Вирок від 05 жовтня 2026 р. у справі №949/1891/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1891/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника - адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026181110000164 від 24 липня 2026 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Крупове Дубровицького району Рівненської області, зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_1 , неодруженого, непрацюючого, раніше несудимого, громадянина України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,

В С Т А Н О В И В:

24 липня 2026 року близько 15 години, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, під час перебування у будинку своєї баби ОСОБА_6 , що розташований по АДРЕСА_2 , у ОСОБА_4 , який має психічний розлад, що позбавляв його здатності повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними, виник злочинний умисел, направлений на вчинення умисного знищення чужого майна шляхом підпалу, а саме підсобного приміщення у вказаному господарстві, переслідуючи при цьому мотив помсти на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин до своєї баби ОСОБА_6 .

Після цього ОСОБА_4 вийшов з будинку та скориставшись відсутністю власниці та сторонніх осіб, які могли би йому завадити, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне знищення чужого майна шляхом підпалу, діючи умисно, повною мірою не усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і позбавлений здатності повною мірою керувати ними, заздалегідь маючи при собі сірники, підійшов до підсобного приміщення, яке розташоване на території вказаного вище господарства та з метою знищення чужого майна шляхом підпалу, використовуючи при цьому сірники, здійснив підпал соломи, яка знаходилась на горищі підсобного приміщенні, після чого переконавшись, що полум`я почало розгорятись, залишив місце події. В результаті протиправних дій ОСОБА_4 виникла пожежа, якою було знищено дах та перекриття підсобного приміщення, чим завдано матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_6 .

За таких обставин, ОСОБА_4 обвинувачується в умисному пошкодженні чужого майна, вчиненому шляхом підпалу, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.

Будучи допитаним в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєні вищевказаного кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Додатково пояснив, що шкодує про вчинене, зробив для себе належні висновки та обіцяв, що більше такого не повториться.

Захисник - адвокат ОСОБА_5 просив при обранні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 врахувати визнання ним вини, наявність пом`якшуючих обставин, стан його здоров`я та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу.

Потерпіла ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилася, подавши заяву про розгляд кримінального провадження без її участі та повідомила, що претензій матеріального та морального характеру не має та просить призначити обвинуваченому найменшу міру покарання.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заявила клопотання, в якому просить розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю.

Просила визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном на 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

При цьому просила не брати до уваги одну із зазначених в обвинувальному акті пом`якшуючих обставин, а саме добровільне відшкодування завданого збитку, оскільки як в ході досудового розслідування, так і в ході судового розгляду, потерпіла ОСОБА_6 вказала, що не має претензій майнового характеру до обвинуваченого у зв`язку з чим розмір шкоди не встановлювався.

Таким чином, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, підтвердивши викладене в обвинувальному акті та фактичні обставини ніким з учасників судового провадження не оспорюються, відсутні заперечення та сумніви у добровільності його позиції, суд, з`ясувавши думку учасників судового процесу, роз`яснив сторонам кримінального провадження вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України і наслідки обмеження обсягу дослідження доказів, за згодою учасників судового процесу, визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім письмових доказів по справі, що характеризують особу обвинуваченого. Обвинуваченому роз`яснено, що в даному випадку він позбавляється права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини справи, встановлені доказами, які судом не були досліджені. До таких фактичних обставин відносяться дата, час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, винуватість у вчиненні кримінального правопорушення та його мотиви, а також інші обставини, які визнані учасниками судового провадження та ними не оспорюються.

Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27 лютого 1980 року (скарга № 6903/75) Девеер проти Бельгії (Deweer v. Belgium) держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, або взагалі звільненням від покарання за окремими епізодами справи.

Проте, суд пересвідчився, що позиція учасників судового розгляду щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками.

Отже, аналізуючи показання обвинуваченого, суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження у судовому засіданні під час судового розгляду. Так, останній надав показання стосовно обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, які повністю узгоджуються зі встановленими фактичними обставинами кримінального провадження, викладеними в обвинувальному акті і його дії органом досудового розслідування вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 194 КК України, як умисному пошкодженні чужого майна, вчиненому шляхом підпалу.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - Постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 194 КК України, згідно ст. 12 КК України, класифікується як тяжкий злочин.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.

Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 суд враховує те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався (а.п. 51), на обліку у лікаря нарколога не знаходиться, однак перебуває під наглядом у лікаря психіатра (а.п. 50), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 49).

Крім того, суд враховує надані для дослідження інші характеризуючі особу ОСОБА_4 документи, а саме копії медичної документації щодо стану здоров`я ОСОБА_4 , які додані захисником для долучення до матеріалів кримінального провадження, зокрема якими підтверджується діагноз обвинуваченого: розлад особистості та поведінки у вигляді помірно вираженого психоорганічного синдрому на фоні синдрому Кляйнфельтера.

Разом з тим, судом враховано досудову доповідь органу пробації, згідно якої за результатом дослідження інформації, що характеризує особу за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результатів оцінки ризиків вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його ймовірної небезпеки для суспільства орган пробації прийшов до висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без позбавлення або обмеження волі на певний строк, так як він не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих осіб).

На думку органу пробації, виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення з боку органу пробації нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.

Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби) у випадку прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним, крім обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на обвинуваченого додаткові обов`язки, передбачені п.2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України, зокрема: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

При цьому відповідно до вимог ст. 66 КК України, обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає ті обставини, що зазначені в обвинувальному акті та знайшли своє повне підтвердження під час судового розгляду, а саме: з`явлення із зізнанням, що виразилось у добровільному повідомленні про вчинене правопорушення до моменту викриття; щире каяття, яке підтверджується тим, що обвинувачений у судовому засіданні беззастережно визнав свою провину, критично оцінює свою поведінку, висловив жаль з приводу вчиненого та запевнив суд у бажанні виправитися; добровільне відшкодування завданого збитку, що підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями / розпискою потерпілого про повну компенсацію шкоди.

Суд вважає, що наведені обставини суттєво знижують ступінь суспільної небезпеки як самого вчиненого правопорушення, так і особи обвинуваченого, та свідчать про його щире прагнення до виправлення.

Також, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого суд відносить добровільне перерахування коштів у розмірі 10000,00 грн на підтримку Збройних Сил України, що підтверджується доданою захисником в ході розгляду кримінального провадження квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №17 від 06 жовтня 2026 року.

Водночас обставинами, які відповідно до положень ст. 67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_4 є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

У пункті 4 вказаної вище Постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 Постанови №7).

У п. 2 Постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

При цьому, відповідно до п. 1 Постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує наявність обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, його поведінку до і після вчинення кримінального правопорушення, а також те, що він повністю визнавши свою вину, щиро розкаявся, надав показання, як в ході досудового розслідування, так і в судовому засіданні щодо обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, відшкодування заподіяних збитків, що свідчить про його небайдужість до наслідків, що настали, тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі.

Разом з тим, враховуючи думку прокурора та потерпілої, зважаючи на те, що обвинувачений має позитивну характеристику, вжив заходи за яких у потерпілої відсутні жодні претензії до нього, враховуючи висновки досудової доповіді, суд приходить до висновку про те, що перевиховання та виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому необхідно призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, із встановленням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Розглядаючи клопотання захисника про можливість застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України та призначення йому більш м`якого покарання у виді штрафу, не передбаченого санкцією статті, суд не знаходить законних підстав для його задоволення.

Згідно з вимогами ст. 69 КК України, призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного. Проте, встановлені судом пом`якшуючі обставини (щире каяття, з`явлення із зізнанням) хоч і характеризують поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, втім у своїй сукупності не знижують істотним чином ступінь тяжкості та суспільної небезпеки самого вчиненого діяння.

Крім того, визначаючи вид покарання, суд зобов`язаний врахувати дані про особу обвинуваченого, його майновий стан та стан здоров`я.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений є непрацюючим, не має постійного джерела доходу, а також виявляє ознаки легкої розумової відсталості та страждає на розлад особистості та поведінки у вигляді помірно вираженого психоорганічного синдрому на фоні синдрому Кляйнфельтера. Вказаний стан здоров`я у поєднанні з відсутністю легітимного заробітку свідчить про матеріальну неспроможність обвинуваченого виконати покарання у виді штрафу, що нівелюватиме мету покарання та принцип його реальності й кари.

На думку суду, саме наявність виявлених психоневрологічних та генетичних особливостей особи, за яких він за висновком судово-психіатричної експертизи має відхилення психіки, які істотно впливають на його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними, вимагає постійного контролю за його поведінкою в суспільстві, що забезпечує пробація при застосуванні іспитового строку за ст.ст. 75, 76 КК України, а не одноразового грошового стягнення, яке ніяк не вплине на поведінкові фактори.

Заразом, суд також критично оцінює можливість захисника довести той факт, що здійснення добровільного платежу в розмірі 10000 грн. на потреби Збройних Сил України, де платником значиться ОСОБА_4 , як свідчення про платоспроможність обвинуваченого та його реальну можливість сплатити штраф у разі застосування ст. 69 КК України.

Втім, суд зважає на той факт, що на момент здійснення вказаного грошового переказу обвинувачений перебував під вартою в установі попереднього ув`язнення та офіційно є непрацюючою особою. Перебуваючи в умовах ізоляції від суспільства та не маючи законного джерела доходу, обвинувачений був позбавлений об`єктивної можливості самостійно заробляти кошти або розпоряджатися ними в безготівковій чи готівковій формі.

За таких обставин, сам по собі факт внесення коштів (ймовірно, третіми особами чи родичами від його імені) не може слугувати належним та переконливим підтвердженням стабільного майнового стану самого обвинуваченого та його індивідуальної спроможності в майбутньому самостійно виконати кримінальне покарання у виді штрафу.

Відтак, вказаний платіж, хоча й має позитивне загальносуспільне значення, не спростовує висновків суду про матеріальну неспроможність обвинуваченого та недоцільність призначення йому штрафу як основного покарання

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових правопорушень є можливим без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення належного нагляду. Тому суд вважає за необхідне призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, із звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання, на думку суду, буде дієвим і виправданим та повністю відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .

До того ж встановлено, що під час досудового розслідування, стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 26 липня 2026 року було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 вересня 2026 року було продовжено на строк 60 днів, тобто до 16 листопада 2026 року включно з одночасним визначенням застави у межах 25 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 83200,00 грн.

Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлено.

Долю речових доказів по кримінальному провадженню слід вирішити в порядку визначеному ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_4 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у виді тримання під вартою - скасувати.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти негайно в залі суду.

Речові докази:

- пожежне сміття, яке упаковане в сейф-пакети Національної поліції України WAR2050587, WAR2050582, WAR2050585, WAR2050586, WAR2050601, яке зберігається у кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області за адресою: м. Дубровиця, вул. Воробинська, 25A, Сарненського району, Рівненської області - знищити.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: ОСОБА_1