Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №161/19244/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/19244/25

Провадження № 2/161/274/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.,

при секретарі судового засідання - Хилько О.В.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Солтисюка А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і завданої моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

18.09.2025 року до суду звернулася позивач, ОСОБА_1 , з позовною заявою до відповідача, КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради, про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і завданої моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 04.08.1980 року, після закінчення інтернатури, була прийнята на посаду лікаря-ординатора четвертого відділення Волинської обласної психіатричної лікарні (після зміни назви – Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради). Наказом № 131 від 18.08.1988 року у вказаному лікувальному закладі переведена на посаду завідувача відділення № 5.

Наказом директора Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради № 48-к від 13.06.2025 року їй було оголошена догана за неналежне виконання службових обов`язків, а саме недопущення фактів катування пацієнтів.

Наказом директора Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради № 422-ос від 25.08.2025 року її було звільнено з посади завідувача відділенням № 5 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, а саме за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Щодо наказу про застосування до неї стягнення у вигляді догани зазначає (Наказ № 48-к від 13.06.2025 року), що фіксація пацієнта несертифікованими засобами дійсно мала місце і була виявлена 13.03.2025 року під час відвідування 5 відділення групою осіб Уповноваженого Верховної ради України з прав людини КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради. Вказані особи склали звіт про результати відвідування лікарні, який датований 13.03.2025 року. Про виявлені факти фіксації пацієнтів несертифікованими засобами відразу стало відомо адміністрації КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради. Вказує, що фіксацію пацієнта несертифікованими засобами було здійснено санітарними працівниками відділення, без погодження лікуючого лікаря, так як ситуація потребувала миттєвого реагування, оскільки даний пацієнт, перебуваючи у хворобливому стані намагався встати з ліжка. Зазначає, що їй було оголошено догано за недопущення фактів катування пацієнтів, однак, зі змісту наказу не вбачається, які обов`язки покладені на неї вона не виконала чи виконала їх неналежним чином, що призвели до порушення нею трудових обов`язків. Крім цього вказує, що при накладенні дисциплінарного стягнення адміністрацією закладу було порушено вимоги ст. 148 КЗпП України, так як стягнення було накладено пізніше одного місяця з дня його виявлення. Зазначає, що дані обставини вказують на незаконність її притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Щодо наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення (Наказ № 422-ос від 25.08.2025 року) зазначає наступне. Лікування пацієнта ОСОБА_3 проводила вона і він помер близько 17 год. 00 хв. 18.07.2025 року за наступних обставин. Він ( ОСОБА_3 ) впав неподалік посту чергової медичної сестри, де в той час несла службу молодша медична сестра ОСОБА_4 та в нього з носа і рота йшла кров. Медичний персонал, що був поруч, надавав йому допомогу у вигляді непрямого масажу серця, однак така допомога не призвела до позитивних результатів. Про смерть пацієнта ОСОБА_4 повідомила черговому прийомного відділення лікарні і замовила автомобіль для транспортування останнього в морг. Після такого повідомлення у відділення прийшов черговий по лікарні – лікар ОСОБА_5 , якому вона повідомила, що помер пацієнт, якого вона лікувала і вона наразі вчиняє дії направлені на встановлення обставин смерті пацієнта для визначення епікризу, виготовлення відповідних документів для подальшого відправлення тіла померлого в морг для паталогоанатомічного дослідження. Для встановлення обставин смерті пацієнта, вона опитала працівників відділення, які повідомили, що він впав ідучи по коридору в напрямку чергової медичної сестри. Ніхто з них не повідомив про те, що вказана смерть наступила від насильницьких дій інших осіб. Щоб повідомити про смерть пацієнта вона зателефонувала до директора лікарні по психіатрії ОСОБА_6 , який на її дзвінок не відповів. Через деякий час здійснила ще два дзвінки даній особі, але безрезультатно. З огляду на встановлені нею обставини смерті і зовнішній вигляд пацієнта, нею був поставлений діагноз – гостра серцева недостатність, тромбемболія, а тіло пацієнта було направлено в морг на паталогоанатомічне дослідження для підтвердження правильності виставленого діагнозу і лікування. Наступного дня лікар паталогоанатом встановив і повідомив адміністрацію закладу, правоохоронні органи, що у померлого ОСОБА_3 наявні тріщини зводу основи черепа. Досудовим слідством було встановлено, що до смерті ОСОБА_3 , у нього був конфлікт з пацієнтом ОСОБА_7 і останній наносив йому удари по тілу. Вважає, що за даних обставин, посилання в наказі адміністрації закладу на порушення нею п. 2.12 посадової інструкції (неповідомлення представникам адміністрації про смерть пацієнта) є безпідставним. Зазначає, що посилання в наказі на порушення нею п. 2.29 посадової інструкції (не забезпечила додержання співробітниками відділення правил внутрішнього трудового розпорядку) є надуманим, так як не зазначено в чому саме це проявилось з її сторони. Крім цього зазначає, що ніхто з працівників відділення не притягнений до дисциплінарної відповідальності за будь-які порушення трудового розпорядку про які вона знала і не прийняла відповідних мір до їх припинення.

