Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №591/2734/26 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/2734/26

Провадження № 2/591/945/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді – Северинової А.С.,

з участю секретаря судового засідання – Волкової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу № 591/2734/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ТОВ «ФК Єврокредит» звернулось до суду з вказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що 05 липня 2018 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 30-401-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами), відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит на строк до 21 листопада 2024 року.

Однак, свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків та комісії за користування кредитом відповідачка виконала не в повному обсязі, допустивши прострочення здійснення платежів.

Позивач зазначає, що 03 вересня 2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» було укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого АТ «Мегабанк» відступило на користь ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до відповідача за кредитним договором № 30-401-850-2-18-Г від 05 липня 2018 року.

В подальшому, 27 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 1/12, відповідно до якого ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» відступило на користь ТОВ «ФК Єврокредит» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі до відповідача за кредитним договором № 30-401-850-2-18-Г від 05 липня 2018 року.

Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення відповідачка не виконала. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 30-401-850-2-18-Г від 05 липня 2018 року станом на 03 вересня 2024 року становить 92870 грн 63 коп., з яких: заборгованість за кредитом – 31415 грн 93 коп., заборгованість по сплаті відсотків – 12370 грн 04 коп., заборгованість по комісії – 49084 грн 66 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 08 квітня 2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено справу до судового розгляду.

11 травня 2026 року до суду надійшов відзив, поданий відповідачкою ОСОБА_1 . Однак, зі змісту відзиву вбачається, що заперечення, викладені у відзиві стосуються кредитного договору, який не є предметом розгляду у даній справі, оскільки ні дата укладення кредитного договору, ні номер кредитного договору, ні розмір кредиту не відповідають заявленим у даній справі позовним вимогам. Також вказаний у відзиві розмір заборгованості, з яким відповідачка не погоджується, не відповідає заявленим до стягнення позовним вимогам.

У зв`язку з наявністю вказаних неточностей у поданому відзиві протокольною ухвалою суду від 21 липня 2026 року судове засідання було відкладено на 01 жовтня 2026 року, однак жодних додаткових пояснень чи клопотань щодо відзиві до суду не надходило. Оскільки доводи відзиву не стосуються умов спірного кредитного договору, суд здійснює розгляд за наявними у справі письмового матеріалами.

В судове засідання представник позивача ТОВ «ФК Єврокредит» не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі. Відповідачка ОСОБА_1 подала заяву, якій заперечила проти позову та просила суд розглянути справу без її участі.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами у паперовій та електронній (змішаній) формі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05 липня 2018 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 30-401-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами), відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у сумі 46728 грн 97 коп. на строк з 05 липня 2018 року до 04 липня 2022 року включно, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних (а.с. 49, 51-52).

03 вересня 2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» було укладено договір про відступлення прав вимоги № GL1N426240, відповідно до якого АТ «Мегабанк» відступило на користь ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» право вимоги за кредитними договорами до боржників, зазначених у додатку № 1 до цього договору, у тому числі, до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 30-401-850-2-18-Г від 05 липня 2018 року (а.с. 13-15, 16-17).

В подальшому, 27 грудня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 1/12, відповідно до якого ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» відступило на користь ТОВ «ФК Єврокредит» права вимоги до боржників, зазначених у додатку № 1 до цього договору, у тому числі, до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 30-401-850-2-18-Г від 05 липня 2018 року (а.с. 11-12).

Відповідачка не в повному обсязі виконала свої обов`язки щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків та комісії за користування кредитом, допустивши прострочення здійснення платежів. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 30-401-850-2-18-Г від 05 липня 2018 року станом на 03 вересня 2024 року становить 92870 грн 63 коп., з яких: заборгованість за кредитом – 31415 грн 93 коп., заборгованість по сплаті відсотків – 12370 грн 04 коп., заборгованість по комісії – 49084 грн 66 коп. (а.с. 35 на звороті, 36-43).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Між сторонами склалися цивільно-правові відносини, що витікають з кредитного договору.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставами виникнення зобов`язань є договори та інші правочини.

Згідно приписів ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі статті 1055 ЦК України вбачається, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

На підставі наведених норм права та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором у неї виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У свою чергу, відповідачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту відсутності у неї заборгованості за спірним кредитним договором у заявленому в позові розмірі, не спростувала необґрунтованість чи помилковість розрахунків, як і не надала власного контррозрахунку на спростування викладених у позовній заяві обставин. Судом встановлено, що заперечення відповідачки, викладені у відзиві, не стосуються умов спірного кредитного договору щодо дати його укладання, номеру кредитного договору, суми кредиту та розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідачка власноручним підписом підписала умови кредитного договору щодо погодження розміру відсоткової ставки, а також розміру комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, розміру щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу (крім першого та останнього) та суму комісійної винагороди (а.с. 49). Також відповідачкою підписано графік платежів та обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, у якому також визначено розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості (а.с. 50). Крім того, відповідачкою підписано паспорт споживчого кредиту «Споживчий кредит готівкою» та графік платежів, що є додатком до паспорту споживчого кредиту, де також визначено щомісячний розмір погашення комісії (а.с. 51-52).

Крім того, з виписки з особового рахунку вбачається, що відповідачка з 01 серпня 2018 року по 02 березня 2020 року здійснювала щомісячну сплату нарахованих відсотків та погашала заборгованість за комісійною винагородою, що свідчить про визнання нею умов спірного кредитного договору щодо розміру процентної ставки та комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

За таких обставин, суд не бере до уваги заперечення у відзиві щодо недійсності умов кредитного договору щодо сплати комісії.

Отже, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України.

Оскільки позов задоволено, тому з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові втрати зі сплати судового збору у сумі 2662,40 грн.

Крім того, позивач ставить питання про відшкодування витрат понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 11200 грн.

У відзиві відповідачка вважає завищеним розмір витрат на правничу допомогу.

Що стосується доводів відповідача про те, що витрати на правничу допомогу в сумі 11200 грн є неспівмірними зі складністю справи, то суд з ними погоджується.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 – 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» заборгованість за кредитним договором № 30-401-850-2-18-Г від 05 липня 2018 року в сумі 92870 грн 63 коп., судовий збір у сумі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит», місцезнаходження: 49001, м. Дніпро, пров. Ушинського, 1, оф. 105, ЄДРПОУ 40932411.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя А.С. Северинова