Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №638/18985/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/18985/25

Провадження № 2/638/3157/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Смирнова В.А.

за участю секретаря судового засідання Євженко О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , через представника – адвоката Олійник Оксану Михайлівну звернулася до Шевченківського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить звільнити квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова віл 12 липня 2001 року по справі 1-565/2001.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 брата позивачки - ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить належна йому частка квартири АДРЕСА_1 . Позивачка прийняла спадщину у встановленому законом порядку, однак оформити спадкові права не може у зв`язку з наявністю арешту, накладеного на зазначену квартиру ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.07.2001 у межах кримінальної справи № 1-565/2001 з метою забезпечення цивільного позову потерпілої. Постановою суду від 09.09.2002 кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 було закрито, а цивільний позов потерпілої залишено без розгляду. Водночас питання про скасування накладеного арешту судом вирішено не було. Позивачка зазначає, що після закриття кримінальної справи підстави для подальшого існування такого обтяження відпали, однак усунути його в порядку кримінального судочинства наразі неможливо. Посилаючись на те, що збереження арешту перешкоджає реалізації її спадкових та майнових прав, позивачка просить звільнити квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою суду від 12.07.2001.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 25 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та його представник, не з`явилися, про судове засідання повідомлявся своєчасно та належним чином. Представник просив провести розгляд справи без їх участі, проти винесення заочного рішення не заперечували.

Відповідач у судове засідання належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, повторно не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності не подав.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ухвали суду від 06 жовтня 2026 року, враховуючи наявність в матеріалах справи достатніх даних про права і взаємовідносини сторін та належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, суд вирішує слухати справу за відсутності Відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступного висновку.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 76, 77, 78, 79, 80 та 89 ЦПК України суд встановлює обставини справи на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів та оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Харкові, про що 23 травня 2025 року складено відповідний актовий запис № 5499.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина.

З витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 81882755 від 16 липня 2025 року вбачається, що приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салімовською М.М. 16 липня 2025 року зареєстровано спадкову справу № 14/2025, номер у Спадковому реєстрі 74343407, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З листа приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Салімовської М.М. від 16 липня 2025 року № 123/02-14 вбачається, що після смерті ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася його сестра - ОСОБА_1 , у зв`язку з чим 16 липня 2025 року заведено спадкову справу № 14/2025.

Цим же листом нотаріуса підтверджено, що мати спадкодавця — ОСОБА_4 - відмовилася від належної їй частки спадщини на користь ОСОБА_1 . Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини, відмову від спадщини та/або за видачею свідоцтва про право на спадщину за законом чи за заповітом до нотаріуса не зверталися; згідно з інформацією Спадкового реєстру заповіти від імені ОСОБА_3 та раніше заведені спадкові справи відсутні.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 10 серпня 1999 року, реєстраційний № НОМЕР_2 , виданого Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради на підставі розпорядження від 10 серпня 1999 року № 44564, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,4 кв. м.

Згідно з відміткою на зворотному боці зазначеного свідоцтва, право спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано у міському бюро технічної інвентаризації 20 серпня 1999 року, про що здійснено запис у реєстровій книзі за № П-1-37046.

Зазначені обставини також підтверджуються відповіддю Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради від 24 липня 2025 року № 160720253961, наданою на запит приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Салімовської М.М., відповідно до якої згідно з архівними матеріалами станом на 31 грудня 2012 року реєстрація права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , проведена за ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 серпня 1999 року, реєстраційний № НОМЕР_2 .

Разом із тим з відповіді КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради від 24 липня 2025 року № 160720253961 вбачається, що до матеріалів інвентаризаційної справи щодо квартири АДРЕСА_1 долучено ухвалу місцевого суду Дзержинського району м. Харкова від 12 липня 2001 року у справі № 1-565/2001 про накладення арешту на майно ОСОБА_3 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з ухвалою місцевого суду Дзержинського району м. Харкова від 12 липня 2001 року у справі 1-565/2001, накладений арешт на майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: належну йому квартиру АДРЕСА_1 ; належний йому автомобіль ВАЗ-21063 державний номер НОМЕР_3 випуску 1993 року, двигун № НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_5 синього кольору; майно, яке знаходиться у квартирі по вищезазначеній адресі.

З вказаної ухвали вбачається, що арешт на майно ОСОБА_3 було накладено у межах кримінальної справи, з метою забезпечення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 про відшкодування шкоди 21 200 грн спричиненої у результаті злочину.

Водночас постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2002 року у кримінальній справі № 1-88/2002 провадження щодо ОСОБА_3 за частиною першою статті 215 КК України 1960 року закрито, а заявлений потерпілою ОСОБА_2 цивільний позов залишено без розгляду.

Відповідно до наявної у матеріалах справи розписки від 13 вересня 2002 року, ОСОБА_2 засвідчила, що отримала від ОСОБА_3 у повному обсязі відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП 29 серпня 1999 року, у розмірі 750 доларів США, та зазначила, що претензій до ОСОБА_3 не має.

Згідно із ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За правилами ст.1296 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Водночас, як передбачено ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 за життя був одним зі співвласників спірної квартири, а позивач ОСОБА_1 одночасно є її співвласником.

У свою чергу, відсутність у позивача на час розгляду справи свідоцтва про право на спадщину на частку померлого сама по собі не свідчить про відсутність у неї права на судовий захист. Крім того, незалежно від спадкових правовідносин ОСОБА_1 є співвласником спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 серпня 1999 року, а тому існування арешту всієї квартири безпосередньо обмежує здійснення нею належних їй правомочностей власника.

Так, на квартиру АДРЕСА_1 накладений арешт на підставі ухвали місцевого суду Дзержинського району м. Харкова від 12 липня 2001 року у справі 1-565/2001 у межах кримінальної справи, з метою забезпечення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 про відшкодування шкоди 21 200 грн спричиненої у результаті злочину.

Суд враховує, що арешт було накладено 12 липня 2001 року, тобто під час дії Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

Відповідно до частин 1, 6 статті 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Відповідно до частини 1 статті 248 КПК України 1960 року при наявності обставин, передбачених статтею 6, частиною першою статті 7, статтями 7-1, 7-2, 8, 9, 10 і 11-1 цього Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

Отже, за своєю правовою природою арешт, накладений ухвалою від 12 липня 2001 року, був тимчасовим процесуальним заходом, існування якого було пов`язане з необхідністю забезпечення цивільного позову ОСОБА_2 у кримінальній справі.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2002 року у кримінальній справі № 1-88/2002 провадження щодо ОСОБА_3 за частиною першою статті 215 КК України 1960 року закрито, а заявлений потерпілою ОСОБА_2 цивільний позов залишено без розгляду.

При цьому питання щодо скасування раніше накладеного ухвалою суду від 12 липня 2001 року арешту майна ОСОБА_3 у зазначеній постанові вирішено не було, внаслідок чого відповідне обтяження квартири фактично продовжило існувати після припинення кримінальної справи та залишення забезпеченого ним цивільного позову без розгляду.

У свою чергу, після закриття 09 вересня 2002 року кримінальної справи та залишення цивільного позову без розгляду правова мета, з якою відповідний захід було застосовано, припинилася.

Те, що при постановленні рішення про закриття кримінальної справи судом не було одночасно вирішено питання про скасування арешту, не створює самостійної підстави для безстрокового обмеження права власності після припинення обставин, для забезпечення яких таке обмеження встановлювалося.

Крім того, розпискою від 13 вересня 2002 року підтверджено отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 750 доларів США як повного відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП 29 серпня 1999 року, та відсутність у неї претензій до останнього.

Таким чином, жодної матеріально-правової або процесуальної мети для подальшого збереження арешту судом не встановлено.

Збереження арешту після закриття кримінальної справи, залишення цивільного позову без розгляду, фактичного відшкодування потерпілій шкоди та відсутності з її боку будь-яких майнових претензій створює для позивача невиправдані перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном, а також перешкоджає належному оформленню спадкових прав після смерті ОСОБА_3 .

При цьому з часу накладення арешту минуло понад двадцять років, кримінальна справа, у межах якої застосовано цей захід, завершена ще у 2002 році, а доказів існування будь-яких невиконаних зобов`язань перед особою, на забезпечення вимог якої накладено арешт, матеріали справи не містять.

За таких обставин подальше існування арешту не відповідає його первісній забезпечувальній меті та становить невиправдане обмеження права позивача на мирне володіння, користування та розпорядження майном

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 сформульовано висновок, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Такий підхід узгоджується із загальним висновком Верховного Суду щодо приватноправового характеру спорів про звільнення майна з-під арешту, накладеного у кримінальному провадженні за правилами КПК України 1960 року, якщо кримінальні процесуальні правовідносини припинилися. Відповідні підходи викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 та від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17.

Суд також враховує, що особою, в інтересах якої ухвалою від 12 липня 2001 року було застосовано арешт, є ОСОБА_2 , оскільки арешт накладався саме для забезпечення заявленого нею цивільного позову. Верховний Суд у практиці щодо позовів про звільнення майна з-під арешту виходить із того, що належним відповідачем у такому спорі є боржник та/або особа, в інтересах якої накладено арешт, оскільки судове рішення про його припинення може впливати на права та законні інтереси такої особи.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для звільнення квартири АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою місцевого суду Дзержинського району м. Харкова від 12 липня 2001 року у справі № 1-565/2001, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.

Звільнити квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова віл 12 липня 2001 року по справі 1-565/2001.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя В.А. Смирнов