Також зазначає, що їй відповідачем була заподіяна моральна шкода, оскільки було порушено її законне право на працю, звільнення відбулося зненацька, що призвело до вжиття додаткових зусиль для налагодження свого життя, відшукання інших джерел для свого існування, тобто порушення її законних прав призвели до моральних страждань, які є у причинному зв`язку з її незаконним звільненням, яку вона оцінює у 40000,00 грн.

Враховуючи викладене, просить поновити її на посаді завідувачки відділення № 5 КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 40000,00 грн.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09.2025 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

15.10.2025 року відповідач, КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради, через свого представника, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що перед звільненням позивач обіймала посаду завідувача відділенням № 5 КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради та під час виконання службових обов`язків мала керуватися посадовою інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку, наказами керівника підприємства, нормативно-правовими актами, які регулюють порядок надання психіатричної допомоги. 13.03.2025 року представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Волинській області здійснено відвідування КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради для виконання функцій національного превентивного механізму. Звіт про результати відвідування підприємства, разом з поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 11.06.2025 року надіслано Головою Волинської обласної військової адміністрації на адресу КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради 12.06.2025 року. При ознайомленні зі змістом звіту та подання виявлено, що медичними працівниками 5 відділення порушено вимоги Правил застосування фізичного обмеження та (або) ізоляції при наданні психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади, затверджених наказом МОЗ України № 240 від 24.03.2016 року, а саме: медичними працівниками 5 відділення не здійснювалась належна фіксація фактів застосування фізичного обмеження у випадках проведення таких заходів у медичній документації та журналі реєстрації застосування фізичного обмеження та (або) ізоляції при наданні психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади; медичними працівниками 5 відділення допущено застосування фізичного обмеження пацієнта побутовими мотузками. Вказує, що у зв`язку з зазначеним, завідувачем відділення № 5 ОСОБА_1 допущено невиконання своїх посадових обов`язків, передбачених п.п. 2.3, 2.8, 2.16 посадової інструкції, в частині здійснення контролю за правильністю надання медичної допомоги, забезпечення якісної медичної допомоги, за що останню було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, про що 13.06.2025 року було винесено відповідний наказ № 48-к. Зазначає, що даний наказ винесено з дотриманням строків, передбачених ст. 148 КЗпП України, так як про порушення вимог Правил застосування фізичного обмеження та посадових інструкцій медичними працівниками та завідувачем відділення № 5 керівнику підприємства стало відомо лише 12.06.2025 року, після надходження звіту про результати відвідування підприємства та подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Крім цього зазначає, що 18.07.2025 року, близько 16 год. 00 хв., в приміщенні відділення № 5 КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради пацієнт ОСОБА_7 завдав тілесних ушкоджень пацієнту ОСОБА_3 , внаслідок чого останній помер. 21.07.2025 року, з метою з`ясування обставин нанесення тілесних ушкоджень пацієнту ОСОБА_3 , видано наказ № 80-к «Про службове розслідування». В результаті службового розслідування встановлено, що під час нанесення тілесних ушкоджень пацієнту працівники відділення № 5 разом із завідувачем відділення ОСОБА_1 перебували поза межами відділення (обідали). Таким чином, завідувач відділення № 5 ОСОБА_1 , не забезпечила додержання співробітниками відділення правил внутрішнього трудового розпорядку в частині необхідності виконання ними своїх обов`язків, а саме допустила залишення працівниками своїх робочих місць та приміщення відділення, ініціювавши обід. Крім того, знаючи про вчинення злочину у приміщенні відділення, ОСОБА_1 не повідомила про це ні керівника підприємства, ні медичного директора про насильницьку смерть пацієнта. Зазначає, що з урахуванням викладеного, наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на неї стягнення у вигляді звільнення з займаної посади є правомірним.

