Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №591/12035/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум.Суми

Справа №591/12035/24

Номер провадження 22-ц/816/443/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Черних О. М.

сторони:

позивач –ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бондаренка Андрія Олександровича

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 травня 2025 року, в складі судді Ніколаєнко О. О., ухвалене у м. Суми,

у с т а н о в и в:

У листопаді 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач уклав кредитний договір з ТОВ «МІЛОАН». У подальшому на підставі договору факторингу позивачу перейшло право вимоги до відповідача за цим договором на загальну суму 35 880 грн. Відповідач не виконав свого зобов`язання та не повернув боргу.

Посилаючись на вказані обставини, товариство просило стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № 6550619 у розмірі 35880 грн, у тому числі 10000 грн – тіло кредиту, 24880 грн – відсотки, 1000 грн – комісія.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02 травня 2025 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» борг за договором про споживчий кредит № 6550619 у розмірі 35880 грн, у тому числі 10 000 грн – тіло, 24880 грн – відсотки, 1000 грн – комісія та витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Бондаренка А. О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами на підтвердження переходу права грошової вимоги від первісних кредиторів саме до позивача. Зокрема, матеріали справи не містять доказів підтвердження оплати переходу грошової вимоги позивача за договором факторингу №27022024 від 27 лютого 2024 року.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 06.11.2023 р. ОСОБА_1 подана заявка на отримання кредиту №6550619, у якій вказано персональні дані позичальника, у тому числі реквізити банківської картки АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 *28 (а.с. 11)

06.11.2023 р. між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит № 6550619.

Згідно з пунктами 1.1-1.7 цього Договору сума кредиту складає 10 000 грн, а процентна ставка за користування кредитом 1,65% на день протягом пільгового періоду, який триває 15 днів та 3,5% на день протягом поточного періоду, який триває 90 днів.

Сторонами обумовлено, що орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк кредитування становить 44 975 грн.

Пунктом 1.5.1 договору передбачено, що комісія за надання кредиту становить 1000 грн – 10% від суми кредиту одноразово.

Договір підписано з боку позивача – ОСОБА_2 за допомогою сертифіката, з боку позичальника – ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора 924610 (а.с. 5).

Додатком до договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту, нею визначено загальну суму – 44 975,00 грн, у тому числі тіло – 10 000 грн, 33 975 грн – відсотки, 1 000 грн - комісія, кількість днів у розрахунковому періоді – 105 днів (а.с. 10).

Відповідно до копії платіжного доручення 06.11.2023 Р. ТОВ «МІЛОАН» здійснило перерахування коштів ОСОБА_1 у сумі 10 000 грн за договором 6550619.

Як вбачається з відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 02.04.2025 на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . Відповідно до виписки по вказаному рахунку 06.11.2023 на вказаний рахунок було здійснено переказ від ТОВ «МІЛОАН» на суму 10 000 грн.

ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» 27.02.2024 року укладено договір факторингу № 27022024, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають у себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить ТОВ «МІЛОАН », а ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги грошових коштів за договорами.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників ТОВ «ФК» ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача за договором №6550619 на суму 35880 грн., з яких: 10 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 24880 грн.- сума заборгованості за відсотками, сума заборгованості за комісією 1000 грн (а.с. 15, 119-121).

Відповідно до наданих позивачем розрахунків відповідач не здійснював оплату за цим договором (а.с. 16, 109-110) .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не були виконані зобов`язання за кредитним договором кредиту №6550619 від 06.11.2023 р., укладеними з ТОВ «МІЛОАН», а позивач, як новий кредитор, має право вимагати стягнення на свою користь коштів за укладеним кредитним договором, а тому борг у загальному розмірі 35880 грн, з яких: 10 000 грн – тіло, 24880 грн – відсотки, 1000 грн – комісія, підлягає стягненню з відповідача.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У справі, яка переглядається, установлено, що між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем кредитний договір №6550619 від 06.11.2023 р. укладений в електронній формі, зі сторони відповідача підписаний одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Матеріали справи також містять докази на підтвердження того, що картковий рахунок, на який було перераховано кредитні кошти в сумі 10 000 грн, належить відповідачу.

Відповідач не спростував доводи позивача щодо укладення вказаного договору та про невиконання ним зобов`язань за указаним договором.

Колегія суддів вважає непереконливими доводи апеляційної скарги в частині не надання доказів набуття позивачем права вимоги за кредитним договором №6550619 від 06.11.2023 р., з наступних підстав.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Частиною 1 статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Позивачем на підтвердження набуття права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором надано договір факторингу № 27022024 від 27.02.2024 року, у відповідності до умов якого, ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належне ТОВ « МІЛОАН» право грошової вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників ( а.с. 12-13).

Перехід від клієнта ТОВ «МІЛОАН» до фактору ТОВ «ФК «ЄАПБ» прав вимоги заборгованості до боржника відбувається з моменту підписання сторонами акту прийому передачі реєстру боржників згідно Додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги (а.с. 12-13, 14).

Долучений до матеріалів справи витяг з реєстру боржників та акт прийому-передачі реєстру боржників є належними та допустимими доказами переходу від первісного кредитора ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» прав вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відтак твердження апелянта про відсутність права вимоги у позивача за договором кредиту №6550619 від 06.11.2023 р. спростовуються матеріалами справи.

Умови договору відповідач не виконав, допустивши несплату боргу за наданим кредитом та процентами.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнутого розміру заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 000 грн, оскільки такий висновок ґрунтується на належних та допустимих доказах, наявних у матеріалах справи.

Щодо визначених до стягнення місцевим судом відсотків в сумі 24880 грн, то колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Згідно приписів пункту 8 частини 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», процентна ставка, її тип та порядок обчислення встановлюється у договорі і є істотною умовою цього договору.

В пункті 1.5.2. кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом протягом пільгового період: 2475,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,65 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.

В пункті 1.5.3. кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 31500,00 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду.

Загальний строк кредитування 105 днів, з них: пільговий 15 днів (з 06.11.2023 р. по 20.11.2023 р. включно) та поточний 90 днів ( з 21.11.2023 р. по 19.02.2024 р. включно).

Разом із тим 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2024 року.

Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування». Зокрема, ст.8 Закону України № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас, п. 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набув чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки 2,5 % (що не перевищує денну процентну ставку, визначену в договорі), в період часу з 22 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.

При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

Оскільки сума боргу за тілом кредиту складає 10 000,00 грн, відповідно з 24 грудня 2023 року по 19 лютого 2024 року включно проценти мали б складати - 2,5 % на день, що дорівнює 14500,00 грн, із розрахунку: 10000,00 грн * 58 днів * 2,5 %.

Розмір відсотків за інші періоди дії договору наступний:

- з 06 листопада 2023 року по 20 листопада 2023 року включно складає 2475,00 грн (1000,00*15*1,65 %);

- з 21 листопада 2023 року по 23 грудня 2023 року включно складає 11550,00 грн (1000,00*33*3,5 %).

Таким чином, розмір відсотків за вказані вище періоди з урахуванням положень вищевказаного закону та положень кредитного договору мав становити 28275,00 грн, проте позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за відсотками у сумі 24880 грн, тому апеляційний суд не може виходити за межі позовних вимог, у зв`язку з чим погоджується з визначеним місцевим судом розміром відсотків в сумі 24880 грн, що підлягає стягненню.

Щодо нарахування комісії, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до умов договору у справі, яка переглядається апеляційним судом, комісія за надання кредиту є одноразовою винагородою, що сплачується позичальником за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), розмір якої визначено пунктом 1.5.1 договору.

Укладаючи кредитний договір, відповідно до пункту 1.5 сторони погодили сплату комісії за видачу кредиту в розмірі 1000 грн, яка нараховується одноразово в момент видачі кредиту за ставкою 10 % від суми кредиту.

Разом із тим аналіз змісту кредитного договору свідчить, що ним не визначено конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг кредитодавця, за які встановлено відповідну плату. Позивачем також не надано доказів фактичного надання таких послуг та їх погодження зі споживачем при укладенні договору.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Позивачем порушено питання про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за комісією в сумі 1000,00 грн, проте кредитний договір № 6550619 від 06 листопада 2023 року у частині встановлення комісії за надання кредиту є нікчемним.

Колегія суддів, керуючись частиною п`ятою статті 216 ЦК України, вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. За таких обставин умова кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту не може бути підставою для її стягнення з відповідача.

Суд першої інстанції, розглядаючи позовні вимоги неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку щодо стягнення комісії з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією з прийняттям постанови щодо відмови в задоволенні даних вимог, а в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню, пропорційно до задоволених позовних вимог (97%) із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2937,16 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

Окрім того, пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (3%) з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 109,00 грн судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367-369, ст. 374, ст. 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бондаренка Андрія Олександровича задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 травня 2025 року в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за комісією скасувати і прийняти нове судове рішення щодо даних вимог.

У задоволенні позовних вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією в сумі 1000 грн – відмовити.

Змінити рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 травня 2025 року в частині розподілу судових витрат.

Абзац другий резолютивної частини рішення районного суду викласти в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» борг за договором про споживчий кредит № 6550619 в розмірі 34880 грн., у тому числі 10000 грн – тіло, 24880 грн – відсотки; витрати по сплаті судового збору 2937,16 грн».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» на користь ОСОБА_1 109,00 грн судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

О. М. Черних