Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №161/12477/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12477/26

Провадження № 2/161/6358/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Гриня О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шолом С.І.,

представника позивача в режимі відеоконференції адвоката Маленко Г.С.,

представника відповідача Усик С.С.

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Соловей В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача

09 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту ДПС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України (далі по тексту ДКС України) в якому просив суд стягнути з Державного бюджету України 179 537,45 грн. матеріальної шкоди завданої протиправним рішенням ДПС України та завдану таким рішенням моральну шкоду в сумі 180 000,00 грн. шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку

Обґрунтування позиції сторони позивача зводиться до наступного:

«Я, ОСОБА_1 маю статус моряка, що підтверджується посвідченням особи моряка НОМЕР_1 , виданим 20.07.2020 року.

Враховуючи професію та свій статус, я неодноразово здійснював перетин державного кордону України, з метою виконання зобов`язань за контрактами, укладеними з іноземними компаніями.

Так, в період з 24.07.2020 по 25.09.2020 я працював на судні у водах Сінгапуру, а починаючи з 19.12.2022 – виконував роботу на судах внутрішніх вод Німеччини. Дані обставини підтверджуються посвідченням особи моряка.

Варто зазначити, що мені було видано дозвіл на перебування в Німеччині з терміном дії до 01.01.2026.

14.08.2023 між Adler-Schiffe GmbH & Co. KG та ОСОБА_1 було укладено Договір, відповідно до умов якого я приймаюсь на посаду судноводія на паромних переправах Кільського каналу (Німеччина).

Також, договором встановлено, що робота на паромних переправах здійснюється за змінною системою (графік змін визначається за погодженням керівництвом).

Вказаний Договір укладено на період з 15.08.2023 по 31.01.2026.

Для забезпечення можливості виїзду за межі території України з метою виконання зобов`язань за укладеними з іноземними компаніями контрактами, мені ІНФОРМАЦІЯ_2 05.12.2024 видано дозвіл за вих. № 78/4/14286 для перетинання державного кордону України під час дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1995 (зі змінами), з терміном дії до 04.06.2025.

25.12.2024 я, з метою виконання взятих на себе зобов`язань за договором від 14.08.2023, укладеним з Adler-Schiffe GmbH & Co.KG, здійснив спробу виїзду за межі території України.

Проте, за результатами здійснення паспортного контролю 25.12.2024 в пункті пропуску для залізничного сполучення «Ягодин» заступником начальника 2 відділення інспекторів прикордонної служби впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 », ОКПП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 було прийнято рішення № 3705 про відмову в перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України. Причиною для відмови в перетинанні державного кордону України стало те, що ОСОБА_1 тимчасово обмежений у праві виїзду з України, у зв`язку із відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон або підтвердити мету своєї поїздки.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення заступника начальника 2 відділення інспекторів прикордонної служби впс “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ", ОКПП " ІНФОРМАЦІЯ_4 " старшого лейтенанта ІНФОРМАЦІЯ_5 №3705 від 25.12.2024 про відмову в перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 201 лютого 2026 року у справі № 140/864/25 Апеляційну скаргу НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військова частина НОМЕР_3 ) залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25, в частині стягнення витрат на правничу допомогу, скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою заяву про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисячі) гривень 00 копійок. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25 залишено без змін.

Протиправними діями Відповідача мені було завдано прямої матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди (втраченого доходу), яку я міг би реально одержати за звичайних обставин, якби моє право не було порушене.

Правомірність моїх очікувань щодо отримання доходу підтверджується офіційним листом-підтвердженням.

Згідно офіційного листа-підтвердження, виданого командитним товариством «Товариство з обмеженою відповідальністю «Adler-Schiffe» i компанія» (Adler-Schiffe GmbH & Co. KG) 27.02.2026 року, підтверджується, що пан ОСОБА_3 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_7 ) прийняв на себе зобов`язання щодо працевлаштування у нашу компанію на посаду капітана судна з місячною заробітною платнею брутто у розмірі 4155 євро. Було заплановано, що пан Тренін розпочне свою роботу та з`явиться на судно/робоче місце 26.12.2024 року відповідно до узгодженого графіка ротації. Пан ОСОБА_4 не з`явився на вахту, оскільки Державна прикордонна служба України не надала йому дозвіл на виїзд з України. Через його неможливість виїхати з країни він фізично не міг дістатися до місця роботи. У результаті компанія змушена була замінити його на іншого працівника, а пан Тренін не міг розпочати заплановану роботу та втратив відповідну заробітну плату за той період працевлаштування. Лист видано за його запитом для подання до суду.

У зв`язку з неявкою на судно 26.12.2024 року, я втратив місячний оклад за першу ротацію, що становить 4155 євро. Вказаний неотриманий дохід є моєю упущеною вигодою, оскільки я мав реальні та гарантовані можливості його отримання, якби не протиправні дії Відповідача.

Станом на 25.12.2024 року (напередодні запланованого виходу на роботу) офіційний курс гривні до євро, встановлений Національним банком України (опублікований на сайті Мінфіну https://index.minfin.com.ua/ua/exchange/archive/2024-12-250), становив 43,6334 грн за 1 євро. Таким чином, розмір упущеної вигоди (втраченого доходу за місяць) становить 181 296 гривень 77 копійок (4155 євро х 43,6334 грн).

Протиправна відмова у виїзді за кордон та неможливість реалізувати право на працю завдали мені глибоких моральних та душевних страждань. Незаконне рішення Відповідача повністю нівелювало життєві професійні та життєві плани, підірвало мою ділову репутацію перед іноземним роботодавцем, призвело до тривалої емоційної напруги та стресу.

Порушення звичного укладу життя виявилося у зниженні працездатності, розладах сну, постійному роздратуванні та суттєвому психологічному навантаженні. Я зазнав значних негативних переживань через втрату впевненості у майбутньому та відчуття безправності перед протиправними діями державного органу.

