Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №643/12951/23 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 643/12951/23

Провадження № 2/635/1129/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Березовської І.В.,

секретар судового засідання Гончарова К.Д.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позов мотивовано тим, що 22 липня 2011 року між сторонами був укладений договір позики, згідно умов якого відповідач отримав від позивача позику в розмірі 140000 Євро. Про отримання коштів відповідач склав розписку від 22 липня 2011 року. Проте в порушення договірних зобов`язань відповідачем у добровільному порядку борг повернуто не було, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми боргу за договором позики.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2016 року з відповідача на користь позивача стягнуто суму боргу за договором позики в розмірі 6912943,52 гривень, з яких: сума позики – 3523052,96 гривень, пеня -1728283,96 гривень, 3% річних – 211659,99 гривень, проценти на рівні облікової ставки НБУ – 1449937,61 гривень.

13 травня 2019 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2016 року скасовано та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2020 року стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики в розмірі 6912943,52 гривень, з яких: сума позики – 3523052,96 гривень, пеня -1728283,96 гривень, 3% річних – 211659,99 гривень, проценти на рівні облікової ставки НБУ – 1449937,61 гривень. Рішення набрало законної сили 07 серпня 2020 року.

До теперішнього часу рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2020 року не виконано, відповідач ухиляється від виконання грошових зобов`язань за договором позики від 22 липня 2011 року.

Позивач зазначає, що при ухваленні рішення 12 травня 2020 року Московським районним судом м. Харкова не врахований період порушення грошового зобов`язання з дня винесення заочного рішення 31 травня 2016 року, тобто з 01 червня 2016 року, по день ухвалення рішення 12 травня 2020 року, а тому просить суд стягнути з відповідача на його користь невраховану судом заборгованість за порушення грошового зобов`язання, яка існувала на день прийняття судового рішення з 01 червня 2016 року по 12 травня 2020 року, а саме: 3% річних – 417554,16 гривень, проценти на рівні облікової ставки НБУ -2123483,86 гривень, заборгованість за порушення виконання грошового зобов`язання за період після ухвалення рішення з 13 травня 2020 року по 23 лютого 2022 року, а саме: пеню – 568581,06 гривень, 3% річних -188797,03 гривень, проценти на рівні облікової ставки НБУ – 456307,70 гривень.

Аргументи учасників справи.

Відповідач відзив на позов не надав, з будь-якими заявами та клопотанням не звертався.

Рух справи.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2023 року цивільна справа ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів передана за підсудністю до Харківського районного суду Харківської області.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2024 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі, розгляд справи призначено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 04 березня 2025 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Участь у справі сторін та інших учасників справи.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи був повідомлений своєчасно і належним чином, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Позивач надав до суду копію розписки від 22 липня 2011 року, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_2 (позичальник) взяв в борг у ОСОБА_1 (позикодавець) грошові кошти у сумі 140000 Євро, які зобов`язався повернути.

25 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення боргу, що встановлено рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2020 року.

Оскільки відповідач у встановлений строк борг не сплатив, позивач звернувся з позовом до Московського районного суду м. Харкова про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2016 року з відповідача на користь позивача стягнуто суму боргу за договором позики в розмірі 6912943,52 гривень.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2019 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2016 року скасовано.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2020 року стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики в розмірі 6912943,52 гривень, з яких: сума позики – 3523052,96 гривень, пеня -1728283,96 гривень, 3% річних – 211659,99 гривень, проценти на рівні облікової ставки НБУ – 1449937,61 гривень. Рішення набрало законної сили 07 серпня 2020 року.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦПК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами ст. 604 ЦК України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Згідно із ч.1, ч.4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Слід зазначити, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Отже, наявність рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2020 року про стягнення боргу за договором позики від 22 липня 2011 року не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором позики від 22 липня 2011 року, в тому числі розписок або квитанцій про грошові перекази коштів, відповідач в ході судового розгляду не надав.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, у зв`язку з відсутністю доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором позики від 22 липня 2011 року, суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з нього трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості.

Розрахунок трьох процентів річних, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір нарахованих відповідачу трьох процентів річних за порушення зобов`язань за договором позики від 22 липня 20211 року за період з 01 червня 2016 року по 12 травня 2020 року складає 417554,16 гривень, та за період з 13 травня 2020 року по 23 лютого 2022 року становить 188797,03 гривень перевірений судом та встановлено, що розрахунок відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача, будь-яких заперечень щодо наданого позивачем розрахунку відповідачем не надано.

Що стосується стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ за порушення грошового зобов`язання та пені суд зазначає таке.

За ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку кредитування викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Зокрема, зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч.1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч.1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відтак, після настання строку повернення позики позикодавець має право на стягнення з позичальника тільки сум, передбачених положенням ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Договором позики від 22 липня 2011 року не встановлений строк повернення позики, а відтак відповідно до положень ч.1 ст. 1049 ЦК України позика мала бути повернутою позичальником протягом тридцяти днів від пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

25 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення боргу.

Таким чином, строк виконання договору позики настав 26 листопада 2013 року.

Відтак, з 27 листопада 2013 року право позикодавця нараховувати проценти, у тому числі на рівні облікової ставки НБУ, припинилося. За період після 26 листопада 2013 року підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені та процентів на рівні облікової ставки НБУ за період з 01 червня 2016 року по 12 травня 2020 року та з 13 травня 2020 року по 23 лютого 2022 року, тобто після настання строку повернення позики 26 листопада 2013 року, не ґрунтуються на нормах матеріального права, а відтак в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судові втрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь держави пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2167,33 гривні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 223, 247, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22 липня 2011 року за період з 01 червня 2016 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 606351 (шістсот шість тисяч триста п`ятдесят одну) гривню 19 (дев`ятнадцять) копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 2167 (дві тисячі сто шістдесят сім) гривень 33 (тридцять три) копійки.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя І.В. Березовська