законодавства України.

Пунктом 10.1. Договору передбачено, що усі спори, розходження чи вимоги, які виникають із договору чи у зв`язку із ним, у тому числі, які стосуються його виконання, порушення, припинення чи визнання недійсним, підлягають вирішенню у суді згідно діючого законодавства України.

Відповідно до Акту приймання-передавання орендованого майна від 01.11.2024 орендодавець передав, а орендар прийняв орендоване майно, а саме: приміщення, загальною площею 73,30 кв.м., яке розташоване за адресою Київська область, Згурівський район, смт. Згурівка, вул. Українська, буд. 11. Сторони погодили, що орендоване майно передається у належному стані разом із обладнанням (інвентарем), що визначений згідно переліку.

За твердженням позивача, умовами договору передбачено обов`язок відповідача щомісячно сплачувати орендну плату у гривні в сумі, еквівалентній визначеній сторонами сумі в доларах США. Так, у період з 01.11.2024 по 31.10.2025 розмір орендної плати становив суму, еквівалентну 365 доларам США на місяць, а починаючи з 01.11.2025 - 420 доларам США на місяць. Крім того, відповідач мав здійснювати компенсацію витрат на комунальні послуги.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином, передавши відповідачу орендоване майно у користування. Водночас відповідач, на думку позивача, належним чином обов`язки щодо внесення орендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг не виконав.

У зв`язку з цим станом на 14.01.2026 за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати у розмірі, еквівалентному 2244,99 доларам США, а також заборгованість з компенсації комунальних послуг у сумі 43280,19 гривень.

Також позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору направляв відповідачу претензії від 20.01.2026, однак останні залишилися без задоволення, а заборгованість не була погашена.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за орендною платою в розмірі, еквівалентному 2244,99 доларам США, а також заборгованість з компенсації комунальних послуг у сумі 43280,19 гривень.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Суть апеляційного провадження у даній справі полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, у зв`язку із ненаданням позивачем до суду належного та зрозумілого розрахунку заборгованості з компенсації комунальних послуг із зазначенням періодів нарахування, видів комунальних послуг, їх вартості, обсягів споживання та порядку визначення заявленої до стягнення суми, а також будь-яких інших документів, які б дозволяли суду перевірити правильність здійснених нарахувань та встановити дійсний розмір заборгованості.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (1). Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (2). Основними засадами (принципами) господарського судочинства зокрема є змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно з ч. 3 ст. 13 цього ж кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч.ч. 1,3,4 ст. 74 цього ж кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (3). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (4).

Згідно з ст. 76 цього ж кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (2).

Положеннями ст. 78 цього ж кодексу передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 цього ж кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (2).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20).

Принцип змагальності (статті 13 ГПК України) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК України), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 26.03.2024 № 910/6757/23 відзначив, що чинний ГПК України не містить таке поняття як «достатність» доказів, натомість законодавцем запроваджено новий стандарт доказування «вірогідність доказів». При цьому, Верховний Суд у цій же постанові наголошує, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відмінну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, при цьому, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, із правового аналізу зазначених вище норм, колегія суддів звертає увагу на те, що основоположним та безспірним правилом господарського судочинства, є те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Також, у даному контексті слід збагнути, що кожна сторона повинна у процесі розгляду справи довести необхідні обставини не будь-якими відомостями та даними, а лише належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, що напряму випливає із системного аналізу перерахованих вище судом положень ГПК України.

Отже, лише подані до суду сторонами дані, які відповідають встановленим у главі 5 ГПК України критеріям і набувають статусу доказів.

Додатково до вищевказаного, колегія суддів також акцентує увагу на тому, що суд не має повноважень для самостійного збору необхідних доказів, з огляду на що абсурдним є ситуація при якій у судовому процесі відбувається підміна сторони безпосередньо судом у процесі виконанні нею свого обов`язку щодо доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки такі дії суду суперечили б таким принципам господарського судочинства, як змагальність сторін та диспозитивності, а отже були ю неправомірними.

Положеннями ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (3).

Отже, беручи до уваги все вищезазначене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що у процесі розгляду справи у суді першої інстанції, позивачем у відповідності до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України дійсно не було надано суду жодних належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, що підтверджували б наявність у відповідача перед позивачем за договором заборгованості з компенсації комунальних послуг саме в сумі 43280,19 гривень, що у свою чергу унеможливило перевірку судом дійсності самої заборгованості та коректності здійснених нарахувань.

Апеляційний суд в повній мірі погоджується із позицією місцевого господарського суду про те, що саме лише посилання позивача у тексті позовної заяви на наявність у відповідача перед позивачем заборгованості з компенсації комунальних послуг у розмірі 43280,19 гривень, без долучення детального розрахунку, а також належного документального підтвердження таких обставин, не може вважатися належним та достатнім обґрунтуванням позовних вимог в частині стягнення 43280,19 гривень заборгованості з оплати комунальних платежів за договором.

Доводи скаржника про те, що від суду першої інстанції жодної ухвали про необхідність надання додаткових доказів, а також судових повідомлень про виклик у судове засідання не надходило, тому позивач вважав, що надані суду докази були достатніми, на переконання колегії суддів є необґрунтованими та безпідставними, оскільки суд відповідно до принципу змагальності, а також рівності сторін у жодному разі не може переймати на себе повноваження по самостійному збору доказів, а також у процесі розгляду самої справи надавати стороні процесуальну допомогу, а також правових консультацій щодо недостатності чи достатності поданих позивачем доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Скаржник обґрунтовуючи апеляційну скаргу також зазначає про те, що оскаржуване рішення є таким, що ухвалене без з`ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки якби суд першої інстанції повідомив позивача про недостатню обґрунтованість належними доказами заявлених ним позовних вимог, представник Компанії «Byrass Consultants Limited» надав би додаткові пояснення.

На переконання колегії суддів вищевказані аргументи скаржника також є в повній мірі необґрунтованими та безпідставними, оскільки суперечать визначеним у Главі 5 ГПК України принципам та правилам доказування, та не відповідає основоположним засадам господарського судочинства, - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Іншими словами, суд повинен оцінити надані позивачем на власний розсуд та на свій процесуальний ризик докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності та за результатами чого ухвалити рішення по справі, а не підказувати та консультувати позивача у процесі розгляду справи щодо необхідності додаткового доведення новими доказами тих чи інших важливих для даної справи обставин, оскільки не подання позивачем до суду всіх належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги призводить саме до відмови у задоволенні позовних вимог, що і забезпечує реалізацію принципів змагальності та рівності сторін.

Те, що місцевий господарський суд констатував «брак або неповноту доказів», з чим у повній мірі погоджується апеляційний суд, та на підставі чого частково відмовив у задоволенні позову, і є належним виконанням господарським судом завдання господарського судочинства, - справедливе, неупереджене вирішення спорів, а тому дані дії суду не є у жодній мірі обмеженням прав позивача на доступ до правосуддя.

Крім того, як було вказано вище, скаржником до апеляційної скарги було подано розшифрування комунальних послуг, що на переконання колегії суддів все ж за своєю процесуальною природою є новим доказом, оскільки дані документи містять дані, на підставі яких можливо встановити наявність обставин (фактів), якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, скаржником в супереч вищевказаним положенням процесуального закону не було надано апеляційному суду докази неможливості подання розшифрувань комунальних послуг до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, а отже долучені до апеляційної скарги розшифрування комунальних послуг не приймаються колегією суддів до розгляду.

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів в ході апеляційного провадження, дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи все вищезазначене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Компанії «Byrass Consultants Limited» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2026 у справі № 911/339/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06.10.2026

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.М. Сковородіна

А.О. Мальченко