Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №491/892/26 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/892/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Ананьїв

Ананьївський районний суд Одеської області в складі головуючого судді Желяскова О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м. Ананьїв Подільського району Одеської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 січня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №141993026 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Після чого відповідач заявив про бажання отримати кошти, подавши відповідну заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання. Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора NRYH-4887. Відповідно до умов договору кредитодавець надав відповідачу кредит на суму 13200 гривень 00 копійок на умовах строковості, зворотності, платності. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі. 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №28/1118-01. Відповідно до реєстру прав вимоги №281 від 23 квітня 2024 року до договору факторингу №/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача. 30 вересня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» та позивач уклали договір факторингу №30/09/25-01, відповідно до умов якого позивачу відступило право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру прав вимоги №2 від 30 вересня 2025 року за договором факторингу №30/09/25-01 від 30 вересня 2025 року від ТОВ «Таліон Плюс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 20489 гривень 23 копійки. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Юніт Капітал» в сумі 20489 гривень 23 копійки, яку в добровільному порядку не погашає, тому позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором №141993026 від 15 січня 2024 року у розмірі 20489 гривень 23 копійки, судовий збір у розмірі 2662 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 гривень 00 копійок.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 26 серпня 2026 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у відповідності до частини п`ятої статті 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Оскільки позовна заява подана через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», позивач самостійно направив відповідачу копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів рекомендованим листом з описом вкладення та надав суду докази їх надсилання (а.с.97).

Відповідачу ОСОБА_1 , за зареєстрованим місцем його проживання, було надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, про що містяться відомості в матеріалах справи.

01 вересня 2026 року до суду від представника відповідача - адвоката Назаренко І.М., яка діє на підставі ордера на надання правничої допомоги серії ВН №1767286 від 27 серпня 2026 року, надійшов відзив на позовну заяву з додатками до нього, в якому представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що на момент укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором №141993026 від 15 січня 2024 року ще не існували, а відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором. Оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Юніт Капітал» на підставі договору факторингу №30/0925-01 від 30 вересня 2025 року. Крім того зазначила, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу з 24 грудня 2021 року по теперішній час (в підтвердження чого до відзиву на позовну заяву додала відповідні письмові докази), а тому на підставі п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому має відповідні пільги, а саме: звільнення від сплати відсотків за користування кредитом; звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту. Також зазначила, що заявлений до стягнення з відповідача на користь позивача розмір витрат позивача на правничу допомогу не відповідає складності справи, обсягу доведених адвокатських дій та критеріям розумності й пропорційності та просила задовольнити витрати н правничу допомогу в розмірі 500 гривень 00 копійок за складання адвокатом адвокатського запиту, оскільки хоч позивач уклав договір про надання правничої допомоги з адвокатом, однак позовна заява була подана представником позивача, яка є штатним працівником позивача.

03 вересня 2026 року до суду від представника відповідача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій представник позивача з урахування поданого відзивну на позовну заяву просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі тіла кредиту - 14520 гривень 00 копійок. Також зазначила, що витрати на правничу допомогу в сумі 7000 гривень 00 є доведеними та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Також разом з відповіддю на відзив на позовну заяву представником позивача було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій представник позивача просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі тіла кредиту - 14520 гривень 00 копійок з урахуванням п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також просила стягнути з відповідача на користь позивача сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2662 гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 7000 гривень 00 копійок.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки справа призначена судом до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, судове засідання для її розгляду у відповідності до норм ЦПК України не проводиться.

Дослідивши матеріали справи, відзив на позовну заяву з додатками до нього, відповідь на відзив на позовну заяву з додатками до неї, заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до наступного висновку.

Не погоджуючись з доводами представника відповідача щодо недоведеності переходу до позивача права грошової вимоги до відповідача за наслідками укладених договорів факторингу, суд зазначає наступне.

Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Відповідно до пунктів 7.1.1.5, 7.1.1.11 кредитного договору №141993026, укладеного 15 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , кредитодавець має право без згоди позичальника укласти договір відступлення прав вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою; передати іншій особі свої права кредитора за договором без згоди позичальника (а.с.24 зворотний).

Відповідно до статі 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

З матеріалів справи вбачається, що право вимоги до ОСОБА_2 переходило двічі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Юніт Капітал».

Так, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01 (а.с.57-60).

28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Талон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року, при цьому інші умови договору залишилися без змін (а.с.62 зворотний).

Додатковою угодою №26 від 31 грудня 2020 року сторони договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року погодили продовжити строк дії договору до 31 грудня 2021 року та викласти текст договору у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та №28/1118-01 (а.с.63-66).

31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року, при цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а.с.68).

31 грудня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №31, згідно з якою строк дії договору факторингу №28/1118-01 продовжено до 31 грудня 2023 року, при цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а.с.68 зворотний).

31 грудня 2023 року сторони уклали додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, яка продовжує строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а.с.69).

Відповідно до пункту 5.3.3 договору факторингу №28/1118-01 фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб (а.с.58).

30 вересня 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу №30/0925-01 (а.с.75-78).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст.1078 ЦК України).

Згідно ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно ч.1 ст.1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Відповідно, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ч.2 ст.1078 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 зазначено, що: «допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом».

За змістом ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 ч.1 ст.1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III, за змістом ч. 1 ст. 6 якого передбачено, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Відповідно до п.1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16 така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (ч.1 ст.1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч.2 ст.1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Судом встановлено, що правовідносини за договором №141993026 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 виникли 15 січня 2024 року після укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

Водночас слід зазначити, що предметом договору факторингу згідно ст.1078 ЦК України може бути також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), яке відповідно, зважаючи на вищевикладені положення, виникає із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу.

Згідно п.4.1 договору факторингу №28/1118-01, сторонами обумовлено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу прав вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, строк дії вказаного договору факторингу неодноразово продовжувався шляхом укладення додаткових угод.

Так, згідно реєстру прав вимоги №281 від 23 квітня 2024 року, долученого позивачем до позовної заяви, останній містить відомості щодо боржника ОСОБА_1 , зазначення номеру кредитного договору, дати укладення, розмір заборгованості за основним боргу та відсотками. При цьому, вказаний реєстр підписано ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», що в свою чергу відповідно до умов договору факторингу №28/1118-01 підтверджує факт переходу права вимоги до боржників, в тому числі й до ОСОБА_1 , від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» за укладеним 15 січня 2024 року з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитним договором №141993026.

В подальшому, 30 вересня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 шляхом укладення договору факторингу №30/0925-01, та вказане підтверджується також реєстром прав вимоги до вказаного договору факторингу від 30 вересня 2025 року, доданим до позовної заяви.

Таким чином, ТОВ «Юніт Капітал» правомірно отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №141993026 від 15 січня 2024 року.

Судом встановлено, що 15 січня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №141993026 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. У вказаному кредитному договорі між сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки (а.с.20-28).

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свої зобов`язання за кредитним договором та здійснено переказ коштів на рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням від 15 січня 2024 року (а.с.50).

Також електронним підписом одноразовим ідентифікатором 15 січня 2024 року відповідачем був підписаний паспорт споживчого кредиту, який містить відомості про умови надання та повернення кредиту та здійснення платежів, передбачених укладеним між сторонами кредитним договором (а.с.18-19), а також графік платежів (а.с.28 зворотний - 29).

З доданих до позовної заяви розрахунків заборгованості та виписки з особового рахунку відповідача (а.с.84-87), вбачається, що відповідач належним чином умови кредитного договору не виконав, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 20489 гривень 23 копійки та складається з: заборгованість за тілом кредиту - 14520 гривень 00 копійок; заборгованість за відсотками - 5969 гривень 23 копійки.

На виконання ухвали суду від 26 серпня 2026 року від АТ «Універсал Банк» надійшов лист, відповідно до якого на ім`я відповідача у вказаному банку було емітовано картку № НОМЕР_1 . У період з 15 січня 2024 року по 20 січня 2024 року на вказану карту було зарахування коштів в сумі 13200 гривень 00 копійок. Номер телефону НОМЕР_2 є фінансовим номером телефону за вище вказаним картковим рахунком та знаходиться в анкетних даних відповідача. До вказаного листа додано виписку про рух коштів по картці відповідача, якою підтверджується факт надання відповідачу 15 січня 2024 року кредиту відповідно до умов кредитного договору в сумі 13200 гривень 00 копійок (а.с.113-117).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 526, 530, 623, 624, 625 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином і у встановлений у ньому строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини сьомої, дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», а також Закону України «Про електронні довірчі послуги», передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронний підпис електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора «NRYH», що відповідає вимогам закону та підтверджується копією самого договору, наявного в матеріалах даної цивільної справи.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Встановивши, що позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №141993026 від 15 січня 2024 року, а відповідач в свою чергу отримав кредитні кошти та не повернув їх у встановлений договором строк, суд дійшов до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал».

Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач не надав своєчасно позикодавцю кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, що має відображення у розрахунках заборгованості за договором.

Суд також приймає до уваги те, що на момент укладення договору сторін влаштовували його умови. Протилежного відповідачем суду не надано.

При цьому, суд погоджується з позицією представника відповідача щодо незаконності нарахування відповідачу відсотків в сумі 5969 гривень 23 копійки, зважаючи, що відповідач є військовослужбовцем та проходить військову службу, а тому відповідно до п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

В підтвердження проходження відповідачем військової служби представником відповідач надано відповідні письмові докази, зокрема, копію посвідчення офіцера серії НОМЕР_3 , копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу від 24 грудня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі т.в.о. начальника Інституту Військово-Морських сил Національного університету «Одеська морська академія», строк дії якого становить 5 (п`ять) років, а також копії відповідних довідок про проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_4 та його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави (а.с.123-133).

З огляду на викладене, на відповідача поширюється пільга, встановлена п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, відповідно до вимог п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нараховані позивачем відсотки за кредитним договором №141993026 від 15 січня 2024 року в розмірі 5969 гривень 23 копійки не підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, суд враховує заяву представника позивача про зменшення позовних вимог, в якій представник позивача зменшив розмір позовних вимог з 20489 гривень 23 копійок до 14520 гривень 00 копійок, виключивши із складової заборгованості заборгованість за відсотками в сумі 5969 гривень 23 копійки, посилаючись на п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, враховуючи вище наведене, заяву представника позивача про зменшення позовних вимог, що є правом позивача, розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача становить 14520 гривень 00 копійок.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного висновку.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача сплачений позивачем судовий збір в сумі 2662 гривні 40 копійок. До матеріалів справи долучено платіжну інструкцію про сплату позивачем судового збору у розмірі 2662 гривні 40 копійок. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з урахуванням заяви представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2662 гривні 40 копійок.

Також представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 7000 гривень 00 копійок.

При цьому, представник відповідача заперечила проти стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у зазначеному розмірі, посилаючись на те, що розмір витрат позивача на правову допомогу не відповідає складності справи, обсягу доведених адвокатських дій та критеріям розумності й пропорційності та просила задовольнити витрати на правничу допомогу в розмірі 500 гривень 00 копійок за складання адвокатом адвокатського запиту, оскільки хоч позивач уклав договір про надання правничої допомоги з адвокатом, однак позовна заява була подана представником позивача, яка є штатним працівником позивача.

Враховуючи вище наведене, суд при вирішенні питання щодо витрат позивача на правничу допомогу приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд також неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При визначенні суми відшкодування суд враховує та виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, доводів сторін та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

У своїй постанові № 686/28627/18 від 27 липня 2022 року Верховний Суд дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.

Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 та ін.

Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі №8 13/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі №6 40/10548/19, провадження №К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження №К/9901/22452/20.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18) (офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf ).

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.

Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).

В матеріалах справи наявні копія договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20 січня 2026 року, укладеного між Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» і ТОВ «Юніт Капітал» (а.с.88-89), протокол погодження вартості послуг до вище вказаного договору про надання правничої допомоги (а.с.89 зворотний), додаткової угоди №25771377407 від 21 січня 2026 року до вище вказаного договору про надання правничої допомоги, в якій погоджено надання правничої допомоги у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 (а.с.90), акт прийому-передачі наданих послуг від 20 березня 2026 року (а.с.91), з сукупності яких вбачається розмір витрат на правничу допомогу у сумі 7000 гривень 00 копійок.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову з урахуванням заяви представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 гривень 00 копійок, оскільки стягнення вказаних вище витрат у повному розмірі, який заявлений позивачем з огляду на встановлені вище обставини, на думку суду матиме надмірний характер, оскільки складатиме майже половину ціни позову.

З огляду на наведені вище обставини, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правову допомогу адвоката в розмірі 2000 гривень 00 копійок.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 264, 279 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, ідентифікаційний номер в ЄДРПОУ - 43541163, заборгованість за кредитним договором №141993026 від 15 січня 2024 року в розмірі 14520 (чотирнадцять тисяч п`ятсот двадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, ідентифікаційний номер в ЄДРПОУ - 43541163, суму сплаченого судового збору в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок, та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43541163; місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4А, офіс 10

відповідач:ОСОБА_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5

Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 ЦПК України.

У відповідності до положень частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 07 жовтня 2026 року, тобто дата складання повного судового рішення.

Суддя Желясков О.О.

Рішення набуло законної сили "__"__________________20___ року.