20.10.2025 року позивач, ОСОБА_1 , подала до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій виклала обставини, які, за своєю суттю, збігаються з обставинами, які містяться у поданій нею позовній заяві.

07.11.2025 року відповідач, КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради, через свого представника, подав до суду свої заперечення на відповідь на відзив, які, за свою суттю, збігаються з запереченнями, які викладені останнім у відзиві на позовну заяву.

Допитаний у судовому засіданні, яке відбувалося 14.04.2026 року свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він працює лікарем у відділенні № 5 КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради. В п`ятницю (18.07.2025 року), приблизно о 16 год. 45 хв., йому зателефонувала медична сестра ОСОБА_9 та повідомила, що пацієнт, якого він лікував, вбив другого. Того дня він перебував на святкуванні з сім`єю, але після дзвінка одразу поїхав на роботу, щоб оглянути тіло пацієнта. На робочому місці була ОСОБА_10 , з якою він поговорив про дану подію та яка сказала, що він може повертатися назад на святкування, а вона огляне і оформить документи по даному пацієнту. Далі пішов в палату, де відбулось вбивство, взявши з собою старшу медичну сестру ОСОБА_11 і ще одну медичну сестру. Крім цього здійснив огляд тіла. З приводу візиту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини суду пояснив, що йому того дня набрала старша медична сестра ОСОБА_12 та повідомила, що приїхала перевірка. Були зауваження на рахунок того, що не правильно оформлені документи, а саме щодо фіксації пацієнта та ведення історії хвороби. Далі медичний директор зібрав всіх лікарів, щоб обговорити деталі перевірки. Їх зібрали в кабінеті директора, де пройшло обговорення. Були присутні лікарі, заввідділення. Зауваження щодо фіксації пацієнтів були у відділенні № 5 та відділенні № 1. Стосовно цієї події йому була винесена догана. Службове розслідування не проводилось. Зазначив, що рішення щодо фіксації пацієнтів приймає лікуючий лікар, тобто він. Крім цього зазначив, що старшим медичним сестрам та санітарам завідувачем відділення проводився інструктаж з приводу того, якими саме засобами фіксації потрібно фіксувати пацієнтів, тоді як лікарям даний інструктаж не проводився, у зв`язку з тим, що вони власноруч фіксацію не проводять. Зазначив, що обходи проводять щоденно. Його рішення щодо фіксації пацієнта (якого було виявлено перевіркою) виконувала медична сестра та про дану фіксацію ОСОБА_10 не знала. Контролювати фіксацію пацієнта необхідно кожних 30 хв. та цим питанням займається медичний персонал, а саме медичні сестри, тоді як завідувач відділення цим не займається.

Допитаний у судовому засіданні, яке відбувалося 14.04.2026 року, свідок ОСОБА_13 , суду пояснив, що він працює лікарем у КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради та того дня (18.07.2025 року) перебував на чергуванні. Під час даного чергування, на приймальному відділенні йому передали, щоб він зайшов у відділення № 5. Коли він прийшов до відділення № 5, то побачив ОСОБА_10 , яка йому повідомила, що перебуває на робочому місці та сама розбереться з усіма питаннями. Про смерть пацієнта йому стало відомо на наступний день від директора. У ОСОБА_10 того дня про те, що сталося він не запитував та йому про це ніхто не доповідав.

Допитана у судовому засіданні, яке відбувалося 14.04.2026 року, свідок ОСОБА_14 суду повідомила, що працює на посаді завідувача відділення дитячої психіатрії КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства». Вказала, що перевірка представниками Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини проводилась і у її відділенні теж. Перевірялись умови пацієнтів і чи правильно ведеться документація. Про перевірку у відділенні № 5 їй нічого не відомо. Після перевірки їх всіх зібрали у кабінеті головного лікаря. Доповідав про результати перевірки директор. Все інше пригадати не може.

Допитана у судовому засіданні, яке відбувалося 16.06.2026 року, свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона займала посаду молодшої сестри у КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради та коли помер пацієнт (18.07.2026 року) вона перебувала на зміні. Вона готувала обід, коли в коридорі пролунали крики. Вибігши в коридор, вона побачила, як пацієнт падає на підлогу. Лице в нього було синє. Даний пацієнт помер у них на очах. В подальшому другий пацієнт їй повідомив, що був свідком, як цього пацієнта бив ОСОБА_15 . ОСОБА_10 згодом провела розмову з пацієнтом ОСОБА_15 про дану ситуацію. Також пояснила, що в день коли проходила перевірка Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вона не працювала. Зазначила, що вказівку на фіксацію пацієнта дає лікуючий лікар, а виконують її санітари та молодші медичні сестри. Вона не пам`ятає які засоби фіксації пацієнтів були на період коли вона ще працювала у даному медичному закладі.

Допитана у судовому засіданні, яке відбувалося 16.06.2026 року, свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що вона працює на посаді старшої медичної сестри у КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради. Коли помер пацієнт ОСОБА_3 вона перебувала на роботі. Коли вони обідали в кабінеті, то забігла ОСОБА_17 і повідомила, що пацієнту погано. Вони направились туди та, підійшовши, побачили, що все обличчя пацієнта в крові. Згодом він помер. ОСОБА_17 повідомила її, що пацієнт ОСОБА_18 бачив, як ОСОБА_15 бив померлого. Черговим лікарем в той день був ОСОБА_19 , але його не повідомляли про дану ситуацію.

Допитаний у судовому засіданні, яке відбувалося 15.07.2026 року, свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що працює на посаді медичного директора у КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради. В той день (18.07.2026 року) після кінця робочого часу поїхав додому. З ОСОБА_10 того дня вони розмовляли по телефону, попрощались близько 16 год. 20 хв. Він поклав телефон і більше до рук не брав. Вранці наступного дня йому зателефонував ОСОБА_20 (директор) і повідомив, що вчора відбулась ситуація з вбивством пацієнта. Зазначив, що ОСОБА_10 того вечора йому телефонувала, але він не брав слухавки. Зазначив, що згодом комісією було встановлено, що ОСОБА_10 було допущено порушення у зв`язку з тим, що не була викликана поліція, коли пацієнт помер в межах закладу. Вказав, що робочий день ОСОБА_10 закінчився о 16 год. 30 хв. Черговий лікар був повідомлений про смерть пацієнта та саме він мав прийти, встановити смерть і викликати поліцію, однак цього не зробив, оскільки ОСОБА_10 сказала, що сама розбереться з цією ситуацією. Щодо перевірки, яка проводилася Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини зазначив, що даною перевіркою було виявлено порушення у відділенні № 5. На наступний день було зібрано нараду з працівниками закладу з даного приводу.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник – ОСОБА_2 , позов підтримали в повному обсязі, пославшись на обставини, викладені в позовній заяві, а також у відповіді на відзив та просили позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, ОСОБА_21 , просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Заслухавши учасників справи та їх представників, допитавши свідків, дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено, що Наказом № 147 від 04.08.1980 року позивача було прийнято на посаду лікаря-ординатора ІV відділення Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 м. Луцька.

Наказом № 131 від 18.08.1988 року ОСОБА_1 переведено на посаду завідувача 5 відділенням Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 м. Луцька.

Відповідно до рішення Волинської обласної ради від 20.12.2018 року № 22/26 «Про реорганізацію Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 м. Луцька» вирішено реорганізувати Волинську обласну психіатричну лікарню № 1 м. Луцька шляхом перетворення у Комунальне підприємство «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради, яке є правонаступником всіх прав та обов`язків Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 м. Луцька.

13.03.2025 року Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини було здійснено відвідування Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради для виконання функцій національного превентивного механізму, за результатами якого було складено звіт про результати відвідування та подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які були отримані КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради 12.06.2025 року.

Наказом директора КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради С. Дудки «Про дисциплінарне стягнення» № 48-к від 13.06.2025 року ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання службових обов`язків, а саме недопущення фактів катування пацієнтів.

Наказом директора КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради С. Дудки «Про службове розслідування» № 80-к від 21.07.2025 року для проведення службового розслідування обставин нанесення тілесних ушкоджень пацієнту ОСОБА_3 , який перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні № 5 було створено комісію у складі ОСОБА_6 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , яку зобов`язано повідомили про результати розслідування до 23.07.2025 року.

23.07.2025 року, за результатами службового розслідування комісією була складена доповідна, відповідно до якої комісія рекомендувала притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани працівників чоловічого психіатричного відділення № 5, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , а також рекомендувала звернутись до правоохоронних органів щодо надання оцінки діям завідувача чоловічого психіатричного відділення № 5 ОСОБА_1 на предмет наявності ознак злочину, передбаченого ст. 396 КК України (приховування злочину).

Наказом директора КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради С. Дудки «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » № 422-ос від 25.08.2025 року ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача відділення № 5 Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення. При винесенні даного наказу було взято до уваги доповідну записку ОСОБА_6 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , те, що ОСОБА_1 грубе порушення правил внутрішньо-трудового розпорядку та посадової інструкції (п.п. 2.12, 2.29) вчинено повторно, акт про відмову від дачі пояснень ОСОБА_1 , а також наявність у останньої непогашеного дисциплінарного стягнення у вигляді догани (наказ № 48-к від 13.06.2025 року).

Щодо позовної вимоги про поновлення на посаді, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

За загальним правилом, ураховуючи вимоги цивільного процесуального законодавства, суд зобов`язаний вирішити питання про склад осіб, які беруть участь у справі; у разі кількох позивачів або відповідачів чітко розмежувати кожну пред`явлену вимогу (з`ясувати окремо взяту вимогу кожного із позивачів, установити належного відповідача за кожною вимогою); установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси кожного позивача, у чому саме полягає таке порушення прав, якими доказами воно підтверджується. При вирішенні справи суд має з`ясувати, у зв`язку із чим між сторонами виник спір та якими обставинами кожна із сторін конфлікту доводить обґрунтованість своєї позиції.

Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні стосовно кожної окремо взятої вимоги.

Розглядаючи принцип цивільного судочинства крізь призму ролі суду в процесі, суд наголошує, що суд має владні повноваження під час провадження у справі, керуючи ходом судового засідання, забезпечуючи додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, як це передбачено нормами процесуального закону.

Крім того, приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз вказаної норми права свідчить про те, що законодавцем визначено спосіб захисту працівників, які вважають власні трудові права порушеними, саме шляхом пред`явлення позову про поновлення на роботі. Незаконність звільнення (наказу про звільнення) є підставою, а не предметом позову, та обставиною, яка підлягає встановленню під час судового розгляду, незалежно від пред`явлення позивачем окремої позовної вимоги.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України регламентовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 756/2708/17 колегія суддів виснувала про те, що відмова в задоволенні позову про поновлення на роботі у зв`язку з відсутністю вимог про скасування наказу про звільнення не узгоджується з положеннями матеріального права, оскільки установлюючи обставини звільнення працівника та недотримання роботодавцем при звільненні положень КЗпП України, суд не може визнавати обов`язковою умовою для поновлення працівника на роботі скасування наказу про звільнення, оскільки рішення суду про поновлення працівника на роботі свідчить про наявність трудових відносин між сторонами та незаконність наказу про звільнення.

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 758/838/17 зроблено висновок про те, що непред`явлення позивачем вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним не перешкоджає задоволенню вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки в статті 235 КЗпП України визначено спосіб захисту працівників, які вважають власні трудові права порушеними, саме шляхом пред`явлення позову про поновлення на роботі, незалежно від пред`явлення позивачем окремої позовної вимоги.

Таким чином, звертаючись до суду за захистом своїх прав, звільнений працівник, який є слабшою ланкою у трудових правовідносинах, може деталізувати позовні вимоги, вимагаючи, зокрема, скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, так і не пред`являти окремої вимоги щодо скасування наказу, вказуючи лише на визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Суд, встановлюючи обставини звільнення працівника та недотримання роботодавцем при звільненні положень трудового законодавства, не може визнавати обов`язковою умовою для поновлення працівника на роботі скасування наказу про його звільнення.

Під час вирішення питання про поновлення звільненого працівника на роботі дослідженню та встановленню підлягають обставини законності/незаконності звільнення особи, дотримання роботодавцем норм трудового законодавства під час процедури звільнення працівника, а отже, правомірність прийняття роботодавцем наказу про звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20 (провадження № 61-16433св21) зазначено, що «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором, суди повинні з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, працівник може бути звільнений за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 9901/743/18.

Таким чином, для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України в редакції, чинній для спірних правовідносин).

За правилами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір у справі, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо наказу № 48-к від 13.06.2025 року, яким ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани, суд зазначає наступне.

Так, зазначеним наказом ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання службових обов`язків, а саме недопущення фактів катування пацієнтів та дані порушення зафіксовані у звіті про результати відвідування Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради, який складений Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

Однак, даний наказ не містить чітких формулювань суті та обставин допущеного проступку, також відсутні докази вини позивача та наявності причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і неналежним виконанням покладених на позивача трудових обов`язків, а містяться лише загальні, а не конкретні посилання на неналежне виконання позивачем своїх службових обов`язків, з чого не можна дійти однозначних висновків про доведення вини позивача і накладення на нього дисциплінарного стягнення.

Більш того, суд звертає увагу, що звіт про результати відвідування Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради на який посилається у своєму наказі відповідач є знеособленим і в даному звіті не зазначено ані осіб, які вчинили порушення, ані відділення, де вони були виявлені. Під час судового розгляду, представником відповідача було зазначено, що службове розслідування з даних обставин не проводилось. Враховуючи викладене, суду не зрозуміло, яким чином відповідачем було встановлено, що через неналежне виконання позивачем своїх службових обов`язків було допущено катування пацієнта.

Також суд зазначає, що порушення, які нібито вчинені позивачем та за які останню було даним наказом притягнуто до дисциплінарної відповідальності, мали місце 13.03.2025 року, тоді як сам наказ винесений 13.06.2025 року, тобто після спливу трьох місяців.

Відповідно до відповіді Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини № 20998.2/М-75124.3/25/25/39.4 від 11.12.2025 року, яка надана на запит представника позивача, адвоката Максимчука Ю.П., у день здійснення відвідування 13.03.2025 року, відповідно до вимог Регламенту організації та здійснення регулярних відвідувань, групою НПМ доведено в усній формі до відома керівника лікарні ОСОБА_27 зауваження, виявлені порушення та недоліки щодо стану дотримання прав пацієнтів, які перебувають у лікарні, в тому числі щодо виявлення факту використання медичним персоналом лікарні несертифікованих гамівних засобів.

Таким чином, з даної відповіді вбачається, що директор Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради Дудка С.С. про наявні у його закладі порушення, в тому числі порушення, які в подальшому стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, дізнався 13.03.2025 року.

Більш того, про обізнаність керівництва відповідача про виявлені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини під час відвідування їх закладу порушення саме безпосередньо після такого відвідування вказують у своїх показах і допитані судом свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 .

Таким чином, судом встановлено, що обставини, які в подальшому викладені у звіті про результати відвідування Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради, стали відомі керівництву у день такого відвідування – 13.03.2025 року, і саме цей день слід вважати днем виявлення порушення.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Суд критично відноситься до заперечень відповідача з приводу того, що про виявлені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини порушення йому стало відомо лише після надходження звіту останнього, так як після того, як керівництво відповідача дізналося про наявність в діях своїх працівників тих чи інших порушень, воно (керівництво) не було позбавлено можливості провести службове розслідування даних обставин і притягнути винних до відповідальності, а не чекати коли їм надійде звіт за результатами перевірки.

Щодо наказу № 422-ос від 25.08.2025 року, яким ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади суд зазначає наступне.

Так, 25.08.2025 року наказом відповідача позивача було притягнуто до відповідальності за грубе порушення правил внутрішньо-трудового розпорядку та посадової інструкції (п.п. 2.12, 2.29) та, зважаючи на наявність у останньої непогашеного дисциплінарного стягнення у вигляді догани, її було звільнено з займаної посади на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Однак, даний наказ не містить чітких формулювань, які саме пункти правил внутрішньо-трудового розпорядку було порушено позивачем, які в подальшому призвели до загибелі пацієнта. Не містить таких формулювань і доповідна записка, на підставі якої робився висновок про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Так, у доповідній записці зазначається, що працівники відділення № 5 в робочий час перебували поза приміщенням відділення, не належним чином виконували свої службові обов`язки, допустили порушення дисципліни у відділенні, не вжили своєчасних заходів для припинення бійки між пацієнтами, однак під час розгляду справи жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували такі порушення саме зі сторони позивача, які б перебували у причинному зв`язку з загибеллю пацієнта, суду надано не було.

Щодо наявності у позивача порушень пунктів 2.12, 2.29 посадової інструкції завідувача відділенням № 5 (надалі за текстом – посадової інструкції) суд зазначає наступне.

Відповідно п. 2.12 посадової інструкції, завідувач відділення № 5 доводить до відома директора підприємства та медичного директора про усі випадки у відділенні (смерть пацієнта, втечі, нещасні випадки, внутрішньо-лікарняні інфекції тощо) та про прийняті заходи.

Згідно п. 2.29 посадової інструкції завідувач відділення № 5 забезпечує додержання співробітниками відділення правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці та пожежної безпеки.

Суд погоджується з тим, що позивачем було порушено вимоги, які передбачені у п. 2.12 посадової інструкції, так як даний пункт чітко зазначає, що у разі смерті пацієнта, необхідно довести про це до відома директора підприємства та медичного директора. Так, дана посадова інструкція не містить способу у який має бути повідомлено керівництво про факт смерті пацієнта, однак, як було встановлено під час розгляду справи та не заперечувалося обома сторонами, в КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради про такі факти, у разі відсутні керівництва на робочому місці, повідомляється у телефонному режимі. Судом встановлено, що ОСОБА_1 декілька разів намагалася додзвонитися медичному директору ОСОБА_6 , однак останній слухавку не взяв, що ним особисто було підтверджено під час його допиту в якості свідка. Однак, спроби повідомити про дану подію директора КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради Дудку С.С. зі сторони позивача не було, що, в тому числі, не заперечується позивачем. Посилання позивача на той факт, що їй на момент оформлення документів на померлого пацієнта не було відомо про те, що його смерть є насильницькою до уваги судом не приймається, так як посадова інструкція не містить посилань на те, що про факт смерті пацієнта має бути повідомлено директора виключно у випадку насильницької смерті.

Однак, належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення позивачем вимог п. 2.29 посадової інструкції, які б перебували у причинному зв`язку з загибеллю пацієнта, відповідачем суду не надано. Більш того, ані сам наказ, ані доповідна записка, яка стала підставою для винесення наказу, не містить формулювання що саме не забезпечила позивач для належного виконання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку. Крім цього, суду не надано доказів, які б підтверджували факт притягнення будь-кого з співробітників відділення № 5, окрім позивача, до дисциплінарної відповідальності за події, про які зазначено у доповідній записці.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем дійсно було порушено вимоги п. 2.12 посадової інструкції і у останньої не було жодних поважних причин, які б заважали їй виконати даний обов`язок, а тому, на переконання суду, відповідач правомірно притягнув її до дисциплінарної відповідальності.

Однак, ОСОБА_1 звільнено саме за систематичне невиконання обов`язків, покладених на неї трудовим договором.

У наказі від 25.08.2025 року № 422-ос про припинення трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України мається посилання на наказ № 48-к від 13.06.2025 року, яким позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Разом з тим підстави та правомірність притягнення відповідачем ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності згідно з наказом від 13.06.2025 року № 48-к не підтвердились, тобто систематичність невиконання обов`язків як необхідна кваліфікуюча складова звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України відсутня.

Тому, враховуючи, що відповідачем не доведено систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, підстави для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України відсутні, а отже, позивач підлягає поновленню на роботі.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 299/967/15 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» та за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім та четвертим пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Таким чином передбачено, що середня заробітна плата працівника обраховується з заробітку за останні два повні місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньо годинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Так, з довідки про доходи ОСОБА_1 , яка надана КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради, вбачається, що сума заробітку позивача за останні два календарні місяці роботи становить (22795,17 + 12282,81)= 35077 грн. 88 коп.

Відповідно до даної довідки, у червні 2025 року позивач працювала 16 робочих днів, а в липні 2025 року - 14 робочих дні, а тому середньоденна заробітна плата становить 1169 грн. 26 коп. (35077,88 : 30 р.д.). В даній довідці також зазначено, що позивачу встановлено 5 денний робочий тиждень. Відповідно середня заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу з 26 серпня 2025 року по 24 вересня 2026 року буде становити 1169,26 х 283 (кількість робочих днів за час вимушеного прогулу) = 330900 грн. 58 коп.

Також, суд вважає за необхідне в даному випадку виплати позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, оскільки дана справа розглядалася більше одного року не з вини позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 330900 грн. 58 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12, та ст. 81 ЦПК України.

Так, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині стягнення завданої їй моральної шкоди зазначає, що у зв`язку з незаконним припиненням трудового договору з боку відповідача, було порушено її законне право на працю, звільнення відбулося зненацька, що призвело до вжиття додаткових зусиль для налагодження свого життя, відшукання інших джерел для свого існування.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).

Враховуючи доводи позивача, суд бере до уваги, що внаслідок її незаконного звільнення вона перебувала у постійному стресі, внаслідок чого не знала як надалі організовувати своє життя. Більш, суд бере до уваги й той факт, що позивач, з моменту звільнення перебуває у стані невизначеності і постійному хвилюванні за те, як їй повернути втрачену роботу.

Вина відповідача в заподіяні моральної шкоди позивачу повністю підтверджується матеріалами справи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Між тим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 40 000 грн., на думку суду достатніми доказами не обґрунтовані.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Таким чином, суд, оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, враховує характер та ступінь її завдання, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає, що дана позовна вимога підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача підлягає стягненню 10 000 грн. моральної шкоди на користь позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Позивач звільнений від сплати судового збору. Проте відповідач пільг щодо сплати судового збору, визначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), не має.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI).

Суд звертає увагу на те, що відповідач не належить до жодної із категорій суб`єктів, яких стаття 5 Закону № 3674-VI звільняє від сплати судового збору незалежно від категорії спору та статусу у судовому процесі.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК України).

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону № 3674-VIу редакції, що була чинною на час подання позову).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону № 3674-VI (у редакції, що була чинною на час подання позову) за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

За подання позовної заяви майнового характеру позивач мав би сплатити 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VIу редакції, що була чинною на час подання позову).

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, у якому позивач подав цивільний позов, становив 3 028,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»).

З огляду на вказані приписи мінімальний розмір судового збору становив 1211,20 грн (3 028,00 грн х 0,4 = 1 211,20 грн), а максимальний – 15 140,00 грн (3 028,00 грн х 5 = 15 140,00 грн).

Відповідно до статті 4 Закону № 3674-VI (у редакції, що була чинною на час подання позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави в наступному розмірі.

За позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 330900,58 грн. та стягнення моральної шкоди 40000,00, підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 3409,00 грн. (340900,58 (фактично задоволені позовні вимоги) : 370900,58 (позовні вимоги, заявлені позивачем) х 1%).

За немайнову позовну вимогу - в розмірі 1211,20 грн., а всього з КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради в дохід держави підлягає до стягнення 4620,20 грн. судового збору.

Згідно п.п. 2, 4 ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Тому в цій частині рішення підлягає до негайного виконання.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354-355, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і завданої моральної шкоди - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувачки 5 відділення Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради.

Стягнути з Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 330900 (триста тридцять тисяч дев`ятсот) грн. 58 коп., за вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 (десяти тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 4620 (чотири тисячі шістсот двадцять) грн. 20 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу в порядку ст. 430 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради, адреса місцезнаходження: 45601, Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Теремнівська, буд. 98, код ЄДРПОУ 05384318.

Повний текст рішення складений 01.10.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович