Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №576/1683/26 — Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 576/1683/26

Провадження № 2/576/900/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Сапона О.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання колишньої дружини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 12 вересня 2008 року по 16 березня 2026 року вони з відповідачем перебували у шлюбі. Позивач на даний час не працює, з 22 жовтня 2024 року є інвалідом І групи Б, не може самостійно пересуватись та потребує сторонньої постійної допомоги. Матеріальне становище позивача є вкрай важке за постійної потреби в ліках, масажах та реабілітації. Колишній чоловік матеріальної допомоги не надає, хоча має таку можливість та на нього покладено законом обов`язок по її утриманню у зв`язку з непрацездатністю. За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача аліменти на її утримання в розмірі частину його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, протягом строку інвалідності.

Ухвалою суду від 09 вересня 2026 року відкрито спрощене провадження у даній справі. Цього ж дня ухвала про відкриття провадження у справі була направлена учасникам справи. Крім того, відповідачу була направлена копія позовної заяви разом з доданими до неї документами. Також відповідачу був визначений п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом надсилання кореспонденції суду засобами поштового зв`язку за зареєстрованим місцем проживання, яка повернулась до суду без вручення з причин відсутності останнього за вказаною адресою.

Відповідач вважається повідомленим про розгляд справи у порядку, визначеному п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, судом встановлено, що з 12 вересня 2008 року по 16 березня 2026 року сторони перебували у шлюбі.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціального експертної комісії від 22 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_1 є інвалідом І групи Б з ураженням ОРА, потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Статтею 76 СК України передбачено, що після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2024 від 29.10.2024 у справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України встановлено, що із аналізу приписів статті 75 Кодексу в частині виплати утримання (аліментів) одним із подружжя на користь іншого у їх посутньому зв`язку з приписами Конституції України, Кодексу вбачається, що така виплата залежить від потреби в матеріальній допомозі, однак не є соціальною виплатою, державною допомогою та не є складовою права на соціальний захист. Правовідносини щодо утримання у подружжі випливають із конституційного принципу рівності прав і обов`язків кожного із подружжя у шлюбі та сім`ї, вимоги щодо охорони сім`ї (як основи суспільства) державою та передбачені частинами першою, третьою статті 51 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що права та обов`язки одного із подружжя щодо утримання мають не лише моральний, а й соціальний характер. Водночас моральний обов`язок кожного з подружжя підтримувати одне одного матеріально у шлюбі держава закріпила на рівні закону, і він став юридичним обов`язком, а правовий механізм регулювання майнових відносин у шлюбі передбачає можливість примусового виконання цього обов`язку.

Конституційний Суд України також зазначає, що потребу в матеріальній допомозі за наявності спору слід визначати в судовому порядку у кожному конкретному випадку у спосіб зіставлення доходів і витрат позивача та відповідача, а також перебування в особи (відповідача) на утриманні інших осіб (батьків, дітей від інших шлюбів тощо), що дасть можливість повною мірою визначити матеріальну потребу одного з подружжя і можливості іншого з подружжя в наданні утримання (аліментів) та забезпечить тому з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, можливість її отримати, а призначення особі відповідної пенсії або іншої соціальної виплати не може залежати від виплат, які здійснює один із подружжя на утримання іншого з подружжя. Призначення державою соціальних виплат не може впливати на призначення аліментів на утримання одного з подружжя або ж виключати можливість такого призначення.

Протилежне унеможливлює врахування судом усіх особливостей конкретної життєвої ситуації.

Конституційний Суд України вбачає невиправданим законодавчо обмежувати розміром прожиткового мінімуму межу, у разі недосягнення якої особу вважають такою, що потребує матеріальної допомоги іншого з подружжя, оскільки таке обмеження не може вважатися об`єктивно оціненим, обумовленим індивідуальними потребами одного з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, та є надмірним утручанням (регулюванням) держави у право на отримання матеріальної допомоги та забезпечення її у більшому розмірі, оскільки полягає в обмеженні реалізації такого права (звужує його реалізацію до кола осіб, що потребують матеріальної допомоги).

Аналіз зазначених юридичних позицій Конституційного Суду України дає підстави для висновку про те, що держава має забезпечувати особам, що втратили працездатність (суб`єкти права на утримання), у розумінні частини третьої статті 75 Кодексу охорону та захист людської гідності, гарантувати реалізацію конституційного права на достатній життєвий рівень..

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позов та заперечити проти нього, суд вважає необхідним позов задовольнити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 178, 247, 274-279, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти в розмірі 1/4 частину всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , протягом строку інвалідності ОСОБА_1 , починаючи стягування з 29 червня 2026 року.

Стягнути з ОСОБА_2 1331,20 грн. судового збору на користь держави.

Рішення в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Глухівського міськрайонного суду О.В.Сапон