Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №455/190/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 455/190/26 Головуючий у 1 інстанції: Титова А.О.

Провадження № 22-ц/811/2964/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю –позивача – ОСОБА_1 , представника відповідача Шуляка О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 25 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Нафтогазбезпека» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

у лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Дочірнього підприємства «Нафтогазбезпека» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі – ДП «Нафтогазбезпека»), в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Нафтогазбезпека» від 23 грудня 2025 року № 1914-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку із закінченням строку трудового договору, пункт 2 статті 36 КЗпП;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді охоронника відділу охорони лінійної частини м. Львів департаменту охоронної діяльності ДП «Нафтогазбезпека» з дати звільнення;

- стягнути з ДП «Нафтогазбезпека» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 грудня 2025 року до дня фактичного поновлення на роботі;

- зобов`язати ДП «Нафтогазбезпека» виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 2 дні відпочинку із збереженням заробітної плати за давання 19 березня 2025 року та 05 листопада 2025 року максимально допустимих доз цільної крові, з підстав того, що дія строкового трудового договору, укладеного 12 червня 2023 року між сторонами, в силу наведених позивачем обставин та відповідно до статті 39-1 КЗпП України продовжена на невизначений строк.

Позов мотивований тим, що згідно наказу ДП «Нафтогазбезпека» від 09 червня 2023 року позивач був прийнятий на роботу охоронником відділу охорони лінійної частини м. Львів департаменту охоронної діяльності на умовах строкового договору з 12 червня 2023 року на строк дії договору між відповідачем та акціонерним товариством (далі – АТ) «Укртранснафта» № 01/06-23 ПЗТ від 31 травня 2023 року. В подальшому, дія строкового трудового договору неодноразово продовжувалась наказами відповідача, з урахуванням укладених договорів про надання послуг з охоронної діяльності між відповідачем та АТ «Укртранснафта». Так, зокрема, наказом № 3485-к від 29 грудня 2023 року відповідач продовжив дію строкового трудового договору з позивачем з 01 січня 2024 року по 31 січня 2024 року, на строк дії відповідного договору між ДП «Нафтогазбезпека» та АТ «Укртранснафта» від 29 грудня 2023 № 01/01 24 ЛЧ ПЗТ. У даному випадку відповідачем дотримана послідовність та хронологія видання 29 грудня 2023 року наказу про продовження трудового договору, на підставі вже укладеного 28 грудня 2023 року договору про надання послуг між відповідачем та АТ «Укртранснафта». В той же час в подальшому, а саме на момент видання наказу про продовження строку трудового договору № 240-к від 31 січня 2024 року про продовження строку трудового договору з позивачем з 01 лютого 2024 року на строк дії договору № 01/02-24 ЛЧЗ, у відповідача не було жодних правових підстав для продовження строку трудового договору з позивачем, оскільки згаданий договір № 01/02-24 ЛЧЗ між відповідачем та АТ «Укртранснафта» був підписаний та набрав чинності хронологічно значно пізніше, а саме 06 лютого 2024 року, при цьому, посилання в договорі на положення частини 3 частину 631 ЦК України про те, що сторони погодили поширити умови цього договору на відносини, що виникли між ними з 01 лютого 2024 року, на думку позивача, не може слугувати підставою зміни строків продовження/припинення дії трудового договору, визначених КЗпП України. Тому, в основу наказу № 240-к від 31 січня 2024 року про продовження строку трудового договору з позивачем поклав обставини, яких на момент видання наказу де-юре і де-факто не існувало і не могло існувати, а видання такого наказу за умови відсутності на дату видання такого наказу нового договору між АТ «Укртранснафта» та ДП «Нафтогазбезпека», що укладений та набрав чинності, і з яким пов`язана дія трудового договору з позивачем не має належних правових підстав, є незаконним, передчасним, ґрунтується на припущеннях щодо імовірності укладення такого договору, має ознаки підроблення, а відповідач діяв у невстановлений законом спосіб. За умови відсутності станом на 31 січня 2024 року нового укладеного договору між відповідачем та АТ «Укртранснафта», у відповідача залишилось лише одне законне рішення - звільнити позивача з роботи 31 січня 2024 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, а не видання наказу про звільнення за наведених умов свідчить про фактичне продовження трудових відносин, коли жодна із сторін не вимагала їх припинення, і за таких обставин строк трудового договору відповідно до частини першої статті 39-1 КЗпП України вважається продовженим на невизначений строк. Аналогічні обставини наведено позивачем і в частині щодо продовження дії строкового трудового договору після закінчення його строку 31 грудня 2024 року в контексті видання відповідачем наказу № 2200-к від 26 грудня 2024 року про продовження строку трудового договору з позивачем з 01 лютого 2024 року на строк дії договору № 01/01-25 ЛЧЗ від 17 січня 2025 року. Крім того, вказує, що 27 грудня 2025 року він керуючись положеннями статті 9 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» надіслав відповідачу заяву про надання додаткових днів відпочинку із збереженням заробітної плати за давання 19.03.2025 та 05.11.2025 максимально допустимих доз цільної крові, однак відповідної компенсації при звільненні не отримав.

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 25 червня 2026 року в задоволенні позови ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в липні 2026 року через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 25 червня 2026 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення судом не враховано, що укладений між сторонами трудовий договір, у зв`язку із його неодноразовим переукладенням, вважається таким, що укладений на невизначений строк, а тому звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України не може вважатися законним. Не надано судом оцінки внесенню неправдивих відомостей до заяв позивача про продовження строку трудового договору. Вказує на те, що звільнення позивача відбулося у період його тимчасової непрацездатності.

В серпні 2026 року від ДП «Нафтогазбезпека» через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання відмовити у задоволенні апеляційної скарги, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення суду.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що трудові відносини між сторонами у справі розпочались у червні 2023 року, коли позивач 07 червня 2023 року звернувся на адресу відповідача із заявою про прийняття на роботу охоронником та на підставі наказу директора відповідача від 09 червня 2023 року №1502-к позивач був прийнятий на роботу з 12 червня 2023 року строково - на строк дії договору між відповідачем та АТ «Укртранснафта» від 31 травня 2023 року № 01/06-23 ПЗТ, який на час звернення позивача із заявою про прийняття на роботу вже був укладений між відповідачем та АТ «Укртранснафта» і діяв з 31 травня 2023 року до 30 листопада 2023 року.

31.05.2023 між АТ «Укртранснафта» та відповідачем укладено договір №01/06-23 ПЗТ про надання послуг з комплексної охорони об`єктів магістральних нафтопродуктопроводів, термін дії договору сторонами визначений з моменту його укладення та до 30.11.2023 включно (т.1 а.с. 54-64).

07.06.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про прийняття на роботу охоронником Відділу охорони лінійної частини м. Львів Департаменту охоронної діяльності з 12.06.2023 строково - на строк дії договору між відповідачем та АТ «Укртранснафта» від 31.05.2023 № 01/06-23 ПЗТ (т.1 а.с. 23).

09.06.2023 директором відповідача видано наказ №1502-к про прийняття позивача на роботу на умовах строкового трудового договору з 12.06.2023 на строк дії договору, укладеного між відповідачем та АТ «Укртранснафта» від 31.05.2023 № 01/06-23 ПЗТ. Позивач був ознайомлений з наказом 12.06.2023 та зазначив про згоду із таким наказом (т.1 а.с. 24).

22.11.2023 між АТ «Укртранснафта» та відповідачем укладено договір №01/12-23 ПЗТ про надання послуг з комплексної охорони об`єктів магістрального нафтопродуктопроводу, термін дії договору сторонами визначений з моменту його укладення та до 31.12.2023 включно (т.1 а.с. 68-78).

27.11.2023 позивач звернувся на адресу відповідача із заявою про продовження строку дії трудового договору з 01.12.2023 на строк дії договору між ДП «Нафтогазбезпека» та АТ «Укртранснафта» від 22.11.2023 № 01/12-23 ПЗТ (т.1 а.с. 25).

30.11.2023 директором відповідача видано наказ № 2555-к про продовження позивачу строку дії трудового договору з 01.12.2023 на строк дії договору між ДП «Нафтогазбезпека» та АТ «Укртранснафта» від 22.11.2023 № 01/12-23 ПЗТ. Позивач був ознайомлений з наказом 01.12.2023 та зазначив про згоду із таким наказом (т.1 а.с. 26).

28.12.2023 між АТ «Укртранснафта» та відповідачем укладено договір №01/01-24 ЛЧ ПЗТ про надання послуг з патрулювання ділянок лінійної частини магістрального нафтопродуктопроводу, термін дії договору сторонами визначений з 01.01.2024 до 31.01.2024 (т.1 а.с. 82-93).

28.12.2023 позивач звернувся на адресу відповідача із заявою про продовження строку дії трудового договору з 01.01.2024 на строк дії договору між ДП «Нафтогазбезпека» та АТ «Укртранснафта» від 22.12.2023 № 01/01-24 ЛЧПЗТ (т.1 а.с. 27).

29.12.2023 директором відповідача видано наказ № 3485-к про продовження позивачу строку дії трудового договору з 01.01.2024 на строк дії договору між ДП «Нафтогазбезпека» та АТ «Укртранснафта» від 28.12.2023 № 01/01-24 ЛЧПЗТ (т.1 а.с. 28).

30.01.2024 позивач звернувся на адресу відповідача із заявою про продовження строку дії трудового договору з 01.02.2024 на строк дії договору між ДП «Нафтогазбезпека» та АТ «Укртранснафта» від 06.02.2024 № 01/02-24 ЛЧЗ (т.1 а.с. 29).

31.01.2024 директором відповідача видано наказ № 240-к про продовження позивачу строку дії трудового договору з 01.02.2024 на строк дії договору між ДП «Нафтогазбезпека» та АТ «Укртранснафта» від 06.02.2024 № 01/02-24 ЛЧЗ (т.1 а.с. 30).

06.02.2024 між АТ «Укртранснафта» та відповідачем укладено договір №01/02-24 ЛЧЗ про надання послуг з патрулювання ділянок лінійної частини магістральних нафтопродуктопроводів, термін дії договору сторонами визначений з моменту його підписання та до 31.12.2024, в той же час, керуючись частиною третьою статті 631 ЦК України, сторони погодили поширити умови цього договору на відносини, що виникли між ними з 01.02.2024 (т.1 а.с. 97-108).

24.12.2024 позивач звернувся на адресу відповідача із заявою про продовження строку дії трудового договору з 01.01.2025 на строк дії договору між ДП «Нафтогазбезпека» та АТ «Укртранснафта» від 17.01.2025 № 01/01-25 ЛЧЗ (т.1 а.с. 31).

26.12.2024 директором Відповідача видано наказ № 2200-к про продовження Позивачу строку дії трудового договору з 01.01.2025 на строк дії договору між ДП «Нафтогазбезпека» та АТ «Укртранснафта» від 17.01.2025 № 01/01-25 ЛЧЗ (т.1 а.с. 32).

20.01.2025 між АТ «Укртранснафта» та відповідачем укладено договір №01/01-25 ЛЧЗ про надання послуг з патрулювання ділянок лінійної частини магістральних нафтопродуктопроводів. Термін дії договору сторонами визначений з моменту його підписання та до 31.12.2025, в той же час, керуючись частиною третьою статті 631 ЦК України, сторони погодили поширити умови цього договору на відносини, що виникли між ними з 01.01.2025

23.12.2025 директором відповідача видано наказ № 1914-к (Оспорюваний наказ) про звільнення позивача із займаної посади в порядку пункту 2 статті 36 КЗпП України - у зв`язку із закінченням строку трудового договору та про проведення повного розрахунку з позивачем та виплату останньому: (1) компенсації за невикористану щорічну основну відпустку в кількості 23 дні; (2) доплату за надурочні 152 години, відпрацьовані понад встановлений робочий час відповідно до статті 106 КЗпП України; (3) премії за результатами роботи за грудень 2025 року у розмірі 30 % від місячного посадового окладу пропорційно відпрацьованому часу (т.1 а.с. 9).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулось без порушень чинного законодавства, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу відповідача - ДП «Нафтогазбезпека» НАК «Нафтогаз України» від 23.12.2025 № 1914-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до положень пункту другого статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії строкового трудового договору, оскільки такий відповідає вимогам закону.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору здійснено роботодавцем відповідно до вимог чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем законодавчих вимог при його звільненні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на таке.

Згідно зі статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до положень частини другої статті 23 КЗпП України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору є заява працівника про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

Відповідно до вимог пункту другого частини першої статті 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2020 року у справі № 753/5107/18, згідно якого припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18.

Відповідно до статті 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частини другої статті 23 КЗпП України, тобто, коли сторони самі визначають строк дії трудового договору, який укладають або переукладають між собою. Строковий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Відтак, КЗпП України не містить заборон щодо продовження строку трудового договору, і навіть у разі переукладання строкового трудового договору, якщо він переукладався на підставі частини другої статті 23 КЗпП України, він не стає безстроковим.

Строковий договір може бути укладено між сторонами як при прийнятті на роботу працівника, так і в процесі виконання трудових обов`язків, якщо є підстави для його укладення (переукладення). Застережень або обмежень з цього питання КЗпП України або інші нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері праці, не мають.

Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку жодної із сторін строкового трудового договору вчиняти активні дії для його розірвання, для прикладу написання заяви працівником чи попередження працівника роботодавцем про закінчення дії такого договору.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність у сфері надання приватних охоронних послуг певних об`єктів, патрулювання певної місцевості та інших, на підставі договорів охорони, що укладаються із замовниками. З огляду на те, що такі договори укладаються на визначений період або для виконання певного обсягу робіт, строк надання охоронних послуг залежить від умов конкретного договору із замовником, а строки укладення майбутніх договорів охорони та обсяг відповідних послуг заздалегідь відповідачу невідомі. У зв`язку з цим, з урахуванням положень статті 23 КЗпП України, відповідач укладав з особами, які приймалися на роботу на посади охоронців, саме строкові трудові договори, строк дії яких визначався періодом надання охоронних послуг за відповідним договором із замовником, як у цьому випадку – АТ «Укртранснафта».

Трудові відносини між сторонами у справі розпочались у червні 2023 року, коли позивач 07.06.2023 звернувся на адресу відповідача із заявою про прийняття на роботу охоронником та на підставі наказу директора відповідача від 09.06.2023 № 1502-к позивач був прийнятий на роботу з 12.06.2023 строково - на строк дії договору між відповідачем та АТ «Укртранснафта» від 31.05.2023 № 01/06-23 ПЗТ, який на час звернення позивача із заявою про прийняття на роботу вже був укладений між відповідачем та АТ «Укртранснафта» і діяв з 31.05.2023 до 30.11.2023.

В подальшому, строковий трудовий договір між сторонами у справі неодноразово продовжувався на підставі відповідних заяв позивача про продовження строку дії трудового договору та відповідних наказів директора відповідача, з урахуванням укладених між відповідачем та АТ «Укртранснафта» інших договорів охорони, а саме:

(1) наказом директора відповідача від 30.11.2023 строк трудового договору, з урахуванням заяви позивача про продовження строку дії трудового договору від 27.11.2023 було продовжено з 01.12.2023 та до закінчення 31.12.2023 дії договору охорони № 01/12-23 ПЗТ;

(2) наказом директора відповідача 29.12.2023 строк трудового договору, з урахуванням заяви позивача про продовження строку дії трудового договору від 28.12.2023, було продовжено з 01.01.2024 та до закінчення 31.01.2024 дії договору охорони № 01/01-24 ЛЧПЗТ;

(3) наказом директора відповідача 31.01.2024 строк трудового договору, з урахуванням заяви позивача про продовження строку дії трудового договору від 30.01.2024, було продовжено з 01.02.2024 та до закінчення 31.12.2024 дії договору охорони № 01/02-24 ЛЧЗ.

(4) наказом директора відповідача 26.12.2024 строк трудового договору, з урахуванням заяви позивача про продовження строку дії трудового договору від 24.12.2024, було продовжено з 01.01.2025 та до закінчення 31.12.2025 дії договору охорони № 01/01-25 ЛЧЗ.

При цьому, 23.12.2025 директором відповідача було видано оспорюваний наказ про звільнення позивача 31.12.2025 із займаної посади в порядку пункту 2 статті 36 КЗпП України - у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України закінчення строку трудового договору є підставою припинення такого договору.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність вимоги позивача щодо визнання трудового договору таким, що укладений на невизначений строк, оскільки матеріалами справи підтверджено, що трудові відносини між сторонами виникли на підставі строкового трудового договору, строк дії якого визначався відповідними договорами охорони, укладеними між відповідачем та АТ «Укртранснафта». Позивач був обізнаний із визначеним строком трудових відносин, неодноразово звертався із заявами про продовження строку дії трудового договору та продовжував трудові відносини на період дії відповідних договорів охорони. Таким чином, після закінчення 31 грудня 2025 року строку дії трудового договору правові підстави для продовження трудових відносин на невизначений строк були відсутні, а його припинення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відповідає вимогам чинного трудового законодавства.

Проте колегія суддів не може погодитись з висновками суду в частині визначення дати звільнення позивача з роботи.

За обставинами цієї справи встановлено, що наказом ДП «Нафтогазбезпека» від 23 грудня 2025 року № 1914-к позивача звільнено з посади з 31 грудня 2025 року.

Однак, як убачається яз матеріалів справи та встановлено судами, позивач з 29 грудня 2025 року по 16 січня 2026 року був тимчасово непрацездатний.

Згідно зі частиною третьою статті 40 КЗпП України, в редакції чинній на момент звільнення позивача з роботи, не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Положення статей 42, 42-1 і 49-2 цього Кодексу не поширюються на звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України та зазначено, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 викладено правовий висновок про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

За таких обставин порушення прав позивача, а саме звільнення його у день, коли він був тимчасово непрацездатним та перебував на лікарняному, може бути усунено шляхом зміни дати звільнення, з визначенням дати припинення трудових відносин після закінчення періоду непрацездатності, а саме 16 січня 2026 року (перший робочий день).

При цьому, у випадку зміни дати звільнення у зв`язку зі звільненням працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності відсутні підстави і умови матеріальної відповідальності роботодавця. У такому випадку зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 621/1036/21 та від 08 лютого 2023 року в справі № 207/831/20.

У постанові від 03 лютого 2021 року в справі № 752/1880/19 Верховним Судом зроблено висновки про те, що у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення норм частини третьої статті 40 КЗпП України шляхом зміни дати звільнення позивача.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2026 року в справі № 405/6509/23 та 20 травня 2026 року в справі № 757/459/24.

У цьому зв`язку, колегія суддів враховує, що наведене узгоджуються з положенням статті 2 ЦПК України (завдання та основні засади цивільного судочинства), згідно з яким суд зобов`язаний перевірити законність звільнення працівника, у тому числі під час тимчасової непрацездатності (пункти 1, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»), як, наприклад, і строк звернення до суду (з власної ініціативи), незалежно від того, чи посилається на це позивач. Цим самим забезпечується реалізація принципу верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 січня 2025 року в справі № 522/2588/23, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі.

Також колегія суддів звертає увагу, що у разі зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога з тимчасової непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у разі наявності для цього відповідних підстав.

Відповідні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2020 року в справах № 461/7292/17, № 761/36220/17 та від 08 вересня 2021 року в справі № 265/5327/20.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки трудові відносини між сторонами припинені у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, що є підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також про стягнення компенсації.

В той же час колегія суддів зважаючи на встановлені обставини справи вважає, що роботодавцем допущено порушення прав позивача, а саме звільнення його у день, коли він був тимчасово непрацездатним та перебував на лікарняному, і таке порушення може бути усунено шляхом часткового задоволення позовних вимог і зміни дати звільнення, з визначенням дати припинення трудових відносин після закінчення періоду непрацездатності, а саме 16 січня 2026 року (перший робочий день). Тому у цій частині рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 23 грудня 2025 року № 1914-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника відділу охорони лінійної частини м. Львів департаменту охоронної діяльності Дочірнього підприємства «Нафтогазбезпека» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», у зв`язку із закінченням строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України з 31 грудня 2025 року на 16 січня 2026 року.

В решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат особи, яка подала апеляційну скарги, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 25 червня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 23 грудня 2025 року № 1914-к «Про звільнення ОСОБА_1 » скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цієї позовної вимоги.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника відділу охорони лінійної частини м. Львів департаменту охоронної діяльності Дочірнього підприємства «Нафтогазбезпека» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», у зв`язку із закінченням строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України з 31 грудня 2025 року на 16 січня 2026 року.

В іншій частині рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 25 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич