Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №644/1382/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя Бугера О. В.

Справа № 644/1382/26

Провадження № 2/644/2512/26

05.10.2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Індустріальний районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Бугери О.В.,

За участю секретаря судового засідання Радченко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання №1 Індустріального районного суду м.Харкова цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

12.02.2026 позивач АТ «Таскомбанк» звернувся до суду з зазначеним позовом. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25.04.2024 уклав з банком кредитний договір №4033353-601. Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надано кредит у рамках кредитного продукту «Зручна готівка максимум» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування, сума кредиту 41370,30 грн., строк кредиту 24 місяці, плата за користування 0,01% та 6,9% щомісяця. Банком взяті на себе зобов`язання виконані, проте відповідачем взяті на себе зобов`язання не виконано, не повернуто грошові кошти. Станом на 30.09.2025 заборгованість відповідача становить 85346,44 грн, яка складається з 36814,06 грн. - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена), 5,03 грн. - заборгованість по процентам (в т.ч. прострочена), 48527,35 грн – заборгованість по комісії (в т.ч. прострочена). У зв`язку з чим позивач просить задовольнити позов, стягнути з відповідача заборгованості та судовий збір..

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 16.02.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання по справі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, у позовній просив про розгляд справи без участі представника АТ «ТАСКОМБАНК».

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином шляхом направлення судової повістки на адресу, зазначену в позовній заяві. Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило, процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У зв`язку з неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом встановлено, що Судом встановлено, що 25.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до АТ «Таскомбанк» та підписав заяву договір про надання споживчого кредиту №4033353-601.

Вказаною заявою-договором між сторонами погоджено, що загальна сума кредиту становить 41370,30 грн (п. 1.2.2 договору).

Відповідно до п. 1.2.3 комісія за надання кредиту є фіксованою (незмінною), нараховується банком та сплачується позичальником одноразово, під час надання кредиту, у розмірі 6,9% від суми кредиту, зазначеної у п. 1.2.4 і складає суму 2670,30 грн.

Згідно з п. 1.2.4 сума кредиту без комісії 38700,00 грн.

Строк кредиту 24 місяці (п. 1.2.6 договору).

Також між сторонами договору погоджено, що проценти за користування кредитом становлять 0,01% річних (п. 1.2.9 договору).

Відповідно до п. 1.2.12 загальні витрати за кредитом 2670,30 грн (комісія за надання кредиту) + 68509,20 грн (комісія за обслуговування кредиту)+4,16 грн (проценти за користування кредитом) = 71183,66 грн.

Також між сторонами погоджено графік платежів з обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит

Випискою по рахунку підтверджено, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти від АТ «Таскомбанк»

АТ «Таскомбанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов Договору.

Відповідно до положень статті 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пунктів 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписка з банкового рахунку є первинним документом, що підтверджує здійснені по банківському рахунку операції.

Верховний Суд у справі № 554/4300/16-ц наголосив, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки по картковим рахункам можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором.

Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст.509,526,1054 ЦК України, Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у відповідача станом на 30.09.2025 заборгованість відповідача становить 85346,44 грн, яка складається з 36814,06 грн. - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена), 5,03 грн. - заборгованість по процентам (в т.ч. прострочена), 48527,35 грн – заборгованість по комісії (в т.ч. прострочена).

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

ч.1 ст. 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) дійшла висновку, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятоїстатті 11 Закону № 1023-XII(у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятоїстатті 11 Закону № 1023-XII(у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорам

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 553/1501/15-ц, направлення відповідно до частини десятоїстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, вимоги про дострокове повернення кредиту свідчить про дотримання кредитором вимог цьогоЗаконуі не позбавляє суд права вирішити позов по суті заявлених вимог за умови, що на час ухвалення рішення минув строк для виконання вимоги і вона не втратила чинності.

Головною умовою для звернення кредитодавця до суду з позовом про дострокове стягнення споживчого кредиту є направлення банком відповідної вимоги, що дає можливість боржнику її виконати протягом строку, встановленого в договорі чи Законі, після чого кредитодавець позбавляється права вимагати повернення кредиту достроково.

У разі якщо кредитор направив споживачу вимогу про дострокове погашення кредиту і таке направлення підтверджене, то звернення кредитора до суду з позовом до споживача про стягнення заборгованості за кредитним договором до закінчення визначеного у цій вимозі строку для її виконання не позбавляє можливості споживача виконати умови вимоги, а саме усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту, за умови, що на момент ухвалення рішення у справі строк виконання вимоги про дострокове повернення кредиту сплив.

Такий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №553/1501/15-ц.

З укладеного між сторонами кредитного договору від 25.04.2024 вбачається, що строк його дії становить 24 місяці, тобто два роки.

АТ «Таскомбанк» 24.09.2025 на ім`я ОСОБА_1 направило вимогу про усунення порушень, згідно якої повідомлено ОСОБА_1 про наявну заборгованість за кредитом, зазначено суму заборгованості за кредитом та роз`яснено, що у разі невиконання вимоги банк змушений буде звернутися за примусовим стягненням заборгованості.

На підтвердження направлення вимог надано описи вкладення та списком згрупованих відправлень Укрпошта, що підтверджує направлення вимог відповідачу.

Таким чином, позивачем виконано вимоги щодо досудового врегулювання спору та направлено вимоги про усунення порушень, які не були виконані відповідачем, що стало підставою звернення до суду з вимогою про дострокове повернення кредиту.

Статтями 525, 526, 546 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. (ч. 2 ст. 615 ЦК України)

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України).

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується дослідженими матеріалами справи, банк свої зобов`язання за кредитним договором перед ОСОБА_1 виконав у повному обсязі, на підтвердження чого надано виписку по особовому рахунку.

Доказів того, що ОСОБА_1 не отримав грошові кошти матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позивачем заявлено вимоги, зокрема, і про стягнення відсотків за користування кредитом.

При підписані заяви договору про надання споживчого кредиту між банком та відповідачем погодженого проценту ставку за користування кредитними коштами.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості по відсоткам вбачається, що банком нараховано відсотки у розмірі 5,03 грн, які підлягають стягненню.

Щодо стягнення комісії у розмірі 48527,35 грн.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначено, що комісія нараховується за обслуговування кредиту (п. 1.2.12, п. 1.4 договору).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (ч. 2ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення, і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично. Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Згідно з абзацом третім ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності ЗУ «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10.06.2017 набрав чинності ЗУ «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

У зв`язку з чим у ЗУ «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

ч. 2 ст. 215 ЦК України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності ЗУ «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 31.29 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Також у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року, справа № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18, дійшов висновку, що умова договору про сплату комісії за користування кредитом є нікчемною.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.ч. 2, 4ст. 263 ЦПК України).

Як вбачається з заяви договору про надання споживчого кредиту, комісію встановлено за обслуговування кредиту.

За вищенаведених обставин, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за Законом повинні надаватись безоплатно, суд робить висновок про те, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, є нікчемним. За таких обставин позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією задоволенню не підлягає

Окрім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, позивачем заявлено вимоги на суму 85346,44 гривня та сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн., судом задовольняються позовні вимоги позивача на суму 36819,09 гривень, тобто стягненню підлягає судовий збір в сумі 1148,57 грн. (36819,09х2662,40/85346,44).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, ст.ст. 205, 207, 512, 514, 516, 526, 527, 530, 623, 1049, 1050, 1054, 1077, 1078, 1084 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м Київ, вул. С. Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 09806443), заборгованість за договором № 4033353-601 від 25.04.2024 року, яка складається з заборгованості по тілу кредиту (в т.ч. простроченої) 36814,06 грн.; заборгованості по процентам (в т.ч. простроченої) 5,03 грн., а всього в розмірі 36819 (тридцять шість тисяч вісімсот дев`ятнадцять) гривень 09 копійок.

В частині позовних вимог Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» про стягнення комісії, - відмовити

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м Київ, вул. С. Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 09806443), понесені судові витрати в сумі 1148 (одна тисяча сто сорок вісім) гривень 57 копійок.

Повний текст рішення виготовлений 05.10.2026 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя О.В. Бугера