Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №165/1233/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.09.2026 Справа № 165/1233/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 165/1233/25 Головуючий у 1-й інстанції: Тучков С.С.

Провадження № 22-ц/807/1504/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Подліянової Г.С.

при секретарі: Смокотіній В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, третя особа – Виконавчий комітет Нововолинської міської ради як орган опіки та піклування,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, третя особа – Виконавчий комітет Нововолинської міської ради як орган опіки та піклування.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 18.10.2002 року по 03.07.2024 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, сторони є батьками двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Через оголошення воєнного стану вони сім`єю виїхали з окупованого м. Мелітополя і у травні 2023 року переїхали до м. Нововолинська Волинської області, та були взяти на облік як внутрішньо переміщені особи. Але згодом відповідачка повернулася додому, щоб доглядати за своїми рідними, а діти залишилися з ним. Через деякий час вона повідомила, що в сім`ю не повернеться і попросила розлучення.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є студенткою і перебуває на його утриманні. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у дев`ятому класі Нововолинського ліцею №6.

Позивач працевлаштований на посаді майстра електромашинного цеху на ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» з 17.09.2024 року.

Нововолинським міським судом Волинської області 18.11.2024 року винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, проте аліменти вона не сплачує, що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментах.

Зазначав, що з серпня 2023 року він самостійно здійснює догляд за дітьми, проте позбавлений можливості виїхати за кордон, отримати квартиру. Оформлювати відстрочку йому необхідності немає, оскільки він заброньований на роботі. Проте, він немає змоги отримати додаткову відпустку працівникам, які мають дітей до 15 років, податкову соціальну пільгу у 2025 році.

Діти отримали статус дитини, яка постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, що підтверджується рішеннями виконавчого комітету Нововолинської міської ради.

Факт проживання та самостійного догляду за дітьми доводиться актами обстеження умов проживання від 07.09.2023 року та 10.02.2025 року, складеними працівниками Служби у справах дітей.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітнього сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, третя особа – Виконавчий комітет Нововолинської міської ради як орган опіки та піклування, відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що є рішення від 19.07.2025 року № 653 Виконавчого комітету Нововолинської міської ради, як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 . Суд не взяв до уваги судовий наказ Нововолинського міського суду від 18.11.2024 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 та заборгованість згідно з розрахунком Відділу примусового виконання рішень та неможливість стягнення заборгованості.

На думку позивача, суд помилково дійшов висновку про відсутність спору, сама наявність судового позову вже свідчить про існування правової невизначеності, яка потребує судового захисту дитини. Фактично невиконання відповідачкою батьківських обов`язків, несплата аліментів та відсутність у вихованні дитини створюють правові наслідки та безпосередньо впливають на реалізацію прав дитини. Відсутність активних заперечень відповідачки не свідчить про відсутність предмета судового захисту.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували у шлюбі з 18.10.2002 року, який був розірваний рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03.07.2024 року.

Сторони мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 10.02.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , і навчається у Нововолинському ліцеї № 6 Нововолинської міської ради Волинської області.

Згідно з довідкою, виданою головою АОСББ «Граніт-НВ» 07.11.2024 року, за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 і має членів сім`ї: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Довідка видана згідно з обліком довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.

На підставі інформації за період з 24.02.2022 року по 03.12.2025 року, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, встановлено, що 08.06.2022 року ОСОБА_2 виїхала за межі України, 11.06.2022 року ОСОБА_2 в`їхала на територію України, 20.06.2022 року – виїхала за межі України, 25.06.2022 року – в`їхала на територію України, 04.08.2023 – виїхала за межі України, 31.10.2023 року – в`їхала на територію України.

Відповідно до довідки від 10.03.2025 року № 013, виданої ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», ОСОБА_1 працює на посаді майстра електромашинного цеху ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» з 17.09.2024 року.

На підставі довідки від 16.01.2025 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 і станом на 16.01.2025 року правила військового обліку не порушував.

Згідно з витягом з Резерв + ОСОБА_1 має бронювання, відстрочка до 26.11.2026 року.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 07.09.2023 року, проведеного начальником служби у справах дітей і головним спеціалістом служби у справах дітей, за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . З`ясовано, що батько самостійно здійснює догляд за дітьми, оскільки їхня мати ОСОБА_2 з початку серпня 2023 року перебуває на тимчасово окуповані території.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 12.02.2025 року, проведеного начальником служби у справах дітей і головним спеціалістом служби у справах дітей, за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . З`ясовано, що батько, ОСОБА_1 , з матір`ю дітей, ОСОБА_2 розлучений. Зі слів ОСОБА_1 , мати залишилася проживати на окупованій території.

Нововолинським міським судом Волинської області від 18.11.2024 року ухвалено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 .

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини від 19.06.2025 року № 635, вирішено затвердити висновок виконавчого комітету Новолинської міської ради, як органу опіки та піклування, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

У частині першій статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), а також Верховним Судом у постановах від 14 січня 2026 року у справі № 507/2828/24 (провадження № 61-14056св25), від 11 лютого 2026 року у справі № 396/2423/24 (провадження № 61-11434св25), від 25 березня 2026 року у справі № 161/1337/25 (провадження № 61-13451св25), від 23 квітня 2026 року у справі № 578/622/24 (провадження № 61-77св26) та інших.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Установивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, врахувавши, що проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем.

Суд правильно керувався тим, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків передбачає доведення не лише факту проживання дитини разом із цим із батьків, а й існування таких обставин, за яких інший із батьків фактично не бере участі у вихованні та утриманні дитини або ухиляється від виконання відповідних батьківських обов`язків.

Сам собою факт проживання дитини разом із батьком не є достатнім доказом того, що позивач самостійно виховує та утримує дитину у розумінні заявленої позовної вимоги.

Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач ухиляється від участі у вихованні дитини, фактично припинила виконання своїх батьківських обов`язків.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду про відсутність правових підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем неповнолітньої дитини, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За своїм змістом доводи апеляційної скарги зводяться до повторення підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги по суті спору та їх відображення в оскарженому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка розглядається, судом сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Г.С. Подліянова