Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №727/16293/25 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/16293/25

Провадження № 2/727/38/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

25 вересня 2026 року м.Чернівці

Шевченківський районний суд м.Чернівців у складі:

головуючої судді Бойко М.Є.,

за участю секретаря судових засідань Васківчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2025 року до Шевченківського районного суду м.Чернівці звернулася адвокат Кошман І.В. в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, в якому просить суд витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50/100 частки земельної ділянки, загальною площею 0,0390 гa, кадастровий номер 7310136300:12:003:0402, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Обгрунтовуючи такі позовні вимоги, представник позивача у позові зазначила наступне.

22.01.2013 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , проте 04.12.2016 року за відповідачкою незаконно – всупереч вимогам ст. 120 ЗК України зареєстровано право власності на частку земельної ділянки за цією ж адресою.

Після смерті ОСОБА_5 позивач є спадкоємцем останнього за законом, а тому в силу статей 387, 388 ЦК України існують всі підстави для витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_2 на його користь.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Чернівців від 29 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Чернівців від 11 лютого 2026 року в справі відкрито загальне позовне провадження, витребувано спадкову справу, заведену приватним нотарусом після смерті ОСОБА_5 , та призначено підготовче судове засідання, яке закрито ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 20 квітня 2026 року.

16.03.2026 року представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області – Савчук С. подав до суду письмові пояснення, в яких вказав, що відповідно до статей 15, 16, 321, 328 ЦК України, статей 90, 125, 126, 152, 153 ЗК України власник має право на захист свого права власності, а порушені права на земельну ділянку підлягають відновленню у встановленому законом порядку. Відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лишев порядку ст.16 ЦК України шляхом скасування записів про проведену реєстрацію прав. Зазначив також, що одним зі способів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння, метою якого є поновлення власника у володінні майном, якого його було незаконно позбавлено; судове рішення є підставою для внесення відповідного запису про право власності за власником та скасування попередньої реєстрації.

У судове засідання позивач, будучи належним чином про нього повідомленим, не з`явився, його представник – адвокат Кошман І.В. просила суд позов задовольнити із зазначених у ньому підстав, у подальшому подала до суду письмову заяву, в якій просила судове засідання 25.09.2026 року провести без її участі та без участі позивача.

Відповідач ОСОБА_3 під час судового розгляду не заперечував щодо задоволення позову, в судове засідання 25.09.2026 року також не з`явився.

Відповідачка ОСОБА_2 у судові засідання по справі жодного разу не з`явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не з`вився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

За таких обставин судовий розгляд проводився за відсутності позивача, відповідачки та представника третьої особи, згідно положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу 25.09.2026 року не здійснювалося.

Заслухавши представника позивача, відповідача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

22 січня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу 50/100 частини житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який було посвідчено нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О.

У пункті 9 цього договору зазначено, що земельна ділянка, на якій розташовано вказаний будинок з господарськими будівлями і спорудами, перебуває у державній власності, правовстановлюючі документи на земельну ділянку відсутні (а.с.12).

Право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7310136300:12:003:0402, що знаходиться по АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , по 50/100 частки, площа земельної ділянки 0,0390 га; прибудинкова територія площею 0,0261 га (капітальна), тимчасово 0,0014 га, капітальна – площею 0,0039 га, капітальна площею 0,0001 га , відповідно до кадастрового плану, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 7310136300:12:003:0402 (а.с.14-16).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта також вбачається, що право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7310136300:12:003:0402, що знаходиться по АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 (03.02.2016) та відповідачем ОСОБА_3 (04.02.2016), по 50/100 частки (а.с.13).

Відповідно до договору про порядок користування земельною ділянкою між учасниками спільної часткової власності від 25.05.2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , володіючи на праві спільної часткової власності земельною ділянкою під номером НОМЕР_1 ( двадцять четвертим), площею 0, 0390 гектарів, кадастровий номер 7310136300:12:003:0402, розташованою в АДРЕСА_2 , цільове призначення якої - 01.02 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), уклали договір про порядок користування цією земельною ділянкою та домовилися про порядок конкретного користування земельною ділянкою, площею 0,0390 гектарів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , таким чином: у спільному користуванні гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_7 залишається частина земельної ділянки площею 0,0110 гектарів, із яких під житловим будинком ( капітальна ) знаходиться 0,0074 гектарів, під верандою ( тимчасова ) знаходиться 0,0014 гектарів, прибудинкова територія (земля перед будинком) - 0,0022 гектарів; у самостійне фактичне користування ОСОБА_6 переходить у земельній ділянці площею 0,0390 гектарів: частина земельної ділянки ( прибудинкова територія ), площею 0,0140 гектарів; у самостійне фактичне користування ОСОБА_7 переходить у земельній ділянці площею 0,0390 гектарів: частина земельної ділянки ( прибудинкова територія ), площею 0,0140 гектарів (а.с.54).

У серпні 2020 року ОСОБА_5 звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівців з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Холоменюк О. І. про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності.

Посилався на те, що 22 січня 2013 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу частини житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

У липні 2018 року, звернувшись до нотаріуса, він дізнався, що відповідачка ОСОБА_2 04 лютого 2016 року, зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку, що є незаконним.

Просив суд: визнати незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0.0195 га, кадастровий номер 7310136300:12:003:0402, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Визнати за ним право власності на нерухоме майно, а саме на земельної ділянки, кадастровий номер 7310136300:12:003:0402, що знаходиться за вищевказаною адресою.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 06 травня 2020 року в позові ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Холоменюк О. І. про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності відмовлено з тих підстав, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року по справі № 727/9181/19 вищезазначене рішення від 06.05.2020 року в мотивувальній частині змінено з підстав незалучення до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 , якого це рішення безпосередньо стосується, оскільки вимога про визнати за позивачем права власності на нерухоме майно, а саме на земельної ділянки, кадастровий номер 7310136300:12:003:0402, що знаходиться по АДРЕСА_1 , прямо впливають на права та інтереси ОСОБА_3 . Одночасно судом апеляційної інстанції роз`яснено, що позивач ОСОБА_5 не позбавлений права звернутися до суду з позовом до всіх належних відповідачів.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25.06.2020 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оголошено померлим з дня набрання законної сили даним рішенням суду.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.85).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 5/2021, донька померлого ОСОБА_5 – ОСОБА_8 від належної їй частки спадкового майна після смерті батька відмовилась (а.с.107). Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися: його син ОСОБА_9 (а.с.84), його дядько ОСОБА_10 (а.с.131) та рідний брат ОСОБА_1 (а.с.135). 01.02.2021 року ОСОБА_10 подав заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (а.с.133).

Ухвалою Чернівецького районного суду м. Чернівців від 28.07.2026 року скасовано накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівців №727/6074/14-к від 17.07.2014 року у кримінальному провадженні №12012270020000285 від 16.12.2012 року арешт з квартири АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_5 (а.с.192).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 15.09.2026 року приватним нотаріусом Дністровського районного нотаріального округу Сейдалієвим Д.С., витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, ОСОБА_1 є спадкоємцем 50/100 часток у праві власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_2 в Україні, що належали спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу 50/100 ідеальних часток житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М.О. 22 січня 2013 року за реєстром № 448, реєстраційний номер 1968873101 (а.с.201).

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу.

Частина 1 ст. 377 ЦК України передбачає, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Згідно з ч. 16 ст. 120 ЗК України предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об`єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об`єкта (частки у праві спільної власності на неї).

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) до фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.2 та ч. 3 статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на яких вони розміщені.

Відповідно до роз`яснень п.10 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» положення ст. 1225 УК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі і споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або у користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому законом порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Главою 29 ЦК України визначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Із системного аналізу положень ч. 1 ст. 388 ЦК України вбачається, що однією з підстав для витребування майна від добросовісного набувача є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 згаданої статті).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Частиною 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 4 ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення містяться і в ст. 321 ЦК України.

Віндикаційним позовом є позов не володіючого власника до незаконно володіючого не власника про витребування майна.

Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц.

Позовна вимога є вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), що регулюється статтею 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

У цьому разі майно може бути витребувано від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

З огляду на викладене у процесі розгляду спорів про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути виключно власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором.

Отже, враховуючи, що виключно власник наділений правом, передбаченим статтею 388 ЦК України, саме на позивача покладається обов`язок доведення володіння цим титулом до вибуття майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19 зазначила, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 173/1744/19 зазначено, що за правилами статті 377 ЦК Українита статті120 ЗК України до набувачів будівлі переходять права на земельну ділянку, на якій вона розташована, у тих обсягах, які були у попереднього власника. Відповідно, сам факт набуття права власності на будинок не може бути достатньою підставою для висновку про набуття особою у власність земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зазначено, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Згідно з приписами ч.ч.1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача – адвокат Кошман І.В. посилалася на те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом ОСОБА_5 , якому на підставі нотаріально посвідченого договору –купівлі продажу від 22 січня 2013 року на праві власності належали 50/100 частини житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а відтак, вважає, що земельна ділянка, на якій розташоване таке майно, автоматично перейшла у власність спадкодавця з огляду на цілісність такого майна відповідно до положень ст. 120 ЗК України, а тому просила витребувати спірну земельну ділянку у ОСОБА_4 на користь позивача, оскільки відповідачка незаконно отримала її у власність.

Дослідивши надані докази, суд встановив, що станом на час укладення договору –купівлі продажу від 22 січня 2013 року та реєстрації права власності ОСОБА_5 на 50/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 право власності на земельну ділянку не було оформлене, спірна земельна ділянка не перебувала і в користуванні ОСОБА_4 , отже до нового власника цієї частини житлового будинку - ОСОБА_5 не перейшло право на земельну ділянку, яке належало попередньому власнику житлового будинку.

Також на момент смерті спадкодавець ОСОБА_5 не мав будь-яких майнових прав на земельну ділянку (її частину) площею 0,0390 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки до його смерті право власності на неї набула ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 , виданого 06.12.2013 року. Відтак, згадана земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу.

Виходячи з вищезазначеного, за відсутності в спадкодавця ОСОБА_5 належним чином оформленого права на спірну земельну ділянку, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до спадкоємця ОСОБА_1 в тому ж обсязі не можуть бути застосовані.

Таким чином, оскільки в справі установлено, що спадкодавець не був власником 50/100 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , остання не увійшла до складу спадщини та ОСОБА_1 її не успадкував, тобто не набув права власності на нерухоме майно у порядку спадкування, оскільки за життя спадкодавець не набув права власності на таке майно, підстави для її витребування за правилами статті 387 ЦК України відсутні. Зареєстрованим власником спірної земельної ділянки на даний час є відповідачка ОСОБА_2 , Вимог про визнання недійсним і скасування відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки особі, яка не є власником житлового будинку, і видачу свідоцтва про право власності позивач не заявляв.

З врахуванням наведеного позивачем не доведено порушення його спадкових прав відповідачами та наявність підстав, передбачених ст.ст.387,388 ЦК України, для витребування від відповідачки ОСОБА_2 вищевказаного нерухомого майна. Такі вимоги ОСОБА_1 є передчасними та не підлягають задоволенню

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 264, 274, 279, 285 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 05.10.2026 року

Суддя М.Є. Бойко