Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №331/3717/26 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 331/3717/26

Провадження № 2/331/3330/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

07.10.2026

Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої судді Фісун Н.В., за участю секретаря Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айкон Дебт Коллекшн» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №1978427 від 28.09.2021 в розмірі 14 324,00грн., з яких: 4000,00 грн.- сума основного боргу; 10324,00 грн.- заборгованість за процентами та судові витрати.

Вимоги обґрунтовано тим, що 28.09.2021 року між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1978427 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був підписаний відповідачем електронним підписом у формі одноразового ідентифікатора. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він повністю ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Згідно умов кредитного договору товариство надало клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою на наступних умовах: сума виданого кредиту 4000 грн.; дата надання кредиту 28.09.2021 року; строк кредиту 29 днів; відсоткова ставка 1,9 % на добу.

У встановлені строки узгоджених дат повернення кредиту відповідач не виконав свої боргові зобов`язання за кредитним договором, в зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором, станом на 20.02.2026 року загальний розмір заборгованості становить в розмірі 14 324,00грн., з яких: 4000,00 грн. -сума основного боргу; 10 324,00 грн.- заборгованість за процентами.

01.12.2023 року між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено договір факторингу 1-01/12/2023, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, в тому числі право вимоги за кредитним договором №1978427року від 28.09.2021, укладеним з ОСОБА_1 .

Відповідно до реєстру боржників від 01.12.2023 року до договору відступлення права вимоги № 1-01/12/2023, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Відповідач не виконав свого зобов`язання та не здійснив відповідного платежу для погашення заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», ні на рахунки попереднього кредитора.

Оскільки ОСОБА_1 продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за вище вказаним договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, тому ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» вимушене звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 07.05.2026 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін, у якій роз`яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

25.05.2026 року від представника відповідача адвоката Котькорло О.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Відповідач ОСОБА_1 заперечує факт підписання Кредитного Договору № 1978427 про надання коштів на умовах споживчого кредиту з ТОВ «ФК «ВЕРОНА» До позовної заяви позивач не додає жодних доказів, які б підтверджували факт підписання кредитного договору відповідачем у справі. Вважають також недоведеними Позивачем фактів укладення угод з Відповідачем та перерахування коштів з метою доведення виконання умов вищенаведених договорів, а також фактичного користування Відповідачем кредитними коштами, підстави для стягнення на користь позивача заборгованості у заявленому в позові розмірі відсутні. Прохав суд відмовити у задоволенні позову Позивачу в повному обсязі та суму судових витрат (витрат на правову допомогу) стягнути з Позивача на користь Відповідача.

26.05.2026 року від представника позивача надійшла до суду відповідь на відзив, в якій вказав,що між Первісним кредитором та Відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису Відповідача. Зазначений підпис було сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений Відповідачем під час укладення договору. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідач, діючи добровільно та усвідомлено, без жодного зовнішнього тиску чи примусу, скористався доступом до мережі Інтернет та перейшов на офіційний веб-сайт Первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрав бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього ним було надано персональні дані, зокрема реквізити банківської картки, на яку в подальшому були зараховані кошти. Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

У відповідності до умов укладеного кредитного договору, кошти надаються Позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану Позичальником при укладанні кредитного договору. Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів. Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WayForPay, Ipay, Platon, а також ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС». Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на веб-сайті первинного кредитора, для надання платіжних реквізитів Товариству, кожен клієнт після натискання кнопки «Додати карту» автоматично перенаправляється на сайт відповідного платіжного провайдера, де вводить необхідні дані для проведення розрахунків та надає свої платіжні реквізити. Після блокування коштів клієнт повертається на веб-сайт Товариства. До бази даних Товариства від платіжного сервісу надходить виключно частина номеру картки та токен, згенерований платіжним сервісом, що забезпечує безпеку збереження інформації. Ні Первісний кредитор, ні Позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки Відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею. Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак Відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, Відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких.

У контексті спорів щодо нарахування процентів після закінчення строку кредитування Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 05.04.2023 надала чітке роз`яснення щодо порядку застосування ст. 625 ЦК України. Зокрема, зазначено, що право на нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, а також розмір таких процентів, залежать від підстави їх нарахування, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили лише проценти за правомірне користування кредитом.

01.12.2023 року між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено договір відступлення права вимоги № 1- 01/12/2023. Відповідно до його умов, первісний кредитор за плату відступив новому кредитору належні йому права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників. Згідно з цим Реєстром, Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача. Первісний кредитор гарантував, що йому належить право вимоги за всіма кредитними договорами, які були відступлені, у тому числі за кредитним договором № 1978427 від 28.09.2021.

Позивач вважає відсутніми правові підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Відповідача у заявленому розмірі 20 000,00 грн. Прохав суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

02.06.2026 року від представника відповідача надішли заперечення на відповідь на відзив,прохав суд відмовити у задоволенні позову Позивачу в повному обсязі з тих підстав, які вказав у відзиву на позовну заяву.

04.06.2026 року від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат на правову допомогу у розмірі 13000,00грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву у якій просить розглянути справу без його участі, прохає суд позов задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач та його представник до судового засідання повторно не з`явилися з невідомих суду причин , належним чином повідомлялися у судовому порядку шляхом відправлення судових повісток до електронних кабінетів.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у справі даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

На підставі наявних у справі доказів, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Фіксування судового процессу технічними засобами звукозапису не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи.

28.09.2021 року між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1978427 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був підписаний відповідачем електронним підписом у формі одноразового ідентифікатора G 2753, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 4000 грн., зі сплатою процентів, добова 1,9%. Строк кредиту 29 днів.

Відповідно до довідки про ідентифікацію, виданої ТОВ ««ФК «ВЕРОНА», ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 1978427 від 28.09.2021 року, ідентифікована товариством, акцепт договору позичальником здійснювалось в інформаційно- телекомунікаційній системі https://topcredit.ua/ одноразовий ідентифікатор: G 2753, дата відправки ідентифікатору позичальнику: 28.09.2021 року, номер телефону: НОМЕР_1 .

Договір № 1978427 від 28.09.2021 про надання коштів на умовах споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором G 2753.

Як вбачається із повідомлення ТОВ «Санрайз Фінанс» № 1903/2026-3 від 19.03.2026 була проведена успішна транзакція 28.09.2021 року в сумі 4000 грн. за реквізитами банківської карти № НОМЕР_2 .

01.12.2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (Первісний кредитор) та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено договір відступлення права вимоги №1-01/12/2023 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, в тому числі право вимоги за кредитним договором №1978427 від 28.09.2021 .

Відповідно до умов вищезазначеного Договору відступлення права вимоги, внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим Договором, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заміняє ТОВ «ФК «ВЕРОНА» у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані у Реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

Відповідно до реєстру боржників від 01.12.2023 року до договору відступлення права вимоги № 1-01/12/2023, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором фінансового кредиту №1978427 від 28.09.2021 року, в сумі 14324,00 грн.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 1978427 від 28.09.2021 року заборгованість 20.02.2026 року загальний розмір заборгованості становить в розмірі 14 324,00грн., з яких: 4000,00 грн.- сума основного боргу; 10324,00 грн.- заборгованість за процентами.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» за кредитним договором №1978427 від 28.09.2021 року у розмірі 14 324,00 грн.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Щодо укладення електронного договору , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Згідно зі ст.11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч.6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст.12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, загальні правила щодо форми договору визначено у статті 639 Цивільного кодексу України, згідно з якою:

- договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом;

- якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася;

- якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі;

- якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 526 Кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 статті 599 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Процентна ставка за кредитним договором може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором (частина 1 ст. 1056-1 Кодексу).

Ураховуючи встановлені обставини справи та зазначені вище норми законодавства, суд дійшов висновку, що сторони узгодили розмір кредиту (позики), грошову одиницю, в якій надані кредити (позики), строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення правочину на таких умовах, шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

При цьому, відповідачем не заперечуються вказані в договорі інші відомості відносно відповідача (номер та серія паспорту, ідентифікаційний код, адреса проживання та електронна адреса).

Звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів із заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій, матеріали справи також не містять.

Відповідач ОСОБА_1 не оскаржував правомірність укладеного договору у судовому порядку.

За вказаних обставин, є встановленим факт укладення 28.09.2021 року № 1978427 договору позики між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та відповідачем ОСОБА_1 із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний оригінал вищевказаного договору знаходяться у позивача, відповідач із клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу до суду не звертався.

Щодо укладення договору факторингу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Отже, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором.

Відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 «Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Щодо стягнення простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 4000,00 грн.суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Доводи представника відповідача про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо виписки з рахунку банківської картки, з якої можна було б встановити факт користування відповідачем банківською карткою та наявність у нього заборгованості за позикою, суд вважає безпідставними, оскільки при укладенні договору позики, позичальник надав інформацію про картку (номер банківської картки), на яку він бажав отримати кошти. В свою чергу, стороною відповідача не спростовано факт отримання кредитних коштів оскільки позиція захисту фактично зводиться до уникнення від підтвердження своїх заперечень. При цьому, суд виходить з того, що безпосередньо відповідач має доступ до відомостей про належний йому банківський рахунок та рух коштів.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Оскільки товариство не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.

При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Згідно норм статті 46 Закону України «Про платіжні послуги»: а) порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; б) виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; в) надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників г) надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов`язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: - номера рахунку отримувача та коду отримувача (коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/податкового номера або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або - унікального ідентифікатора отримувача. д) надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право: 1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; 2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на вищенаведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Із виписки по особовому рахунку за кредитним договором вбачається, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість за кредитним договором. Доказів погашення тіла кредиту матеріали справи не містять.

Відтак, встановивши укладення договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту відсутність сплати тіла кредиту, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту в сумі 4 000,00 грн.

Щодо стягнення простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 10324,00 грн.суд зазначає наступне.

Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Отже, з урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за умовами договору позики, укладеного з відповідачем, проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 29 днів, тобто протягом строку, на який були надані такі кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитом, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки.

ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН просило стягнути з ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку. При цьому, позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до умов договору позики №1978427 від 28.09.2021 року сума позики становила 4000,00 грн., процентна ставка за користування кредитом в строк кредитування 1,9% за день. Строк кредитування 29 днів.

Отже, розмір заборгованості по процентам за користування кредитними коштами за цим договором позики №1978427 від 28.09.2021 року становить 2204,00 грн. (4000*1,9%*29).

Нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку кредитування законом не передбачене.

Відповідно до п. 3 укладеного між сторонами договору, у випадку неможливості виконання зобов`язань за Договором у повному обсязі у встановлений термін Клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту, шляхом укладення додаткової угоди до Договору.

Матеріали справи не містять доказів пролонгації укладеного договору про надання споживчого кредиту, а саме, що ОСОБА_1 ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту та уклав із Товариством Додаткову Угоду.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц (провадження N14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі №638/13683/15-ц (провадження N14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.

Таким чином, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона посилалася як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 6204,00 грн., з яких: 4000,00 грн. сума основного боргу; 2204,00 грн. сума заборгованості за процентами.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн.

Відповідно ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження отриманих правничих послуг позивач надав: копію ДОГОВОРУ №09/07/2025 про надання правової допомоги від «09» липня 2025 року укладеного між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШИН» та адвокатом Пархомчук Сергієм Валерійовичем, копію акту про отримання правової допомоги на суму 13 000,00грн., копія свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом Пархомчук С.В. юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд доходить висновку, що дана справа є незначної складності й не потребувала заявленого позивачем часу для підготовки процесуальних документів адвокатом, виходячи з співмірності заявлених вимог,часткового задоволення позовних вимог, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу на стадії розгляду у розмірі 13 000,00 грн підлягають задоволенню частково у розмірі 3000,00 грн, стягнувши зазначену суму з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1153,15грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 625, 629, 1049, 1050, 1054, ЦК України, ст.ст. 10, 12, 77, 89, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість за Кредитним договором № 1978427 від 28.09.2021 року у розмірі 6204,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1153,15грн. та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», ЄДРПОУ 44243120, місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, будинок 12, інше, нежитлове приміщення 1008.

Відповідач: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Повне судове рішення складено 07.10.2026 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя: Н.В.Фісун