Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №490/6051/26 — Миколаївський апеляційний суд

06.10.26

22-ц/812/1957/26

Провадження №22-ц/812/1957/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання Соловйовим М.А.,

за участі представника заявника - адвоката Ткаченко О.І,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/6051/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу, яку постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Шолох Людмили Миколаївни у приміщенні цього суду 10 липня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Таврійська міська військова адміністрація Каховського району Херсонської області, Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення,

у с т а н о в и в :

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Таврійська міська військова адміністрація Каховського району Херсонської області, Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради.

Заява мотивована тим, що він зареєстрований та проживав в трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої він є згідно договору дарування від 03 липня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області Сердюком І.П. Однак з початком повномасштабного вторгнення держави агресора на територію України та окупацією Херсонської області заявник був вимушений виїхати з міста Таврійська до міста Миколаєва. У зв`язку із обстрілами країни агресора вказана квартира була зруйнована. Оскільки право власності на вказану квартиру набуто до 2013 року, її реєстрацію проведено лише у бюро технічної інвентаризації, відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесені, що є перешкодою для реалізації заявником прав отримати компенсацію за зруйноване житло.

Посилаючись на викладене, заявник просить встановити факт, що йому на підставі договору дарування від 03 липня 2001 р. належить вказана квартира, для проведення державної реєстрації права на нерухоме майно та в подальшому отримання компенсації за втрачене майно.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 липня 2026 року у відкритті провадження відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що існує спір про право власності заявника на нерухоме майно у АДРЕСА_1 , який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що до 01 січня 2013 року, тобто до введення в дію Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та норм статті 657 ЦК України, придбав нерухоме майно - квартиру, що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області Сердюком І.П. та зареєстрованим в реєстрі за №2184, реєстрацію договору було належним чином здійснено відповідно до норм діючого на час укладання порядку. ОСОБА_1 звертає увагу, що право власності на зазначене майно ніким не оспорюється, навпаки визнається, оскільки його місце проживання було зареєстровано у вказаній квартирі як власника, оформлено технічний паспорт на квартиру, тому вважає, що ним було обрано правильний спосіб судового захисту саме для підтвердження юридичного факту належності йому неоспорюваного права власності на квартиру. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що відсутність доступу до архіву Каховського бюро технічної інвентаризації створює заявнику перешкоди у реєстрації нерухомого майна, а тому він позбавлений можливості зареєструвати своє право власності на нерухоме майно відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» інакше як на підставі рішення суду. Проте, вказані обставини судом не досліджено, належної оцінки їм не надано, не зазначено, з яких обставин чи доказів вбачається існування саме спору про право. На думку заявника, на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає не повною мірою.

Як вбачається з матеріалів заяви ОСОБА_1 , його постійне місце проживання зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 .

Заявник посилається на те, що він є власником вказаної квартири, отримавши її у дарунок за договором, який посвідчений 03 липня 2001 року приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області Сердюком І.П., але оскільки відомості про його право власності не були внесені до Державного реєстру речових прав, це є перешкодою в отримання компенсацію за це нерухоме майно, яке наразі перебуває на тимчасово окупованій території і було зруйновано внаслідок збройної агресії рф. Тому заявник в порядку окремого провадження просить суд встановити факт належності йому на праві власності вказаної квартири.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що із змісту заяви та вимог ОСОБА_1 вбачається спір про право.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком судів з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому випадку між цими особами виникає спір про право.

Підставою звернення ОСОБА_1 до суду із цієї заявою є те, що внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, ведення активних бойових дій на території міста Таврійськ Каховського району Херсонської області, систематичних обстрілів було зруйновано квартиру, власником якої він є, та через перебування цієї території під тимчасовою окупацією втрачено можливість отримати в Бюро технічної інвентаризації, необхідних для проведення державної реєстрації права власності заявника на квартиру, що необхідно для отримання грошової компенсації за нерухоме майно.

Тобто метою заявлення вимог ОСОБА_1 є визнання (підтвердження) за ним права власності (володіння) квартирою.

Тобто заявник фактично просить визнати за ним право власності на нерухоме майно, набуте раніше на законних підставах.

З урахуванням мотивів заяви у цій справі та її мети, питанням, яке належить дослідити, є визначення порядку захисту порушених прав заявника щодо володіння на праві комунальної власності нежитловою будівлею, оригінали правовстановлювальних документів на яку було втрачено.

З огляду на те що йдеться про правовідносини, що стосуються права власності та повноважень власника, цілком очевидно, що закон, який регулює спірні правовідносини, є не процесуальним, а матеріальним.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зі змісту статті 392 ЦК України випливає, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19).

Результат аналізу наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлювальних документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про те, що фактично заявник шляхом звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, ставить вимоги про визнання за ним права власності на спірне нежитлове приміщення, що суперечить статті 293 ЦПК України.

Проте, вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду, суд першої інстанції помилково вказав про наявність спору про право, оскільки за обставин цієї справи питання, яке ставить заявник перед судом, вирішується лише в порядку позовного провадження, у зв`язку із чим оскаржувані судові рішення слід змінити та викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Таких висновків за подібних фактичних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 201/9106/24 (провадження № 61-14272св24).

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те що обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржувану ухвалу слід змінити в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

Оскільки зміна судового рішення не вплинула на обсяг вирішених вимог, розподілу судових витрат апеляційний суд в силу положень статті 141 ЦПК України не здійснює.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 липня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

________________________________

Повна постанова складена 07 жовтня 2026 року