Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №335/9145/21 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/9145/21 2/335/603/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А. В., за участю секретаря судового засідання Добрянського Н. Є., представників позивача ОСОБА_1 та Нечипоренко Л. О., представника відповідача та третьої особи Новака А. І., третьої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Тетяна Михайлівна, ОСОБА_2 , про визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Тетяна Михайлівна, у якому просив визнати недійсними заповітів, вчинених ОСОБА_5 30 липня 2020 року та 23 жовтня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача — ОСОБА_5 . Позивач є спадкоємцем за законом першої черги.

За життя спадкодавець склала два заповіти на користь відповідачки ОСОБА_4 : заповіт від 30 липня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Т. М. за реєстровим № 2828, та заповіт від 23 жовтня 2020 року, посвідчений тим самим нотаріусом за реєстровими №№ 4761, 4762, відповідно до яких заповідала відповідачці все належне їй майно.

Після смерті чоловіка ОСОБА_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_5 перебувала у пригніченому та депресивному стані, постійно вживала медичні препарати, які позбавляли її можливості належно розуміти значення своїх дій. Скориставшись її важким психологічним станом, брат позивача ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною ОСОБА_7 налаштували матір проти позивача та його сім`ї, унаслідок чого ОСОБА_5 майже повністю припинила спілкування з позивачем. Перебуваючи під впливом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 змушена була подавати позови до суду про визнання недійсною довіреності на відчуження будинку, заяви про скасування державних реєстрацій, а також численні надумані заяви до правоохоронних органів про вчинення позивачем злочинів.

20 березня 2019 року ОСОБА_5 перенесла кардіоемболічний інсульт, унаслідок чого стан її фізичного та психічного здоров`я суттєво погіршився і вона була позбавлена можливості усвідомлювати значення своїх дій. У червні 2019 року ОСОБА_5 перебувала на стаціонарному лікуванні в 6-й міській клінічній лікарні, у серпні 2019 року була консультована лікарем-психіатром, який установив їй діагноз «органічний галюцинаторний розлад» і рекомендував прийом психотропних препаратів. 03 вересня 2019 року була взята на психіатричний облік з діагнозом «органічний галюциноз».

Позивач наголошував, що на момент складання оспорюваних заповітів від 30 липня 2020 року та 23 жовтня 2020 року ОСОБА_5 перебувала у такому важкому психічному та фізичному стані, що не мала змоги розуміти значення своїх дій та керувати ними, а також не мала змоги самостійно прочитати та підписати ці заповіти. На момент вчинення вищезазначених правочинів ОСОБА_5 вже була позбавлена всього цінного майна сином та онукою, а тому не розуміла предмета заповідального розпорядження.

Також позивач зазначав, що з метою повного контролю ОСОБА_2 таємно переселив матір до пансіонату «Добрі серця», де вона протягом неповного року декілька разів переміщувалася між різними будівлями пансіонату, незважаючи на те, що згідно з медичними довідками КНП «Міська лікарня № 9» була повністю нетранспортабельною.

Самі оспорювані заповіти були посвідчені нотаріусом не за місцем постійного проживання ОСОБА_5 , а за адресами розташування будівель пансіонату: у липні 2020 року — по АДРЕСА_1 , а у жовтні 2020 року — по АДРЕСА_2 .

З урахуванням викладеного позивач просив суд визнати недійсним заповіт, посвідчений 30 липня 2020 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Тетяною Михайлівною, реєстраційний номер 2828, відповідно до якого ОСОБА_5 заповідала ОСОБА_4 все своє майно; визнати недійсним заповіт, посвідчений 23 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Тетяною Михайлівною, реєстраційні номери 4761, 4762, відповідно до якого ОСОБА_5 заповідала ОСОБА_4 все своє майно, покласти на відповідачів понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою суду від 10 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи, призначено підготовче засідання.

30 вересня 2021 року відповідачами в особі представника – адвоката Копитіної Я. С. подано відзив на позов, у якому відповідачі заперечували проти позову ОСОБА_3 . Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 під час складання оспорюваних заповітів від 30 липня 2020 року та від 23 жовтня 2020 року перебувала у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Доводи позивача про нібито важкий депресивний стан ОСОБА_5 , її нездатність розуміти свої дії чи наявність стороннього тиску є припущеннями та суб`єктивними домислами, які згідно зі ст. 81 ЦПК України не можуть бути підставою для визнання правочинів недійсними. На момент посвідчення заповітів волевиявлення ОСОБА_5 було вільним і повністю відповідало її справжній внутрішній волі. Оспорювані заповіти посвідчені приватним нотаріусом Бахматською Т. М. відповідно до вимог чинного законодавства із перевіркою дієздатності та волевиявлення заповідача, при цьому заповіт від 23 жовтня 2020 року складався у присутності двох свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які підтвердили адекватність та вільне волевиявлення спадкодавця.

Окрім того, ОСОБА_5 на психіатричному обліку не перебувала, психічними захворюваннями не страждала, а надані відповідачами докази, зокрема відеозаписи та письмові пояснення близького оточення й доглядальниць ( ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ), свідчать про її повну адекватність, збережену пам`ять, орієнтацію та свідоме прагнення заповісти майно саме онуці ОСОБА_4 .

Після перенесеного у березні 2019 року інсульту саме ОСОБА_2 та його родина забезпечили ОСОБА_5 необхідне лікування, стаціонарний догляд, залучили доглядальниць та фахівців з реабілітації. Натомість позивач ОСОБА_3 не піклувався про матір, не надавав їй допомоги та не відвідував її, а між ним і спадкодавцем існував тривалий конфлікт, спричинений протиправними спробами позивача заволодіти майном матері, через що ОСОБА_5 за життя особисто зверталася з позовами до суду та заявами до правоохоронних органів щодо дій позивача.

