Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №143/1122/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 143/1122/25

Провадження № 22-ц/801/2080/2026

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуцол М. П.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа № 143/1122/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - орган опіки і піклування Погребищенської міської ради, орган опіки та піклування Сарненської міської ради Рівненської області,

прокурор - Лугова Ганна Андріївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Гуцола М. П. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмета спору на стороні позивача: орган опіки та піклування Погребищенської міської ради, орган опіки та піклування Сарненської міської ради Рівненської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 06 травня 2021 року.

Від шлюбу мають дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із 2019 року сторони не проживають разом та не підтримують шлюбних відносин, за останні шість років батько бачив дітей лише один раз, він не бере участі у вихованні синів, не цікавиться життям і здоров`ям своїх дітей та їх потребами.

Згідно із довідками КЗ «Андрушівської гімназії Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області», ОСОБА_2 участі у вихованні та навчанні дітей не приймає.

Окрім цього ОСОБА_2 належним чином не виконує свої обов`язки щодо матеріального забезпечення дітей, що підтверджується довідкою Сарненського відділу державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області, згідно якої він заборгував сплату аліментів у розмірі - 48 122,16 грн.

Позивачка переконана, що нехтування батьківськими обов`язками з боку відповідача принижує гідність дітей, а наявність людей, які юридично мають права батьків, але фактично залишаються чужими людьми, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дітей як з моральної, так і з правової точки зору.

ОСОБА_1 зі своєї сторони піклується про здоров`я синів, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечує дітям належні побутові умови проживання, виховання, утримує їх, купує одяг, взуття, забезпечує раціональне та збалансоване харчування, створює інші умови для нормального розвитку дітей та їх навчання.

На підставі судового наказу Сарненського районного суду Рівненської області від 12 серпня 2020 року по справі 572/306/20, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти на користь позивачки на дітей у розмірі 1/3 частки в усіх видів свого заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

Внаслідок не виконання ОСОБА_2 вказаного судового рішення утворилася заборгованість із виплати аліментів в сумі 46 122,16 грн, що підтверджується доданим до заяви розрахунком державного виконавця.

За розрахунками ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2024 року по 01 жовтня 2025 року сума неустойки, яку відповідач зобов`язаний сплатити на її користь складає 8 565,63 грн.

З огляду на викладені обставини ОСОБА_1 у заявленому позові просила суд:

- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути в ОСОБА_2 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 8 525,63 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

У ході судового розгляду місцевий суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у даному випадку є недоцільним, оскільки є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Водночас з урахуванням обставин у цій справі, суд вважав за доцільне попередити відповідача про зміну ставлення до виховання дітей, що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», а також покласти на Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Погребищенської міської ради Вінницької області контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 .

Також суд встановив, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказала, що відповідачем ОСОБА_2 за період з лютого 2024 по грудень 2024 сплачено аліменти у розмірі 137 937,80 грн. Прострочення сплати аліментів у 2025 році відбулося не з вини відповідача, оскільки він змінював війську частину, де здійснюється його грошове забезпечення, але контроль за своєчасністю та повнотою відрахувань покладено на органи виконавчої служби, а не на відповідача. На момент винесення рішення суду відповідачем сплачено розмір заборгованості у повному обсязі, що підтверджується довідкою про відсутність заборгованості зі сплати аліментів від 28 січня 2026 року №8449.

Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 8 585,63 грн, за її розрахунками така сума пені підлягає стягненню за період з 01 лютого 2024 року по 01 жовтня 2025 року. З розрахунку заборгованості №69893 від 30 січня 2025 року, що виданий Сарненським відділом ДВС у Сарненському районі Рівненської області вбачається, що заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на 01 жовтня 2025 становила 48 122,16 грн, однак у цьому розрахунку вказано, що у лютому 2024 року відповідачем сплачено - 33 695,82 грн, у березні 2024 року - 24 025,79 грн, у квітні 2024 року - 20 318,80 грн, у травні 2024- 24 025,79 грн, у червні 2024 року 15 552,67 грн, у липні 2024 року - 9 818,22 грн, у вересні 2024 року - 6 044,71 грн, у листопаді 2024 року - 4 456,00 грн. Разом з тим у вказаному розрахунку зазначено, що у 2024 році відповідачу нараховано 138 661,56 грн аліментів, а сплачено ним 137 937,80 грн, загалом відповідачу нараховано 178 765,56 грн аліментів, а ним сплачено 226 887,72 грн. Враховуючи викладене, суд позбавлений можливості визначити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки з вказаної довідки не зрозуміло якою є заборгованість відповідача, а детального розрахунку по нарахуванні пені помісячно позивачем до матеріалів справи не додано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Панасюка О. С., Береговий О. Ю.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2026 року строк розгляду справи продовжено на п`ятнадцять днів, справу призначено до розгляду на 01 жовтня 2026 року о 10 год 40 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що у 2020 році вимушена була звернутися до суду у зв`язку із не прийманням відповідачем участі в утриманні дітей і лише тоді він почав переказувати кошти на їх утримання. Проте постійно допускав заборгованість, тому позивачка вимушена була звертатися до служби ДВС про примусове їх стягнення.

Заборгованість мала місце допоки відповідачу не стало відомо про цей судовий позов.

Відповідач і його представниця ввели суд в оману, стверджуючи що він постійно, з 2022 року служить у ЗСУ.

Так, згідно з інформацією Сарненського ДВС він був звільнений зі служби 09 липня 2024 року і лише 21 грудня 2025 року був повторно зарахований до в/ч НОМЕР_1 . Тобто у вказаний період відповідач в ЗСУ не служив і служба не могла створювати перешкоди у здійсненні ним батьківських прав та батьківських обов`язків, проте він наполегливо їх ігнорував.

Наведені докази та поведінка відповідача щодо виховання дітей свідчать про свідоме, умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судовому засіданні прокурор щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, при цьому у поданій апеляційній скарзі просила розгляд справи проводити у її відсутність.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

З 29 листопада 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 травня 2021 року у справі №556/723/21 (а. с. 9).

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 від 20 січня 2014 року, серії НОМЕР_3 від 27 квітня 2015 року (а. с. 7, 8).

Діти зареєстровані разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади та довідкою про склад сім`ї (а. с. 10-12).

Відповідно до довідок КЗ «Андрушівська гімназія Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області» № 23, 24 від 27 жовтня 2025 року ОСОБА_2 участі у навчанні та вихованні синів ОСОБА_3 , учня 6-го класу, ОСОБА_4 , учня 5-го класу, не приймає (а. с. 13).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Сарненським ВДВС у Сарненському районі Рівненської області №69893 від 30 жовтня 2025 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на 01 жовтня 2025 року становить 48 122,16 грн (а. с. 15).

Згідно із довідкою Сарненського ВДВС у Сарненському районі Рівненської області №8449 від 28 січня 2026 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на 28 січня 2026 року відсутня (зворот а. с. 58).

ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 №152 від 29 січня 2026 року (а. с. 59).

Рішенням виконавчого комітету Погребищенської міської ради Вінницької області затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей.

Так, відповідно до висновку у сторін у шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 травня 2021 року шлюб було розірвано та визначено проживання дітей з матір`ю. ОСОБА_5 змінила місце проживання, створила сім`ю та народила ще двоє дітей.

04 грудня 2025 року працівниками служби у справах дітей Погребищенської міської ради проведено обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час обстеження встановлено, що дітям облаштовано окрему кімнату з робочими та спальними місцями, одяг та взуття відповідно до сезону і віку дітей, створені всі необхідні умови для здорового та всебічного розвитку.

В телефонному режимі з ОСОБА_2 з`ясовано, що за місцем реєстрації не проживає, а проходить службу в ЗСУ. Кошти на утримання дітей надсилав нерегулярно, але станом на сьогодні заборгованість по аліментах відсутня (копія платіжки додається). Також зі слів ОСОБА_6 у зв`язку із службою з синами бачився рідко, намагався телефонувати, проте його номер був заблокований.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи інтереси малолітніх дітей, їх думку, заслухавши пояснення обох батьків, орган опіки та піклування міської ради вважав за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 80-83).

Згідно із довідками Карасинської гімназії Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області № 83, 84 від 19 лютого 2026 слідує, що ОСОБА_2 участі у навчанні та вихованні синів ОСОБА_3 , учня 3-го класу, ОСОБА_4 , учня 2-го класу не приймав. Період навчання дітей в даному закладі освіти - 17 січня 2022 року - 24 серпня 2022 року (а. с. 100, 101).

Згідно із довідками Великоцепцевицького ліцею Антонівської сільської ради Рівненської області №01-18/64, 01-18/ 65 від 23 лютого 2026 року ОСОБА_2 участі у навчанні та вихованні синів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за період навчання з 01 вересня 2020 по 18 січня 2022 року не брав (а. с. 102, 103).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання та утримання дітей.

Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та, залежно від обставин відповідної справи, вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька/матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачкою не надано належних, достатніх і допустимих доказів свідомого невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних на це причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання синів і свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Наполягаючи на позбавленні відповідача батьківських прав, ОСОБА_1 не зазначила, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення саме для дітей.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Жодних фактичних обставин, які б свідчили про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно синів, орган опіки і піклування не встановив та не посилався на них у своєму висновку.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку з неналежним поводженням щодо дітей, вчиняв насильство щодо них, свідомо нехтувала своїми батьківськими обов`язками.

Апеляційний суд ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає їх інтересам.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Судом не встановлено обставин свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, навмисного нехтування ними, необхідності застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з батьком, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.

Апеляційний суд вважає, що родинний зв`язок між батьком та синами можливо відновити, а відтак відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав, доцільність вжиття якого позивач належно не аргументувала.

Колегія суддів наголошує, що метою позбавлення батьків їх батьківських прав є захист дитини та обмеження присутності у її житті того із батьків, хто здатен заподіяти реальну непоправну шкоду її життю, здоров`ю та психологічному благополуччю, а не винесення формального судового рішення.

Натомість таких обставин позивачкою доведено не було.

Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Доводів щодо невідповідності висновків суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів апеляційна скарга не містить.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід залишити за нею.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 06 жовтня 2026 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк