Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №947/38751/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5665/26

Справа № 947/38751/25

Головуючий у першій інстанції Мальований В. О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ляшенко Олег Валерійович, на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2025 року, ухваленого під головуванням судді Мальованого В.О., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

14.10.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, 09.07.2021 року ОСОБА_1 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» було подано заявку на отримання кредиту №100179629. ТОВ «Мілоан» направлено відповідачу електронним повідомленням одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору №100179629 від 09.07.2021 року. На підставі платіжного доручення, відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 20 000,00 грн.

Відповідно до договору відступлення права вимоги №11Т від 29.10.2021 року ТОВ «Мілоан» відступило право грошової вимоги за кредитним договором №100179629 від 09.07.2021 року на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання умов договору у позичальника виникла заборгованість у розмірі 55 900грн., з яких: 20 000,00 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту; 33 900,00 грн. – сума заборгованості за відсотками; 2 000,00 грн. – сума заборгованості за комісійними винагородами, позивач просив задовольнити його вимоги.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2025 року позов ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №100179629 від 09.07.2021 року в розмірі 55 900,00 грн., з яких: 20 000,00 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту; 33 900,00 грн. – сума заборгованості за відсотками; 2 000,00 грн. – сума заборгованості за комісійними винагородами, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. (а.с.18-20).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 18.11.2025 року було залишено без задоволення (а.с.39).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Ляшенко О.В. ставить питання про скасування заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.44-52).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.89-100).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перерубуванням суддів Сегеди С.М., Громіка Р.Д., Комлевої О.С. у відпустках та враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді, а також через участь вказаних суддів у розгляді інших цивільних, адміністративних і кримінальних справ, що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, датою ухвалення цього судового рішення є 05.10.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.04.2026 року (а.с.84-85), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.86-88).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом, у тому числі відсотки за користування кредитними коштами у заявленому позивачем розмірі, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договір та відповідач не в повному обсязі виконала його умови, внаслідок чого виникла заборгованість. Крім того, ухвалюючи заочне рішення, суд першої інстанції виходив із того, що всі учасники справи були належним чином повідомленні про час та місце слухання справи (а.с.18-20).

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20.10.2025 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Розгляд справи було призначено на 18.11.2025 року (а.с.14).

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо сповіщення відповідача ОСОБА_1 про слухання справи 18.11.2025 року.

Колегія суддів зазначає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасником процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (ст. 376 ч.3 п.3 ЦПК України).

Зважаючи на те, що відповідачка, у порушення ст. 128 ЦПК України, належним чином не повідомлена судом першої інстанції про розгляд справи 18.11.2025 року, заочне рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 626 та ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З матеріалів справи вбачається, що 09.07.2021 року ОСОБА_2 та ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) було укладено кредитний договір №100179629, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 20 000,00 грн.

Кредитний договір укладено між сторонами в електронній формі.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) на законодавчому рівні було встановлено порядок укладення договорів в мережі Інтернет, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною (ч. 3 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 3 Закону).

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розмішені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ч. 5 ст. 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом: заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону).

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В своїй постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі.

За встановленими у цій справі обставинами договір між сторонами було укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) надіслало позичальнику за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який остання і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

09.07.2021 року грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. були зараховані на рахунок позичальника, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 29712307 від 09.07.2021 року.

Отже, посилання в апеляційній скарзі апелянта на те, що ОСОБА_1 не укладала із ТОВ «Мілоан» (первісним кредитором) договору, не знайшли свого підтвердження.

Крім того, станом на даний час заборгованість за кредитом позичальником не сплачена.

Заявник апеляційної скарги посилається також на те, що не погоджується із визначеним позивачем до стягнення розміром відсотків за користування кредитом, зазначає що їх розмір значно перевищує суму основного боргу, що є порушенням норм матеріального права.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідач 09.07.2021 року, уклавши з ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) кредитний договір, підписала його та тим самим погодилася із усіма його умовами, у тому числі, зі сплатою відсотків у визначеному у договорі розмірі.

Також слід зазначити, що у встановленому законом порядку зазначений кредитний договір відповідачем спростований не був. А також не був спростований розрахунок заборгованості за кредитом.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної заяви споживача застосувати не може. Тобто, у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору, про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.09.2026 року у справі №552/672/23.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що матеріали справи не містять доказів щодо правомірного набуття ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» прав вимоги за вказаним кредитним договором.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, 29.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та позивачем укладено договір відступлення прав вимоги № 11Т.

Згідно п. 2.1. договору факторингу, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги.

З витягу із додатку до Договору відступлення прав вимоги вбачається, що ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» прийняло право вимоги, у тому числі, за кредитним договором № 100179629 від 09.07.2021 року.

Відповідно до умов даного договору про відступлення прав вимоги, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі і до відповідача за вказаним кредитним договором.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині також є безпідставними.

Крім того, заявник апеляційної скарги також посилається на те, що матеріали справи не містять доказів щодо отримання відповідачем повідомлень про відступлення прав вимоги.

Відповідно до матеріалів справи, на адресу ОСОБА_1 позивачем була відправлена вимога разом із позовною заявою про погашення заборгованості за кредитом.

Вимога була направлена рекомендованим листом за місцем реєстрації позичальника (а.с.13).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Таким чином, зазначені доводи апелянта також не заслуговують на увагу.

Однак, апеляційний суд не погоджується з позовними вимогами, в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 2 000,00 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.5.1. кредитного договору, комісія за надання кредиту становить 2 000,00 грн.

Відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів».

Положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 19.05.1991 року з наступними змінами, у взаємозв`язку із положеннями ст. 42 ч.4 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником /споживачем/ за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов`язанні в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банка за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.

Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.

Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

За таких обставин, п. 1.5.1. кредитного договору в частині сплати позичальником комісії за надання кредиту у розмірі 2 000,00 грн. в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними.

Зважаючи на викладене, колегія суддів відмовляє у позові, в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 2 000,00 грн.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна підлягає частковому задоволенню, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2025 року – скасуванню, з ухваленням постанови про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 53 900,00 грн., з яких: 20 000,00 грн. – заборгованість за основним боргом, 33 900,00 грн. – заборгованість за процентами. В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч. 1, п.п.1-3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені на 96,42%, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 335,68 грн.

Крім того, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, на 3,58%, тому з ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 130,08 грн.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зробити взаємозалік вказаних сум та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» судовий збір у загальному розмірі 2 205,60 грн.

Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ляшенко Олег Валерійович, задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2025 року скасувати.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ: 42649746, заборгованість за кредитним договором № 100179629 від 09.07.2021 року у загальному розмірі 53 900,00 (п`ятдесят три тисячі дев`ятсот гривень 00 копійок), з яких: 20 000,00 (двадцять тисяч гривень 00 копійок) – заборгованість за основним боргом, 33 900,00 (тридцять три тисячі дев`ятсот гривень 00 копійок) – заборгованість за процентами.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ: 42649746, судовий збір у загальному розмірі 2 205,60 (дві тисячі двісті п`ять гривень 60 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева