Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №127/31107/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/31107/26

Провадження № 3/127/5991/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 23.08.2026 о 23.00 год по АДРЕСА_2 батько ОСОБА_1 ухилився від виконання передбачених законодавством батьківських обов`язків щодо забезпечення виховання свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме допустив до керування мотоциклом марки Kawasaki, д.н.з. НОМЕР_1 , без визначених на те документів, а саме не маючи права керування таким транспортним засобом.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, однак його захисник зауважив, що вважає за можливе здійснити судовий розгляд за відсутності його підзахисного.

Заслухавши думку захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Зі змісту частини третьої статті 184 КпАП випливає, що адміністративна відповідальність настає у вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу.

З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що 23.08.2026 о 23.00 год по просп. Юності, 18 в м. Вінниці батько ОСОБА_1 ухилився від виконання передбачених законодавством батьківських обов`язків щодо забезпечення виховання свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме допустив до керування мотоциклом марки Kawasaki, д.н.з. НОМЕР_1 , без визначених на те документів, а саме не маючи права керування таким транспортним засобом.

На підтвердження зазначених обставин до протоколу про адміністративне правопорушення надані рапорт поліцейської (далі – Рапорт) та довідку Армор (далі – Армор).

У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) ВС зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Тому Рапорт має бути оцінений у сукупності з іншими доказами, які надані суду.

Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми «Адміністративна практика» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 13.03.2023 за № 180, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.05.2023 за № 727/39783 (далі – Інструкція) ця Інструкція визначає порядок формування та ведення в центральному органі управління поліції, територіальних (у тому числі міжрегіональних) органах поліції (далі - орган (підрозділ) поліції) інформаційної підсистеми «Адміністративна практика» (далі - ІП «Адмінпрактика») інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (далі - система ІПНП), призначеної для забезпечення формування поліцією інформаційних ресурсів щодо автоматизованого обліку адміністративних правопорушень, крім адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, та порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, у тому числі зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) (далі - адміністративні правопорушення), та осіб, які їх вчинили.

Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Інструкції інформаційними ресурсами ІП «Адмінпрактика» системи ІПНП є інформація, що отримана в межах компетенції органами (підрозділами) поліції, про вчинені адміністративні правопорушення та осіб, які їх вчинили, відповідно до кодів, що містяться в системі ІПНП.

Зі змісту абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Інструкції випливає, що реєстрація інформації про вчинені адміністративні правопорушення та осіб, які їх вчинили, в ІП «Адмінпрактика» системи ІПНП здійснюється на підставі протоколів про адміністративні правопорушення, постанов у справах про адміністративні правопорушення, тимчасових дозволів на право керування транспортними засобами, протоколів про адміністративне затримання, оформлених відповідно до законодавства України.

Наведене вище свідчить, що користувачами ІП «Адмінпрактика» є уповноважені підрозділи органів поліції, до яких органи прокуратури та суд не належать. Крім того, ця база є похідною від процесуальних документів, отриманих відповідно до чинного законодавства. Також суд вважає за доцільне зауважити, що статтею 24 Кодексу України про адміністративні правопорушенні (далі – КпАП) визначено види адміністративних стягнень, статтею 33 КпАП – загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення, а пунктом 1 частини першої статті 284 КпАП – що адміністративне стягнення накладається виключно постановою.

У постанові від 09.09.2020 (справа № 761/28347/15-к) ВС зазначив, що витяг з реєстр досудових розслідувань є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17.07.2012, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.

Аналогічні висновки щодо використати відомостей з ЄРДР ВС були зроблені й у постанові від 26.01.2024 (справа № 466/9158/14-к), 04.10.2021 (справа № 724/86/20) тощо.

Хоча ці висновки ВС були зроблені щодо використання в якості доказу відомостей, що внесені до ЄРДР, однак суд вважає, що ці висновки можуть бути застосовані у цьому випадку, оскільки на підтвердження факту вчинення інших правопорушень, ніж те, що є предметом судового дослідження, надані суду матеріали містять витяг «Армор». При цьому суд вважає, що наявність у наданих суду матеріалах відповідних витягів «Армор» не може бути розцінене в якості доказів, оскільки підтвердженням факту притягнення особи до юридичної відповідальності, зокрема адміністративної, може бути лише процесуальний документ, а саме належним чином завірена копія постанови.

У наданих суду матеріалах відсутнє посилання на факт здійснення відеофіксації правопорушення у зв`язку з чим суд вважає за доцільне зауважити таке.

Порядок здійснення такого запису регламентований Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 за № 1026, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 за № 28/32999 (далі –Інструкція 1026).

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Інструкції 1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Отже, імперативні вимоги Інструкції 1026 щодо надання Запису, при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення дотримані не були.

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об`єктивною перевіркою.

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.

При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов`язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов`язку для правозастосовного органу довести вину суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття „вина“ і обов`язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб`єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

Як суд зазначив вище, Рапорт та Армор не можуть бути враховані в якості доказу винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Крім того, наданий суду протокол про адміністративне правопорушення не містить посилання на те, яке саме правопорушення, передбачене КпАП, було вчинене неповнолітнім ОСОБА_2 . При цьому зі змісту частини третьої статті 184 КпАП випливає, що особа за цією нормою закону про адміністративну відповідальність може бути притягнута лише у разі вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 КпАП. Тобто з`ясування наявності ознак конкретного правопорушення, передбаченого КпАП, є передумовою для притягнення батьків чи інших осіб, які їх замінюють, до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 184 КпАП. Також суд вище зауважив, що згідно з приписами КпАП, а також з урахуванням прецедентної практики ЄСПЛ суд під час вирішення справи про адміністративне правопорушення не уповноважений самостійно відшуковувати докази винуватості особи у вчиненні відповідного правопорушення, а також самостійно редагувати фабулу, яка зазначена у протоколі про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов до висновку, що об`єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі необхідно закрити.

Керуючись статтями 184, 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: