Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №127/16799/19 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/16799/19

Провадження № 22-ц/801/2003/2026

Категорія: 31

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 127/16799/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

за участі секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Ярової Яни Миколаївни як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, за участі Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна та визнання договорів дарування недійсними,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою - адвокатом Шикуновою Аліною Олександрівною, та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 03 грудня 2024 року суддею Дерновою В. В. у м. Вінниця, повне рішення складено 13 грудня 2024 року,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Ярова Я. М., Служба в справах дітей Вінницької міської ради, про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна та визнання договорів дарування недійсними.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 25 березня 2007 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що під час шлюбу з відповідачем у 2008 році за договорами купівлі-продажу були придбані житловий будинок і земельна ділянка, проте право власності на майно зареєстроване за ОСОБА_2 .

Разом із тим, за час шлюбу сторін зазначене домоволодіння було повністю реконструйовано, у тому числі за кошти позивачки, у зв`язку з чим його вартість істотно збільшилася, а тому спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

Між тим у травні 2018 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 відчужив спірну нерухомість на користь своєї матері ОСОБА_3 , чим порушив права позивачки, як співвласника спільної сумісної власності, а також права неповнолітніх дітей сторін, які проживали у цьому домоволодінні.

Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

-визнати недійсним Договір дарування житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 31 травня 2018 року та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Яною Миколаївною за реєстровим № 351;

-поділити між нею та ОСОБА_2 житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 наступним чином: визнати за нею право особистої приватної власності на частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 ;

-виділити їй в натурі частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 ;

-визнати недійсним Договір дарування земельної ділянки площею 0,0816 га, кадастровий номер 0510137000:03:030:0223, по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 31 травня 2018 року та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Яною Миколаївною за реєстровим № 352;

- виділити їй в натурі частку земельної ділянки площею 0,0816 га, кадастровий номер 0510137000:03:030:0223, по АДРЕСА_1 .

03 грудня 2024 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вказаний вище позов задоволено частково.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_2 житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним Договір дарування житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 31 травня 2018 року та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Яною Миколаївною за реєстровим № 351.

Визнано недійсним Договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 31 травня 2018 року та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Яною Миколаївною за реєстровим № 352.

Поділено спільне сумісне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 28/100 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та визнавши за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 72/100 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4784,60 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 838,20 грн. судового збору.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_3 через свого представника - адвоката Шикунову А. О. подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах апеляційної скарги посилається на те, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що спірний житловий будинок не було прийнято в експлуатацію, реєстрація новоствореного майна не відбулася, а відтак визнання його об`єктом спільної сумісної власності подружжя суперечить вимогам законодавства і судовій практиці Верховного Суду з цих питань.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин статтю 62 СК України й дійшов необґрунтованого висновку про те, що за час шлюбу майно істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. При цьому суд першої інстанції безпідставно не врахував докази проведення відповідних витрат відповідачем, а виходив із самого лише факту перебування сторін в шлюбі.

Крім того, вважає, що оскаржуваними договорами дарування права, свободи та охоронювані законом інтереси неповнолітніх не зачіпалися, так як вони з 2017 року не проживають в будинку, а відтак визнання правочинів недійсними з цих підстав є помилковим.

Так само поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що вже після того, як вона стала власником спірного майна, 13 грудня 2020 року в будинку відбулася пожежа, ліквідація наслідків якої здійснена повністю за її рахунок.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення змінити в частині поділу спільного майна подружжя та поділити між нею та ОСОБА_2 житловий будинок з прибудовами і господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_3 наступним чином:

- визнати за нею право особистої приватної власності на частину житлового будинку з прибудовами і господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_3 ;

- визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на частку житлового будинку з прибудовами і господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_3 .

Скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні її позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким:

- виділити їй в натурі частку житлового будинку з прибудовами і господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_3 відповідно до варіанту 3, який міститься у додатках 7, 8 висновку судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи № 4340-4343/23-21 від 29.04.2024;

- виділити їй в натурі частку земельної ділянки площею 0,0816 га, кадастровий номер 0510137000:03:030:0223, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту 3, який міститься у додатку 11 висновку судової будівельно-технічної, земельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи № 4340-4343/23-21 від 29.04.2024.

