Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №730/1044/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №730/1044/26

Провадження № 2/730/796/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Ріхтера В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач, ОСОБА_2 ), у якому просить поділити спільне майно колишнього подружжя, а саме житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль VOLKSWAGEN JETTA, 2005 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , визнавши за кожною із сторін право власності на 1/2 частку кожного об`єкта. Також просить стягнути з відповідача 6 039 грн витрат на виготовлення технічного паспорта та сплачений судовий збір.

На обґрунтування позову зазначила, що шлюб сторін зареєстрований 17 вересня 1999 року та розірваний рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2023 року у справі № 730/664/23. Спірне нерухоме майно набуте відповідачем за договором купівлі-продажу від 11 травня 2002 року, а автомобіль зареєстрований за ним 13 серпня 2022 року, тобто під час шлюбу. Згоди про добровільний поділ майна сторони не досягли.

Ухвалою суду від 10.07.2026 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано копію договору купівлі-продажу житлового будинку.

Позивач в судове засідання не викликався, оскільки розгляд справи проводиться без повідомлення сторін. Від позивача не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач був повідомлений належним чином про розгляд справи відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, однак у встановлений законом строк відзиву на позов не подав, із заявами до суду не звертався, а також не скористався своїм правом подання до суду заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України судове засідання не проводиться.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.

17 вересня 1999 року між ОСОБА_3 та відповідачем, ОСОБА_2 було укладено шлюб.

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2023 року шлюб розірвано.

За час перебування у шлюбі та спільного проживання було набуте рухоме та нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок був сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 по справі № 372/504/17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні засади закріплені статтями 368, 372 ЦК України. Саме по собі припинення шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності та не позбавляє колишнього з подружжя права вимагати її поділу. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

У пунктах 1 – 3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації лише у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Така правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 містяться роз`яснення, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 – 72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п. 22).

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5, статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності (п. 25).

Велика Палата Верховного Суду підтримує такий шлях поділу майна (суд може визнати за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку автомобіля).

Проте ВП ВС зазначає, що це менш ефективний спосіб, оскільки він не вирішує конфлікт повністю, і сторонам потім усе одно доведеться домовлятися про порядок користування чи продаж.

Однак, виходячи з обставин конкретно даної справи, за відсутності активної позиції відповідача, суд уважає за можливе застосувати саме вказаний підхід.

Такий розподіл майна відповідатиме інтересам сторін.

Між сторонами відсутній спір щодо правового режиму спірного транспортного засобу як об`єкта спільної сумісної власності подружжя.

Жодних доказів, які б свідчили, що автомобіль придбано за особисті кошти одного із подружжя, отримано в дарунок чи успадковано, або що сторони уклали шлюбний договір, суду не подано.

З відповіді Головного сервісного центру МВС України від 1 липня 2026 року вбачається, що автомобіль VOLKSWAGEN JETTA, 2005 року випуску, VIN НОМЕР_1 , 13 серпня 2022 року зареєстровано за відповідачем. На цю дату шлюб сторін не був розірваний. Доказів, що автомобіль належить до особистої приватної власності відповідача, не подано. Отже, автомобіль є спільним сумісним майном колишнього подружжя.

З огляду на неподільність автомобіля в натурі та заявлений спосіб захисту, визначення за кожним із колишнього подружжя ідеальної 1/2 частки у праві спільної часткової власності є належним способом поділу. Позов не містить вимоги про передачу автомобіля одному з подружжя з присудженням іншому компенсації; тому питання компенсації та внесення коштів на депозитний рахунок суду не вирішується.

З копії договору купівлі-продажу від 11 травня 2002 року та довідки КП «Ніжинське МБТІ» вбачається, що відповідач набув у власність житловий будинок із надвірними будівлями за зазначеною адресою під час зареєстрованого шлюбу, а за даними МБТІ на 31 грудня 2012 року право на будинковолодіння обліковувалося за ним у частці 1/1. Доказів набуття цього майна за особисті кошти відповідача, його дарування чи успадкування, шлюбного договору або домовленості про інший режим майна суду не подано. Отже, підтверджена правовстановлюючими документами частина будинковолодіння набута у спільну сумісну власність подружжя.

Разом із тим технічний паспорт, сформований 20 травня 2026 року, містить відомості, що прибудова літ. «а3» загальною площею 30,3 кв. м, тамбур літ. «а4» загальною площею 3,2 кв. м та гараж літ. «Г» площею забудови 19,1 кв. м є самочинно збудованими, а дозвільних документів на них замовником не надано.

Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, якщо право не визнане судом за передбачених законом умов.

За сталою практикою Верховного Суду самочинна прибудова не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та не підлягає поділу.

Тому суд вирішує вимогу щодо поділу лише того житлового будинку та тих господарських будівель і споруд, право на які підтверджено договором купівлі-продажу та відомостями МБТІ, без включення самочинно збудованих прибудови літ. «а3», тамбура літ. «а4» і гаража літ. «Г». Земельна ділянка предметом позову не є; доказів права власності відповідача на неї не подано.

Звертає увагу суд й на те, що довідка про оціночну вартість житлового будинку охоплює також земельну ділянку площею 700 кв. м (2 564,67 грн) та зазначає 382 419,24 грн як вартість поліпшень, у довідці також є умовний кадастровий номер. Однак, позов про поділ земельної ділянки не заявлений. Проте, на думку суду, оціночна довідка не замінює доказів правового титулу на ці об`єкти.

На підтвердження вартості будинковолодіння подано довідку про оціночну вартість від 22 червня 2026 року № 201-20260622-0011945345 на суму 384 983,91 грн, а щодо автомобіля — роздруківки трьох оголошень про продаж аналогічних автомобілів із середнім арифметичним розрахунком 243 594,82 грн.

Заперечень або альтернативної оцінки відповідач не подав.

Разом з тим довідка щодо нерухомості зазначає окремо вартість поліпшень 382 419,24 грн і земельної ділянки 2 564,67 грн; технічний паспорт фіксує самочинні об`єкти. Тому наведена загальна сума не може без додаткового розмежування підтверджувати вартість саме того правомірно набутого складу нерухомості, який є предметом задоволеної вимоги. Вартість не є самостійним предметом присудження, оскільки частки визначаються порівну, а компенсація не заявлена.

Підстав для відступу від принципу рівності часток, передбачених частиною другою статті 70 СК України, судом не встановлено.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

За змістом положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши докази у сукупності, суд вважає доведеним набуття під час шлюбу відповідачем указаного в договорі будинковолодіння (у частині, що не охоплює самочинне будівництво) та автомобіля. За відсутності доказів для відступу від рівності часток вимоги про визначення за кожною зі сторін 1/2 частки у праві власності на це майно підлягають задоволенню в зазначених межах. В іншій частині вимоги про включення до складу поділу самочинно збудованих прибудови, тамбура та гаража задоволенню не підлягають.

Щодо витрат на виготовлення технічного паспорта

Позивачка просить стягнути з відповідача 6 039 грн, сплачених КП «Ніжинське МБТІ» за виготовлення технічного паспорта на будинок, посилаючись на те, що ці витрати були понесені для підготовки справи та збирання доказів.

Відповідно до статей 133, 141 ЦПК України відшкодуванню підлягають витрати, пов`язані з розглядом справи, необхідність яких доведена. Сам факт оплати послуги не підтверджує, що її вартість необхідно покласти на іншу сторону. У цій справі право на будинковолодіння та його первісний склад підтверджувалися договором купівлі-продажу, а щодо вартості майна подано довідку про оціночну вартість. Позивачка не довела, які істотні для вирішення спору обставини неможливо було встановити на підставі цих документів і чому виготовлення нового технічного паспорта було об`єктивно необхідним саме для розгляду справи. Технічний паспорт не є обов`язковим документом для звернення до суду з позовом цієї категорії. Позивачка не довела необхідність цього документа для встановлення обставин, які суд поклав в основу рішення. За таких обставин підстав для стягнення з відповідача 6 039 грн судових витрат суд не вбачає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати необхідно стягнути пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У цій справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 142,89 грн. Суд у цій справі задовольняє позовні вимоги частково (окрім самовільно збудованого майна), а тому, логічно, суд має зменшити судовий збір пропорційно вартості відхиленої частини. Натомість, точну суму за наявними даними визначити не можна: оцінка будинку охоплює також земельну ділянку й поліпшення, а їхню вартість окремо не розмежовано. Обмірковуючи виниклу ситуацію, суд виходить з того, що, фактично, суд задовольнив обидві основні майнові вимоги в межах майна, право на яке підтверджено, а тому на користь позивача має бути стягнутий судовий збір у розмірі 3 142,89 грн.

Відмова ж у відшкодуванні окремих 6 039 грн за технічний паспорт сама по собі не означає, що майнові вимоги задоволено лише частково: ці кошти заявлені як судові витрати, а не як вартість предмета позову.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 133, 141, 263–265, 268, 273, 279 ЦПК України, статтями 60, 69–71 СК України, статтями 368, 372, 376 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити частково.

Поділити спільне сумісне майно колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку, а за ОСОБА_2 — право власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у складі, підтвердженому договором купівлі-продажу від 11 травня 2002 року та обліковими відомостями МБТІ, за винятком самочинно збудованих прибудови літ. «а3», тамбура літ. «а4» і гаража літ. «Г».

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку, а за ОСОБА_2 - право власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на автомобіль VOLKSWAGEN JETTA, 2005 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

У задоволенні вимоги про включення до складу майна, що підлягає поділу, самочинно збудованих прибудови літ. «а3», тамбура літ. «а4» та гаража літ. «Г» - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 142,89 грн грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (народився ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Суддя Ріхтер В.В.