Перебування ОСОБА_5 у пансіонаті «Добрі серця» було зумовлене потребою у цілодобовому догляді, який здійснювався у комфортних умовах за її згодою та за рахунок коштів ОСОБА_2 , а не «таємним утримуванням», як безпідставно зазначає позивач.

Крім того, відповідачами наголошувалося на неефективності обраного позивачем способу захисту щодо вимоги про визнання недійсним першого заповіту від 30 липня 2020 року, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 1254 Цивільного кодексу України кожний новий заповіт скасовує попередній. Оскільки заповіт від 23 жовтня 2020 року є пізнішим та позивачем не доведено підстав для визнання його недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України, перший заповіт від 30 липня 2020 року у будь-якому разі є скасованим, а тому вимоги про його оскарження не призводять до відновлення порушених прав позивача.

Також відповідачами зауважувалося про пред`явлення позову до неналежного відповідача ОСОБА_2 , оскільки оспорювані заповіти складені виключно на користь ОСОБА_4 ..

У відповіді на відзив, поданій 21 жовтня 2021 року, позивач заперечив проти доводів відповідачів, викладених у відзиві на позовну заяву, та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач зазначив, що заперечення відповідачів зводяться до маніпуляцій, некоректних висловлювань і спроб ухилитися від предмета доказування у справі, яким є психічний стан спадкодавця ОСОБА_5 під час укладення оспорюваних правочинів.

Зокрема, позивач підкреслив, що відповідачі у своєму відзиві фактично визнали ключові факти, на яких ґрунтується позов, зокрема перебування ОСОБА_5 у пригніченому та депресивному стані після смерті чоловіка, вживання нею медичних препаратів, які впливали на її здатність усвідомлювати свої дії, а також існування конфліктів, спровокованих відповідачем ОСОБА_2 та його дружиною. Окрім того, відповідачами не спростовано підтверджені нотаріальними документами факти видачі ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_7 довіреностей на розпорядження нерухомим майном та отримання пенсії померлої, унаслідок чого ОСОБА_5 була позбавлена всього належного їй майна.

Позивач також вказав, що відповідачі визнали факт поміщення ОСОБА_5 до пансіонату «Добрі серця» для забезпечення повного контролю над нею, а також відображений у медичній картці КУ «ОККЗ ПД» ЗОР факт звернення ОСОБА_2 до лікарні одразу після отримання свідоцтва про смерть матері з проханням терміново зробити ксерокопію її медичних документів та не надавати їх іншим особам.

Позивач наголошував, що твердження відповідачів про обґрунтування позову лише його «власними домислами та припущеннями» повністю спростовуються наявними у справі письмовими доказами та матеріалами судових справ. У той же час самі відповідачі не надали суду належних, допустимих та достовірних доказів щодо предмета доказування — психічного стану ОСОБА_5 на момент складання оспорюваних заповітів від 30 липня 2020 року та від 23 жовтня 2020 року.

01 листопада 2021 року відповідачі подали до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких звернули увагу суду на пропуск позивачем строку подання відповіді на відзив. Щодо суті спору відповідачі наголошували, що подана позивачем відповідь на відзив ґрунтується виключно на особистісних образах, безпідставних припущеннях, суб`єктивних домислах та некоректних висловлюваннях, які не стосуються предмета доказування. Відповідачі підкреслювали, що позивач так і не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 під час вчинення оспорюваних позивачем правочинів виявляла такі психічні розлади, які позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Окрім того, відповідачі зауважили, що видача ОСОБА_5 довіреностей, її перебування у пансіонаті «Добрі серця» та складання оспорюваних заповітів були зумовлені важким соматичним і неврологічним станом здоров`я померлої після перенесеного інсульту, що вимагало цілодобового фахового догляду. У той час як позивач не опікувався матір`ю та не надавав їй допомоги, необхідне лікування, догляд, залучення доглядальниць і проживання в пансіонаті забезпечувалися відповідачем ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 07 грудня 2021 року задоволено заяву представника позивача від 07 грудня 2021 року про залишення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 без розгляду в частині вимог до відповідача ОСОБА_2 , залучено ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування медичної документації з матеріалів цивільної справи № 335/7962/20, а також відмовлено у задоволенні клопотань відповідачів про витребування матеріалів кримінальних проваджень, про залишення позову без розгляду та про виклик і допит позивача як свідка.

17 грудня 2021 року третьою особою ОСОБА_2 подано пояснення на позовну заяву, у яких він підтримав доводи та правову позицію заперечень проти позову, викладену у відзиві від 29 вересня 2021 року.

Ухвалою суду від 05 січня 2022 року задоволено клопотання представника позивача, призначено у справі посмертну судову психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» (м. Київ), витрати покладено на позивача, а провадження у справі зупинено.

У зв`язку з несплатою позивачем вартості експертизи матеріали справи 21 липня 2022 року повернулися від експертної установи без виконання.

02 вересня 2022 року судом поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування від МОЗ України інформації щодо переліку експертних установ, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

12 грудня 2022 року суд залишив без задоволення заяву позивача про поновлення процесуального строку для подання клопотання про призначення посмертної судової психіатричної експертизи, а саме клопотання залишив без розгляду у зв`язку з його поданням після закриття підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 22 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про відвід головуючого судді Стеценка А. В. Ухвалою суду від 20 лютого 2023 року повторно подану заяву позивача про відвід головуючого судді передано для визначення іншого судді в порядку ст. 33 ЦПК України. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2023 року у задоволенні цього відводу було відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2023 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу суду від 12 грудня 2022 року — без змін. Водночас Запорізький апеляційний суд роз`яснив, що оскільки ухвала від 05 січня 2022 року про призначення експертизи через неоплату скасована не була і є чинною, позивач не позбавлений права клопотати про зміну експертної установи.

Ухвалою суду від 31 березня 2023 року задоволено клопотання позивача про зміну експертної установи та доручено проведення посмертної судової психіатричної експертизи, призначеної ухвалою від 05 січня 2022 року, експертам Запорізької філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України», витрати покладено на позивача, а провадження у справі зупинено; цим же рішенням відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування оригіналів медичної документації зі справи № 335/7962/20.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу відповідача та третьої особи на вищезазначену ухвалу залишено без задоволення, а ухвалу суду від 31 березня 2023 року — без змін.

Ухвалами від 20 червня 2023 року та від 17 липня 2023 року відмовлено у задоволенні заяв представника відповідачів про відвід експертам Запорізької філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» та про зміну експертної установи.

17 серпня 2023 року суд відмовив у задоволенні заяви позивача про зміну питань експертизи та клопотання представника відповідачів про зміну експертної установи.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року частково задоволено клопотання судового експерта Запорізької філії Паталаха Ф. В., уточнено питання, поставлені на вирішення експертизи, та витребувано з КНП «Міська лікарня № 9», КНП «ЦПМСД № 9», КНП «Міська лікарня № 6» та КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» завірені копії медичних карт Горлової Л. В., а у задоволенні клопотання відповідача про витребування документів на підтвердження повноважень експертів — відмовлено.

Ухвалою від 18 березня 2024 року суд частково задовольнив клопотання судового експерта Бабіч В. В. та витребував відомості щодо стану здоров`я й термінів перебування підекспертної із закладу «Догляд та нагляд за людьми похилого віку «Добрі серця». Витребувані докази суду надані не були, встановити місцезнаходження вищезазначеного закладу не виявилося можливим.

11 червня 2024 року до суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта Запорізької філії № 230 від 16 травня 2024 року.

11 липня 2024 року представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про призначення повторної експертизи та повернення до підготовчого провадження через необґрунтованість висновку № 230. Ухвалою суду від 30 липня 2024 року клопотання задоволено частково: призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» (м. Київ), а витрати покладено на відповідача ОСОБА_4 ; у поверненні до підготовчого провадження відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу позивача на вищезазначену ухвалу залишено без задоволення, а ухвалу суду від 30 липня 2024 року — без змін.

14 липня 2025 року до суду з ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» надійшов висновок повторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 956 від 21 березня 2025 року.

У судовому засіданні 06 листопада 2025 року проведено допит судових експертів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 для роз`яснення наданих висновків.

26 листопада 2025 року позивач звернувся з клопотанням про призначення повторної комісійної експертизи у зв`язку з наявністю неусунутих протиріч між висновками № 230 та № 956.

Ухвалою від 02 грудня 2025 року суд задовольнив вищезазначене клопотання позивача та призначив повторну комісійну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України», з покладенням витрат на позивача.

10 березня 2026 року матеріали справи повернулися з вищезазначеної установи у зв`язку з неоплатою вартості проведення експертизи позивачем.

Ухвалою суду від 17 червня 2026 року задоволено клопотання представника відповідача про покладення обов`язку оплати експертизи на відповідача, зобов`язано відповідача ОСОБА_4 оплатити витрати на проведення повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи, призначеної ухвалою від 02 грудня 2025 року, а матеріали справи повторно направлено для виконання до Харківської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України».

12 серпня 2026 року з Харківської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії та судової медицини Міністерства охорони здоров`я України» до суду надійшов висновок повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи № 474 від 05 серпня 2026 року.

У судове засідання позивач та третя особа — приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Тетяна Михайлівна не з`явилися.

Представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_17 під час судового розгляду підтримали позов та просили його задовольнити.

Адвокат Гайворонський О. Ю. просив суд відхилити висновки експертів ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» Харківської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії та судової медицини МОЗ України» та покласти в основу рішення висновок судово-психіатричного експерта Запорізької філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України», оскільки експерти саме цієї установи врахували повний анамнез захворювання в динаміці та надали висновок на підставі всіх матеріалів справи, тоді як експерти, які проводили повторні експертизи, проігнорували факт перебування підекспертної ( ОСОБА_5 ) на психіатричному обліку. Крім того, він просив врахувати порушення порядку посвідчення заповітів за наявності фізичних і мовних вад у заповідача, а також наголосив, що надані стороною відповідача відеозапис і акти опитування осіб не є належними та допустимими доказами у розумінні статті 90 ЦПК України.

Адвокат Нечипоренко Л. О. зазначила, що висновок первинної експертизи № 230 від 16.05.2024 є єдиним обґрунтованим і узгодженим із матеріалами справи доказом, оскільки містить детальний аналіз анамнезу життя, враховує вплив призначених психотропних препаратів та оцінює стан здоров`я ОСОБА_5 у клінічній динаміці. Натомість висновки повторних експертиз повністю безпідставно відкинули встановлений лікарсько-консультативною комісією 03.09.2019 діагноз «органічний галюцинаторний розлад» (F06.0), а експерт Харківської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії та судової медицини МОЗ України» ухилився від кваліфікації стану за МКХ-10 та надав неповну відповідь на поставлене судом питання. Представник підкреслила, що згідно з допитом експерта ОСОБА_16 та медичною документацією у ОСОБА_5 спостерігалося прогресуюче зниження інтелектуального й вольового компонентів, заторможеність, некритичність та афатичні розлади мовлення, що унеможливлювало усвідомлене волевиявлення. На підтвердження відсутності вільного волевиявлення представник позивача також віднесла факт повторного складання 23.10.2020 ідентичного за змістом заповіту тими ж свідками та рукоприкладником, переміщення нетранспортабельної особи з пансіонату додому до третьої особи як ознаку тиску, а також приховування відповідачами інформації про перебування спадкодавця в пансіонаті «Добрі серця». З огляду на стандарти доказування та принцип вірогідності доказів представник просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач просила суд відмовити в позові з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача та третьої особи Новак А. І. просив у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що позивачем не доведено того, що ОСОБА_5 на момент вчинення оспорюваних заповітів не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Позовна вимога про визнання недійсним першого заповіту від 30.07.2020 є неефективним способом захисту, оскільки цей заповіт скасований наступним заповітом від 23.10.2020 відповідно до статті 1254 ЦК України та не породжує правових наслідків.

Здійснюючи аналіз висновків первинної та повторних судових психіатричних експертиз, представник відповідача просив суд відхилити висновок судово-психіатричного експерта Запорізької філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України», оскільки останній містить істотні методологічні вади, суперечливості між встановленим астенічним розладом (найлегший рівень за МКХ) та висновком про неможливість керувати діями, ототожнення фізичних обмежень унаслідок інсульту (геміпарезу) із психічним станом, незаконне використання матеріалів з іншої цивільної справи (висновку № 325) та спотворення даних комп`ютерної томографії головного мозку шляхом ігнорування більш свіжого дослідження від 14.06.2019. Натомість висновки двох комісійних повторних експертиз від 21.03.2025 та від 05.08.2026, на переконання представника відповідача, проведені за участю трьох експертів, повністю спростовують доводи позову та підтверджують, що ОСОБА_5 під час укладення обох заповітів могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Обидві комісії експертів дослідили відеозапис розмови зі спадкодавцем від 16.06.2020, зафіксувавши її повну орієнтованість, адекватність та логічність дій, встановили відсутність хронічного психічного розладу у підекспертної, відсутність даних щодо перебування останньої на психіатричному обліку. Залучення рукоприкладника відбулося у відповідності до вимог статей 207, 1247 ЦК України через фізичний стан ОСОБА_5 , а повторне складання заповіту 23.10.2020 свідчить про стабільність її волевиявлення.

Третя особа ОСОБА_2 підтримав позицію та заперечення представника і також просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення відповідача та третьої особи, представників учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд установив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач та третя особа є синами, а відповідач — онукою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначені обставини сторонами не оспорювалися.

30 липня 2020 року ОСОБА_5 було вчинено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Тетяною Михайлівною та зареєстрований у реєстрі за № 2828 (т. 1, а. с. 12–13). Відповідно до змісту зазначеного правочину ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповіла все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, а також усе те, на що вона матиме право за законом, своїй онуці — ОСОБА_4 . Посвідчення даного заповіту здійснювалося за місцеперебуванням заповідача у приміщенні пансіонату для людей похилого віку «Добрі серця» по АДРЕСА_1 . У зв`язку з наявними у заповідача фізичними обмеженнями (нездатністю самостійно підписати документ) посвідчення заповіту відбувалося за участю двох свідків із залученням рукоприкладника, який підписав правочин від імені та за дорученням ОСОБА_5 .

23 жовтня 2020 року ОСОБА_5 було вчинено наступний заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Т. М. та зареєстрований у реєстрі за №№ 4761, 4762 (т. 1, а. с. 14–15). За своїм змістом та обсягом заповідального розпорядження вказаний заповіт повністю відтворює перший заповіт від 30 липня 2020 року: ОСОБА_5 повторно заповіла все належне їй майно онуці ОСОБА_4 . Посвідчення цього заповіту здійснювалося за адресою: АДРЕСА_2 . З огляду на стан здоров`я заповідача текст заповіту від 23 жовтня 2020 року також підписувався рукоприкладником за участю двох свідків ( ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ), які залучалися як свідки та рукоприкладник і під час посвідчення первинного заповіту.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 11).

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування (стаття 1235 ЦК України).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (стаття 1236 ЦК України).

Загальні вимоги до форми заповіту визначені статтею 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251–1252 цього Кодексу.

Статтею 1248 ЦК України визначено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Частиною 3 ст. 45 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Згідно з ч. 2 ст. 1254 ЦК України Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (ч. 3 ст. 1254 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 1254 ЦК України у разі, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Учасники справи із заявами про виклик свідків до суду не зверталися. Окрім копій деяких медичних документів та відеозаписів, на яких відзнята ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 150), інших належних доказів сторонами суду не надано.

За клопотанням судового експерта судом витребувано із закладів охорони здоров`я медичну документацію.

Для визначення психічного стану ОСОБА_5 , спроможності останньої в момент вчинення оспорюваних позивачем правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними, за клопотанням сторін судом у цій справі було призначено три судово-психіатричні експертизи.

Запорізькою філією судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» була проведена посмертна первинна судова психіатрична експертиза щодо ОСОБА_5 , за результатами якої 16 травня 2024 року складено висновок судово-психіатричного експерта № 230 (т. 7, а. с. 111–134).

Згідно з дослідницькою частиною вказаного висновку, комісія експертів ретроспективно оцінила надані матеріали та встановила, що у ОСОБА_5 тривалий час відмічалися підвищені цифри артеріального тиску, приймала гіпотензивну терапію, 20.03.2019 перенесла ішемічний інсульт, лікувалася стаціонарно, стан оцінювався як важкий, була різко загальмована, сомнолентна, прості інструкції виконувала після повторення, однозначно, скарг не виказувала через некритичність, на лікуванні відмічалося незначне покращення, в подальшому перебувала під наглядом у сімейного лікаря, скаржилася на головний біль, запаморочення, загальну слабкість, потребувала постійного стороннього догляду через глибокий лівосторонній геміпарез, стан оцінювався ближче до важкого, гігієнічні заходи виконувала зі сторонньою допомогою. Після транзиторної ішемічної атаки (11.06.2019) відмічалося порушення мовлення у вигляді дизартрії, зниження критики до свого стану, скарг не виказувала через зниження критики, важкість стану, лікувалася стаціонарно, після виписки перебувала під наглядом сімейного лікаря, відмічено: «самостійно у ліжку не перевертається і не сідає», 23.08.2019 психіатром описаний органічний симптомокомплекс з галюцинаціями (мислення докладне, орієнтована, відповіді після паузи, слабодуха, на очах сльози, довго не може заспокоїтися), 11.09.2019 сімейним лікарем відмічено «...зі слів рідних відсутність мови 10.09.2019 на протязі години. загальмована, головний біль, запаморочення, загальна слабкість, біль в крупних суглобах нижніх кінцівок», 13.09.2019 видана довідка, що хвора нетранспортабельна, у жовтні 2019 перенесла секторальний мезентеріальний тромбоз в басейні вертеброгенної артерії з некрозом ділянки тонкої кишки, була прооперована, в щоденникових записах відмічено: «енцефалопатична, критика знижена», «в свідомості, дементна, контакту не доступна». Через неспроможність до самообслуговування, необхідність у постійному догляді, виражену слабкість, за порадою лікарів була оформлена у пансіонат для людей похилого віку як особа, яка потребує стороннього догляду. Заповіти самостійно не прочитала та не підписала. Нездатність самостійно прочитати та підписати заповіт свідчить про глибину вираженості астенічного розладу.

Виходячи з вищевикладеного, комісія дійшла висновку, що ОСОБА_5 на момент складання заповіту 30 липня 2020 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді вираженого астенічного розладу внаслідок органічного ураження головного мозку судинного генезу: (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ішемічний інсульт (20.03.2019), транзиторна ішемічна атака (12.06.2019). ОСОБА_5 на момент складання заповіту 23 жовтня 2020 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді вираженого астенічного розладу внаслідок органічного ураження головного мозку судинного генезу: (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ішемічний інсульт (20.03.2019), транзиторна ішемічна атака (12.06.2019). При вираженому астенічному розладі на тлі органічного симптомокомплексу значно зменшується здатність до цілеспрямованого концентрування уваги, різко знижується продуктивна психічна діяльність, відбувається виснаженість розумових процесів, осмислення ситуації не є можливим, критичні і прогностичні функції знижені, з`являється пасивна підкоряємість. Виражений астенічний розлад супроводжується глибоким пригніченням потягів та вітальних функцій, підекспертна потребувала постійної сторонньої допомоги, була у залежному стані. Нездатність самостійно прочитати, підписати заповіт свідчить про глибину вираженості астенічного розладу. Ступінь психічних розладів був такий, що ОСОБА_5 на період складання заповіту 23 жовтня 2020 року не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Ступінь психічних розладів був такий, що ОСОБА_5 на період складання заповіту 30 липня 2020 року не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Ухвалою суду від 30 липня 2024 року у справі було призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено комісії експертів Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» (м. Київ). За результатами проведеного дослідження 21 березня 2025 року комісією у складі трьох судових експертів було складено висновок повторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 956 (т. 8, а. с. 68–97).

Згідно з дослідницькою частиною вказаного висновку, у наданих для експертизи матеріалах відсутні об`єктивні дані про наявність до 2019 року у підекспертної будь-яких психопатологічних розладів. Вона закінчила ЗОШ, інститут. Протягом життя працювала вчителькою, виховувала двох дітей.

Тривалий час ОСОБА_5 страждала на підвищення артеріального тиску, спостерігалася кардіологом. Виставлявся діагноз: «Церебральний атеросклероз. Ішемічна хвороба серця: дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст.». На тлі судинної патології в 2018 році мав місце судинний криз (29.07.2018), що супроводжувався вираженим вестибуло-атактичним синдромом, цефалгічним синдромом. Лікувалася з даного приводу стаціонарно. У березні 2019 року ОСОБА_5 перенесла ішемічний кардіоемболічний інсульт (20.03.2019) в правій півкулі головного мозку. Під час стаціонарного лікування лікарями відділення у підекспертної реєструвалися загальмованість, зниження критики до власного стану, зниження концентрації уваги, виснажуваність, що було обумовлено гострою фазою перебігу захворювання, важкістю неврологічного (соматичного) стану. При цьому будь-які специфічні (психіатричні) препарати не призначалися, рекомендації щодо огляду у відділенні та подальшого спостереження психіатром не надавалися.

Твердження про стадійний перебіг хвороби з подальшим виходом із зазначеного вище стану підтверджує той факт, що при стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні з приводу транзиторної ішемічної атаки в правій півкулі головного мозку в руслі ПСМА у червні 2019 року не було відмічено порушень психічного стану підекспертної, огляд та спостереження психіатра не рекомендувалися.

У жовтні 2019 року під час стаціонарного лікування в хірургічному відділенні з приводу гострого мезентеріального тромбозу (оперативне втручання) психічний стан підекспертної різними лікарями в однакові проміжки часу розцінювався по-різному – «загальний стан важкий, обумовлений строком та перенесеною операцією; в свідомості, адекватна» (зазначалася збереженість свідомості та контактність хворої), «загальний стан хворої середнього ступеню тяжкості. В свідомості, дементна, не контактна», «стан хворої стабільний. ... контактна, орієнтована, емоційно лабільна...», «загальний стан тяжкий. В свідомості, контактна, енцефалопатична...» (не деталізовано, тлумачення поняття не надано, формально дублювалося в друкованому варіанті щоденників без змін та детального повідомлення відомостей щодо психічного стану). При цьому консультація психіатра та, навіть, невролога не призначалася. Була виписана зі стаціонару з рекомендаціями спостереження у хірурга, невролога, кардіолога за місцем мешкання. Огляд та спостереження психіатра не рекомендувалися.

Упродовж життя ОСОБА_5 не перебувала на обліку у психіатра. Відсутні дані щодо амбулаторного спостереження ОСОБА_5 протягом життя лікарем-психіатром. Була оглянута на дому одноразово за заявою сина з посиланням на виникнення «часом» неадекватної поведінки. При огляді підекспертна була контактна, всебічно орієнтована, на питання відповідала в плані заданого. Висувала скарги на порушення сну, наявність зорових галюцинацій. При цьому вживала такі слова як «здається», галюцинації для неї не були актуальні, їх не деталізувала — «хтось ходить, якась дівчинка, якісь люди». Зазначено, що в цілому підкорювана. Той факт, що підекспертна дала усвідомлену згоду на огляд та погодилася приймати лікування, свідчить про збереження критики до свого стану. При огляді описані зміни уваги, мислення, емоцій, інтелекту за органічним типом, що не досягали рівня деменції. На час огляду активної продуктивної симптоматики не описано. Маячна інтерпретація галюцинацій була відсутня. Свідомість не була порушена. Діагностовано «Органічний галюцинаторний розлад». ЛКК, оцінивши психічний стан підекспертної, взяття під нагляд, динамічне спостереження психіатром не рекомендувала. Дані щодо подальшого спостереження ОСОБА_5 психіатром відсутні.

При вивченні матеріалів цивільної справи переглянуто відеозапис, на якому відзнята, очевидно, ОСОБА_5 . Підекспертна достатньо орієнтована у власній особистості, місці. На питання відповідає по суті, висловлювання логічні. Емоційні реакції ОСОБА_5 при цьому адекватні, відповідають змісту висловлювань.

Тобто, враховуючи вищезазначене, у наданих матеріалах відсутні дані про наявність у ОСОБА_5 на час складення (вчинення) заповітів 30 липня 2020 року та від 23 жовтня 2020 року таких психічних порушень, що позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З урахуванням анамнезу захворювання ОСОБА_5 на час складення (вчинення) заповітів 30 липня 2020 року та від 23 жовтня 2020 року виявляла ознаки Органічного емоційно лабільного (астенічного) розладу судинного генезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ГПМК (2019 р.)) (згідно з МКХ-10 F06.6). Астенічний синдром будь-якого ступеня вираженості не дає підстав для висновку про нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Адже астенічний синдром передбачає лише мінімальний рівень ураження психічної сфери, яке проявляється у вигляді підвищеної втомлюваності та виснажуваності. Астенічний синдром при будь-якій його вираженості не позбавляє особу здатності довільно та усвідомлено керувати своїми діями. Тобто на час складення (вчинення) заповітів 30 липня 2020 року та від 23 жовтня 2020 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за психічним станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У судовому засіданні 06 листопада 2025 року було проведено допит судових експертів для роз`яснення висновків посмертних судово-психіатричних експертиз.

Експерт Запорізької філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» Бабіч В. В., надаючи роз`яснення щодо висновку первинної експертизи (висновок № 230 від 16.05.2024), зазначила, що комісією підекспертній установлено діагноз «виражений астенічний розлад внаслідок органічного ураження головного мозку судинного генезу». Експерт пояснила, що комісія оцінювала психічний стан ОСОБА_5 у клінічній динаміці, враховуючи перенесений у 2019 році інсульт, транзиторні ішемічні атаки, а також дані комп`ютерної томографії щодо наявності ішемічної лейкоенцефалопатії головного мозку. Виражений астенічний синдром призвів до глибокої виснажуваності розумових процесів, зниження пам`яті, уваги, критики до власного стану та формування пасивної підкоряємості. Унаслідок глибини вираженості цього астенічного розладу на період складання оскаржуваних заповітів у липні та жовтні 2020 року ОСОБА_5 не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними.

Відповідаючи на питання стосовно обсягу використаної медичної документації, експерт ОСОБА_16 пояснила, що комісія спиралася на медичні документи за період до лютого 2020 року (у тому числі відображені в попередньому висновку експерта № 325). Попри відсутність первинної медичної документації безпосередньо за період з лютого по жовтень 2020 року, комісія дійшла висновку про відсутність покращення її стану на основі аналізу динаміки захворювання, оскільки підекспертна залишалася лежачою хворою та потребувала постійного стороннього догляду. Визнаючи, що самі по собі фізичні обмеження не є автоматичним доказом недієздатності у психіатричному сенсі, експерт ОСОБА_16 зазначила, що в цьому випадку важкий соматичний і неврологічний стан ОСОБА_5 безпосередньо підсилював вираженість психічного астенічного синдрому, порушуючи як інтелектуальний, так і вольовий компоненти.

Експерт державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_15 , яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення Подільського районного суду міста Києва, надаючи роз`яснення висновку комісійної судово-психіатричної експертизи (висновок № 956 від 21.03.2025), зазначила, що комісія встановила у підекспертної ОСОБА_5 діагноз «органічний емоційно-лабільний (астенічний) розлад судинного генезу» за кодом F06.6 згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10). Експерт пояснила, що зазначений розлад за своїм клінічним змістом та критеріями МКХ-10 не належить до станів, які автоматично позбавляють особу здатності усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Астенічний синдром при такому розладі передбачає лише мінімальний рівень ураження психічної сфери та не супроводжується глибокими когнітивними порушеннями або розладами вольового компонента. Оскільки вольовий та інтелектуальний компоненти були збережені, за своїм психічним станом особа мала можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час вчинення правочинів.

Щодо розбіжностей у медичній документації з хірургічного відділення міської лікарні № 9, де лікарями-хірургами вносилися суперечливі записи (від «у свідомості, адекватна» до «дементна, енцефалопатична»), експерт ОСОБА_15 роз`яснила, що такі записи робилися фахівцями некореспондуючого (неврологічного чи психіатричного) профілю без деталізації клінічної картини. Комісія критично оцінила ці записи в сукупності з іншими даними, оскільки за результатами стаціонарного лікування консультація чи нагляд психіатра підекспертній не рекомендувалися, на психіатричному обліку вона не перебувала, а відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» діє презумпція психічного здоров`я. Досліджені матеріали справи, зокрема відеозаписи 2020 року, підтвердили збережену орієнтацію, логічність висловлювань та адекватність емоційних реакцій ОСОБА_5 , яка вільно називала свої паспортні дані, відомості про дітей і логічно пояснювала обставини перебування в пансіонаті. Фізичні вади (лівосторонній геміпарез, атрофія зорового нерву, нездатність самостійно пересуватися) експерт кваліфікувала як соматично-неврологічний стан, що не є психіатричним критерієм позбавлення особи здатності усвідомлювати свої дії. Експерт також наголосила на обов`язковості застосування класифікатора МКХ-10 для всіх медичних установ України з 2001 року.

Під час допиту в судовому засіданні обидва судові експерти — ОСОБА_15 та ОСОБА_16 — підтвердили, що обома комісіями було встановлено однакову діагностичну основу, а саме наявність у ОСОБА_5 органічного розладу головного мозку судинного генезу з астенічним проявом, проте комісії дійшли принципово різних висновків щодо ступеня вираженості (глибини) цього розладу та його впливу на здатність ОСОБА_5 вільно висловлювати свою волю під час вчинення оспорюваних заповітів.

Ухвалою суду від 02 грудня 2025 року було призначено повторну комісійну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено комісії експертів Харківської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії та судової медицини Міністерства охорони здоров`я України». За результатами проведеного дослідження комісією у складі трьох судових експертів 05 серпня 2026 року було складено висновок експерта № 474 (т. 9, а. с. 26–32).

Згідно з дослідницькою частиною зазначеного висновку, за результатами дослідження матеріалів цивільної справи, наданої медичної документації, комісією експертів установлено, що в період з 2018 р. до 2019 р. ОСОБА_5 неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні з приводу неврологічної та хірургічної патології. Під час стаціонарного лікування, на тлі важкості основної патології, у гострий період захворювання, лікарями загального профілю термінологічно оцінювалися рівень свідомості, контакту, адекватності та критичності. Двічі (без наведення тлумачення даних записів, опису конкретних змін у поведінці тощо) надавалася оцінка інтелектуальної сфери: у 2018 р. зазначалася збереженість інтелекту та у 2019 р. – «дементність» при відсутності контакту. У процесі надання медичної допомоги з приводу основних захворювань консультації лікаря-психіатра та спеціалізованого психіатричного лікування не призначалося, психіатричного спостереження не рекомендувалося.

Одноразово, 23.08.2019 р., ОСОБА_5 оглядалася лікарем-психіатром у зв`язку з неадекватною поведінкою та галюцинаціями (згідно із заявою). В ході психіатричного огляду були відмічені скарги на зорові галюцинації на тлі збереження орієнтування і контакту, відсутності об`єктивних проявів психотичної симптоматики та інтелектуально-мнестичних порушень.

У подальшому ОСОБА_5 лікарем-психіатром не оглядалася. Відомостей про прийом призначеного лікування та динаміку в психічному стані ОСОБА_5 матеріали справи та медична документація не містять.

Наявні клінічні дані не дають підстав для висновку про тривалий, хронічний характер галюцинаторного розладу (якщо він і мав місце).

Тобто зазначені позивачем та представлені в медичній документації окремі ізольовані симптоми за відсутності інших обов`язкових симптомів, характерних для будь-якого відомого психічного розладу, даних про тривалість або редукцію наявних порушень, відсутності опису динаміки та прогредієнтності в психічному стані ОСОБА_5 у 2018–2019 рр. та в подальшому, не укладаються в симптомокомплекс будь-якого психічного розладу.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_5 , за представленими даними, на момент складання (вчинення) заповітів від 30 липня 2020 року та 23 жовтня 2020 року хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла, могла правильно розуміти і оцінювати те, що відбувається, коригувати свої дії. За представленими даними, на момент складання (вчинення) заповітів, посвідчених 30 липня 2020 року та 23 жовтня 2020 року, ОСОБА_5 ознак хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла, відповідно до свого психічного стану була здатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (див. постанову Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12).

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» судам роз`яснено, що повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

У пункті 13 цієї постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що у випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів — членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок.

Здійснюючи аналіз вищезазначених трьох висновків судово-психіатричних експертиз, суд установив відмінності в обсязі досліджених комісіями експертів джерел медичної документації та матеріалів справи.

Під час проведення первинної посмертної судово-психіатричної експертизи комісія експертів Запорізької філії ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» (висновок № 230 від 16 травня 2024 року) досліджувала дані з висновку судово-психіатричного експерта № 325, проведеного в іншій справі за участю тих же самих сторін, копія якого подана до суду представником відповідача 08 грудня 2023 року (т. 7, а. с. 13–24). Окрім того, експерти Запорізької філії ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» досліджували дані первинного дослідження комп`ютерної томографії (КТ) головного мозку від 21 березня 2019 року, здійсненого у гострій фазі інсульту, однак залишили поза увагою КТ-дослідження від 14 червня 2019 року. Також комісією Запорізької філії не було враховано довідку Обласного клінічного закладу з надання психіатричної допомоги від 01 серпня 2022 року № 3476 про неперебування підекспертної на психіатричному обліку, не досліджувався наявний у матеріалах справи відеозапис, на якому відзнята розмова з підекспертною ОСОБА_5 16 червня 2020 року.

Натомість комісія експертів ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» (м. Київ) під час проведення повторної експертизи (висновок № 956 від 21 березня 2025 року) не досліджувала висновок судово-психіатричного експерта № 325 (т. 7, а. с. 13–24), проте врахувала останнє КТ-дослідження від 14 червня 2019 року (у якому відсутні ознаки атрофічного процесу), врахувала офіційну довідку № 3476 про неперебування підекспертної на психіатричному обліку, а також дослідила й оцінила наявний у справі відеозапис розмови з підекспертною від 16 червня 2020 року.

Комісія експертів Харківської філії ДУ «Інститут судової психіатрії та судової медицини МОЗ України» під час проведення повторної експертизи (висновок № 474 від 05 серпня 2026 року) так само обмежилася дослідженням медичної документації, витребуваної судом безпосередньо з медичних закладів (КНП «Міська лікарня № 9», КНП «ЦПМСД № 9», КНП «Міська лікарня № 6», КНП «ОКЗ з надання психіатричної допомоги») та долученої до цієї справи. Також експерти Харківської філії ДУ «Інститут судової психіатрії та судової медицини МОЗ України» дослідили відеозапис від 16 червня 2020 року та не використовували матеріали, які судом не надавалися.

Доказів, які б свідчили про психічний стан ОСОБА_5 безпосередньо в момент вчинення нею оспорюваних правочинів, сторони суду не надавали. Згідно з матеріалами справи останній медичний огляд ОСОБА_5 проводився 20 лютого 2020 року, тобто за 4 місяці до вчинення нею першого з оспорюваних заповітів. Джерелом, що містить найбільш наближені за часом до моменту вчинення оспорюваних правочинів дані щодо психічного стану ОСОБА_5 , є надані відповідачем відеозаписи (т. 1, а. с. 150), які згідно з метаданими файлів створені 16 червня 2020 року. Під час дослідження вищезазначених відеозаписів у судовому засіданні учасники справи не оспорювали, що на зазначеному відеозаписі зафіксована саме ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Оцінивши кожний висновок судово-психіатричної експертизи з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження, суд відхиляє висновок судово-психіатричного експерта № 230, оскільки експерти Запорізької філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» під час проведення експертизи вибірково дослідили надані їм матеріали, зокрема не дослідили відеозапис розмови з ОСОБА_5 від 16 червня 2020 року, КТ-дослідження головного мозку від 14 червня 2019 року, яке на відміну від КТ-дослідження від 21 березня 2019 року не містить ознак атрофічного процесу. Зазначене викликає у суду обґрунтовані сумніви в правильності зазначеного висновку. За відсутності доказів, які свідчать про психічний стан ОСОБА_5 у момент вчинення оспорюваних правочинів, висновок експертів Запорізької філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» про те, що на момент вчинення оспорюваних заповітів ОСОБА_5 не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними, є припущенням, а висновок експерта не може ґрунтуватися на припущеннях.

Натомість висновки повторних експертиз, з огляду на зміст та обсяг наданих сторонами та витребуваних судом доказів та з урахуванням презумпції психічного здоров`я, сумнівів всебічності, повноті й об`єктивності експертних досліджень не викликають.

З огляду на викладене, суд констатує, що доказів, які б свідчили про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 у момент вчинення оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваних позивачем заповітів недійсними.

Отже, позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову — на відповідача; 2) у разі відмови в позові — на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

З огляду на відмову в позові понесені позивачем судові витрати покладаються на нього.

Представник відповідача до закінчення судових дебатів заявив про намір подати докази щодо розміру понесених відповідачем судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Інші учасники справи із подібними заявами до суду не зверталися.

Відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення у справі в порядку та в строки, передбачені ст. 246 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 10–12, 13, 81, 82, 141, 246, 263–265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Тетяна Михайлівна, ОСОБА_2 , про визнання правочинів недійсними — залишити без задоволення.

Роз`яснити відповідачу, що докази щодо розміру судових витрат, які відповідач сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, мають бути подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Роз`яснити позивачу, що він має право подати заперечення проти заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення про судові витрати, заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Питання про судові витрати вирішити без повідомлення учасників справи протягом десяти днів з дня надходження до суду доказів щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Роз`яснити учасникам справи, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційного інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А. В. Стеценко