В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції правильно встановив усі фактичні обставини справи, обґрунтовано визнав недійсними оспорювані нею договори дарування, на законних підставах визнав об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок з прибудовами і господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_3 , однак при проведенні його поділу неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, відійшов від засад рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності.

Позаяк жодна із сторін не заявляла про збільшення своєї частки чи зменшення частки іншої сторони, її та колишнього чоловіка частки в спірному будинку є рівними, тобто по , а відтак до задоволення підлягають її вимоги про реальний поділ зазначеного майна відповідно до варіанту судової будівельно-технічної, оціночно будівельної та оціночно-земельної експертизи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, а в задоволенні позову відмовити повністю.

Посилається на відсутність підстав для визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, недоведеність позовних вимог, зокрема, в частині збільшення вартості його житлового будинку внаслідок спільних трудових чи фінансових затрат або затрат другого з подружжя, а також неможливість визнання права власності на будинок, який не прийнято в експлуатацію.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 позивачка ОСОБА_1 просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог - без змін.

Водночас у мотивувальній частині відзиву зазначає, що не заперечує проти часткового задоволення апеляційної скарги, а саме в частині скасування рішення щодо відмови в позові.

Заперечуючи щодо задоволення апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 , ОСОБА_1 фактично посилається на доводи, викладені у власній апеляційній скарзі.

11 березня 2025 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні вказаного вище позову.

17 червня 2026 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд на порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не надав належної правової оцінки доводам і доказам наданим сторонами, у тому числі не зазначив, якими саме доказами підтверджено факт того, що внесок позивачки у будівництво спірного будинку є незначним, не надав оцінки висновку експерта від 30 грудня 2020 року з приводу того, що спірний житловий будинок після реконструкції має загальну площу 140,4 кв. м, що на 79,7 кв. м більше від його загальної площі на момент придбання (60,7 кв. м).

Апеляційний суд не з`ясував, чи були спільними затратами подружжя в силу презумпції режиму спільної сумісної власності подружжя грошові затрати на проведення добудови будинку, які суттєво збільшили його вартість та розмір, добудови господарських споруд, а в подальшому проведення ремонтних робіт у будинку.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також на виконання вказівок касаційного суду, викладених у постанові від 16 червня 2026 року, які відповідно до положень ч. 5 ст. 411 ЦПК України є обов`язковими для суду апеляційної інстанції, вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін за таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що 25 березня 2007 року між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було укладено шлюб у Відділі РАЦС Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, про що було зроблено відповідний актовий запис № 485 (т. 1 а.с. 40).

Сторони мають дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується повторним Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 16 квітня 2009 року та Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 02 серпня 2010 року (т.1 а.с. 105, 108).

27 лютого 2018 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у цивільній справі № 127/26555/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було розірвано (рішення суду набрало законної сили 03 квітня 2018 року) (т.1 а.с.39).

09 червня 2018 року відповідачкою ОСОБА_1 було укладено шлюб з ОСОБА_10 та змінено прізвище з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_12 », що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 09 червня 2018 року (т.1 а.с.111).

Отже, з 25 березня 2007 року до 03 квітня 2018 року сторони перебували у шлюбі (згідно з ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу).

Дійсно, у вказаний період ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку, на якій він розташований.

Як убачається з Договору купівлі-продажу житлового будинку від 24 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О. В. за реєстровим № 4357, ОСОБА_2 придбав у власність житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 60,7 кв.м, житловою площею 38,3 кв.м (т. 1, а.с.182-183).

Згідно з п. 9 вказаного Договору покупець довів до відома продавця, а продавець взяв до уваги той факт, що грошові кошти, що витрачаються Покупцем на придбання нерухомого майна за цим договором, не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти або їх частку), витрачені на купівлю, у тому числі відповідно до статей 65,74 та 97 Сімейного кодексу України відсутні, що підтверджується заявою дружини покупця – ОСОБА_13 , справжність підпису якої посвідчено Плахотнюк О. В., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 24.07.2008 за реєстровим № 4353, що призначена для зберігання у справах нотаріуса.

Згідно з Реєстраційним посвідченням від 25.07.2008 за ОСОБА_14 було зареєстровано право приватної власності на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею житлового будинку – 60,7 кв.м, що відповідає змісту Договору купівлі-продажу житлового будинку від 24.07.2008, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О.В. за реєстровим № 4357, та відомостям технічного паспорту від 13.04.2011 (т. 1, а.с. 151- 154, 182-183).

Разом із тим, як убачається з матеріалів справи, спірний житловий будинок після реконструкції має загальну площу 140,4 кв.м, що на 79,7 кв.м більше від його загальної площі на момент придбання (60,7 кв.м), що, безумовно, свідчить про істотне збільшення його вартості, що підтверджується Висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № ОС-369 від 30.12.2020 (т.2 а.с. 12-115).

Відповідно до п. 6 Висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № ОС-369 від 30.12.2020 року, площа житлового будинку «А» з прибудовами, що розташований по АДРЕСА_1 , в результаті проведення робіт з реконструкції збільшилась на 79,7 кв.м.

Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи № 2199, загальна площа житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , після реконструкції становить 140,4 кв.м (т.1 а.с. 240-243).

Спільність трудових та/чи грошових затрат подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_7 и внаслідок яких нерухоме майно істотно збільшилося у своїй вартості під час їх перебування у шлюбі (з 25.03.2007 (житловий будинок було придбано 24.07.2008) до 03.04.2018 (житловий будинок було відчужено шляхом дарування 31.05.2018), підтверджується такими обставинами та доказами:

- у 2011 році Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області було зареєстровано повідомлення від 18.10.2011 про початок виконання будівельних робіт №ВН 006211062 на об`єкт: «Реконструкція індивідуального житлового будинку з надбудовою мансардного поверху по АДРЕСА_1 , ІІ категорія складності (т. 1, а.с. 17-19, 210);

-у період 2011-2016 років ОСОБА_2 було придбано значну кількість будівельних матеріалів, що підтверджується товарним чеком від 14.03.2011, рахунком від 04.05.2011, товарним чеком від 14.06.2011, накладною від 26.01.2012, накладною від 09.06.2013, товарним чеком від 21.05.2015, товарним чеком від 17.06.2025, замовленням від 10.02.2016, Договором № 188 купівлі-продажу металопластикових (алюмінієвих) конструкцій від 04.08.2011, Актом № 4 від 19.08.2011 здачі-прийому виконаних робіт (т. 1, а.с. 68-77);

- ОСОБА_7 є приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, є фізичною особою – підприємцем, чим спростовується посилання сторони відповідача на відсутність у неї доходу та підтверджується її участь грошовими коштами у поліпшенні (реконструкції) спірного нерухомого майна (т. 3, а.с. 31);

-показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які повідомили, що за час проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_7 разом з дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спірний житловий будинок спочатку мав один жилий поверх (без сходів на другий поверх), а у подальшому з`явився другий жилий поверх, де були спальні кімнати сім`ї та санвузол, а на першому поверсі залишилися кухня та велика об`єднана вітальня.

31 травня 2018 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Яною Миколаївною за реєстровим № 351 (т.1 а.с. 179, 180).

31 травня 2018 року між відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Яною Миколаївною за реєстровим № 352 (т.1 а.с. 80 - 81).

Згідно з довідками Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 14.09.2019 № 54629 та від 14.09.2019 № 54628 (т. 1 а.с. 107,110), у спірному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з 25.03.2016 та на момент його відчуження у 2018 році були зареєстровані неповнолітні діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначено статтею 60 СК України.

За змістом частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Частиною першою статті 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів:

1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами.

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

У справі, яка переглядається, саме на позивачку покладається обов`язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, оскільки спростовується презумпція особистої приватної власності відповідача.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, установивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку поданим сторонам письмовим доказам, поясненням сторін та показанням свідків, зробив правильний висновок про те, що невід`ємним поліпшенням спірного нерухомого майна є загальна площа – 79,7 кв.м, а тому обґрунтовано визнав її спільною сумісною власністю подружжя, оскільки площа спірного домоволодіння після такого поліпшення істотно збільшилася саме внаслідок спільних трудових та грошових ресурсів подружжя.

З огляду на це, суд першої інстанції обґрунтовано визнав за позивачкою право власності на частини від 79,7 кв.м, що становить 39,85 кв.м. та складає 28/100 часток (39,85 кв.м/140,4 кв.м) житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (ідеальна частка).

Спільність трудових та/чи грошових затрат подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , унаслідок яких нерухоме майно істотно збільшилося у своїй вартості під час перебування в шлюбі, підтверджується тим, що в 2011 році було зареєстроване повідомлення про початок виконання будівельних робіт з реконструкції індивідуального житлового будинку з надбудовою мансардного поверху по АДРЕСА_1 , ІІ категорія складності; документами про придбання ОСОБА_2 значної кількості будівельних матеріалів в період з 2011 по 2016 рік, тією обставиною, що ОСОБА_7 є приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, фізичною особою – підприємцем, що підтверджує наявність в неї доходу і участь грошовими коштами у поліпшенні (реконструкції) спірного нерухомого майна, а також показаннями свідків, які підтвердили, що за час перебування в шлюбі в житловому будинку з`явився другий поверх, змінено планування першого поверху.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 про залишення поза увагою судом першої інстанції того, що спірний житловий будинок не було прийнято в експлуатацію, реєстрація новоствореного майна не відбулася, а відтак визнання його об`єктом спільної сумісної власності подружжя суперечить вимогам законодавства і судовій практиці Верховного Суду з цих питань, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та подання замовником за формою згідно з додатком 1 повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції або її територіальному органу за місцезнаходженням об`єкта будівництва – щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт, відповідно до переліку об`єктів, будівництво яких здійснюється після надіслання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) площею до 300 кв. м., а також господарські будівлі і споруди, зокрема гаражі, які розташовані на присадибних, дачних і садових земельних ділянках входять до Переліку об`єктів, будівництво яких здійснюється після подання повідомлення про початок будівельних робіт (додаток до вищевказаної постанови).

Шляхом подання 18 жовтня 2011 року Повідомлення про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт за формою, згідно з Додатком 1 до Порядку виконання будівельних робіт на земельній ділянці з відповідним цільовим призначенням, ОСОБА_2 вищевказаних норм законодавства дотримався, а відтак будинок не є самочинним в розумінні статті 376 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на відповідну судову практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки у справах різні фактичні обставини та правозастосування. Зроблені судом першої інстанції висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.

Крім того, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судом першої інстанцій норм матеріального права.

Також колегія суддів не бере до уваги доводи відповідачки ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин статтю 62 СК України й дійшов необґрунтованого висновку про те, що за час шлюбу майно істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Вказані доводи зводяться до власного тлумачення відповідачкою норм матеріального права та до незгоди із ухваленим судовим рішенням по суті вирішення спору, а тому відхиляються колегією суддів.

У даному разі ні відповідач ОСОБА_2 , ні відповідачка ОСОБА_3 не довели належними та допустимими доказами факт повної та одноособової участі ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 у здійсненні реконструкції спірного будинку.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагу на те, що взаємосуперечливою є позиція відповідача ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву. Зокрема, відповідач ОСОБА_2 спочатку стверджував, що реконструкція житлового будинку здійснювалася ним за рахунок його особистих грошових коштів, позичених у матері – відповідача ОСОБА_3 , без використання грошових коштів дружини - позивача ОСОБА_17 , а у подальшому ОСОБА_2 стверджував, що реконструкція житлового будинку здійснювалася його матір`ю - відповідачем ОСОБА_3 , коли у 2018 році вона стала його власником, за її особисті грошові кошти.

З огляду на викладене, надуманими є доводи відповідачки про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував докази проведення відповідних витрат відповідачем, а виходив із самого лише факту перебування сторін в шлюбі.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що оспорюваними договорами дарування права, свободи та охоронювані законом інтереси неповнолітніх не зачіпалися, так як вони з 2017 року не проживають в будинку, а відтак визнання правочинів недійсними з цих підстав є помилковим, колегія суддів звертає увагу на таке.

У даному разі головною підставою для визнання судом недійсними договорів дарування, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було не порушення права, свобод та охоронюваних законом інтересів неповнолітніх дітей, а те, що вказані договори укладені із порушенням вимог ст. 65 СК України.

Разом із тим, згідно з частинами 1-3 статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов`язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім`ї, які відповідно до закону мають право користування ним (частина друга статті 59 СК України).

Та обставина, що на момент укладення оспорюваних договорів спільні діти відповідача та позивачки проживали з останньою не свідчить про те, що вони втратили право користування спірним домоволодінням, оскільки розірвання шлюбу між батьками не повинно призводити до звуження житлових прав дітей.

Не спростовують законності ухваленого рішення доводи відповідачки про залишення судом першої інстанції поза увагою того, що 13 грудня 2020 року в будинку відбулася пожежа, ліквідація наслідків якої, здійснена повністю за її рахунок.

Так, предметом даного позову є поділ спільного сумісного майна подружжя. Натомість здійснення витрат відповідачкою на ліквідацію наслідків пожежі не змінює предмета спору та правового статусу спірного майна. Разом із тим, відповідачка не позбавлена права звернутися з окремим позовом до позивачки та іншого відповідача про відшкодування понесених нею витрат на ліквідацію пожежі, надавши докази таких витрат, чи врегулювати оримання компенсації в позасудовому порядку.

Окрім того, безпідставними є доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права під час поділу майна, а саме порушення засад рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності.

Судом першої інстанції належним чином встановлено, а позивачкою не заперечувалося, що спірний житловий будинок площею 60,7 кв. м був придбаний відповідачем хоч і в період шлюбу, але за його особисті кошти.

У період шлюбу за рахунок спільних коштів та праці сторін було здійснено реконструкцію будинку, внаслідок чого його площа збільшилася ще на 79,7 кв. м (разом 140,4 кв. м).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № ОС-369 від 30.12.2020 ринкова вартість земельних поліпшень (житлового будинку з прибудовою, господарських будівель та споруд) визначена станом на 30 грудня 2020 року з урахуванням даних інвентаризаційної справи № 2199 щодо технічного стану та об?ємно-планувальних характеристик об?єкту дослідження станом на 24.07.2008 – 347 447 грн (п. 1 Висновку). Ринкова вартість земельних поліпшень (житлового будинку з прибудовами, господарських будівель та споруд) станом на дату проведення дослідження складає: 1 751 911 грн (п.2 Висновку). Визначити час (місяць, рік) проведення будівельних робіт, здійснених в процесі реконструкції житлового будинку "А" з прибудовами, що розташовується по АДРЕСА_1 , не вбачається можливим у зв?язку з відсутністю методики проведення даного виду досліджень (п.5 Висновку). Площа житлового будинку «А» з прибудовами, що розташований по АДРЕСА_1 , в результаті проведення робіт з реконструкції збільшилась на 79,7 кв.м (п. 6 Висновку).

Таким чином, з урахуванням того, що висновком експерта неможливо встановити точний час будівельних робіт, здійснених в процесі реконструкції спірного майна, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що невід`ємним поліпшенням нерухомого майна є загальна площа - 79,7 кв.м, а тому 1/2 її частина становить 39,85 кв.м, що складає 28/100 часток (39,85 кв.м/140,4 кв.м) житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами (ідеальна частка).

Відхиляючи доводи позивачки про необхідність поділу всього спірного будинку за варіантом судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи по 1/2, колегія суддів виходить з того, що ідеальна частка позивачки у спірному домоволодінні становить 28/100, тоді як решта 72/100 часток належать відповідачу. Натомість судова будівельно-технічна експертиза визначала варіанти поділу будинку виключно з розрахунку рівності часток по 1/2 кожному, тому жоден із запропонованих експертом варіантів не міг бути використаний судом у зв`язку з тим, що вказане призвело б до протиправного позбавлення відповідача його особистої приватної власності, що є грубим порушенням статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким обставинам справи дана належна правова оцінка, тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки усі подані апеляційні скарги залишені без задоволення, то судові витрати, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, необхідно віднести за рахунок осіб, які подали апеляційні скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану - адвокатом Шикуновою Аліною Олександрівною, та апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2024 року залишити без змін.

Понесені скаржниками у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ними.

Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк