Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №699/1936/25 — Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 699/1936/25

Номер провадження № 2/699/424/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026м. Корсунь-Шевченківський

Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі головуючого судді Мельника А. В., за участю секретаря судового засідання Таран О. В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Таргонія В.М., представника відповідача

Савки В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року адвокат Таргоній Вадим Миколайович, який діє від імені позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «Українська залізниця») про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08.02.2024 року о 18:25 год неподалік станції Трипілля-Дніпровське в Обухівському районі Київської області швидкісний електропотяг № 729 сполученням «Київ-Черкаси» у складі електровоза EG675-001 під керуванням машиніста ОСОБА_2 смертельно травмував ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок смерті ОСОБА_3 його батьку завдано моральну шкоду.

Враховуючи, що шкоду було завдано поїздом, тобто джерелом підвищеної небезпеки – така шкода підлягає відшкодуванню незалежно від наявності вини.

Також, представник позивача вказує, що при визначенні розміру моральної шкоди позивач враховував наступне:

1. Сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних, враховуючи те, що згідно з чпстиною першою статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у постановах від 02.11.2020 року по справі №133/1238/17, від 06.04.2021 року по справі № 545/3210/18, від 16.12.2020 року по справі № 161/3557/19.

2. Син позивача загинув передчасно – у віці 44 років, що додатково завдає батьку моральних страждань, оскільки передумов до смерті сина не було.

3. Між позивачем та загиблим були міцні та стійкі життєві зв`язки, руйнування яких завдає моральної шкоди. Саме позивача було залучено до кримінального провадження як потерпілого та найближчого родича.

4. Сталий життєвий устрій позивача непоправно змінено з незалежних від нього обставин. До смерті сина в позивача було звичне життя, в якому син займав важливе місце. Він втратив можливість тривалого життєвого зв`язку з своєю дитиною, який відновлений бути не може.

5. Внаслідок смерті сина позивач назавжди позбавлений можливості отримувати від нього підтримку та допомогу як моральну так і матеріальну і жодні зусилля з його сторони не зможуть виправити ситуацію, що склалася.

6. Позивач є пенсіонером, отже непрацездатною особою, тому потребує підтримки та допомоги. Крім того, з часом в кожної людини природно зменшується можливість самостійно організовувати своє життя. Отже, позивачу доведеться докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни – особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю. Відповідно до частини першої статті 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Відповідно до частини першої статті 200 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

7. Крім втрат, пов`язаних з підтримкою та допомогою, позивач відчуває біль та страждання через смерть сина, оскільки смерть дитини є найтяжчою втратою для батьків і, як і для будь-якої людини, не може не спричиняти зміну в психоемоційному стані позивачів.

8. Щодо часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, то попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є невідворотною і непоправною втратою.

9. Щодо характеру та обсягу страждань – емоції, пов`язані зі смертю є особливими, їх неможливо порівняти з будь-якими іншими стражданнями через глибину і тяжкість.

10. Передчасна смерть сина стала різкою психотравматичною подією. Особливу увагу заслуговує те, що страждання позивача, пов`язані зі смертю, є не «одномоментними», а «триваючими», тому що смерть є непоправною подією.

Представник позивача зазначає, що встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відтак, з врахуванням наведеного та невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, позивач оцінює розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті 300 000,00 грн.

На переконання представника позивача такий розмір є розумним, справедливим і зможе хоча б частково допомогти повивачу в організації свого життя після тяжкої втрати.

Ураховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 15.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

24.12.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 08.02.2024 за фактом настання події смертельного травмування гр. ОСОБА_3 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024111230000328 та розпочато досудове розслідування.

Постановою старшого слідчого Обухівського РУП ГУНП в Київській області майором поліції Гапоньком О. М. від 21.08.2024 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024111230000328 – закрито у зв`язку із відсутністю вказаному діянні складу кримінального правопорушення за частиною третьою статті 276 КК України. Зокрема у постанові про закриття кримінального провадження від 21.08.2025 року зазначено, що 08.02.2024 року приблизно о 18:30 год., швидкісний потяг ЕG675-001 сполученням Київ-Черкаси № 729 в складі 6 вагонів, під керуванням машиніста ОСОБА_2 , рухаючись у напрямку від м. Києва до м. Миронівка, на 42 км, неподалік залізничної станції «Трипілля-Дніпровський», що на території Обухівського району Київської області, допустив наїзд на ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який одягнений в темносиній одяг, сидів на лівій рейці обличчям до правої рейки. В результаті наїзду невстановлена особа чоловічої статі віком близько 30-40 років від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці. Затримка руху потягу склала близько 01 год. 38 хв.

Під час з`ясування обставин смерті було встановлено порушення громадянином ОСОБА_3 вимог пунктів 2.2., 2.3., 2.5. Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 54 від 19.02.1998 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.03.1998 року за № 193/2633. Він умисно сидів на рейці перед наближенням поїзда на звукові сигнали машиніста не реагував та не намагався уникнути зіткнення з електропотягом. Під цими діями потерпілого необхідно розуміти протиправну поведінку особи, коли вона не лише передбачає, але і бажає і свідомо допускає настання шкідливого наслідку, а саме потрапляння під поїзд.

Крім того, позивачем до суду не надано судово-психологічну експертизу, яка може бути доказом для визначення можливого розміру грошової компенсації за завдані особі страждання (моральну шкоду) , тому підстави для відшкодування шкоди у даному випадку у відповідача відсутні.

Проте у випадку задоволення позовних вимог представник відповідача –

ОСОБА_4 , просив врахувати: відсутність вини працівників відповідача; наявність грубої необережності загиблого, що стала причиною смертельного випадку; матеріальний стан відповідача на теперішній час, та зменшити розмір моральної шкоди до 30 000,00 грн.

Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 09.02.2026 року справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечує.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, встановив такі обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Щербанівка Обухівського району Київської області помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 25.06.2024 року, актовий запис від 14.02.2024 року № 30 (а.с. 21).

Відповідно до копії довідки про причину смерті № 57 від 09.02.2024 року, причиною смерті невстановленої особи чоловічої статі зазначено численні переломи кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів (а.с. 11).

Згідно з довідкою розшифрування касети реєстрації поїзда № 730 сполученням Київ-Черкаси від 08.02.2024 року на 42 км 1 пк о 18 год. 21 хв. 23 сек. машиніст застосував екстрене гальмування при швидкості 99 км/год (встановлена швидкість 100 км/год). Зупинився на 42 км 5 пк о 18 год. 21 хв. 48 сек., дійсний гальмівний шлях склав 355 м. Машиніст привів поїзд в рух о 20 год. 04 хв. 23 сек., та прибув до кінцевої станції Черкаси із загальним запізненням 1 год. 36 хв. 37 сек. (а.с. 60).

У протоколі № 6 оперативної наради під головуванням начальника управління експлуатації філії «Українська залізнична швидкісна компанія» від 09.02.2024 року дії локомотивної бригади при застосуванні екстреного гальмування, під час прямування поїзда № 730 сполученням Київ - Черкаси в добу 08.02.2024 на перегоні Трипілля-Дніпровське - Озерний, регіональної філії «Південно-Західна залізниця» — відповідають вимогам чинних нормативних документів та визнані вірними (а.с. 57).

Постановою старшого слідчого Обухівського РУП ГУНП в Київській області майором поліції Гапоньком О. М. від 21.08.2024 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024111230000328 – закрито у зв`язку із відсутністю вказаному діянні складу кримінального правопорушення за частиною третьою статті 276 КК України. Було встановлено, що 08.02.2024 року приблизно о 18:30 год., швидкісний потяг ЕG675-001 сполученням Київ-Черкаси № 729 в складі 6 вагонів, під керуванням машиніста ОСОБА_2 , рухаючись у напрямку від м. Києва до

м. Миронівка, на 42 км, неподалік залізничної станції «Трипілля-Дніпровський», що на території Обухівського району Київської області, допустив наїзд на ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який одягнений в темносиній одяг, сидів на лівій рейці обличчям до правої рейки. В результаті наїзду невстановлена особа чоловічої статі віком близько 30-40 років від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці. Затримка руху потягу склала близько 01 год. 38 хв.

Відповідно до копії висновку експерта № 57 від 10.04.2024 року, смерть невстановленої особи, чоловічої статі, віком 30-40 років, настала від численних переломів кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів з розвитком шоку, що також підтверджується даними судово - гістологічного дослідження. При судово токсикологічному дослідженні крові від трупа невстановленої особи, чоловічої статі, віком 30-40 років, спирти та їх ізомери не виявлені (а.с. 6).

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 20.07.1979 року ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , його батьками записані: батько – ОСОБА_1 , та мати – ОСОБА_5 (а.с. 20).

При вирішенні спору суд застосовує такі норми законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Положення статті 23 ЦК України передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.05.2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23.11.2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 року в справі

№ 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.

Частинами першою та другою статті 281 ЦК України визначено, що фізична особа має невід`ємне право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя.

За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з положенням статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі

№ 461/8496/15-ц суд зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі

№ 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі № 760/28302/18-ц та від 02.11.2020 року у справі № 133/1238/17.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України).

Суд установив, що машиніст електровоза EG675-001 ОСОБА_2 у момент події 08.02.2024 року працював в АТ «Українська залізниця». Також АТ «Українська залізниця» є законним володільцем джерела підвищеної небезпеки, тому саме воно є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини особи, яка таку шкоду завдала.

У постанові від 21.04.2021 року у справі № 450/4163/18 Верховний Суд зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Суд враховує, що в даному випадку мала місце груба необережність потерпілого, який в порушення вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України перебував на залізничній колії, що за нормами частини другої статті 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування за завдану шкоду.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2., 2.3., 2.5. Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 року № 54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо); перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовного зв`язку; при наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід; пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів.

Дотримання зазначених Правил не вимагає від пішоходів особливих зусиль, певних навичок чи здібностей.

Крім того, ОСОБА_3 порушив пункт 3 Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1995 року № 903, відповідно до якого особи, які не належать до працівників залізничного транспорту, не мають права ходити по залізничних коліях, знаходитися у службових приміщеннях залізниці, крім приміщень, де здійснюється прийом громадян, у вагонах під час їх відстою.

Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення з відповідача, суд також враховує, що у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2020 року у справі

№ 752/17832/14-ц наголосила, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, §62, 12.07.2007).

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги обставини смерті ОСОБА_3 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, допущення ним грубої необережності, що полягала в порушенні пунктів 2.2., 2.3., 2.5. Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, водночас, позивач (батько) втратив рідну людину (сина) і це дійсно завдало йому моральної шкоди в зв`язку з втратою звичних життєвих зв`язків, оскільки інша людина не зможе замінити позивачу сина, та необхідністю вживати додаткових заходів для захисту своїх прав, суд вважає розумним та обґрунтованим розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, визначити 100 000,00 грн.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено в частині другій статті 77 ЦПК України.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, п`ята статті 263 ЦПК України).

Також суд звертає увагу на те, що проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов`язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди.

Цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів.

Правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов`язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов`язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів (постанова Верховного Суду від 21.05.2025 року у справі № 235/3143/24).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача АТ «Українська залізниця» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 403,69 грн (33,33 %).

Решту судових витрат слід віднести на рахунок держави.

На підставі статей 15, 16, 23, 1167, 1168, 1172, 1193 ЦК України та керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 272-274, 279, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок) на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 403,69 грн (чотириста три гривні шістдесят дев`ять копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ: 40075815; місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ел. пошта uz@uz.gov.ua.

Повний текст рішення суду складено 07.10.2026 року.

СуддяМельник А.В.