Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №331/5808/26 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Суд: Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 30 вересня 2026 р.

Справа: №331/5808/26

Суддя: Губанов Р. О.

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

Іменем України

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

01 жовтня 2026 рокуСправа № 331/5808/26

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Губанова Р.О.,

секретарка судового засідання Владиченко І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в заочному порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст позову, рух справи.

7 липня 2026 року до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя надійшов зазначений цивільний позов.

Узагальненими доводами позовної заяви є те, що 30.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 (далі Відповідачка або Позичальниця) було укладено кредитний договір № 100709104 в електронній формі, відповідно умов кредитного договору позичальниця отримала кредитні кошти у розмірі 6000,00 грн, шляхом перерахування на платіжну картку позичальниці, а позичальниця зобов`язалась повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів.

16.07.2024 було укладено договір № 16072024 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 100709104.

Відповідно до Реєстру боржників від 16.07.2024 до Договору факторингу № 16072024 від 16.07.2024, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 20 550,00 грн, з яких: - 6 000,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; - 13 350,00 грн. – сума заборгованості за відсотками; - 1 200,00 грн – заборгованість за комісією.

Виходячи з наведеного, посилаючись на норми ст. ст. 512, 514, 516, 525, 598, 599, 610, 615, 625, 1050 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 20550,00 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою судді від 17.07.2026 відкрито провадження у справі, встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив і заперечень та вирішено провести розгляд справи у порядку спрощеного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі отримана відповідачкою 18.07.2026 відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідачка у строк встановлений судом, не надала відзиву на позов, а також не надіслала до суду будь-яких заяв чи клопотань.

Сторони в судове засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представниця позивача в позові просила справу розглянути без її участі, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Будь-яких інших заяв чи клопотань сторонами не подано.

У зв`язку з неявкою у судове засідання сторін на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Судом постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Фактичні обставини встановлені судом,

мотиви з яких виходив суд і застосовані норми права.

30.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою було укладено кредитний договір № 100709104 в електронній формі, відповідно умов кредитного договору позичальниця отримала кредитні кошти у розмірі 6 000,00 грн, шляхом перерахування на платіжну картку позичальниці, а позичальниця зобов`язалася повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів.

До кредитного договору позичальниця також підписала: графік платежів; паспорт споживчого кредиту № 100709104; графік платежів до паспорту споживчого кредиту № 100709104.

Факт укладення кредитного договору підтверджується анкетою-заявою на кредит № 100709104.

Факт отримання кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням № 37359991 від 30.12.2021, відповідно до якого позичальниця отримала кредитні кошти у розмірі 6 000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається загальним строком на 15 днів, з 30.12.2021.

Відповідно до п. 1.4. Договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 14.01.2022.

Відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту: 1200.00 грн., яка нараховується за ставкою 20.00 відсотків від суми кредиту.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 1350.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настало після прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі ч. 2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Судом установлено, що Договір укладено сторонами шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме прийняття Позичальником пропозиції Кредитора про укладення кредитного договору (оферти), підписанням його шляхом накладення одноразового ідентифікатора. Договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 зазначає, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З огляду на зазначене, суд висновує, що Договір підписаний відповідачем відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», тим самим він акцептував пропозицію позивача та уклав Договір шляхом введення одноразового ідентифікатора на сайті Кредитодавця.

Отже, між відповідачем та Позикодавцем укладено письмовий правочин за допомогою електронного засобу зв`язку; Договір підписаний його сторонами з використанням одноразового ідентифікатора, який став законною підставою на вчинення передбачених цими документами дій. Між сторонами здійснені всі необхідні дії задля виникнення, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.

Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачка не надала суду заперечень на позов та будь-яких доказів на їх підтвердження.

Щодо процентів за користування кредитом, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, яка застосовується до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до частин першої, другої статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно з частинами першою, другою статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі.

Пунктом 1.5.2 Договору встановлено проценти за користування кредитом у розмірі 1350,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Пунктом 1.6 Договору визначено стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом у розмірі 5,00 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Згідно з пунктом 1.7 Договору тип процентної ставки - фіксована. Пунктом 1.5 Договору орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача визначено в розмірі 8550,00 грн, а орієнтовну реальну річну процентну ставку - 553,03 відсотка.

Пунктом 2.3.1.1 Договору передбачено пролонгацію строку кредитування на пільгових умовах - шляхом сплати Позичальником комісії за управління та обслуговування кредиту в розмірі 3,00 відсотка від поточного залишку кредиту за пролонгацію на 3 дні, 5,00 відсотка - на 7 днів і 10,00 відсотка - на 15 днів, при цьому проценти за такий період нараховуються за ставкою, визначеною пунктом 1.5.2 Договору. Пунктом 2.3.1.2 Договору передбачено пролонгацію строку кредитування на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, при цьому загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах не може перевищувати 60 днів, а проценти за такий період нараховуються за ставкою, визначеною пунктом 1.6 Договору.

Позивач просить стягнути проценти за користування кредитом у розмірі 13350,00 грн. З Відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 100709104 вбачається, що ця сума складається з двох частин:

- 1350,00 грн - проценти, нараховані згідно з пунктом 1.5.2 Договору в розмірі 90 грн на день (1,50 відсотка від суми кредиту 6.000,00 грн) за період з 31.12.2021 по 14.01.2022, тобто за 15 днів;

- 12000,00 грн - проценти, нараховані згідно з пунктами 1.6, 2.3.1.2 Договору в розмірі 300,00 грн на день (5,00 відсотка від суми кредиту 6.000,00 грн) за період з 15.01.2022 по 24.02.2022, тобто за 40 днів.

Оцінюючи наведені нарахування, суд виходить із такого.

Перша складова нарахована в межах первісного строку кредитування, встановленого пунктами 1.3, 1.4 Договору (15 днів, до 14.01.2022 включно), за погодженою сторонами ставкою 1,50 відсотка за кожен день користування кредитом, розмір якої був доведений до відома Позичальника до укладення договору в паспорті споживчого кредиту разом з орієнтовною реальною річною процентною ставкою та орієнтовною загальною вартістю кредиту для споживача. Оскільки жодного платежу на погашення кредиту Відповідачкою не здійснено, базою нарахування процентів залишалася вся сума кредиту - 6.000,00 грн. Розрахунок 6.000,00 грн х 1,50 % х 15 днів = 1350,00 грн є арифметично правильним і відповідає пункту 1.5.2 Договору та Графіку платежів.

Друга складова нарахована після спливу первісного строку кредитування на підставі пункту 2.3.1.2 Договору, яким передбачено пролонгацію строку кредитування на стандартних (базових) умовах. Нарахування процентів припинено 24.02.2022, тобто зі спливом 40 днів такої пролонгації, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), про неможливість нарахування передбачених договором процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування.

Водночас суд звертає увагу на те, що внаслідок такої пролонгації розмір процентної ставки за користування кредитом було збільшено у 500 разів - з 0,01 відсотка до 5,00 відсотка за кожен день, а нараховані за 40 днів пролонгації проценти (12000,00 грн) удвічі перевищили саму суму наданого кредиту (6000,00 грн).

Підставою для застосування стандартної (базової) ставки згідно з пунктом 2.3.1.2 Договору є виключно та обставина, що Позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, тобто не повертає кредит у встановлений пунктом 1.4 Договору термін і не сплачує комісію за управління та обслуговування кредиту, передбачену пунктом 2.3.1.1 Договору для пролонгації на пільгових умовах. Отже, збільшення ставки зумовлене саме невиконанням Позичальником грошового зобов`язання за договором.

Кредитний договір укладено 30.12.2021. З 08 січня 2021 року кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця, виключені з переліку договорів, на які не поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування» (пункт 1 частини другої статті 3 цього Закону в редакції Закону України від 15 вересня 2020 року № 891-IX), а відтак спірні правовідносини регулюються цим Законом. Крім того, абзац перший пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» прямо передбачає, що дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Згідно з абзацом першим пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення; забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Відповідно до пункту 2 того самого розділу дія пункту 6 поширюється на всі договори про споживчий кредит.

Кредитний договір № 100709104 укладено 30.12.2021, тобто до спливу зазначеного в пункті 6 строку, зобов`язання за ним не припинені, а прострочення допущено з 15.01.2022, тобто в межах періоду, визначеного цією нормою. Процентна ставка за Договором є фіксованою (пункт 1.7 Договору), а тому підстав для збільшення ставки, передбачених частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України (застосування змінюваної процентної ставки), не існує.

За таких обставин збільшення процентної ставки за користування кредитом з 1,50 відсотка до 5,00 відсотка за кожен день, зумовлене виключно невиконанням Відповідачкою зобов`язання з повернення кредиту, суперечить прямій законодавчій забороні, а тому умова пункту 2.3.1.2 Договору в частині застосування стандартної (базової) ставки, встановленої пунктом 1.6 Договору, в цьому випадку застосуванню не підлягає. Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо обов`язковість для сторін положень цих актів випливає з їх змісту, а згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Застереження пункту 2.2.3 Договору про те, що стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною, а визначена пунктом 1.5.2 ставка є знижкою, наданою Позичальнику, наведеного висновку не спростовує, оскільки правова природа таких нарахувань визначається підставою та умовами їх здійснення, а не найменуванням у договорі.

Наведене не звільняє відповідачку від обов`язку сплатити проценти за користування кредитом за період пролонгації, оскільки проценти за користування кредитом за своєю правовою природою є платою за користування грошовими коштами, а не мірою цивільно-правової відповідальності, однак розмір таких процентів має бути обчислений за незбільшеною ставкою 1,50 відсотка за кожен день користування кредитом.

Відтак за період з 15.01.2022 по 24.02.2022 (40 днів) проценти становлять 3600,00 грн (6.000,00 грн х 1,50 % х 40 днів) замість нарахованих Позивачем 12000,00 грн.

Таким чином, обґрунтованим є розмір процентів за користування кредитом 4950,00 грн (1350,00 грн + 3600,00 грн). У задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 8400,00 грн слід відмовити.

Такий висновок не є ні оспоренням умови договору, ні його зміною, які суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може, а ґрунтується на застосуванні умов договору у співвідношенні з вимогами закону до строку та форми зміни договору, під час якого суд здійснює тлумачення змісту договору навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23).

Суд перевірив і питання про застосування обмеження, встановленого частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якою максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 відсоток. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 виснував, що за загальним правилом це обмеження поширюється лише на договори про споживчий кредит, укладені з 24 грудня 2023 року, а на договори, укладені раніше, - лише за умови, що строк кредитування було продовжено після цієї дати. Спірний договір укладено 30.12.2021, а нарахування за ним припинено 24.02.2022, тобто строк кредитування після 24 грудня 2023 року не продовжувався, а відтак зазначене обмеження до спірних правовідносин не застосовується.

Щодо стягнення заборгованості по комісії, слід зазначити таке.

Згідно з ч. ч. 5 ст. 12 Закону України № 1734-VIII, умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз змісту Договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які встановлена комісія. Отже, умови Кредитного договору, який укладений після набуття чинності Законом України № 1734-VIII, тобто після 10 червня 2017 року, щодо комісії, є нікчемними, відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України № 1734-VIII.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22 (реєстраційний номер рішення у ЄДРСР 122407044), що враховується судом у даній справі, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Таким чином, оскільки комісія кредитодавцем нараховувалася відповідачці за дії, які кредитодавець здійснює на власну користь, суд не бачить правових підстав для задоволення вимог в частині стягнення заборгованості по комісії за надання кредиту у розмірі 1200,00 грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у сумі 10950,00 грн, з яких: 6000,00 грн – основна сума боргу; 4950,00 грн – заборгованість за процентами.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

До позовної заяви додано платіжну інструкцію № 163360 від 23.06.2026, якою підтверджується сплата позивачем судового збору в сумі 2662,40 грн.

Суд задовольнив позовні вимоги частково, на суму 10950,00 грн, що дорівнює 53,28 %.

Отже сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить: 2662,40 * 53,28 % = 1418,52 грн.

Інші документально підтверджені судові витрати в матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 - 284, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 100709104 від 30.12.2021 в сумі 10950 (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп.

В задоволенні решти позову, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму 1418 (одна тисяча чотириста вісімнадцять) грн 52 коп. витрат по сплаті судового збору.

Реквізити учасників справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», 07400, Київська обл., Броварський р-н, місто Бровари, вул. Лісова, буд. 2, ідентифікаційний код: 35625014;

- відповідачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

СуддяР.О. Губанов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua