Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №570/541/26 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/541/26

Номер провадження 2/570/1153/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю:

секретаря судових засідань Захарук Г.Л.

представника позивача - адвоката Ніколова В.М. (в режимі відеоконференції)

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Павленка О.А. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и в :

Представник позивача просить суд ухвалити рішення, яким солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача 268231 грн майнової шкоди, заподіяної в результаті ДТП (стягнення різниці між майновою шкодою та страховим відшкодуванням), та стягнути понесені судові витрати.

З метою підтвердження місця реєстрації відповідачів судом було здійснено три запити.

Після отримання судом всіх відповідей та після усунення представником позивача недоліків позовної заяви згідно ухвали Рівненського районного суду Рівненської області від 13.03.2026, провадження у справі було відкрито 02.04.2026.

Справа призначалася до розгляду (з урахуванням підготовчих судових засідань) на 28.05.2026, 30.06.2026, 27.08.2026, 28.09.2026.

Були заявлені клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про долучення письмових доказів, які судом задоволені.

27.05.2026 суду був поданий відзив. Представник відповідача адвокат Павленко О. просить суд відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що позов не доведений. Зокрема, майнова шкода визначена експертом без урахування пробігу транспортного засобу. При визначенні ринкової вартості експерт брав до уваги транспортні засоби, що різнилися комплектацією, типом, масою, тощо. Позивач не ставить питання про те, що залишки транспортного засобу мають передатися особі, яка відшкодує шкоду. Також не зрозуміло, чому його довіритель має нести відповідальність за дії іншої особи, яка кермувала транспортним засобом і з вини якої відбулася дорожньо-транспортна пригода. За наведеного просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач в судове засідання не з`явився.

Представник позивача адвокат Ніколов В. підтримав позов. Пояснив суду, що 09 вересня 2025 року о 20 год. 20 хв. на автодорозі Київ-Чоп (346 км + 700 м) поблизу села Грушвиця Рівненського району Рівненської області ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz державний номерний знак НОМЕР_1 , з причіпом "Верда 500", державний номерний знак НОМЕР_2 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, в результаті чого не впорався з керуванням транспортного засобу та допустив подальший виїзд на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з транспортним засобом Mercedes-Benz державний номерний знак НОМЕР_3 , з причіпом "Палич 5/A7/4216" державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_2 , та подальший виїзд за межі проїзної частини. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. На момент ДТП 09.09.2025 автомобіль Mercedes-Benz державний номерний знак НОМЕР_1 був застрахований в ТДВ СК "Альфа-Гарант", поліс 223779158, ліміт відповідальності складає 160 000 гривень. Різниця між вартістю відновлювального ремонту автомобіля та страховим відшкодуванням, з врахуванням вартості залишків пошкодженого автомобіля, складає: 441 166 - 160 000 - 12 935 = 268 231 гривень, які представник позивача просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку. Також просить стягнути понесені судові витрати: сплата судового збору, сплата за проведення експертизи. Попередній орієнтовний розрахунок судових витрат з надання професійної правничої допомоги - 30000 грн.

Представник відповідача Гадючки О. позов не визнав з підстав, що наведені у відзиві. Додав, що йому не відомо про те, чи ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 . Також заявив про те, що ними буде подана заява про розподіл судових витрат - витрати з надання професійної правничої допомоги.

Відповідач ОСОБА_4 у жодне судове засідання не з`явився.

Згідно до положень ЦПК України про порядок повідомлення особи про час та місце судового засідання відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду даної цивільної справи. Крім того, на веб-сайті суду розміщується список справ, що призначені судом до розгляду, і така інформація є відкритою, загальнодоступною та зрозумілою; і при бажанні відповідач мав можливість отримати інформацію про дату і час розгляду справи. Від сторони не надходили заяви про відкладення розгляду справи чи про слухання справи без його участі. Відзив на позов до суду не подав.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17). Крім того, у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 Верховний Суд зазначав, що наявна у справі довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі№ 906/142/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17.

Судова повістка повернулася з відміткою «відсутній за вказаною адресою». Тобто відповідач є належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи.

ЄСПЛ також зазначив, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Лазаренко та інші, § 37, і, у контексті статті 8 Конвенції, Foley v. the United Kingdom (dec.), № 39197/ 98, 11 вересня 2001 року)».

Як зазначається у Постанові ВП ВС від 12 грудня 2024 року у справі № 990SСGС/20/24, ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

У рішенні Sydorenko v. Ukraine (dec.), no/ 73193/12, 18 February 2021, ЄСПЛ зазначив, що зацікавлена сторона зобов`язана проявити особливу старанність у захисті своїх інтересів і вжити необхідні заходи для ознайомленні з рухом провадження у справі.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін чи учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Суд вважає, що справу можливо розглянути на підставі наявних доказів, участь сторін у справі не є обов`язковою.

Тому суд вважає за можливе застосувати положення ЦПК України щодо можливості проведення розгляду справи без участі ОСОБА_3 .

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст. 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Обставини, встановлені судом, норми законодавства.

Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 20.10.2025 у справі №570/4692/25, яка набрала законної сили 31.10.2025 (а.с. 8-10), ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн, стягнуто судовий збір.

Зі змісту постанови вбачається, що «09 вересня 2025 року о 20 год. 20 хв. на а/д Київ-Чоп (346 км. +700 м.) поблизу села Грушвиця Рівненського району Рівненської області ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz, з номерним знаком НОМЕР_1 , з причіпом "Верда 500", н/з НОМЕР_5 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, в результаті чого не впорався з керуванням транспортного засобу та допустив подальший виїзд на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з транспортним засобом Mercedes-Benz, н/з НОМЕР_3 , з причіпом "Палич 5/А7/4216", н/з НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_2 , та подальший виїзд за межі проїзної частини. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками».

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , власником транспортного засобу Mercedes-Benz 312 D, державний номерний знак НОМЕР_3 , є ОСОБА_5 (а.с. 14, а.с. 14 зворотна сторона).

З долученого до матеріалів справи представником позивача висновку експерта (а.с. 16-44), ринкова вартість автомобіля Mercedes-Benz 312 D, державний номерний знак НОМЕР_3 , становить 441166 грн. Вартість матеріального збитку внаслідок ДТП 09.09.2025 визначається такою, що дорівнює ринковій вартості на момент ДТП, і становить 441166 грн. Ринкова вартість автомобіля з урахуванням аварійних пошкоджень становить 12935 грн.

Щодо преюдиційності судового рішення.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова позиція Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду згідно з постановою від 14 вересня 2022 року у справі № 380/1862/20 (щодо преюдиційності рішення суду з приводу наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення) містить такі висновки: у частині шостій статті 78 КАС України вказується про преюдиційність рішення суду щодо наявності чи відсутності, зокрема, адміністративного правопорушення та вчинення його певною особою під час розгляду адміністративної справи у межах вирішення спору про наслідки таких дій, тобто у тій справі предметом доказування не може бути встановлення наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення.

Ні представник позивача, ні представник відповідача не ставлять під сумнів ту обставину, що дорожньо-транспортна пригода настала в результаті порушення водієм ОСОБА_6 Правил дорожнього руху.

Положення законодавства.

Згідно із частинами першою-третьою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Для стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно із частинами першою, другою статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 1 частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до частини першої статті 1192 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У спорах пов`язаних із відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування.

Так, звертаючись до суду із позовом, представник позивачів посилається на те, що страховою компанією здійснено виплату позивачеві суми страхового відшкодування у розмірі 160000 грн., однак не долучає доказів такої виплати.

Суд звертає увагу на те, що лише у разі недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика, решту завданої і доведеної шкоди зобов`язана відшкодувати особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (ст. 1194 ЦК України).

Відтак, якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у дорожньо-транспортної пригоди особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21), від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17).

Висновки суду.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частина друга статті 78 ЦПК України прямо встановлює, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

Згідно вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Суд не може вимагати від відповідача доводити, що він «не винен» або що фактів порушення не було, якщо сам позивач не надав жодних первинних доказів (принцип «Ei incumbit probatio qui dicit, non qui negat» - обов`язок доказування покладається на того, хто стверджує, а не на того, хто заперечує).

У деяких категоріях справ закон автоматично перекладає тягар доказування на відповідача з самого початку. Зокрема, у спорах про відшкодування шкоди перебуває в силі презумпція вини заподіювача шкоди. Позивач доводить лише наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок, а відповідач повинен довести, що шкода завдана не з його вини.

Суд зазначає, що обставини, на які представник позивача посилається як на підставу своїх вимог, а саме: факт звернення до страховика, факт і розмір виплати страхового відшкодування, мали б бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Самі по собі пояснення представника сторони не є окремим самостійним засобом доказування таких обставин.

Також суд зазначає про те, що у матеріалах справи відсутні докази того, кому саме належить автомобіль Mercedes-Benz державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 .

Представник позивача покликається на те, що ОСОБА_3 працював у відповідача ОСОБА_7 , який є фізичною особою-підприємцем.

Проте суду не були надані докази на підтвердження тієї обставини, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП, та що ОСОБА_3 перебував з ним у трудових відносинах.

Зазначена обставина не може підтверджуватися чи заперечуватися: лише поясненнями чи то представника позивача, чи то представника відповідача.

Представник позивача не надав суду доказів того, що він звертався із заявами для отримання такої інформації, та що у наданні такої інформації йому було відмовлено. При дотриманні цього порядку у сторони виникало б право на звернення до суду з клопотанням про витребування доказів.

Також не прозвучало клопотання щодо визнання судом обов`язкової явки відповідача ОСОБА_1 в судове засідання.

Суд зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони, і що обставина має бути доведена належним чином.

Також суд зазначає, що у даному випадку представник відповідача ОСОБА_7 адвокат Павленко О. зобов`язаний був надавати докази, на які він покликається, зокрема, щодо відсутності підстав для відповідальності його довірителя.

Проте, через призму того, що представник позивача не надав суду доказів на підтвердження позовних вимог щодо розміру отриманого страхового відшкодування, то не надання суду представником відповідача ОСОБА_7 адвокатом Павленком О. своїх доказів щодо того, чи є ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП, чи перебував ОСОБА_4 з ним у трудових відносинах, що у даному випадку є другорядним, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, через недоведеність позовних вимог.

Судові витрати.

За змістом ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до змісту статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у позові судові витрати покладаються на сторону, яка їх понесла.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , мешканець АДРЕСА_1 ).

Представник позивача: адвокат Ніколов Віталій Михайлович ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ).

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Павленко Олександр Анатолійович ( АДРЕСА_5 , ел. адреса ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Суддя Красовський О.О.