Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №450/4287/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/4287/23 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/811/1046/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання - Федчун Н. С.,

з участю - представника позивача - адвоката Пітецького В. В., прокурора Букаловської Л. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року (повний текст рішення складено 14 квітня 2025 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що 18 грудня 2017 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Миколаївського районного суду Львівської області у справі № 447/1809/19. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_4 . Дитина проживає та зареєстрована разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 . 27 серпня 2019 року Миколаївський районний суд Львівської області видав виконавчий лист № 447/718/19 про стягнення з ОСОБА_3 на її користь аліментів на дочку ОСОБА_4 у розмірі 1 626 грн 00 коп. щомісячно, починаючи з дня звернення до суду до досягнення дитиною повноліття. Згідно з розрахунком заборгованості за аліментами, складеним головним державним виконавцем Пустомитівського відділу ДВС у Львівському районі Львівської області ЗМУМІО при примусовому виконанні виконавчого листа № 447/718/19, станом на 01 серпня 2023 року заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів становить 84 497 грн 80 коп. Відповідач взагалі не сплачував аліменти. Зазначала, що відповідач покинув її ще до народження дитини, із пологового будинку її з дитиною не забрав. У 2019 році відповідач звертався до Миколаївського районного суду Львівської області з позовом про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини, який ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 16 вересня 2019 року у справі № 447/1139/19 було повернуто позивачу. ОСОБА_3 не дбає про свою дочку, разом із нею не проживає, повністю ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не проявляє батьківської любові та заінтересованості щодо дочки, не цікавиться розвитком, станом здоров`я дитини, не бере участі у її вихованні, не піклується про її духовний та фізичний розвиток, не забезпечує дитину необхідним харчуванням, допомогою при лікуванні, фінансово та матеріально не допомагає. Вихованням дитини займається лише вона та її мати, піклується про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, повністю її утримує. 24 вересня 2022 року вона уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на ОСОБА_6 . Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області від 04 липня 2023 року № 105 затверджено висновок органу опіки та піклування міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У цьому висновку зазначено, що відповідно до довідки, виданої лікарем-педіатром, за медичною допомогою для дитини звертається тільки мати ОСОБА_1 , сусіди повідомили, що за весь час вони ні разу не бачили батька дитини, дівчинка завжди перебуває з матір`ю. На засідання комісії відповідач не з`явився. Батько ухиляється від виконання батьківських обов`язків від народження дитини, не займається її навчанням, вихованням, не піклується про стан здоров`я дитини, не надає матеріальної допомоги.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пітецького В. В. залишено без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки. Встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо дочки, врахувавши бажання батька спілкуватися з дитиною, а також те, що батько малолітньої дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає брати участь у її вихованні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав. Суди також зазначили, що факт подання відповідачем позовної заяви до суду 22 травня 2019 року про виключення його з актового запису про народження дитини не може свідчити про умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків, враховуючи те, що вказаний позов було повернуто ОСОБА_3 ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 16 вересня 2019 року та рішення у цій справі не ухвалювалось. Також суди врахували, що дитина проживає з матір`ю, а відповідач, перебуваючи за межами України, не міг безпосередньо брати участь у вихованні дитини, спілкуватися з нею, однак виявляв бажання брати участь у житті дитини, яка в силу свого малолітнього віку могла реалізовувати можливість спілкування з батьком лише за допомогою матері, а тому наведені позивачкою обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу. Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач зловживає алкоголем чи вживає наркотичні засоби, притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків, застосував насильство щодо дитини чи негативно впливає на духовний фізичний її розвиток тощо. Оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої батьківські обов`язки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи якнайкращі інтереси дитини, бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Постановою Верховного Суду від 04 березня 2026 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пітецького В. В. задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відтак, здійснюється апеляційний перегляд рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що з відповіді органу опіки та піклування на адвокатський запит вбачається, що ОСОБА_3 не звертався до органу опіки та піклування ні з приводу питання позбавлення його батьківських прав, ані з приводу вирішення питання його участі у вихованні дитини. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що починаючи з 10 липня 2020 року постійно перебуває за кордоном, в силу чого об`єктивно залежний від дій позивача в контексті можливості спілкування з дитиною. Зазначене повністю спростовується наявною в матеріалах справи інформацією, наданою Державною прикордонною службою України за № 19-66067/18/24-Вих від 25 вересня 2024 року, згідно якої ОСОБА_3 лише 13 січня 2022 року виїхав за межі України. Тобто, відповідач, в силу повноважень та прав наданих йому законом, перебував на території України та не був позбавлений права звернення до органів опіки та піклування або до суду з питань його участі вихованні дитини, але цього зроблено не було. Вказує, що органом опіки та піклування надано об`єктивний та неупереджений висновок щодо предмету спору, з дотриманням найкращих інтересів дитини та об`єктивного з`ясування обставин. Щодо копії квитанції з якої вбачається, що 07 серпня 2024 року платник ОСОБА_7 здійснила платіж у розмірі 5 000 грн 00 коп. як оплату аліментів по ВП НОМЕР_1, то звертає увагу на те, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 травня 2024 року у справі № 450/512/24 стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 тільки пеню за прострочення сплати аліментів на дитину в розмірі 94 253 грн 80 коп., окрім наявної заборгованості в розмірі 94 253 грн 80 коп. З огляду на вищезазначене, на підставі наявних у матеріалах справи доказів можна дійти висновку, що відповідач свідомо нехтує потребами своєї доньки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує своїх батьківських обов`язків, не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки, а факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивачки та прокурора, який підтримав подану позивачкою апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судами встановлено, що 18 грудня 2017 року між позивачкою та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 02 березня 2020 року у справі № 447/1809/19.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка ОСОБА_4 .

Дитина проживає та зареєстрована разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 24 липня 2019 року у справі № 447/718/19 стягнуто щомісячно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 аліменти на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1 626 грн 00 коп. щомісячно, починаючи з дня звернення позивачки до суду з 02 квітня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

У травні 2019 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_8 про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 16 вересня 2019 року у справі № 447/1139/19 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини повернуто позивачу.

Згідно з розрахунком заборгованості за аліментами, складеним головним державним виконавцем Пустомитівського відділу ДВС у Львівському районі Львівської області ЗМУМІО при примусовому виконанні виконавчого листа № 447/718/19, виданим 27 серпня 2019 року Миколаївським районним судом Львівської області, станом на 01 серпня 2023 року заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів становить 84 497 грн 80 коп. Боржником сплачено 0,00 грн.

24 вересня 2022 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб, прізвище позивачки після реєстрації шлюбу « ОСОБА_6 ».

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області № 105 від 04 липня 2023 року затверджено висновок органу опіки та піклування міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з копією квитанції від 07 серпня 2024 року платник ОСОБА_7 здійснила платіж у розмірі 5 000 грн 00 коп. як оплату аліментів у ВП № НОМЕР_1.

Відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 25 вересня 2024 року, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 10 липня 2020 року до 13 січня 2022 року виїжджав за межі України. Так, 10 липня 2020 року виїхав за межі України; - 27 вересня 2021 року в`їхав; - 28 вересня 2021 року виїхав за межі України; - 27 листопада 2021 року в`їхав; - 10 грудня 2021 року виїхав за межі України; - 03 січня 2022 року в`їхав; 13 січня 2022 року виїхав за межі України і після цього не перетинав кордону України.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 травня 2024 року у справі № 450/512/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118815602) позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів на дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 94 253 грн 80 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат

Під час нового апеляційного розгляду від органу опіки та піклування витребувано висновок щодо розв`язання спору, станом на даний час.

До суду апеляційної інстанції надано висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затверджений рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області від 18 серпня 2026 року № 122.

Згідно зі частиною першою статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що саме лише заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позову, а також не надали обставинам, викладеним у висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, належної оцінки, зокрема, що дитина від народження батька не знає і ніколи його не бачила. Так, після народження дитини відповідач з дитиною не спілкувався, тривалі періоди часу перебував за кордоном, а 13 січня 2022 року ОСОБА_3 остаточно виїхав за кордон і з того часу до України не повертався. Отже, протягом тривалого часу, враховуючи вік дитини, батько не бере участі у житті дочки, не підтримує з нею контакту, перебуває за межами України, що підтверджує відсутність між батьком та дитиною будь-якого емоційного чи духовного зв`язку. У цьому зв`язку суди попередніх інстанцій не врахували відсутність будь-яких особистих відносин між дитиною та батьком, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя». Також суди попередніх інстанцій не перевірили, які саме активні дії вчиняв відповідач для здійснення своїх батьківських прав та обов`язків із 2018 року; хто, коли і у який спосіб створював йому перешкоди у спілкуванні з дитиною; чи звертався він до органу опіки та піклування або суду для захисту своїх прав та інтересів дитини на контакт з батьком. Щодо заборгованості зі сплати аліментів, то суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що у період з квітня 2019 року до липня 2023 року відповідач взагалі не сплачував аліментів на дочку, станом на 01 серпня 2023 року заборгованість ОСОБА_3 зі сплаті аліментів становить 84 497 грн 80 коп., а платіж 07 серпня 2024 року здійснений під час розгляду судом цієї справи, і не самим відповідачем, а бабусею (матір`ю відповідача).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 553/2563/15-ц).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. (постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 331/5427/17.

Узагальнюючий висновок щодо застосування цієї норми права зроблено Верховним Судом в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року в справі № 185/9339/21.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 зазначено, що:

«позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків».

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року в справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року в справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року в справі № 735/308/21, а відтак судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Змістом статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

У частині другій статті 171 СК України закріплено випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України) (постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 679/1413/14-ц).

Як неодноразово зауважувалось Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 02 липня 2025 року в справі № 490/3580/21 та від 30 липня 2025 року в справі № 373/120/23, система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Стаття 12 Конвенції про права дитини визначає, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Аналогічне за змістом положення міститься у статті 14 Закону України «Про охорону дитинства».

Зважаючи на вік дитини сторін, у даній справі не встановлено підстав для того, щоб заслухати думку самої дитини.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19 та від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23).

У постанові від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що у цьому випадку і відбулось - малолітня дитина фактично залишилися без батьківського піклування.

Також касаційний суд вже вказував, що факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на дитину не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року в справі № 420/1075/17).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, а позивачкою доведено, що відповідач, починаючи з народження дочки не бере жодної участі у її вихованні та утриманні, має заборгованість зі сплати аліментів, за що з нього додатково стягнуто неустойку, яка, як і заборгованість на даний час ним не сплачена.

Починаючи з 2022 року відповідач виїхав за межі країни, та на даний час проживає за межами території України.

Аналогічні відомості викладено у висновках органу опіки та піклування.

Також орган опіки та піклування та суди встановили, що неповнолітня дочка сторін проживає разом із матір`ю (позивачкою у справі), яка займається її вихованням та утриманням самостійно.

З огляду на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав щодо дочки.

Крім того, зібрані у справі матеріали свідчать, що відповідач активно заперечував проти позбавлення його батьківських прав, проте не надав жодних доказів на підтвердження того, що він не ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема не надав суду жодних доказів на підтвердження своєї участі в житті дочки, тобто виконання батьківських обов`язків, вжиття заходів для налагодження контакту із нею, проведення зустрічей, звернення до органу опіки та піклування чи суду з приводу того, що саме позивачка чинить перешкоди такому спілкуванню.

Таким чином, ураховуючи, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, фактично послався виключно на заперечення відповідача проти позову, а також на те, що позивачка не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки, а поведінка відповідача загалом свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої батьківські обов`язки, не врахував того, що заперечення відповідача не були підтверджені належними та допустимими доказами виконання ним обов`язків щодо піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя, а також втрату відповідачем зв`язку з дитиною, ще до її народження, та повну відсутність протягом життя дитини спілкування з нею, інтересу до її життя, участі у вихованні, виявлення інтересу до її внутрішнього світу та бажання підтримувати з нею зв`язок, а також переїзд відповідача в іншу країну проживання, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність факту винного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а відтак до помилкового висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.

Такий висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у змісті постанов від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19 та від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач не скористався можливістю особисто або через представника висловити свою позицію як усно, так і письмово щодо вирішення спору під час розгляду даної справи судами трьох інстанцій, будучи належним чином обізнаним про розгляд даної справи, а також повідомленим про час та місце її розгляду.

Не надано відповідачем жодних доказів на підтвердження своїх заперечень і під час розгляду спірного питання органом опіки та піклування, при цьому, що останнім його було запрошено на відповідні засідання цього органу.

Тобто, колегією суддів достеменно встановлено як ухилення відповідача від виховання дитини, так і свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, а тому наявні підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дочки.

При цьому, надаючи оцінку доцільності позбавлення відповідача батьківських прав щодо дочки, колегія суддів враховує таке:

- як після народження, так і після розірвання шлюбу у 2020 році відповідач із дочкою не спілкувався, а тому на момент звернення позивачки до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав період відсутності фактичної участі відповідача в житті дочки становив 5 років, а на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції цей період становить вже 8 років;

- доказів як на підтвердження спілкування відповідача із дочкою, так і на підтвердження вчинення позивачкою перешкод у такому спілкуванні до суду не надано;

- відповідач не звертався ані до суду, ні до органу опіки та піклування з метою визначення порядку своєї участі у вихованні та спілкуванні із дочкою;

- із 2022 року дитина проживає разом із матір`ю та її новим чоловіком;

- відповідач не надав доказів на підтвердження зміни своєї поведінки щодо дочки, зокрема під час розгляду справи;

- орган опіки та піклування, установивши, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, дійшов висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав щодо дочки.

Відтак за встановлених у справі обставин позбавлення відповідача батьківських прав відповідає принципу забезпечення якнайкращих інтересів саме дитини, в житті якої відповідач як батько відсутній понад 8 років, і підстави вважати, що така поведінка відповідача змінилась, або зміниться в майбутньому, виходячи обставин даної справи та поведінки самого відповідача, відсутні.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судами усіх інстанцій.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 073 грн 60 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 1 610 грн 40 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції та 2 147 грн 20 коп. судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції. Всього стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 831 грн 20 коп. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич