Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №334/4401/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 01.10.2026

Справа № 334/4401/26

Провадження № 2/334/3447/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Філіпової І. М.,

за участю секретаря Мандик М. О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

ВСТАНОВИВ :

11.05.2026 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача, щомісяця, починаючи з дати подання позову до закінчення навчання чи до досягнення дочкою 23-річного віку.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_5 , матір`ю якої є ОСОБА_1 , батьком – ОСОБА_3 . Наразі дочці виповнилося 18 років, проте вона продовжує навчання і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги. Вона є здобувачкою вищої освіти денної форми навчання у Горлівському інституті іноземних мов ДВНЗ «ДДПУ». ОСОБА_5 проживає разом з позивачем в орендовані квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Проживати за місцем реєстрації наразі неможливо.

Оскільки дочка навчається на денній формі навчання, вона немає можливості працювати, а доходів позивача недостатньо для її повного забезпечення (харчування, одяг, навчальні матеріали, побутові витрати).

ОСОБА_5 є особою з інвалідністю, її захворювання має по життєвий характер, що вимагає постійних витрат на лікування та реабілітацію.

Рішенням Хустської міської ради №162 від 10.03.2026 року ОСОБА_5 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Відповідач є ветераном війни – учасником бойових дій (посвідчення НОМЕР_1 ), наразі проходить військову службу та має стабільний дохід. Раніше на підставі рішення суду від 02.03.2016 року (справа №334/993/15) та постанови про прийняття виконавчого провадження ВП№50873333 від 10.09.2021 року, з відповідача стягувалися аліменти у розмірі 1/4 (пізніше змінено на 1/6) частку доходу.

Відповідач є працездатною особою, проходить військову службу та отримує дохід, що дозволяє йому надавати допомогу дитині.

Стан здоров`я ОСОБА_5 обумовлює постійну потребу у спеціалізованому медичному догляді, систематичному лікуванні, проходженні реабілітаційних заходів, придбані лікарських засобів, медичних виробів та забезпечення належних умов для підтримання її життєдіяльності. Значна частина сімейного бюджету щомісячно витрачається виключно на її лікування, придбання необхідних медикаментів, оплату обстежень, консультації лікарів, процедур та послуг приватних медичних закладів.

25.06.2026 року представником відповідача адвокатом Бабіч С. А. подано відзив на позовну заяву. Відповідач просить відмовити у задоволені позову у повному обсязі. Відповідач вказує, що ОСОБА_1 немає право на звернення з вказаним позовом, оскільки позивач вказує, що повнолітня дочка мешкає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , у орендованому житлі, проте відповідно до відомостей Єдиного державного демографічного реєстру місцем реєстрації ОСОБА_5 є інша адреса: АДРЕСА_2 . Вказана адреса є також місцем реєстрації самої позивачки. Позивач не надала договору оренди квартири, який би підтвердив факт оренди та зазначив осіб, які в ній мешкають, не надано жодної квитанції за оплату оренди, відсутній доказ реєстрації або фактичного проживання дочки саме за вказаною адресою. Таким чином, відсутні будь-які докази спільного проживання позивача з ОСОБА_5 . Водночас ОСОБА_5 навіть не залучено до участі у справі в якості третьої особи.

Крім того, позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються. Позивач просить стягнути 1/6 частину від заробітку відповідача, однак не зазначила ціну позову, не навела розмір заробітку відповідача, не вказала конкретну суму аліментів за один місяць та не здійснила розрахунок сукупної суми за шість місяців. Позивач посилається на потребу дочки у матеріальні допомозі, одна не наводить жодного конкретного розрахунку витрат, безпосередньо пов`язаних з навчанням.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на положення ст. 180,0181, 183, 184,191 СК України, що регулюють обов`язок батька, матері утримувати неповнолітню дитину.

Відповідно до положень ст. 199 СК України, матеріальна допомога повнолітній дитині надається за умови, що батько може надавати таку допомогу. Позивач у тексті позовної заяви посилається на довідку №2-2537 від 20.08.2025 року, проте до позову долучено довіку №98 від 20.02.2026 року. У реквізитах вказаної довідки, а саме штампі закладу вказано адресу: вул. В. Першина, 24 м. Бахмут, Донецька область. Проте м. Бахмут є тимчасово окупованою територією України. Позивач не надала жодної інформації про евакуацію (переміщення) Горлівського інститут іноземних мов х тимчасово окупованої території на підконтрольну територію України, не зазначено фактичної адреси, за якою заклад здійснює свою освітню діяльність, не надано копії наказу про зарахування №199/13-ст від 11.08.2025, на який посилається довідка. Сторона відповідача позбавлена можливості перевірити достовірність вказаної довідки, оскільки заклад за вказаною адресою у штампі фізично знаходиться на окупованій території.

Також, відповідач звертає увагу на невідповідність профілю закладу та заявленої освітньої програми. Заклад називається Горлівський інститут іноземних мов, тоді як довідка підтверджує навчання за програмою «Практична психологія» спеціальності С4 Психологія. Психологія та іноземні мови є принципово різними галузями знань.

Довідка датована 20.02.2026 року, тобто на момент подання позову 11.05.2026 року минуло майже три місяці з дати видачі довідки, а сама довідка вказує, що вона чинна лише до 30.06.2026 року, тобто її термін фактично спливає. Позивач не підтвердила, що її дочка продовжує навчання станом на дату подання позову та станом на дату розгляду справи. З огляду на консультативний висновок ЗОКЛ від 01.05.2026 року, який рекомендує госпіталізацію до відділення ендокринології, виникає питання про фактичну здатність дочки відвідувати заняття та продовжувати навчання. Якщо навчальний заклад евакуйований з тимчасово окупованої території і здійснює освітній процес дистанційно, це означає. що дочка навчається вдома, проживаючи з матір`ю і жодних витрат на проживання в іншому місті, проїзд до навчального закладу та інших витрат, безпосередньо пов`язаних із навчанням не несе.

З вказаної довідки також вбачається, що ОСОБА_5 навчається за денно формою здобуття освіти на бюджетній основі, тобто навчання є безкоштовним і жодних витрат на оплату освітніх послуг позивач не несе. Також, вона має право на отримання стипендії, а як особа з інвалідністю та дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, соціальних пільг та соціальної допомоги.

Твердження позивача щодо неможливості дочці працювати у зв`язку з навчання на денній формі є голослівним та нічим не підтвердженим. Чинне законодавство не містить заборони для студентів денної форми навчання працювати. ОСОБА_5 є повнолітньою дієздатною особою, яка самостійно приймає рішення про своє працевлаштування і відсутність у неї бажання працювати не може бути підставою для покладення фінансового тягаря на відповідача.

Положення ст. 199 СК України пов`язує обов`язок утримання повнолітніх дітей саме у зв`язку з навчанням, медичні витрати до цього переліку не входять, тому чеки з аптек є неналежними доказами.

Позивач вказує, що дочка проживає разом з нею у м. Запоріжжя. Квартира орендується позивачкою для проживання себе та свої сім`ї. Причиною оренди, як зазначає сама позивача є неможливість проживання за місцем реєстрації, а не потреба у житлі у зв`язку з навчання дочки іншому населеному пункті. Причино – наслідковий зв`язок між орендою квартири та навчанням дочки повністю відсутній.

Відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 01.04.2015 року. Від шлюбу має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Утримання неповнолітніх дітей є безумовним обов`язком відповідача та має пріоритет. Крім того, дружина ОСОБА_6 не працює і немає жодних доходів протягом понад чотирьох років, та також перебуває на утриманні відповідача.

У прохальній частині позивач просить стягувати аліменти, починаючи з дня народження дочки, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_5 , що суперечить положенням ч. 2 ст. 199 СК України.

02.07.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач вказує, що дочка зареєстрована за її місцем реєстрації. Проте реєстрація місця проживання сама по собі не підтверджує і не спростовує факт проживання чи не проживання особи. Через військову ситуацію вони змушені фактично проживати за іншою адресою. Позивач орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору оренди від 18.04.2026 року, щомісячна плата становить 9000,00 грн. У той же час, відповідачем не надано жодного доказу, що дочка проживає окремо від позивача чи утримується відповідачем.

Горлівський інститут іноземних мов ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» є державним закладом освіти України. У зв`язку з окупацією та бойовими діями заклад був офіційно евакуйований та переміщений на підконтрольну територію України. Наявність технічної описки у тексті позову не спростовує факту навчання дочки позивача в університеті. Дистанційна форма навчання не позбавляє дитину статусу студента і права на отримання аліментів. така форма навчання вимагає додаткових витрат на техніку, інтернет та електропостачання. Відповідач не надав жодних доказів недійсності довідки, не звертався з запитами до університету для її спростування, обмежуючись голослівними висловлюваннями.

Бюджетна форма навчання покриває лише вартість освітніх послуг. Потреба у матеріальному забезпечені дочки, яка навчається, також складається із забезпечення її життєдіяльності, а саме: витрати на проживання (оренда квартири), комунальні послуги, харчування, одяг, транспорт, медикаменти, засоби особистої гігієни, закупівля навчальної літератури, комп`ютерної техніки та оплата інтернету. Крім того, ОСОБА_5 є особою з інвалідністю, страждає на важке хронічне захворювання – цукровий діабет 1 типу, що вимагає щоденного безперервного лікування: закупівля інсуліну, тест - смужок, голок, систем моніторингу глюкози та суворого специфічного харчування. Стан здоров`я у поєднання з денною формою навчання унеможливлюють працевлаштування дочки у вільний час.

Відповідач посилається на наявність у нього нового шлюбу, двох малолітніх дітей та непрацюючою дружини. Наявність інших утриманців є обставиною, що враховується при визначені розміру аліментів. а не підставою для повної відмови у позові. Те, що його дружина не працює понад 4 роки є свідомим вибором родини і не може здійснюватися за рахунок прав хворою доньки від першого шлюбу. Заявлений розмір аліментів (1/6 частина) є абсолютно справедливим, мінімальним та збалансованим.

Крім того, відповідач не надав жодних доказів скрутного матеріального становища чи непрацездатності.

06.07.2026 року представником відповідача подано заперечення. Позов про стягнення аліментів за своєю природою є позовом майнового характеру. Штучне перевизначення позивачем правової природи спору покликане досягти єдиної мети, а саме обійти невиконані вимоги неї вимоги ст. 175 , 176 ЦПК України щодо обов`язку зазначити ціни позову та навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються.

Замість того, щоб довести факт спільного проживання саме з повнолітньою донькою станом на дату подання позову і на дату розгляду справи, позивачка створила у матеріалах справи ситуацію системної суперечності між трьома різними адресами, які фігурують у її документах. Першою адресою є АДРЕСА_2 , за якою зареєстровані і позивачка, і донька. Другою адресою є АДРЕСА_1 , яку позивачка називає адресою фактичного проживання і на яку 19.04.2026 року укладено договір оренди. Третьою адресою є с. Кушугум Запорізького району, зафіксоване актом відвідування від 04.06.2025 року, який позивачка сама долучила до матеріалів справи як нібито доказ спільного проживання. Три різні адреси в матеріалах однієї справи не створюють картини «сталого зв`язку», про яку пише позивачка, а свідчать про хаотичність її позиції і про відсутність достовірного, послідовного доказу спільного проживання саме з повнолітньою донькою.

Адреса реєстрації позивачки на АДРЕСА_2 , у північно-західній частині міста, відносно віддаленій від лінії зіткнення. Натомість адреса, за якою позивачка нібито орендує квартиру для проживання з донькою, тобто АДРЕСА_1 , знаходиться у Космічному районі м. Запоріжжя, до реорганізації, у Комунарському районі, історична побутова назва мікрорайону Піски, у південно східній частині міста, значно ближчій до лінії фронту. Космічний район м. Запоріжжя є однією з найбільш обстрілюваних територій міста і систематично зазнає уражень російськими дронами-камікадзе, керованими авіабомбами та ракетами, що є загальновідомим фактом у розумінні частини третьої статті 82 ЦПК України і не потребує доказування.

Ще раніше, за наданим самою позивачкою актом відвідування від 04.06.2025 року, вона нібито проживала з донькою у с. Кушугум Запорізького району, тобто у населеному пункті ще ближчому до бойових дій. Отже, хронологія «евакуаційних» переміщень позивачки з 2022 року має напрямок у бік лінії фронту, а не від неї, а саме від Дніпровського району, як безпечнішого, до с. Кушугум, як небезпечнішого, а потім до Космічного району м. Запоріжжя.

Договір оренди від 19.04.2026 року не є ані належним, ані допустимим, ані достовірним, ані достатнім доказом спільного проживання позивачки з повнолітньою донькою у розумінні статей 76-80 ЦПК України. У тексті цього договору немає жодної згадки про ОСОБА_5 . Стороною договору як орендар зазначена виключно ОСОБА_1 . Пункт 2.1 договору прямо вказує, що квартира надається орендатору «для проживання», без будь-якого переліку інших осіб, які мали б у ній проживати. Тобто договір за своїм змістом підтверджує факт оренди житла особисто позивачкою, а не факт спільного проживання позивачки з донькою.

Договір оренди укладений 19.04.2026 року, тобто через сім днів після досягнення донькою повноліття, яке настало ІНФОРМАЦІЯ_5 , і за три тижні до подання позову, яке відбулося 11.05.2026 року. Такий часовий збіг сам по собі викликає обґрунтовані питання щодо того, чи не був цей документ підготовлений цілеспрямовано під матеріали майбутньої справи.

Слід також відзначити, що включення позивачкою повної суми орендної плати у 9 000 грн у розрахунок нібито «потреби доньки у матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням» є штучним і безпідставним прийомом. Оренда квартири за самою своєю природою є загальносімейною витратою позивачки, спрямованою на забезпечення житлом усього її фактичного домогосподарства, а не витратою, безпосередньо і виключно пов`язаною з навчанням ОСОБА_5 у вищому навчальному закладі. Крім того, у вказаній квартирі також мешкає ще одна дитини позивача, про існування якої вона замовчує.

Обидва наведені позивачкою документи, а саме договір оренди від 19.04.2026 року та акт відвідування від 04.06.2025 року, не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами спільного проживання позивачки з повнолітньою донькою у розумінні статей 76-80 ЦПК України. Договір оренди не містить згадки про доньку, укладений напередодні позову, короткостроковий, не має доказів виконання, а сума орендної плати штучно включена в «потребу» доньки, хоча фактично покриває житлові потреби всього домогосподарства позивачки, включно з її іншою дитиною, про яку суду не повідомлено. Акт відвідування складений майже за рік до позову, стосується періоду неповноліття доньки, фіксує зовсім іншу адресу, ніж заявлена у позові, походить від комісії з нечітким правовим статусом, є нерозбірливим і за самою природою не поширюється на правовідносини щодо повнолітньої особи.

Позивачка не довела належними та допустимими доказами факту продовження навчання ОСОБА_5 в легітимному, чинному в правовому полі України закладі вищої освіти. Довідка №98 від 20.02.2026 року видана з зазначенням адреси на тимчасово окупованій території та містить у собі всі формальні ознаки документа, який за статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не створює правових наслідків. Позивачка не надала ані наказу МОН України про евакуацію закладу, ані фактичної адреси його діяльності, ані ліцензії, ані сертифіката про акредитацію програми «Практична психологія», ані наказу про зарахування, ані розрахунку додаткових витрат у зв`язку з дистанційною формою.

Позивачка не довела належними доказами наявності у ОСОБА_5 потреби у матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням, як це вимагається статтею 199 СК України та правовою позицією Верховного Суду у постанові від 13.04.2021 року у справі №308/4214/18. Штучне розширення предмета доказування до «всіх сфер забезпечення життєдіяльності» суперечить самій природі статті 199 СК України. Витрати на лікування цукрового діабету не є витратами у зв`язку з навчанням, а хвороба існувала б у доньки незалежно від факту навчання. Вартість інсуліну повністю покривається державою за Постановою КМУ №239 від 23.03.2016 року, а позивачка приховала цю обставину від суду. Твердження про неможливість працевлаштування є голослівним і не підкріплене ані медичними висновками, ані документами про групу інвалідності.

Позивачка вперше визнала факт отримання донькою соціальної допомоги та можливої стипендії, однак не розкрила ані видів, ані конкретних розмірів жодної з належних доньці за законом виплат. Приховування інформації про стипендіальні виплати, державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства, допомогу ВПО, виплати за статусом постраждалої від збройного конфлікту є системним порушенням процесуальних обов`язків позивачки за статтями 12, 81 ЦПК України та принципу добросовісного здійснення процесуальних прав за статтею 3 ЦПК України. Оцінка виплат як «мізерних» без цифрового підтвердження є припущенням, а не доказом. За таких обставин позивачка не спростувала доводів відзиву щодо приховування доходів і не довела реальної потреби доньки у додатковій матеріальній допомозі від ОСОБА_3 .

Твердження про «свідомий вибір» непрацювання дружини є образливим припущенням, що ігнорує реальний воєнний контекст сім`ї ОСОБА_3 , яка сама є фактично сім`єю переселенців із Донецької області. Розмір однієї шостої частини заробітку не обґрунтований позивачкою жодним розрахунком і механічно запозичений з рішення 2020 року щодо неповнолітньої дитини за нормами Глави 15 СК України, які не поширюються на правовідносини за статтею 199 СК України.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив задовольнити з підстав зазначених у заяві. Дочка навчається на другому курсі університету, потребує матеріальної допомоги. У відповідача є ще двоє дітей, тому просить 1/6 частину доходу. Дочка навчається на денній формі навчання за бюджетні кошти, наразі стипендію не отримує. Пояснила, що у 2025 році вона з дітьми проживала у с. Кушугум, у власному будинку, який придбала у 2021 році. Перереєструвати місце проживання не встигли до війни. Тому наразі вона з дочкою зареєстровані за місцем проживання її батьків. Проте проживати разом зі своїми батьками вона не може, її мати онкологічна хвора, прикута до ліжка, батько здійснює за нею догляд. 02.01.2026 році у зв`язку з обов`язковою евакуацією сімей з дітьми їх пересели до м. Хуст, де вона дочці оформила статус особи з постраждалої від війни з метою отримання соціальних виплат. У кінці березня 2026 року вона з дітьми повернулася до м. Запоріжжя. Оскільки проживати за місцем реєстрації немає можливості, вона орендує квартиру для себе та своїх дітей. Квартиру у Космічному мікрорайоні орендує тому що там нижчі ціни, порівняно з іншими районами м. Запоріжжя. Крім того, саме у цьому районі вдалося влаштувати меншу дочку у дитячий садочок. Університет в якому навчається дочка, фактично знаходиться у м. Дніпро, наказу про евакуацію навчального з м. Бахмуту у позивача немає. Дочці для навчання придбала канцелярію, підручники тощо. Крім того, дочка витрачає кошти на транспорт, хоча і дистанційно навчається. Періодично дочка потребує відвідування навчального закладу безпосередньо. Дочка отримала третю групу інвалідності, лежить у відділенні після реанімації. Інсуліном дочку забезпечує держава у повному обсязі, але є інші витрати: ліки, сенсор, який коштує 1700,00 грн на два тижні. ланцети для проколювання. Дочка вчиться дистанційно, підключається до занять з телефону навіть у лікарні, звісно, коли не перебуває у реанімації.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві. Позивач не довела права на позов, не надала доказу спільного проживання, у договорі оренди інформація відсутня. Орендує квартиру у небезпечному районі м. Запоріжжя, заміть того, щоб проживати за місцем реєстрації у більш безпечному районі м. Запоріжжя. Надані документи про навчання сумнівні та не підтверджують факт її навчання, а медичні витрати не належать до витрат пов`язаних з навчанням.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження серії НОМЕР_2 , копією свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (після реєстрації розірвання шлюбу змінено прізвище – ОСОБА_10 ).

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_5 є АДРЕСА_2 , за місцем реєстрації позивача.

Відповідно до копії договору оренди житлового приміщення від 19.04.2026 року, позивач орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відсутність зазначення, у вказаному договорі членів сім`ї, які проживають у вказані квартирі, не спростовує факту їх проживання.

Зміна фактичного місця проживання позивача, а так само не проживання за місцем реєстрації, є правом позивача та її дочки на вільний вибір місця проживання. У суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_5 мешкає окремо від матері та має інше місце проживання, ніж вказано відповідачем.

Представник відповідача стверджуючи, що у позивача відсутнє право на звернення до суду повинен довести, що ОСОБА_5 проживає окремо від позивача, а не висловлювати свої припущення щодо її можливого місця проживання. Крім того, до квітня 2026 року відповідач сплачував аліменти на утримання ОСОБА_5 до її повноліття, тобто до цього періоду у відповідача не виникало сумнів щодо проживання дочки з позивачкою.

Відповідно до наданих пояснень позивача, то з 2021 по січень 2026 року, вона з дітьми мешкала у с. Кушугум, Запорізької області, у будинку придбаному у 2021 році. У січні 2026 року родина позивача евакуйована до м. Хуст Закарпатської області у зв`язку з обов`язковою евакуацією родин з дітьми. У подальшому позивач з родиною повернулася до м. Запоріжжя наприкінці березня 2026 року, а з 19.04.2026 року винаймає квартиру для проживання себе та її двох дочок. Вказані пояснення узгоджуються за наданими позивачем актом відвідування від 04.06.2025 року та копією рішення №162 від 10.03.2026 року, які по суті не належними доказами у справі, оскільки були складені у період, коли ОСОБА_5 була неповнолітньою.

Згідно довідки Горлівського інституту іноземних мов Донбаського державного педагогічного університету (код ЄДРПОУ 38177129), №98 від 20.02.2026 року, ОСОБА_5 , є здобувачем першого (бакалаврського) рівня вищої освіти 1 курсу (зарахована на 1-й курс згідно з наказом №199/13ст від 11.08.2025 року), факультету соціальної та мовної комунікації денної форми здобуття освіти (бюджет) Горлівського інституту іноземних мов Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» ІІІ-ІV рівня акредитації: освітньо – професійна програма «Практична психологія» (спеціальність С4 Психологія). Термін навчання з 1.09.2025 року по 30.06.2029 року.

Загальновідомим фактом є факт, що м. Бахмут Донецької області є тимчасово окупованою територією України. Також, з загально доступних джерел, а саме Єдиної державної електронної бази з питань освіти (https://info.edbo.gov.ua/), що створений на підставі постанови Кабінету Міністрів України №752 від 13.07.2011 року, яка є автоматизованою системою збирання, реєстрації, оброблення, зберігання та захисту відомостей та даних з питань освіти, судом встановлено, що Державний вищий навчальний заклад «Донбаський державний педагогічний університет» є діючим навчальним закладом, Горлівського інституту іноземних мов Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» з 14.04.2026 року перебуває у стані реорганізації у зв`язку з приєднанням та підпорядкований Державному вищому навчальному закладу «Донбаський державний педагогічний університет».

Твердження представника відповідача, що такого навчального закладу на території України не існує не відповідає дійсності. Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_5 отримувала стипендію в ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет».

Також, судом встановлено, що на утриманні відповідача перебувають неповнолітні дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суму нарахованого доходу за період з квітня 2026 року по червень 2026 року, ОСОБА_5 у квітні 2026 року отримала стипендію у розмірі 2360,00 грн (код ЄДРПОУ 38177113, Донбаський державний педагогічний університет), у травні 2026 року дохід у розмірі 500,00 грн від АТ «ПУМБ». ОСОБА_1 отримує дохід від ПФУ у виді соціальних виплат.

Відповідно до пояснень позивача, вона самостійно виховує другу дитину, отримує соціальні виплати, як мати одиначка.

Відповідно до консультативного висновку спеціаліста від 01.05.2026 року КНП «Запорізька обласна клінічна лікарня», ОСОБА_5 має встановлений діагноз: цукровий діабет типу 1, важка форма, лабільний період зі схильністю до глікемічних станів, ст. декомпенсації.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого військовою частиною НОМЕР_3 від 18.05.2015 року, ОСОБА_3 є ветераном війни – часником бойових дій.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого УСЗН Комунарського району 17.06.2020 року, ОСОБА_5 є дитиною з інвалідністю з дитинства.

Інші подані сторонами докази, суд вважає неналежними, оскільки вони не стосуються предмету позову.

Відповідно до ст. 199 СК України батьки зобов`язані утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів, суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 на теперішній час навчається у ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет», доказів які б спростовували вказані обставини відповідачем не надано.

У позовній заяві позивач стверджувала, що відповідач є військовослужбовцем та має постійний дохід. Представником відповідача вказані обставини не спростовані, у судовому засіданні представник позивача зазначив, що йому не відомо про працевлаштування відповідача та його дохід.

При цьому, відповідач стверджує про не можливість надавати матеріальну допомогу ОСОБА_5 , замовчуючи його місце роботи чи служби, а також власні доходи. Суд зауважує, що обов`язок доведення обставин покладається на ту сторону, яка заявляє про такі обставини. Тому, обов`язок доведення відсутності доходів або їх недостатності для утримання повнолітньої дочки, про які неодноразово заявляв відповідач, покладається на особу, яка про такі обставини заявляє.

При цьому, відповідач у своєму відзиві цинічно вказує, що його дочка ОСОБА_5 , яка навчається на денній формі навчання та є особою з інвалідністю з дитинства, немає бажання працевлаштуватися у вільний час. У той час як дружина відповідача з квітня 2022 року не працює, хоча також є працездатною особою. Беззаперечним фактом, є перебування на утриманні відповідача двох малолітніх дітей, проте утримувати працездатну дружину відповідач обов`язку не має, що є виключно його бажанням, що свідчить про наявність відповідного доходу відповідача. Крім того, суд звертає увагу, що у дружини відповідача також є обов`язок утримувати неповнолітніх дочок, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Дистанційна форма навчання та фактичне проживання у м. Запоріжжі не свідчить про повну відсутність витрат на навчання. При цьому, суд вказує, що пенсія з інвалідності має покривати витрати ОСОБА_5 на лікування важкого хронічного захворювання, а не витрати на навчання. Хоча, при визначенні розміру аліментів суд не враховує витрати на лікування та придбання медичних препаратів, неможливо ігнорувати той факт, що такі витрати є постійними та необхідними для ОСОБА_5 та забезпечуються позивачем у першу чергу.

Також, відповідач неодноразово вказував, що позивач у позовній заяві не залучила до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_5 , що є обов`язковим для вказаної категорії справи. Суд звертає увагу відповідача на положення ч. 1 ст. 53 ЦПК України, що третя особа може бути залучена за заявою учасників справи. Якщо ОСОБА_3 вважав, що участь ОСОБА_5 є необхідною, то він був не позбавлений подати до суду відповідну заяву. Проте таким свої процесуальним правом відповідач не скористався.

Враховуючи, що усі твердження відповідача зводять до припущень щодо місця проживання, місця навчання, доходів ОСОБА_5 , при цьому відповідач приховав інформацію про власне працевлаштування та розмір його доходів, а також має достатній дохід для самостійного утримання двох неповнолітніх дітей та працездатної дружини, яка більше чотирьох років не працює та має власного доходу, суд приходить до очевидного висновку, що дохід відповідача є достатнім, а тому він може надавати матеріальну допомогу дочці, яка продовжує навчання.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з дати подання позову, що відповідає положенням ч. 1 ст. 191 СК України.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні з позовом до суду, у зв`язку з чим на підставі ч.6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 199, 200 Сімейного кодексу України, ст. ст. 10, 12, 81, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11.05.2026 року до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ОСОБА_5 двадцятитрьохрічного віку.

В частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць рішення підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Запоріжжя.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Проголошення рішення суду 01.10.2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ,

Відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя: Філіпова І. М.