Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №953/1891/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/1891/26

н/п 2/953/2098/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Дяченка О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Засєєвої С.О.,

представника позивача - адвоката Межирицького А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 414 428,73 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судовим наказом Золочівського районного суду Харківської області у справі №622/87/20 з відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27.01.2020.

На виконання судового наказу відкрито виконавче провадження №62174958. Позивач послалася на розрахунок заборгованості, відповідно до якого станом на серпень 2024 року заборгованість зі сплати аліментів становила 414 428,73 грн. Розрахована позивачем пеня до застосування встановленого законом обмеження становить 1 893 017,77 грн, однак до стягнення заявлено 414 428,73 грн.

Позиція відповідача

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні. Основним запереченням відповідача є твердження про відсутність заборгованості зі сплати аліментів. На підтвердження цього сторона відповідача посилається на заяву ОСОБА_1 про повернення виконавчого документа без виконання, в якій вона зазначила, що станом на 28.10.2024 заборгованість у боржника відсутня, а також на постанову державного виконавця від 08.11.2024 у ВП №62174958, в якій зазначено, що заборгованість зі сплати аліментів погашена в повному обсязі. Крім того, відповідач посилався на здійснення банківських переказів на користь позивачки, частина яких містить призначення платежу «аліменти», на нотаріально посвідчені заяви позивачки, договір від 10.03.2025 про сплату аліментів на утримання сина та документи щодо дарування дітям часток нерухомого майна. Відповідача, ввважає, що відсутні підстави для стягнення пені за статтею 196 СК України, оскільки відсутня поточна заборгованість.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У справі проведено підготовче судове засідання, підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті. Під час розгляду справи суд безпосередньо дослідив надані сторонами докази.

У судовому засіданні представник позивача-адвокат Межирицький А.О. підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов у повному обсязі ,

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином; представник відповідача-адвокат Керімов А.З подав заяву про розгляд справи за їх відстуності.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судовим наказом у справі №622/87/20 від 27.01.2020 визначено: Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27.01.2020 та до досягнення дітьми повноліття.

У межах виконавчого провадження №62174958 державним виконавцем здійснювався облік виконання цього обов`язку, що відображено в розрахунку заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно до розрахунку, станом на серпень 2024 року, заборгованість ОСОБА_2 становить 414 428,73 грн.

Матеріали справи містять банківські документи про здійснення відповідачем, зокрема, таких переказів:

ДатаСумаПризначення платежу

02.10.20234 000,00 грналіменти

12.10.2023500,00 грналіменти

31.10.20234 000,00 грналіменти

24.11.20234 493,73 грнне зазначено

28.11.2023937,00 грнне зазначено

05.12.20234 000,00 грналіменти

08.12.20233 780,00 грнне зазначено

29.10.2024 до органу державної виконавчої служби надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа без виконання, у якій зазначено, що станом на 28.10.2024 заборгованість у боржника відсутня, включаючи штраф.

У постанові державного виконавця від 08.11.2024 у ВП №62174958 зазначено, що станом на 08.11.2024 заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 погашена у повному обсязі, у зв`язку з чим скасовано заходи примусового виконання.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Згідно з вимогами ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виходячи з цього сторони, як батьки дитини, повинні спільно вирішувати питання про фізичний, духовний та моральний розвиток дитини.

Відповідно до вимог ст.ст.150,157 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, той з батьків, хто проживає окремо від дитини зобов`язаний брати участь у її вихованні та утриманні.

Відповідно до вимог ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За відсутності домовленості між батьками щодо цього обов`язку, кошти на утримання дитини стягуються в судовому порядку. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері так і батька до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору судом.

Відповідно до ч. 1ст. 196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.

У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).

Загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою, яка викладена в постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 у справі №334/7702/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду 25 квітня 2018 у справі №572/1762/15-ц:

p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+……….(Anх1%хQn), де:

p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2- кількість днів прострочення сплати суми аліментів, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати;

An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01.06.2022 по 31.03.2025.

Таким чином, пеня за прострочення сплати аліментів за період з 01.01.2020 по 31.09.2024 складає суму 1 893 017,77 грн.

У відповідності до ст.196 СК України з боржника на користь стягувача може бути стягнута пеня за прострочення сплати аліментів на утримання дитини у розмірі , що не перевищує 100% відсотків заборгованості по аліментах, тобто у даному випадку не більше 414 428,73 грн.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у п. 22 роз`яснив, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Виходячи з презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов`язання, відсутність вини в простроченні сплати аліментів повинен довести платник аліментів.

Наявність заборгованості зі сплати аліментів свідчить про те, що дитина була позбавлена майна, що належить їй за законом. Стягнення пені за прострочення виконання аліментних зобов`язань є механізмом захисту порушеного права дитини на належне утримання.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що на момент виникнення заборгованості відповідач був позбавлений можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмір.

Суд відхиляє твердження сторони відповідача про те, що відсутність непогашеної заборгованості станом на 28.10.2024 або 08.11.2024 сама по собі виключає право позивача на стягнення пені, оскільки це твердження змішує дві різні за своїм змістом обставини: 1) наявність непогашеного основного боргу на певну календарну дату; 2) факт несвоєчасного виконання щомісячного аліментного зобов`язання у минулому. Стаття 196 СК України встановлює відповідальність саме за прострочення виконання. Подальше погашення простроченого платежу припиняє подальше нарахування пені на відповідну суму, але не усуває вже допущеного прострочення та не анулює пеню, яка виникла за час такого прострочення.

Такий висновок безпосередньо випливає з конструкції частини першої статті 196 СК України, відповідно до якої пеня нараховується «до дня повного погашення». Якби повне погашення основної заборгованості припиняло вже виникле право на пеню, зазначення законодавцем дня повного погашення як кінцевої межі її нарахування втрачало б правовий зміст.

Вирішальне значення для оцінки цього заперечення має правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.01.2022 у справі №711/679/21 (провадження №61-18434св21). Верховний Суд спеціально звернув увагу на необхідність розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Суд касаційної інстанції зазначив, що при пред`явленні позову за період, коли існувало прострочення, поточна заборгованість на момент пред`явлення позову може вже бути відсутньою; це не усуває необхідності визначити пеню щодо тієї місячної заборгованості, на яку вона була нарахована.

Отже, правове значення має не відповідь лише на питання «чи існував борг на день звернення до суду», а встановлення щодо кожного місячного платежу: коли він мав бути сплачений, коли був фактично сплачений, чи було прострочення, скільки днів воно тривало та яка сума залишалася несплаченою у відповідний проміжок часу.

Саме тому, заява ОСОБА_1 від 28.10.2024 про відсутність заборгованості та постанова державного виконавця від 08.11.2024 про повне погашення боргу мають доказове значення щодо стану виконання основного аліментного зобов`язання на ці дати, але не є доказами того, що кожний щомісячний платіж у період з 2020 року до погашення боргу був внесений своєчасно.

Навпаки, якщо заборгованість, яка існувала за попередні місяці, була погашена лише пізніше, сама дата її погашення є юридично значущою для визначення кінцевого дня прострочення. Тому погашення відповідачем заборгованості у жовтні-листопаді 2024 року, не спростовує пеню за попередній період, а за наявності доказів попередньої заборгованості використовується для визначення моменту, до якого така пеня могла нараховуватися.

Суд також не ототожнює повернення виконавчого документа стягувачу з установленим судом фактом відсутності прострочення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про його повернення. Таке процесуальне рішення державного виконавця не вирішує цивільно-правовий спір про відповідальність за прострочення, що вже відбулося, і не має наслідком припинення права на пеню, передбачену статтею 196 СК України.

Не змінює цього висновку і зазначення позивачкою у заяві до виконавця про відсутність заборгованості. Суд оцінює таку заяву як визнання факту погашення основного боргу станом на відповідну дату, однак її зміст не містить фактичних даних про своєчасність кожного попереднього місячного платежу та не спростовує документально зафіксоване виникнення заборгованості у попередні періоди.

Також, відповідач не підтвердив, що прострочення сплати аліментів відбулося з незалежних від нього причин.

У постанові від 19.01.2022 у справі №711/679/21 Верховний Суд також зазначив, що стягнення пені можливе за умови вини платника аліментів. Якщо платник доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов`язання, він є невинуватим у виникненні заборгованості. Обов`язок доведення відсутності вини покладається саме на платника аліментів.

Сам по собі факт подальшого погашення боргу не є доказом відсутності вини у попередній несвоєчасній сплаті. Для звільнення від відповідальності відповідач повинен довести об`єктивні обставини, які унеможливлювали своєчасне виконання, та вжиття ним усіх залежних заходів для належної сплати аліментів.

Надані відповідачем квитанції підтверджують здійснення окремих платежів, але не доводять, що весь визначений судовим наказом щомісячний обов`язок виконувався своєчасно протягом усього спірного періоду.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №711/679/21, застосувавши субсидіарно положення статті 534 ЦК України, виснував, що при здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць.

Згідно із ч. 1 ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Таким чином, у суду є всі підстави вважати, що відповідач заборгував позивачу аліменти і одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Щодо інших доводів відповідача, які не спростовують висновки суду, суд зазначає таке.

Нотаріально посвідчений договір від 10.03.2025 щодо утримання сина та заява позивачки від 05.05.2025 характеризують відносини сторін після спірного періоду та можуть підтверджувати належне виконання обов`язку на відповідні дати, але не мають ретроспективної дії щодо відповідальності за прострочення у 2020-2024 роках.

Документи щодо дарування дітям часток квартири у 2025 році також не є доказом своєчасної сплати щомісячних аліментів у попередні роки та за відсутності належної правової підстави для зарахування вартості майна в рахунок конкретної аліментної заборгованості не припиняють уже виниклу відповідальність за прострочення.

Розрахунок у ВП №79449212 станом на 30.06.2026 суд оцінює виключно як доказ стану виконання у новому виконавчому провадженні. Він не спростовує даних ВП №62174958 щодо попереднього періоду.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

За змістом ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суду встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З урахуванням встановленого та положень вказаних норм, суд приходить до висновку, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та має непогашену заборгованість.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

При цьому, суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи учасників справи, викладені в процесуальних документах (заява, відзив, заперечення) та надані в судовому засіданні, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства та принцип змагальності, наданий позивачем розрахунок, який відповідачем не спростований; відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності у зв`язку з відсутністю його вини або для зменшення пені за частиною другою статті 196 СК України за наявними матеріалами судом не встановлено, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Суд, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до ст. 89 ЦПК України, дійшов висновку про доведеність позивачем заявлених позовних вимог, а тому з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 414 428,73 грн.

Судові витрати.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач, відповідно положень п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період 01.05.2020 по 31.08.2024 року розмірі 414 428,73 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 05.10.2026.

Суддя О.М. Дяченко