Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №127/2-272/2010 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/2-272/2010

Провадження № 22-ц/801/2255/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа № 127/2-272/2010м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді – доповідача),

суддів: Оніщука В.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання: Канахівської М.О.,

учасники справи:

заявник: ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження: Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Шмирова Євгенія Ігоровича на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

В червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії, яку мотивувала тим, що в провадженні Центрального ВДВС Вінницького міського управління юстиції перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа у справі №127/2-272/2010, виданого 16 вересня 2010 року Ленінським районним судом м. Вінниці про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 .

В межах вказаного провадження 06 червня 2014 року на все майно ОСОБА_1 накладено арешт. Відповідно до постанови головного державного виконавця Центрального ВДВС міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області від 30 жовтня 2014 року №43583313, виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». При поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні державний виконавець мав зняти арешт накладений при відкритті виконавчого провадження, однак арешт знято не було, що являється протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби. Виконавчі дії за вказаним листом не здійснюються, провадження фактично завершене поверненням листа стягувачу. ОСОБА_1 звернулась з заявою про зняття арешту, однак листом від 22 квітня 2026 року №57237 в.о. начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) у знятті арешту відмовлено.

Таким чином, просила суд зобов`язати начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) зняти арешт з усього майна (рухомого та нерухомого) та виключити відомості про арешт майна з усіх державних реєстрів обтяжень, що належить ОСОБА_2 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2026 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Шмиров Є.І. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також внаслідок неповного дослідження обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим просить скасувати її та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

В апеляційній скарзі посилається на те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 травня 2010 року у справі № 2/272/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором № 346/МК/2007/ЦВ-978 від 16 серпня 2007 року в сумі 45 032,79 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 10 грудня 2009 року становить 531137,59 грн, з них: 1587,03 євро - проценти за користування кредитом, 1012,16 євро пеня за порушення умов договору, 121,47 євро - штраф, а також збір - 1700,00 грн та збір - 120,00 грн.

В провадженні Центрального відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа у справі № 127/2-272/2010, виданого 16 вересня 2010 року Ленінським районним судом м. Вінниці про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , як поручителя.

В межах вказаного провадження 06 червня 2014 року на все майно ОСОБА_1 було накладено арешт (запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі обтяжень рухомого майна).

Відповідно до постанови головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області від 30 жовтня 2014 № 43583313 виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на день винесення постанови).

Листом Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 22 квітня 2026 року повідомлено, що у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження №43583313 з виконання виконавчого листа від 16.09.2010 №2-272-2010 року виданого Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ КБ «Надра» у сумі 532 957,59 грн. Виконавче провадження №43583313 повернене стягувачу 30 жовтня 2014 року згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». В межах виконавчого провадження 43583313 державним виконавцем 06 червня 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника та 07 червня 2014 року накладено обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та наведено вичерпний перелік підстав зняття арешту з майна боржника. Зазначено, що в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Зазначено, що борг (штраф) складає 532957,59 грн, виконавчий збір – 53295,76 грн, витрати – 400 грн.

Постанову про повернення виконавчого документу стягувачу виконавець прийняв 30 жовтня 2014 року відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), а на момент розгляду справи в судах порядок зняття арешту з майна чи коштів боржника врегульовано частинами третьою, четвертою статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена в частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться в статті 56 Закону № 1404-VIII.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу в разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника-юридичної особи, місце проживання, перебування боржника-фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник-фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).

У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи визначені в частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи наведене повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який дійшов правильного висновку, що в даному випадку повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника.

В матеріалах справи відсутній жодний доказ, на підтвердження наявності підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника, відповідно до встановленого ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» вичерпного переліку таких підстав.

Крім того, з поданого до апеляційного суду клопотання головного державного виконавця Бондар Н. №127100 від 24 вересня 2026 року вбачається, що до відділу ДВС не надані докази оплати боргу та виконавчого збору (винагороди приватного виконавця), борг та виконавчий збір в межах виконавчого провадження №43583313 не сплачений, а тому відсутні підстави для зняття арешту та виключення боржника з Єдиного реєстру боржників.

Апеляційний суд також зауважує, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 січня 2025 року (а.с.10 – 16) стягувачу ТОВ «Фінанс Проперті Групп» було відмовлено у поновленні пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відносно основного боржника ОСОБА_3 . Будь-яких звернень з вказаного питання до боржника ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сплив трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є підставою для зняття арешту з майна та виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників, тому що сам по собі не припиняє цивільно-правового зобов`язання та не свідчить про погашення боргу.

Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 03 червня 2026 року в справі №932/5808/25, не є релевантним до спірних правовідносин у цій справі та не може бути взято судом до уваги з огляду на те, що там провадження було остаточно закінчено, а у даній справі виконавчий лист у жовтні 2014 року повернуто стягувачу. Оскільки солідарний борг не погашено, арешт не втратив своєї правової мети і не може бути скасований, що узгоджується правовим висновком викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року (справа № 2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, які б призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Шмирова Євгенія Ігоровича залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді В. В. Оніщук

О. С. Панасюк