Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №274/4777/26 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

справа № 274/4777/26

провадження № 2/0274/3139/26

Рішення

Іменем України

07.10.2026 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: судді Вдовиченко Т.М., розглянувши в м. Бердичеві Житомирської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 3000,00 грн безпідставно набутих коштів, 3% річних в сумі 47,10 грн та інфляційні збитки в сумі 174,84 грн, в загальному розмірі 3221,94 грн.

В якості обґрунтування позову представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 (позивач) 18.12.2025 року здійснював переказ власних коштів через мобільний пристрій з застосуванням програми «Моно» на іншу карту. Однак внаслідок механічної помилки при вводі номеру картки помилково здійснив переказ зі своєї карти на карту іншої особи НОМЕР_1 , емітованої АТ «ВСТ Банк» в розмірі 3 000,00 грн. Отримувач коштів позивачу не відомий і договірних правовідносини з ним відсутні. Тобто кошти зараховані помилково і власник вказаної карти є неналежним отримувачем коштів.

Про дану обставину обслуговуючий банк платника та отримувача було одразу повідомлено засобами телефонного зв`язку, а також через електронні повідомлення на сайтах банків. В телефонній розмові працівники служби підтримки АТ «Універсал банк» (Монобанк), а потім і АТ «ВСТ Банк» повідомили, що вживають відповідних заходів, однак не можуть вплинути на клієнта що б він повернув кошти.

Після цього 21.12.2025 було отримано лист від АТ «Універсал банк», де вказано, що банк звернувся до АТ «ВСТ Банк» із листом щодо повернення коштів у зв`язку з помилковим переказом, однак це не призвело до результату. Окрім звернень до банків заявник також звернувся до Департаменту Кіберполіції Національної поліції України.

Згідно відповіді від 27.01.2026 заявнику було повідомлено, що його звернення зареєстровано в поліції за номером №467148. Крім того, АТ «ВСТ Банк» запропонував ОСОБА_1 звернутись з позовом до суду для стягнення цих коштів з неналежного отримувача (ст. 1212 ЦК України).

Однак АТ «ВСТ Банк» не вказав реквізити цього неналежного отримувача, оскільки це є банківською таємницею, і рекомендує звернутись до суду з заявою про розкриття цієї таємниці. З огляду на наведене, позивач змушений був звернутись до Самарський районний суд міста Дніпра з заявою про розкриття інформації, що містить банківську таємницю.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпра від 08.06.2026 у справі №206/2093/26 заяву позивача було частково задоволено та зобов`язано Акціонерне товариство «ВСТ БАНК» розкрити та надати ОСОБА_1 інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо особи, на рахунок / платіжну картку якої № НОМЕР_1 18 грудня 2025 року о 17 год 19 хв було зараховано грошові кошти у сумі 3000 грн згідно з квитанцією АТ «Універсал Банк» № 50X3-2144-100C-K0E6 від 18.12.2025.

На виконання рішення суду банк листом від 16.06.2026 № 2901-БТ повідомив наявну інформацію про неналежного отримувача коштів - ОСОБА_2 (відповідач), а також додатково підтвердив про зарахування 18.12.2025 коштів в сумі 3000,00 грн на його рахунок від ОСОБА_1 . Таким чином, грошові кошти у сумі 3000,00 гривень 18.12.2025 помилково перераховані позивачем на користь ОСОБА_2 (картка НОМЕР_2 ) є безпідставно набутим майном (грошовими коштами). Правових підстав для отримання цих коштів у відповідача немає.

Всіма діями (зверненнями до банків, органів поліції, суду) позивач довів, що не мав не тільки договірних відносин з ОСОБА_2 , але і мети перерахування коштів на його картку. Таким чином, обов`язок повернути безпідставно отримані грошові кошти виник у відповідача одразу - в день їх отримання 18.12.2025.

Загальний розмір заборгованості становить 3 221,94 грн, з яких: 3000,00 грн - основна сума боргу, 47,10 грн - 3% річних, 174,84 грн - збитки від інфляції.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 30.06.2026 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи і визначено відповідні процесуальні строки (а.с.20).

Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого місця проживання, який повернувся до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

У постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ненадходження від відповідача відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд пришов до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України, звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої (абсолютної) безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми ст. 1212 ЦК України, застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018р. у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018р. у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018р. у справі №205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18).

Також, системний аналіз положень ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України, дає можливість дійти висновку про те, що лише чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (правова позиція касаційної інстанції по справах: № 367/6344/16-ц від 05 грудня 2018р.; № 524/4690/16-ц від 21 січня 2019р.; аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014р. у справі № 6-122цс14).

Перевіряючи обставини по справі судом встановлено, що ОСОБА_1 (позивач) 18.12.2025 року здійснив переказ власних коштів через мобільний пристрій з застосуванням програми «Моно» на карту іншої особи НОМЕР_1 , емітованої АТ «ВСТ Банк» в розмірі 3000,00 грн, що підтверджено квитанцією №20Х3-2144-100С-К0Е6 від 18.12.2025 (а.с.10).

Як вбачається з листа АТ «Універсал банк» від 21.12.2025Вих7767254, банк звернувся до АТ «ВСТ Банк» із листом щодо повернення коштів у зв`язку з помилковим переказом (а.с.11).

Згідно повідомлення Департаменту кіберполіції від 27.01.2026 ОСОБА_1 було повідомлено, що його звернення зареєстровано в поліції за номером №467148 (а.с.14).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпра від 08.06.2026 у справі №206/2093/26 заяву позивача було частково задоволено та зобов`язано Акціонерне товариство «ВСТ БАНК» розкрити та надати ОСОБА_1 інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо особи, на рахунок / платіжну картку якої № НОМЕР_1 18 грудня 2025 року о 17 год 19 хв було зараховано грошові кошти у сумі 3000 грн згідно з квитанцією АТ «Універсал Банк» № 50X3-2144-100C-K0E6 від 18.12.2025 (а.с.7-9).

На виконання рішення суду банк листом від 16.06.2026 № 2901-БТ повідомив наявну інформацію про неналежного отримувача коштів - ОСОБА_2 (відповідач), а також додатково підтвердив про зарахування 18.12.2025 коштів в сумі 3000,00 грн на його рахунок від ОСОБА_1 (а.с.6).

Таким чином, грошові кошти у сумі 3000,00 гривень 18.12.2025 помилково перераховані позивачем на користь ОСОБА_2 (картка НОМЕР_2 ) є безпідставно набутим майном (грошовими коштами). Правових підстав для отримання цих коштів у відповідача немає.

За змістом ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною відповідача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, в обґрунтування тверджень про законність набуття сплачених позивачем грошових коштів.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь зазначених коштів, у розмірі 3000,00 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло, в зв`язку з безпідставним набуттям грошових коштів у сумі 3000,00 грн., що належать позивачу, знайшло своє підтвердження під час розгляду справи судом.

Приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлюють обов`язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов`язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Тобто ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов`язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання.

За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 3000,00 грн. настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставне отримання грошових коштів. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який були перераховані кошти, тобто 18.12.2025 року.

Отже, відповідач після отримання 18.12.2025 року грошових коштів у сумі 3000,00 грн. зобов`язаний був повернути їх позивачу, одразу, тобто прострочення виконання відповідачем зобов`язання по поверненню безпідставно набутих грошових коштів та неправомірне їх використання починається з наступного дня, а саме з 19.12.2025 року.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, виражене в грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.

У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Отже, в справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами та проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами, причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Відтак, у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене вище та в зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних у розмірі 47,10 грн. та інфляційні втрати у розмірі 174,84 грн. за період часу з 19.12.2025 року по 27.06.2026 року.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У відповідності до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, з урахуванням вищезазначеного та встановлених судом обставини безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 18.12.2025 року, початком періоду прострочення, а також нарахування 3% річних, має бути 19.12.2025 року, закінченням - 27.06.2026 року, як зазначено у позовній заяві позивач. Оскільки, суд розглядає позовні вимоги лише в межах заявлених позовних вимог.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3221,94 грн, з яких: 3000,00 грн безпідставно набутих коштів, 3% річних в сумі 47,10 грн та інфляційні збитки в сумі 174,84 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно п.10 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Позивача ОСОБА_1 віднесено до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , а тому він звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач на підставі закону звільнений від сплати судового збору за подання даної позовної заяви, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. 12-13,76-81,89,141,263-265,274,354 ЦПК України, суддя

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) безпідставно набуті кошти в загальному розмірі 3 221,94 грн, з яких: 3 000,00 грн - основна сума боргу, 47,10 грн - 3% річних, 174,84 грн - збитки від інфляції.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 07 жовтня 2026 року

Суддя: Т.М. Вдовиченко