3 огляду на характер, глибину та тривалість моральних страждань, керуючись принципами розумності та справедливості, я оцінюю завдану мені моральну шкоду у розмірі 180 000 гривень 00 копійок та вважаю цю суму співмірною із зазнаними психологічними втратами.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Також у статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами визначені у статтях 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (пункти 5.9, 5.10, 5.30) статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Як зазначив Верховний Суд складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 288/1256/17 (постанова від 08.02.2021 року) преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Оскільки згаданим вище рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 року у справі № 140/864/25, встановлено протиправність рішення Відповідача щодо відмови мені у виїзді за кордон, то в межах цієї справи вказаний факт визнається преюдиційним, який не підлягає доказуванню.

В частині, що стосується наявності матеріальної шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і матеріальною шкодою, вважаю ці елементи цивільного правопорушення доведеними.

Зокрема, я надав докази, які підтверджують мою упущену вигоду (втрачений дохід).

Тим не менше, саме у зв`язку з протиправною відмовою Відповідача я не зміг розпочати заплановану роботу та втратив відповідну заробітну плату за той період працевлаштування.

Що ж стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, вважаю за необхідне зазначити таке.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Крім того, за змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, серед іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Дії Відповідача, який протиправно відмовив мені у виїзді за кордон беззаперечно спричинили душевні страждання, які проявились в неможливості реалізувати право на працю, упущеної вигоди (втраченого доходу). Тому, за відсутності доказів про протилежне та виходячи із засад розумності, справедливості і співмірності, вважаю що 180 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, що відповідає ступеню моральних страждань позивача.

Крім того, згідно частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Правила розподілу судових витрат закріплені у статті 141 ЦПК України.

Так, за змістом частини третьої цієї статті при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За змістом частин другої, третьої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої-шостої цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У справі яка розглядається правнича допомога надавалась мені на підставі договору № 27052601 від 27.05.2026 року, за умовами якого сторони погодили, що вартість послуги становить 20 000, 00 гривень.

Згідно акту № 1 приймання-передачі наданих юридичних послуг/правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 27052601 від 27.05.2026, я сплатив ФОП Орешечко Є.О. 20 000,00 гривень.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Також, Верховний Суд під час розгляду справи № 761/34282/18 (постанова від 16.06.2021 року) вказав, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).».

На підставі викладеного сторона позивача просила суд його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позиція відповідача.

Обґрунтування позиції сторони відповідача зводиться до наступного:

« ІНФОРМАЦІЯ_8 (Військова частина НОМЕР_3 ) ознайомився з позовною заявою ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 181 296,77 грн та моральної шкоди в розмірі 180 000,00 грн.

Відповідач категорично заперечує проти позову в повному обсязі.

Дана позовна заява є абсолютно безпідставною, необґрунтованою, позбавленою належної доказової бази та такою, що повністю суперечить нормам матеріального і процесуального права.

У спірних правовідносинах повністю відсутній склад цивільного правопорушення (делікту), не доведено розмір нібито завданих збитків, а також наявний очевидний розрив причинно-наслідкового зв`язку між діями прикордонного наряду та наслідками, на які посилається позивач.

Передумови, які стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

25 грудня 2024 року громадянин України близько 15:00 год ОСОБА_5 прибув до міжнародного пункту пропуску для залізничного сполучення «Ягодин» як такий, що прямує для роботи на морських суднах.

Позивачем на паспортний контроль було пред`явлено документи, що підтверджують мету прямування виїзду з України – для роботи на морських суднах.

Під час здійснення паспортного контролю та введення інформації до Спеціального програмного забезпечення (СПЗ) № «Є-бордер» відбулося автоматичне спрацювання інтегрованої бази даних «Оберіг».

Відповідно до офіційного витягу з бази даних «Оберіг», станом на момент спроби перетину кордону (25.12.2024 року о 15:02) ОСОБА_6 перебував на обліку з 17.07.2024 року (унікальний номер особи 010420231425317100001) із чинним статусом: «перебуває в розшуку».

За результатами проведення фільтраційних заходів надано пропозицію щодо не пропуску вище вказаного громадянина, повідомлено ініціатора розшуку.

Рішенням про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку № 3705 від 25 грудня 2024 року відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України.

ОСОБА_5 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення заступника начальника 2 відділення інспекторів прикордонної служби впс " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", ОКПП " ІНФОРМАЦІЯ_4 " старшого лейтенанта ОСОБА_7 №3705 від 25.12.2024 про відмову в перетинанні ОСОБА_8 державного кордону України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами здійснення паспортного контролю 25.12.2024 в пункті пропуску для залізничного сполучення «Ягодин» заступником начальника 2 відділення інспекторів прикордонної служби впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 », ОКПП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » старшим лейтенантом ОСОБА_9 було прийнято рішення №3705 про відмову в перетинанні ОСОБА_8 державного кордону України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення заступника начальника 2 відділення інспекторів прикордонної служби впс “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ”, ОКПП " ІНФОРМАЦІЯ_4 " старшого лейтенанта ІНФОРМАЦІЯ_5 №3705 від 25.12.2024 про відмову в перетинанні ОСОБА_8 державного кордону України.

Стягнуто на користь ОСОБА_10 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі № 140/864/25:

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військова частина НОМЕР_3 ) залишено без задоволення;

апеляційну скаргу ОСОБА_10 задоволено частково;

рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25, в частині стягнення витрат на правничу допомогу, скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою заяву про розподіл судових витрат задоволено частково;

вирішено стягнути на користь ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисячі) гривень 00 копійок;

в решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25 -залишено без змін.

Приймаючи такі судові рішення, Суди виходили з того, що за приписами частини першої статті 14 Закону «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що рішення №3705 від 25.12.2024 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається у можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Суди не врахували, що станом на момент перетину державного кордону України ОСОБА_1 перебував у розшуку (відомості з бази даних «Оберіг»), ссилаючись на відомості з даними бази даних «Розшук» системи ШНП (доступу до якого немає у представників органу охорони державного кордону), де зазначено, що у державному розшуку не перебував та станом на 12.01.2025 не перебуває».

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування повноважень, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди.

Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не с обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс 18).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/7218/16-ц зазначено, що ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.12.2019 у справі №752/4100/17, від 26.12.2019 у справі №646/7744/17, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись, належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі №32/421.

Таким чином підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173,1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Отже, в даному випадку слід виходити із необхідності встановлення наявності трьох умов, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Щодо неправомірних дій органу.

Позивач помилково вважає, що сам факт скасування рішення № 3705 в адміністративному суді є автоматичним доказом «протиправності» дій посадових осіб у розумінні цивільно-правової відповідальності (ст. 1173, 1174 ЦК України).

Ця позиція є повністю хибною з огляду на наступне.

1. Імперативність вимог пункту 17 Постанови КМУ № 560 від 16.05.2024 року. Станом на дату спроби перетину кордону (25.12.2024 року) порядок призову та контролю військовозобов`язаних регламентувався Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 (далі - Постанова КМУ № 560).

Пунктом 17 вказаної Постанови КМУ № 560 чітко встановлено імперативне правило: «Керівники органів охорони державного кордону (крім авіаційної частини) з набранням чинності Указом Президента України про оголошення (продовження) мобілізації та/або з отриманням розпорядження про проведення заходів мобілізації відповідного голови (начальника) обласної, Київської та Севастопольської міської, районної держадміністрації (військової адміністрації) організовують проведення у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та у пунктах пропуску через державний кордон України перевірку в осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. У разі відсутності у таких осіб військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) та/або наявності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про подання таких осіб до розшуку в Національну поліцію уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону відмовляють їм у перетинанні (на виїзд з України) державного кордону. Про виявлення розшукуваної особи представники органів охорони державного кордону або його структурних підрозділів інформують найближчий орган або підрозділ, що входить до системи поліції, для здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки».

Слово «відмовляють» в юридичній техніці є наказовим приписом. Уповноважена службова особа органу охорони державного кордону не є розпорядником реєстру «Оберіг». Відповідач не вносив запис про розшук, а лише виконав безальтернативний алгоритм, закладений нормативно-правовим актом.

2. Технічна неможливість доступу до сторонніх систем.

Скасовуючи рішення про відмову, адміністративні суди зазначили, що в базі даних «Розшук» системи ШНП відомостей про розшук Позивача не було. Проте суди взагалі не врахували, що у представників органу охорони державного кордону безпосередньо в пункті пропуску технічно відсутній доступ до бази даних «Розшук» системи ШНП. Прикордонний наряд зобов`язаний керуватися виключно СПЗ «Є-бордер» та інтегрованим з ним державним реєстром «Оберіг».

Оскільки Військова частина НОМЕР_3 не є розпорядником, володільцем чи технічним оператором бази «Оберіг», вона не може нести відповідальність за достовірність або актуальність внесених туди іншими державними органами (ТЦК та СП) відомостей.

Скасування акта органу державної влади чи місцевого самоврядування (або визнання його протиправним) не свідчить про автоматичне виникнення у держави обов`язку відшкодувати матеріальну або моральну шкоду. Для застосування деліктної відповідальності суд має встановити наявність усіх елементів цивільного правопорушення, де ключовим є суб`єктивна протиправність дій самого заподіювача шкоди.

Оскільки уповноважені особи органу охорони державного кордону діяли у межах закону та виконували пряму вимогу п. 17 Постанови КМУ № 560, елемент цивільно-правової протиправності у діях Відповідача повністю відсутній.

Причинно-наслідковий зв`язок.

Згідно із абзацом 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95: «Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.».

Причинно-наслідковий зв`язок як елемент цивільного правопорушення має бути прямим, безпосереднім та неминучим. Якщо між дією Відповідача та наслідком стоїть дія третьої особи або спрацювання автоматизованої системи, створеної іншим органом, причинний зв`язок розривається.

Першопричина виникнення шкоди: наслідки у вигляді неотримання Позивачем заробітної плати капітана судна виникли виключно через те, що орган ТЦК та СП вніс до бази «Оберіг» інформацію про перебування ОСОБА_1 у розшуку.

Військова частина НОМЕР_3 не створювала цієї інформації і не ініціювала розшук. Прикордонний наряд лише технічно зчитав чинні дані державного реєстру і виконав безальтернативну вимогу Кабінету Міністрів України. Опосередкований зв`язок, коли діяння відповідача створило лише абстрактну можливість чи правові умови для виникнення шкоди, а сама шкода була викликана іншими самостійними факторами (зокрема, недостовірними відомостями у реєстрах третіх осіб), виключає відповідальність такого відповідача.

Таким чином, шкода (якщо вона мала місце) перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з діями органу, що безпідставно вніс Позивача до бази розшуку «Оберіг», а не з діями посадової особи органу охорони державного кордону, які цю інформацію зафіксували на лінії державного кордону.

Заперечення щодо наявності шкоди / складу та розміру матеріальної шкоди (упущеної вигоди).

Позивач безпідставно вимагає стягнення упущеної вигоди у сумі 181 296,77 грн. Безумовно, згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Поряд із цим, визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди: розмір грошового відшкодування моральної шкоди становить предмет оціночної діяльності суду та визначається залежно від визначених ЦК України критеріїв з врахуванням вимоги розумності та справедливості (Постанова сума ККС ВС від 07.04.2020, № 572/3209/17).

Проте ця с повністю абстрактною та спростовується матеріалами самого Позивача.

1.Суттєва арифметична та фактична розбіжність у доказах.

У тексті позовної заяви Позивач веде розрахунок виходячи з щомісячного окладу в розмірі 4 155 EUR. Проте у доданому ним офіційному листі-підтвердженні (Official Confirmation Leter) KOMпанії Aller-Schifte GmbH & Co. KG від 27.02.2026 року чітко і недвозначно вказано, що місячний оклад (gross monthly salary) становив 4 115 EUR. Наявність безпідставно доданих до розрахунку євро свідчить про штучне завищення ціни позову та недостовірність розрахунків.

2. Гіпотетичність строків та умов праці.

Наданий лист компанії Adler-Schiffe містить лише планову дату виходу в рейс – 26.12.2024 року. Однак у документі відсутні відомості про тривалість дії контракту чи тривалість ротації. Поняття «одна ротація» є юридично розмитим і не може бути базою для розрахунку точних збитків, оскільки тривалість рейсу могла становити як 1 місяць, так і кілька тижнів чи днів, або рейс міг бути скасований з технічних причин.

3.Спроба стягнення податків на користь Позивача (Gross vs Net)

Іноземний роботодавець підтверджує виключно суму «gross monthly salary» — тобто дохід брутто (без вирахування податків). Відповідно до ст. 22 ЦК України, упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, тобто, це чистий прибуток («нетто»), який особа реально отримала б у свій розпорядчий дохід після сплати всіх обов`язкових зборів та податків за законодавством ФРН чи України. Стягнення суми брутто призведе до незаконного збагачення Позивача понад її реальні втрати за рахунок держави, що суперечить засадам цивільного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц до висновків, що розмір відшкодування дійшла моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в відшкодування справах про відшкодування моральної (немайнової) моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95: «...у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому саме полягає ця шкода, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, а якими доказами це підтверджується…».

Позивач не надав жодного доказу, який би підтверджував моральні чи фізичні страждання, або інші негативні явища, які були завдані діями посадових осіб ДПС України, що нівелює принцип змагальності, як одну із основних засад здійснення адміністративного судочинства в Україні.

Заперечення щодо вимог про стягнення моральної шкоди

Сума у 180 000,00 грн моральної шкоди є надуманою та абсолютно не підтвердженою.

Контекст правового режиму воєнного стану: Запровадження особливого порядку перетину кордону, перевірки документів за базою «Оберіг» та можливі відмови є стандартними правовими ризиками воєнного часу, з якими стикається кожен військовозобов`язаний громадянин. Психологічний дискомфорт, викликаний стандартною процедурою контролю, не є надзвичайним стражданням у розумінні ст. 23 ЦК України.

За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності ( тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, саме позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у випадку, що розглядається, можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12 листопада 2019 року по справі № 818/1430/17.

Позивачем не надано жодного висновку судово-психологічної експертизи, довідок від лікарів чи медичних карт, які б свідчили про стійкий розлад здоров`я, тривалу депресію чи інші незворотні наслідки, спричинені виключно складанням бланка відмови посадовими особами Військової частини НОМЕР_3 .

Саме по собі психологічне напруження або незадоволення діями органів влади чи їх посадових осіб не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Позивач має довести, що такі дії призвели до стійких, тривалих і незворотних змін у його життєвих зв`язках.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц дійшла до висновків, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995: «...у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується...».

Згідно із абзацом 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95: «Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.»

Щодо судових витрат.

Позивач просить стягнути 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу за поточний цивільний позов, посилаючись на складність та тривалість спору. Сума у 20 000,00 грн за підготовку типового деліктного позову є неспівмірною, завищеною та не відповідає критеріям розумності.»

З цих підстав сторона відповідача вважає позов таким, що не підлягає до задоволення.

Сторона позивача скористалася правом на подання відповіді на відзив сторони позивача, яка зводиться до наступного:

«Щодо тверджень представника відповідача щодо передумов, які стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Представник відповідача зазначає, що судами не враховано, що станом на момент перетину державного кордону України ОСОБА_1 перебував у розшуку (відомості з бази даних «Оберіг»), ссилаючись на відомості з даними бази даних «Розшук» системи ШНП (доступу до якого немає у представників органу охорони державного кордону), де зазначено, що у державному розшуку не перебував та станом на 12.01.2025 оку не перебуває».

По-перше, предмет даного спору не стосується встановлення правомірності чи протиправності рішення про відмову у перетинанні кордону. Предметом цього позову є виключно стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої вже визнаним протиправним рішенням органу державної влади.

По-друге, обставини протиправності дій відповідача вже встановлені судом та не підлягають повторному доказуванню:

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення заступника начальника 2 відділення інспекторів прикордонної служби впс “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ”, ОКПП “ ІНФОРМАЦІЯ_4 ” старшого лейтенанта ІНФОРМАЦІЯ_5 №3705 від 25.12.2024 про відмову в перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі № 140/864/25 Апеляційну скаргу НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військова частина НОМЕР_3 ) залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25, в частині стягнення витрат на правничу допомогу, скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою заяву про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисячі) гривень 00 копійок. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25 - залишено без змін.

Відповідно до пункту 4 статті 82 Цивільно процесуального кодексу України , обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт протиправності рішення відповідача є остаточно встановленим, а спроби відповідача у відзиві виправдати свої дії посиланнями на бази даних «Оберіг» чи «Розшук» є неспроможними, оскільки спрямовані на ревізію судових актів, які набрали законної сили, що є недопустимим.

Щодо тверджень відповідача щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідач зазначає, що в умовах воєнного стану психологічний дискомфорт є стандартним ризиком, а Позивач не надав медичних довідок чи експертиз.

Позивач наголошує, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органів влади, закріплено ст. 56 Конституції України та ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.

Незаконна відмова у виїзді за кордон для моряка — це не просто «психологічний дискомфорт воєнного часу». Це повна руйнація професійних та ділових планів , загроза діловій репутації перед іноземним роботодавцем (AdlerSchiffe GmbH & Co. KG); глибокі душевні страждання, пов`язані з раптовою втратою значного джерела доходу для існування сім`ї під час війни, тривала невизначеність та необхідність захищати свої права у судах протягом більш ніж року.

Ставка на обов`язкову наявність «медичних карток чи експертиз» є помилковою. Велика Палата Верховного Суду у численних постановах (зокрема, від 05.12.2018 у справі № 211/1046/16-ц) зазначала, що моральна шкода за своєю суттю є оціночною категорією, і суд визначає її розмір, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, оцінюючи життєву ситуацію в сукупності. Сума у 180 000,00 грн є повністю співмірною із глибиною пережитих Позивачем страждань через втрату капітанського рейсу.

Щодо тверджень відповідача щодо неправомірності дій органу.

Відповідач зазначає, що позивач помилково вважає, що сам факт скасування рішення № 3705 в адміністративному суді є автоматичним доказом «протиправності» дій посадових осіб у розумінні цивільно-правової відповідальності.

Уповноважена службова особа органу охорони державного кордону не є розпорядником реєстру «Оберіг». Відповідач не вносив запис про розшук, а лише виконав безальтернативний алгоритм, закладений нормативно-правовим актом.

Оскільки уповноважені особи органу охорони державного кордону діяли у межах закону та виконували вимогу п. 17 Постанови КМУ № 560, елемент цивільноправової протиправності у діях Відповідача відсутній.

Хочу наголосити, що в даному спорі застосовуються спеціальні підстави деліктної відповідальності, передбачені статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу (ЦК) України.

Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України, Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Аналогічно, ст. 1174 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (на яку посилається сам Відповідач) чітко вказала, що для застосування відповідальності за цими статтями наявність вини не є обов`язковою. Необхідно довести три умови: неправомірність рішення/дій, наявність шкоди та причинний зв`язок.

Щодо тверджень відповідача про причинно-наслідковий зв`язок:

Відповідач зазначає, що шкода (якщо вона мала місце) перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з діями органу, що безпосередньо вніс Позивача до бази розшуку «Оберіг», а не з діями посадової особи органу охорони державного кордону, які цю інформацію зафіксували на лінії державного кордону.

Хочу зауважити, що причинно-наслідковий зв`язок є прямим та очевидним: саме винесення службовою особою Військової частини НОМЕР_3 старшим лейтенантом ОСОБА_2 незаконного рішення № 3705 стало безпосередньою та єдиною юридичною перепоною, яка унеможливила виїзд Позивача за кордон 25.12.2024 року. Якби Відповідач не виніс це протиправне рішення (що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили), Позивач перетнув би кордон і прибув на місце працевлаштування. Посилання на помилки у базах даних третіх осіб не звільняють суб`єкта владних повноважень від відповідальності за його власні незаконні акти індивідуальної дії.

Повторно зазначу, що факт протиправності рішення відповідача є остаточно встановленим, а спроби відповідача у відзиві виправдати свої дії посиланнями на бази даних «Оберіг» чи «Розшук» є неспроможними, оскільки спрямовані на ревізію судових актів, які набрали законної сили, що є недопустимим.»

З вказаних підстав сторона позивача просила позов задовольнити.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної казначейської служби України

Позиція третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної казначейської служби України зводиться до наступного:

« Щодо відшкодування моральної та майнової шкоди Згідно з вимогами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено загальнодержавні видатки на відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Статтею 1173 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Проте цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення унеможливлює стягнення шкоди. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди.

Казначейство звертає увагу суду, що у матеріалах справи відсутні обов`язкові елементи складу цивільного правопорушення – докази на підтвердження наявності шкоди та причинного зв`язку між заявленою шкодою і протиправним діянням заподіювача, наявність протиправних дій, без яких державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду.

Законом чітко визначено правові підстави відшкодування шкоди, визначальною ознакою яких є незаконність. Факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб органу державної влади вищого рівня.

Позивачем не надано жодних належних доказів, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій, як ІНФОРМАЦІЯ_1 так і Казначейства. Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з двома іншими створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова № 4) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Факт заподіяння Позивачу шкоди не підтверджений матеріалами справи.

Причинно-наслідковий зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода – наслідком. В деліктних правовідносинах обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою покладається на позивача. Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки заподіювача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Зазначене вище також викладене у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 640/3837/17 та від 29.08.2018 у справі № 686/16161/16-ц.

Казначейство звертає увагу суду, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують наявність причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями органу державної влади.

Позивач просить стягнути з Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду у розмірі 180 000,00 гривень.

Пункт 9 Постанови № 4 вказує, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” від 27.02.2009 № 1, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.

При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

Виходячи з зазначених вище приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинен призводити до збагачення позивача за рахунок Держави.

Позивач зазначає, не надано жодного обґрунтування розміру моральної шкоди у сумі 180 000,00 грн, яку він просить стягнути з Державного бюджету України.

У позові ОСОБА_1 вказано: «У зв`язку з неявкою на судно 26.12.2024, я втратив місячний оклад за першу ротацію, що становить 4155 євро», проте згідно з даниими долученого строкового трудового договору від 14.08.2023 з Adler-Schiffe GmbH&Co.KG розділ 5 «Оплата праці» визначено, що працівник отримує за свою роботу загальну місячну заробітну плату брутто у розмірі 4115,00 євро, яка складається з 3465,00 євро базової заробітної плати та доплат за недільну, святкову та нічну роботу. Окрім того, передбачено, що виплати можуть включати як доплати, так і недоплати.

Враховуючи вищевикладене, визначений представником Позивача розмір моральної та майнової шкоди є завищеним та таким, що не узгоджується з вимогами розумності, виваженості і справедливості.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Позивач зазначає, що понесені ним витрати на отримання правничої допомоги складають 20 000,00 грн.

Загальними нормами цивільного законодавства передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно із статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 містить правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 липня 2023 року в справі № 727/7635/21 на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийняте рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Визначена Позивачем сума, сплачена у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у розмірі 20 000,00 грн, не відповідає засадам розумності, справедливості та є неспіврозмірною зі складністю справи, обсягом та видом наданих представником Позивача послуг.

Щодо способу захисту порушеного права

Позивач просить:

1. «Стягнути із Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 .....матеріальну шкоду у розмірі 181 296,77 грн....» не відповідає визначеному законодавством способу захисту порушеного права;

2. «Стягнути із Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 .....моральну шкоду у розмірі 181 296,77 грн....».

Казначейство звертає увагу суду, що сформульовані зазначеним вище чином позовні вимоги не відповідають визначеному законодавством способу захисту порушеного права, що підтверджується наступним.

Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 501/85/22 та від 15.03.2023 у справі № 591/7146/20, є помилковими рішення судів в частині визначення таких способів відшкодування шкоди як «стягнення коштів через Казначейство», «стягнення шляхом безспірного списання коштів Казначейством з єдиного казначейського рахунку» або «стягнення з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України на користь Особа 1».

Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 у справі № 591/7146/20 змінює рішення, виклавши резолютивну частину в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Особа 1».

Зазначене вище свідчить, що у разі задоволення позову кошти, які є предметом спору у даній справі, підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись вимогами статей 49, 92 ЦПК України, Казначейство заперечує проти позову.»

З цих підстав вважають позов таким, що не підлягає до задоволення.

Рух справи в суді

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2026 року провадження у справі відкрито у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою від 27 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та суд перейшов до розгляду по суті.

17 вересня 2026 судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення вступна та резолютивна частини, якого були проголошені 28 вересня 2026 року.

Доводи сторони позивача у судовому засіданні

Сторона позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити повністю.

Доводи сторони відповідача у судовому засіданні

Представники відповідача в судових засіданнях просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Державна казначейська служба України у судових засіданнях просила в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав викладених у письмових поясненнях на позовну заяву.

Встановлені судом обставини та суть спірних правовідносин

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус моряка, що підтверджується посвідченнями особи моряка НОМЕР_1 , виданим 20 липня 2020 р., дата закінчення строку дії – 20 липня 2025 р. та АС 018693, виданим 14 липня 2025 р., дата закінчення строку дії – 14 липня 2035 р.. (а.с. 18 – 20).

14 серпня 2023 року між Adler-Schiffe GmbH & Co. KG та ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого позивач приймається на посаду судноводія на паромних переправах Кільського каналу (Німеччина) (а.с. 41-50).

Згідно умов даного договору, п. 1, 2 & 4 договору, трудові відносини починаються з 15 серпня 2023 року та є обмеженими в часі до закінчення черги орієнтовно 31 січня 2026 року (а.с. 46).

Також, договором встановлено, що робота на паромних переправах здійснюється за змінною системою (графік змін визначається за погодженням керівництвом), п. 2, 3 & 2.

Згідно п. 1 & 5 договору (а.с. 47): «Працівник отримує за свою роботу загальну місячну заробітну плату брутто у розмірі 4115,00 євро, яка складається з 3465,00 євро базової заробітної плати та фіксованої ставки надбавок за роботу в неділю, державні свята та нічну роботу в розмірі 650,00 євро. Ця надбавка не оподатковується і надається в рамках законодавчих можливостей і порівнюється з фактичною роботою в неділю, державні свята та в нічних змінах та виплачується не пізніше кінця року або після припинення трудових відносин. Виплати можуть включати як доплати, так і недоплати.»

Для забезпечення можливості виїзду за межі території України з метою виконання зобов`язань за укладеними з іноземними компаніями контрактами, ІНФОРМАЦІЯ_2 24 листопада 2023 р. за вих. № 6571 видано ОСОБА_1 дозвіл для перетинання державного кордону України під час дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1995 р. (зі змінами), з терміном дії до 24 листопада 2024 р. (встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду Волинської області від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25 а.с. 25).

05 грудня 2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу видано новий дозвіл за вих. №78/4/14286 для перетинання державного кордону України під час дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1995 р. (зі змінами), з терміном дії до 04 червня 2025 р. (а.с. 22).

25 грудня 2025 р. позивач, з метою виконання взятих на себе зобов`язань за договором від 14 серпня 2023 р., укладеним з Adler-Schiffe GmbH & Co. KG, здійснив спробу виїзду за межі території України.

Проте, за результатами здійснення паспортного контролю 25 грудня 2024 в пункті пропуску для залізничного сполучення «Ягодин» заступником начальника 2 відділення інспекторів прикордонної служби впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 », ОКПП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 було прийнято рішення № 3705 про відмову в перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України.

Причиною для відмови в перетинанні державного кордону України стало те, що ОСОБА_1 тимчасово обмежений у праві виїзду з України, у зв`язку із відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон або підтвердити мету своєї поїздки. (вказані обставини встановлені рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25, а також підтверджуються наявними матеріалами справи а.с. 22 – 23, 26).

Згідно офіційного листа – підтвердження Adler-Schiffe GmbH & Co. KG від 27 лютого 2026 року:

«Дійсним підтверджується, що пан ОСОБА_3 (дата, народження: ІНФОРМАЦІЯ_7 ) прийняв на себе зобов`язання щодо працевлаштування у нашу, компанію на посаду капітана судна з місячною заробітною платнею брутто у розмірі 4 115 євро»

Було заплановано, що пан Тренін розпочне свою роботу та з`явиться на судно/робоче місце 26.12.2024 року відповідно до узгодженого графіка ротації. Пан ОСОБА_4 не з`явився на вахту, оскільки Державна прикордонна служба України не надала йому дозвіл на виїзд з України.

Через його неможливість виїхати з країни він фізично не міг дістатися до місця роботи. У результаті компанія змушена була замінити його на іншого працівника, а пан Тренін не зміг розпочати заплановану роботу та втратив відповідну заробітну плату за той період працевлаштування.

Цей лист видано за його запитом для подання до суду.»

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду Волинської області від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25, яке було змінено в частині розподілу судових витрат постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року, рішення № 3705 про відмову в перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України визнано протиправним та скасовано рішення заступника начальника 2 відділення інспекторів прикордонної служби впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 », ОКПП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » старшого лейтенанта ІНФОРМАЦІЯ_5 №3705 від 25 грудня 2024 року про відмову в перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України (а.с. 24 - 40).

Враховуючи встановлені судом обставини, ОСОБА_1 вважає, протиправним рішенням ДПС України № 3705 від 25 грудня 2024 року «Про відмову в перетинанні державного кордону України» йому було завдано матеріальну шкоду у вигляді «упущеної вигоди», оскільки саме через вказане рішення він не зміг з`явитися на роботу та відповідно отримати оплату за її виконання.

Також ОСОБА_1 вважає, що таким рішенням йому було завдано моральної шкоди.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша-третя статті 22 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки – це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».

Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 199/6521/19, вказано, що «цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Подібні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 61/8496/15-ц, провадження № 14-154цс19».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 645/2087/15, вказано, що «особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 286/2210/16-ц, зазначено:

«Аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.».

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, обов`язок доведення факту наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 та у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 910/17533/19.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17).

Оцінка суду доводів сторін по справі

Доводи сторони відповідача

1.Щодо наявності трьох умов, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Щодо неправомірності дії ДПС України.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25 визнано протиправним та скасовано рішення заступника начальника 2 відділення інспекторів прикордонної служби впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 », ОКПП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » старшого лейтенанта ІНФОРМАЦІЯ_5 №3705 від 25.12.2024 про відмову в перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України.

Визнаючи таке рішенням протиправним судом констатовано, що в ході розгляду справи не підтвердилися твердження представника відповідача стосовно того, що ОСОБА_1 під час перетину державного кордону 25.12.2024 перебував у розшуку.

Крім фактичного вказання даної інформації у відзиві, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні норм чинного процесуального законодавства, про перебування ОСОБА_1 у розшуку станом на день перетину державного кордону України 25.12.2024, а відтак суд вважає такі твердження відповідача безпідставними і необґрунтованими та до уваги їх не бере.

Цим же рішенням суд встановив, що незважаючи на те, що позивачем було надано весь комплект документів, що підтверджують законність виїзду ОСОБА_1 за межі території України, відповідачем незаконно та протиправно було відмовлено у перетині державного кордону України.

Також варто зауважити, що стороною відповідача при розгляді даної цивільної справи не надано суду жодного доказу, який мігби підтвердити перебування позивача у розшуку у період виникнення спірних правовідносин.

Враховуючи що, слід зробити висновок, що протиправність дій ДПС України, які виразились у прийнятті рішення про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України є доведеним фактом, який стороною відповідача не спростовано.

Щодо наявної шкоди, завданої ОСОБА_1 такими протиправними діями та рішенням суд зазначає, що в матеріалах справи наявний офіційний лист – підтвердження Adler-Schiffe GmbH & Co. KG від 27 лютого 2026 року згідно тексту, якого:

«Дійсним підтверджується, що пан ОСОБА_3 (дата, народження: ІНФОРМАЦІЯ_7 ) прийняв на себе зобов`язання щодо працевлаштування у нашу, компанію на посаду капітана судна з місячною заробітною платнею брутто у розмірі 4 115 євро»

Було заплановано, що пан Тренін розпочне свою роботу та з`явиться на судно/робоче місце 26.12.2024 року відповідно до узгодженого графіка ротації. Пан ОСОБА_4 не з`явився на вахту, оскільки Державна прикордонна служба України не надала йому дозвіл на виїзд з України.

Через його неможливість виїхати з країни він фізично не міг дістатися до місця роботи. У результаті компанія змушена була замінити його на іншого працівника, а пан ОСОБА_4 не зміг розпочати заплановану роботу та втратив відповідну заробітну плату за той період працевлаштування.

Цей лист видано за його запитом для подання до суду.»

Даний документ в судовому засіданні учасниками справи під сумнів не ставився.

Більше того даним документом чітко визначено, що саме через неявку ОСОБА_1 на вахту, оскільки Державна прикордонна служба України не надала йому дозвіл на виїзд з України останньому не була виплачена заробітна плата у розмірі 4 115 євро.

Тобто суд вважає доведеною ту обставину, що оскільки ДПС України прийняла протиправне рішення про заборону ОСОБА_1 виїхати за межі України, останній, виключно з вини ДПС України, не зміг приступити до виконання своїх робочих обов`язків та, як наслідок, отримати заробітну плату, що і є в розумінні п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України доходом, який ОСОБА_1 мігби реально одержати за звичайних обставин (не прийняття протиправного рішення відповідачем), якби її право не було порушене (заборона виїзду за межі території України) (упущена вигода).

2.Щодо доводів сторони відповідача, що суди не врахували, що станом на момент перетину державного кордону України ОСОБА_1 перебував у розшуку (відомості з бази даних «Оберіг»), ссилаючись на відомості з даними бази даних «Розшук» системи ШНП (доступу до якого немає у представників органу охорони державного кордону), де зазначено, що у державному розшуку не перебував та станом на 12.01.2025 не перебуває.

В першу чергу суд зазначає, що оцінку рішенню суду, яке набрало законної сили може надати виключно суд вищої інстанції за певних умов.

Щодо суті таких доводів сторони відповідача то суд повторно зазначає, що по перше рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25 встановлено, що ОСОБА_1 було надано весь комплект документів, що підтверджують законність його виїзду за межі території України, а відповідачем, ДПС України, незаконно та протиправно було відмовлено у перетині державного кордону України.

По друге, ані при розгляді даної цивільної справи, ані при розгляді справи 140/864/25 Волинським окружним адміністративним судом відповідачем, ДПС України, не надано належних та допустимих доказів, у розумінні норм чинного процесуального законодавства, про перебування ОСОБА_1 у розшуку станом на день перетину державного кордону України 25 грудня 2024 р.

Враховуючи викладене, такі доводи сторони відповідача судом до уваги не беруться.

3.Щодо доводів сторони відповідача про те, що шкода (якщо вона мала місце) перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з діями органу, що безпідставно вніс Позивача до бази розшуку «Оберіг», а не з діями посадової особи органу охорони державного кордону, які цю інформацію зафіксували на лінії державного кордону.

Такі доводи сторони відповідача судом відхиляються, оскільки вони фактично корелюються із доводами про те, що ОСОБА_1 станом на день перетину державного кордону України 25 грудня 2024 р. перебував у державному розшуку згідно бази даних «Оберіг», проте жодного доказу такому твердженню суду не надано.

4.Щодо доводів про те, що позивач веде розрахунок виходячи з щомісячного окладу в розмірі 4 155 EUR. Проте у доданому ним офіційному листі-підтвердженні (Official Confirmation Leter) KOMпанії Aller-Schifte GmbH & Co. KG від 27.02.2026 року чітко і недвозначно вказано, що місячний оклад (gross monthly salary) становив 4 115 EUR. Наявність безпідставно доданих до розрахунку євро свідчить про штучне завищення ціни позову та недостовірність розрахунків.

Суд із таким твердженням погоджується частково.

Так судом встановлено, що ОСОБА_1 мігби реально одержати за звичайних обставин заробітна плата у розмірі 4 115 євро (а.с. 52).

Судом також встановлено, що першим робочим днем ОСОБА_1 є 26 грудня 2024 року (а.с. 52). Згідно відомостей з інтернет ресурсу ( https://index.minfin.com.ua/ua/exchange/archive/nbu/2024-12-26/ ) станом на 26 грудня 2024 року вартість 1 Євро становить 43,5159 грн., відповідно сума упущеної вигоди, становить 179 067, 9285 грн.

5.Щодо доводів про те, що позивач просить стягнення податків на свою користь

Такі твердження не впливають на вирішення даного спору проте слід зазначити, що відповідно до пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже питання оподаткування отримуваних в якості відшкодування матеріальної шкоди сум не входить до повноважень ДПС України, а виключною компетенцією податкових органів при виплаті належних позивачу сум.

Крім того питання сплати податків не є предметом цього позову.

6.Щодо доводів про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Суд при вирішення такого питання виходить з наступного.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч.1 ст.1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Положеннями частин першої-третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із роз`ясненнями, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, крім випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007)

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування необхідно виходити із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». Аналогічна позиція викладена і у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

Тобто виходячи із вищевказаного суд констатує, що сам по собі факт наявності зі сторони Держави через відповідні органи протиправних дій/рішень відносно особи свідчить про наявність у такої особи права стягнення на її користь моральної шкоди.

Ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

В силу ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 140/864/25 визнано протиправним та скасовано рішення заступника начальника 2 відділення інспекторів прикордонної служби впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 », ОКПП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » старшого лейтенанта ІНФОРМАЦІЯ_5 №3705 від 25.12.2024 про відмову в перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України.

Отже у даній справі фактом порушення з боку державного органу слід вважати те, що внаслідок прийняття ДПС України протиправного рішення ОСОБА_1 був позбавлений можливості отримати за рахунок своє праці заробітну плату та був вимушений докласти зусиль для відновлення свого порушеного права.

Крім того суд звертає увагу на те, що у цій справі завдана позивачу моральна шкода полягає у спричиненні йому моральних страждань, внаслідок обмеження його конституційних прав зокрема права на вільне пересування (виїзд за кордон), на яке ОСОБА_1 мав відповідний дозвіл в умовах дії в Україні правового режиму воєнного стану та права на працю.

Відповідно ОСОБА_1 слід було вживати заходів, щоб відновити свої обмеженні протиправним рішенням права, звертатись за юридичною допомогою та до суду.

Відповідно до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд враховує характер, обсяг та глибину страждань (фізичних, душевних, психічних), яких позивач зазнав внаслідок порушення його конституційних прав, вимоги розумності та справедливості та вважає обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним рішенням ДПС України.

При цьому суд, відхиляє інші доводи сторони позивача, щодо розміру моральної шкоди, оскільки вони не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, а подальше порушення його Конституційних прав відповідачем було припинено, оскільки ОСОБА_1 перебуває за кордоном та виконує свою роботу за контрактом, що підтвердила його представник у судовому засіданні.

7.Щодо доводів Державної казначейської служби України про те, що позивачем не вірно визначено порядок стягнення шкоди, зокрема, Державна казначейська служба України заперечує ту обставину, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 кошти мають бути стягнуті шляхом їх безспірного списання з єдиного казначейського рахунку, а кошти мають стягуватися з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Із такими доводами суд погоджується на підставі наступного.

Відповідно до п. 23 – 1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні (включаючи кошти, зараховані на єдиний рахунок).

Тобто заявляючи позовні вимоги у такому вигляді, як стягнення матеріальної та моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 сторона позивача просить суд стягнути моральну та матеріальну шкоду з конкретного рахунку органу державної влади, що представляє інтереси держави в даних спірних правовідносинах.

В той же час Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є Держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і в спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави в спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16, від 22 вересня 2022 року в справі № 462/5368/16-ц, від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц).

Враховуючи вказане вимога про стягнення моральної та матеріальної шкоди на користь позивача з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку в такому вигляді до задоволення не підлягає.

Отже позовні вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення з врахуванням висновків суду наведених вище.

8.Щодо інших доводів Державної казначейської служби України, по суті позовних вимог то суд зазначає, що такі є ідентичними доводам сторони відповідача і їм була надана оцінка вище.

9.Щодо розподілу судових витрат.

Сторона позивача просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 20 000 грн.

Суд відмовляє у стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат за надання правової допомоги.

На підтвердження понесення таких витрат ОСОБА_1 додано договір про надання правничої допомоги від 27 травня 2026 року № 27052601 та на його виконання акт приймання – передачі наданих юридичних послуг / правничої допомоги за цим договором від 05 червня 2026 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_11 .

В той же час витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України аналогічний висновок було зроблено ВПВС у п. 63 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Враховуючи те, що суд відмовляє у стягненні витрат на надання правової допомоги клопотання про зменшення таких витрат суд не розглядає.

Крім того позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір, який підлягає стягненню зі сторони відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

При поданні позовної заяви позивач просив стягнути в сукупності 361 296,77 грн. матеріальної та моральної шкоди (де 181 296,77 грн. матеріальна шкода та 180 000,00 грн. моральна шкода) суд в ході розгляду справи дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в загальній сумі 189 067,9285 (де 179 067, 9285 грн. матеріальна шкода (упущена вигода) та 10 000 грн. моральна шкода).

Відповідно 189 067,9285 грн. становить 52,33 % від 361 296, 77 грн.

Враховуючи, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено 3612,97 грн. то на його користь підлягає до стягненні 52, 33 % від цієї суми, що становить 1 890,67 грн.

Висновки суду за результатом розгляду позовних вимог

Надавши оцінку доводам сторін, оцінивши наявні в матеріалах справи докази суд, з врахуванням доводів наведених вище, робить висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ДПС України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди підлягають до часткового задоволення, зокрема:

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди слід задовольнити частково та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 179 067, 9285 грн. матеріальної шкоди та 10 000, 00 грн. моральної шкоди завданих протиправним рішенням органу державної влади в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Крім того, враховуючи висновки викладені у п. 63 постанови ВПВС від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 ОСОБА_1 слід відмовити у стягненні на його користь витрат на професійну правову допомогу стягнувши на його користь судовий збір у сумі 1 890,67 грн.

Керуючись ст. 265 ЦПК України суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 179 067 (сто сімдесят дев`ять тисяч шістдесят сім) гривень 92 копійки компенсації матеріальної шкоди завданої протиправним рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч гривень) компенсації моральної шкоди завданої протиправним рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 890 (одна тисяча вісімсот дев`яносто) гривень 67 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідачем у справі є:

ІНФОРМАЦІЯ_10 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ;

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача є:

Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6;

Вступна та резолютивна частини рішення були проголошені 28 вересня 2026 року

Повний текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області О.М. Гринь