Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №363/4204/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"30" вересня 2026 р. Справа № 363/4204/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

30 вересня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лукач О.П.,

за участю секретаря Ставиченка О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Вишгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання,

ВСТАНОВИВ:

03.07.2026 ОСОБА_1 звернулась до Вишгородського районного суду Київської області із вказаною вище позовною заявою, у якій просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі

1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення сином двадцяти трьох років, а також допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

В обґрунтування позову зазначено, що 05.08.2006 позивач з відповідачем уклали шлюб та у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . Як зазначає позивач, спільне подружнє життя у них не склалося, у зв`язку з чим, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19.09.2016, яке набрало законної сили, шлюб між ними було розірвано.

3 2010 року їхній син проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12.10.2010 з відповідача на користь позивача стягувалися аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу). Однак, на даний час їхній син ОСОБА_3 досяг повноліття і виплата аліментів на його утримання припинилася. В той же час, їхній син є студентом

1 курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, факультету інформатики та обчислювальної техніки КПІ ім. Ігоря Сікорського очної (денної) форми здобуття освіти. Планова дата завершення навчання – 30.06.2029, що підтверджується довідкою навчального закладу №509 від 30.06.2026. Позивач зазначає, що у зв`язку із навчанням за денною формою син об`єктивно позбавлений можливості працевлаштування, а тому потребує матеріальної допомоги з боку батьків. Син проживає разом із нею, усі витрати на його проживання, харчування та навчання лежать на ній, тобто основний тягар утримання сина несе позивач, хоча такий обов`язок має покладатися на обох батьків порівну. Посилаючись на статті 199, 200 СК України та пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3, позивач указує, що її повнолітній син не досяг двадцяти трьох років, не створив власної сім`ї та у зв`язку із навчанням матеріально залежить від батьків. За твердженням позивача, відповідач фізично здоровий, працездатний, а тому має змогу надавати матеріальну допомогу на утримання сина. Оскільки син проживає разом із нею, позивач, посилаючись на частину третю статті 199 СК України, зазначає про наявність у неї права на звернення до суду з цим позовом.

Після виконання судом вимог частини восьмої статті 187 ЦПК України, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження та призначено до розгляду на 07.09.2026 о 12:30, про що повідомлено учасників провадження.

03.09.2026 до суду надійшло клопотання про долучення додаткових доказів, подане від імені позивача та датоване 02.09.2026, яке не містило її підпису. У клопотанні зазначено про звільнення позивача з роботи, понесення витрат на утримання сина та отримання документів органу державної виконавчої служби щодо виконання відповідачем попереднього рішення про стягнення аліментів. Позивач просила визнати поважними причини неподання відповідних доказів разом із позовною заявою та прийняти наказ про її звільнення, копії документів на підтвердження витрат, довідку органу державної виконавчої служби з розрахунками. У клопотанні також зазначено, що ці документи підтверджують зміну її матеріального становища, потреби сина та можливість відповідача надавати йому утримання.

07.09.2026 третя особа ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності у зв`язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та не заперечує проти їх задоволення.

У судове засідання, призначене на 07.09.2026, з`явилася позивач. Відповідач та третя особа не з`явилися.

Як убачається із матеріалів справи, конверт із судовою повісткою про виклик до суду та копіями ухвали суду про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками, надісланий відповідачу на адресу його зареєстрованого місця проживання, повернувся до суду без вручення з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою».

07.09.2026 ухвалою суду, внесеною до протоколу судового засідання, залишено без розгляду письмове клопотання позивача про долучення доказів, яке надійшло до суду 03.09.2026, оскільки воно не містило підпису позивача. Водночас за усним клопотанням позивача, заявленим у цьому ж судовому засіданні, з урахуванням наданих нею пояснень та наявності підтвердження надсилання копій документів відповідачу і третій особі, додані до вказаного письмового клопотання докази прийнято судом та долучено до матеріалів справи, а саме: копію наказу №1 від 26.08.2026, виданого ФОП ОСОБА_4 , про звільнення позивача з роботи; копії документів на підтвердження понесених витрат на утримання сина; лист Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №88339 від 21.08.2026 з розрахунками. До матеріалів справи також долучено документи, що підтверджують надсилання клопотання з додатками відповідачу та третій особі.

З метою забезпечення участі відповідача під час розгляду справи розгляд було відкладено на 30.09.2026, про що повідомлено учасників провадження судовими повістками. Відповідача додатково викликано до суду шляхом розміщення оголошення на вебпорталі «Судова влада України» у порядку, передбаченому частиною одинадцятою статті 128 ЦПК України.

29.09.2026 третя особа ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності у зв`язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та не заперечує проти їх задоволення.

У судове засідання, призначене на 30.09.2026, з`явилася позивач. Відповідач та третя особа повторно не з`явилися.

Як убачається із матеріалів справи, конверт із судовою повісткою про виклик відповідача до суду, надісланий на адресу зареєстрованого місця проживання, повернувся до суду без вручення з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 у справі №755/17944/18 зазначив, що повернення судової повістки з відміткою про відсутність адресата за зареєстрованою адресою місця проживання свідчить про належне повідомлення особи про розгляд справи.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи у відсутності відповідача та третьої особи, суд враховує наявність заяви ОСОБА_3 від 29.09.2026 про розгляд справи без його участі, вжиті судом заходи для забезпечення участі відповідача під час розгляду справи, положення пункту 4 частини восьмої та частини одинадцятої статті 128 ЦПК України щодо його належного повідомлення про день, час та місце розгляду справи, а також відсутність передбачених статтею 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву. Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наявність умов, визначених у частині першій статті 280 ЦПК України, суд ухвалив: провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позові, та просила їх задовольнити. Щодо заявленого строку стягнення аліментів до досягнення сином двадцяти трьох років пояснила, що після завершення навчання за бакалаврською програмою син планує вступати до магістратури.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з таких підстав.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статей 77, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достатніми – докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається із рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19.09.2016 у справі №363/2271/16-ц, яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, сторони з 05.08.2006 перебували у шлюбі, зареєстрованому відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вишгородського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис №135. У шлюбі у позивача та відповідача народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією повторно виданого 23.04.2011 свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис №169. Батьками дитини зазначено: батько – ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_1 (а.с.6, 11).

Згідно з витягами з реєстру територіальної громади №2026/011059851 від 03.07.2026 та №2026/010304187 від 22.06.2026 місце проживання позивача ОСОБА_1 та сина ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , з 13.09.2003 та 24.07.2008 відповідно (а.с.7,8).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12.10.2010 у справі №2-3573/2010 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж тридцять відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.09.2010 до досягнення дитиною повноліття – ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9 - 10).

Дошлюбне прізвище позивача – ОСОБА_6 зазначене у рішенні суду про розірвання шлюбу від 19.09.2016.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 досяг повноліття.

Згідно з договором про навчання в університеті №1645 від 07.08.2025, укладеним між Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» в особі декана факультету інформатики та обчислювальної техніки ОСОБА_7 , який діє на підставі доручення ректора №37 від 30.12.2024, з однієї сторони, та ОСОБА_3 і його законним представником на час укладення договору ОСОБА_1 , з іншої сторони, університет взяв на себе зобов`язання здійснити підготовку здобувача за денною формою здобуття освіти за освітньою програмою «Інженерія програмного забезпечення комп`ютерних систем/Інженерія програмного забезпечення інформаційних систем» за спеціальністю F2 «Інженерія програмного забезпечення» для здобуття ступеня вищої освіти бакалавра. Обсяг освітньої програми становить 240 кредитів ЄКТС (а.с.13).

Згідно з довідкою Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» №509 від 30.06.2026 на момент видачі довідки ОСОБА_3 є студентом першого курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти групи ІМ-54 факультету інформатики та обчислювальної техніки КПІ

ім. Ігоря Сікорського та навчається за очною (денною) формою здобуття освіти за кошти державного бюджету. Планова дата завершення навчання – 30.06.2029 (а.с.12).

Згідно з довідкою про доходи №56 від 30.06.2026, виданою Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», ОСОБА_3 за період із вересня 2025 року до червня 2026 року нараховано

10 656,58 грн, із яких 10 620,00 грн становить стипендія, 36,58 грн – індексація. У довідці за відповідні місяці відображено нарахування стипендії у розмірі 1 180,00 грн. (а.с. 14).

Долучені розрахункові листи за листопад 2025 року та березень 2026 року містять відомості про нарахування по 2 360,00 грн, які складаються із сум по 1 180,00 грн за два місяці (а.с. 15, 16).

Відповідно до довідки від 15.06.2026, виданої ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_1 з 01.10.2012 працювала у Центрі іноземних мов «RAINBOW» на посаді викладача англійської мови. У довідці за період із 01.01.2026 до 15.06.2026 зазначено нарахований дохід у розмірі 51 960,00 грн, утримання – 11 950,80 грн, суму до виплати –

40 009,20 грн. У помісячних відомостях указано нарахування по 8 660,00 грн та суми до виплати по 6 668,20 грн. (а.с. 17).

На підтвердження зміни матеріального становища позивач надала копію наказу №1 від 26.08.2026, виданого ФОП ОСОБА_4 , про її звільнення з роботи з 01.09.2026 за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. Вказаним наказом також передбачено виплату грошової компенсації за 64 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки (а.с.34).

Крім цього, на підтвердження витрат на утримання сина позивачем надано копії квитанції про оплату проїзного, проїзного квитка та фіскальних чеків на придбання одягу, взуття, продуктів харчування й інших товарів повсякденного вжитку (а.с.35-40). Зокрема, квитанція №1209699191 від 02.09.2026 містить відомості про оплату 544,00 грн за проїзний на вересень на 46 поїздок, а окремий квиток на приміський маршрут - про вартість проїзду у розмірі 60,00 грн. Чеки від 09.08.2026 містять відомості про придбання чоловічої сорочки вартістю 749,00 грн та взуття із супутньою покупкою загальною сумою до оплати 3 100,00 грн. Також долучено чеки на придбання чоловічого одягу від 14.03.2026 та 15.03.2026 на

750,00 грн, 502,00 грн та 1 899,00 грн, чеки торговельних мереж «VARUS» та «АТБ» на продукти харчування й інші товари.

Водночас, дослідивши зазначені документи у судовому засіданні, суд установив, що їх зміст не дає змоги ідентифікувати позивача як особу, яка здійснила відповідні платежі, а також установити, що наведені витрати понесено саме на утримання її сина - ОСОБА_3 . Зазначення у чеках найменувань товарів, зокрема чоловічого одягу та взуття, не підтверджує їх придбання саме для сина сторін, а відомості про оплату проїзду не дають змоги встановити особу, для якої придбано відповідні проїзні документи. Отже, надані квитанція, квиток та фіскальні чеки не підтверджують факту понесення саме позивачем зазначених у них витрат на утримання сина, у зв`язку із чим суд не враховує їх як підтвердження конкретного розміру таких витрат.

Згідно з листом Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 21.08.2026 №88339, у виконавчому провадженні №52169518 здійснювалося виконання виконавчого листа №2-3573/2010, виданого Вишгородським районним судом Київської області 27.10.2010, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина до досягнення ним повноліття. Станом на 21.08.2026 заборгованість зі сплати аліментів відсутня (а.с. 41).

Довідка-розрахунок від 05.05.2021 містить відомості про заборгованість у сумі

91 859,10 грн за зазначений у ній період (а.с. 42-44). У поясненнях до цього розрахунку вказано, що нарахування здійснювалися з урахуванням середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості. Подальші розрахунки відображають нарахування аліментів, надходження платежів та зміну розміру заборгованості.

У розрахунку, складеному 21.08.2026, відображено зарахування платежів, зокрема у березні 2026 року – 31 781,74 грн, у травні – 14 038,18 грн, у червні – 10 233,55 грн, у липні – 13 035,20 грн. (а.с. 45-47). Відомості про зараховані платежі підтверджують виконання ним грошового обов`язку в наведених розмірах.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, посилається на те, що син у зв`язку із навчанням не має можливості працювати та потребує матеріальної допомоги.

Правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, регулюються главою 16 СК України, зокрема статтями 199–201 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Частиною другою статті 199 СК України передбачено, що право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Відповідно до частини третьої статті 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно із статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує

18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №346/103/17. У цій постанові також зазначено, що обов`язок утримання поширюється на весь період навчання, включаючи канікули.

Стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, коли у зв`язку із навчанням вона не має достатнього самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які мають можливість таку допомогу надавати.

У постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі №6-186ц14 викладена правова позиція щодо стягнення аліментів на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, відповідно до якої правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від обов`язку сплати аліментів, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 16.02.2022 у справі №381/2423/20 (провадження № 61-17937св21).

У постанові від 17.04.2019 у справі №644/3610/16-ц (провадження № 61-12782св18) Верховний Суд зробив висновок про те, що Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Відповідно до статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Так, згідно із статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Суд установив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є повнолітнім сином позивача та відповідача, не досяг двадцяти трьох років, продовжує навчання за денною формою та проживає разом із матір`ю. Отже, ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 199 СК України має право звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів на його утримання.

Оцінюючи потребу сина у матеріальній допомозі, суд враховує, що навчання за кошти державного бюджету не потребує оплати самої освітньої послуги, проте не усуває необхідності забезпечувати повсякденні потреби у харчуванні, одязі, взутті та проїзді. Отримувана стипендія підлягає врахуванню як власний дохід сина, однак її розмір не дає змоги самостійно забезпечувати зазначені потреби. Денна форма навчання сама по собі не виключає можливості працевлаштування, проте обмежує час, який може бути використаний для отримання заробітку, а доказів фактичного отримання сином іншого достатнього доходу суду не надано. У сукупності зазначені обставини свідчать про потребу сина у матеріальній допомозі у зв`язку з продовженням навчання.

Щодо матеріального становища позивача суд враховує розмір її заробітної плати до звільнення та припинення відповідних трудових відносин з 01.09.2026. Водночас, наказ про звільнення не підтверджує її непрацездатності або повної відсутності будь-яких засобів до існування. Звільнення з роботи не припиняє обов`язку матері брати участь в утриманні сина і не є підставою для покладення всіх відповідних витрат лише на відповідача.

Визначаючи можливість відповідача надавати матеріальну допомогу, суд враховує не лише його працездатний вік, а й документи державної виконавчої служби про зараховані у 2026 році платежі на виконання попереднього рішення суду. Вказані докази підтверджують здійснення платежів у період, безпосередньо наближений до пред`явлення цього позову, та у сукупності з іншими обставинами свідчать про його матеріальні можливості брати участь в утриманні сина. Доказів втрати відповідачем таких можливостей, його непрацездатності, істотних обмежень за станом здоров`я або наявності інших утриманців матеріали справи не містять.

Виконання рішення про стягнення аліментів до повноліття сина не звільняє відповідача від обов`язку, який виникає за статтею 199 СК України у зв`язку з продовженням сином навчання після досягнення вісімнадцяти років.

Неподання відповідачем відзиву та його неявка до суду самі по собі не є визнанням позову або доказом спроможності сплачувати аліменти. Висновок про наявність передбачених статтею 199 СК України підстав для стягнення утримання суд робить за результатами оцінки поданих доказів у їх сукупності, а не лише через відсутність заперечень відповідача.

Оскільки позивачем заявлено про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина у частці від доходу відповідача, суд вважає за необхідне визначити їх саме у вказаний спосіб відповідно до частини першої статті 200 СК України.

Визначаючи розмір частки доходу відповідача, яка підлягає стягненню як аліменти, суд враховує потреби повнолітнього сина, незначний розмір його стипендії, навчання за кошти державного бюджету, спільне проживання з матір`ю та її участь у його утриманні, зміну матеріального становища позивача і встановлені можливості відповідача надавати допомогу.

Суд вважає, що стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини доходу відповідача, поряд із власними коштами сина та участю матері в його утриманні, є необхідним та співмірним установленим обставинам справи. Такий спосіб визначення аліментів забезпечує залежність розміру періодичного платежу від доходу платника та баланс інтересів одержувача і платника аліментів. Дослідженими доказами не встановлено обставин, які давали б підстави для зменшення заявленої частки.

Відповідно до статті 191 СК України, яка застосовується до спірних правовідносин на підставі статті 201 цього Кодексу, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а тому підлягають стягненню з 03.07.2026.

Щодо строку стягнення аліментів суд враховує, що у позовній заяві його визначено до досягнення сином двадцяти трьох років, а у судовому засіданні позивач пояснила таку вимогу наміром сина після завершення бакалаврської програми вступити до магістратури. Зазначені пояснення стосуються планів сина на майбутнє та самі по собі не підтверджують ані факту зарахування до магістратури, ані обов`язкового продовження навчання до досягнення саме двадцяти трьох років.

За змістом частин першої та другої статті 199 СК України досягнення двадцяти трьох років є граничною віковою межею права на утримання у зв`язку із навчанням. Водночас таке право припиняється раніше у разі припинення навчання. Тому зазначені позивачем наміри не усувають передбаченої законом умови щодо продовження навчання і не дають підстав визначити строк стягнення лише досягненням сином відповідного віку.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2023 у справі №752/20152/16-ц роз`яснено, що період канікул, переходу на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури, сам по собі не є підставою для переривання сплати аліментів. Припинення права на утримання пов`язане із припиненням навчання. Отже, фактичне продовження освіти на наступному рівні слід відрізняти від остаточного припинення навчання.

За таких обставин, заявлена вимога щодо строку стягнення підлягає задоволенню в межах періоду продовження сином навчання, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років. Наведена у довідці дата 30.06.2029 є плановою датою завершення бакалаврської програми, проте суд не встановлює наперед ані обов`язкового припинення навчання саме у цю дату, ані його обов`язкового продовження до двадцяти трьох років. Часткове задоволення позову зумовлене визначенням строку стягнення з урахуванням умови продовження навчання, а не зменшенням заявленої частки доходу відповідача.

Враховуючи зазначені позивачем обставини в обґрунтування заявлених вимог і надані нею докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду – 03.07.2026 і до закінчення навчання сина, але не довше ніж до досягнення ним 23-річного віку.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до статей 192, 201 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач у справі про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору, з урахуванням положень частини шостої статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави. Доказів того, що відповідач звільнений від сплати судового збору, суду не надано.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01.01.2026 установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 328 гривень. За підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» мінімальний розмір судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто

1 331,20 грн.

Керуючись статтею 53 Конституції України, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», статтями 4, 5 Закону України «Про судовий збір», статтями 182, 191, 192, 199–201 СК України, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 19, 76–89, 128, 133, 141, 174, 176, 178, 223, 259, 263–265, 268, 274–282, 284, 287, 289, 354, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, починаючи з дня подачі позову до суду – 03.07.2026 і до закінчення навчання дитини, але не довше, ніж до досягнення ним 23-річного віку.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1331,20 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 06.10.2026.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя О.П. Лукач