Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №930/1335/26 — Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 930/1335/26

№2/930/1191/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельного О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛІОН ПЛЮС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У позовній заяві позивач просить стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 995,20 грн, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 778556787 у формі електронного документа.

За умовами зазначеного договору відповідачу надано кредитні кошти у формі кредитної лінії із загальним розміром фактично отриманих коштів, з урахуванням усіх траншів, 18 008,00 грн. Кінцевою датою повернення кредиту визначено 17 вересня 2030 року.

Позивач зазначає, що договір набрав чинності з моменту його підписання сторонами та відповідно до його умов діяв протягом п`яти років або до його дострокового розірвання чи припинення, а в частині розрахунків – до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань.

За твердженням позивача, договір було укладено в електронній формі шляхом заповнення відповідачем заявки на отримання кредиту в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця із зазначенням необхідних персональних та платіжних даних.

Після автоматизованої обробки заявки та її схвалення кредитодавцем було сформовано електронний договір, який розміщено в особистому кабінеті відповідача та направлено на зазначену ним адресу електронної пошти.

Позивач вказує, що відповідач, ознайомившись з умовами договору, здійснила його акцепт шляхом введення у відповідному полі одноразового ідентифікатора та натискання відповідної кнопки для підписання договору. На думку позивача, саме таким способом сторони наклали електронні підписи одноразовим ідентифікатором, у зв`язку з чим договір є укладеним.

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язувався надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності та платності, а відповідач – повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом і комісію за його надання.

Позивач зазначає, що кредитні кошти були перераховані на банківську картку, реквізити якої відповідач зазначила під час оформлення кредиту. На підтвердження факту перерахування кредитних коштів до позовної заяви додано відповідні документи.

Умовами договору передбачено нарахування процентів на фактичний залишок заборгованості за кожний день користування кредитом. Згідно з пунктом 8.3 договору базова процентна ставка становила 0,98 відсотка за кожний день користування кредитом, що, за розрахунком позивача, становить 357,70 відсотка річних.

Договором також передбачено комісію за надання кредиту, яка нараховується одноразово при видачі першого траншу, а у разі видачі наступних траншів – у день їх видачі.

Позивач посилається на те, що умовами договору передбачено дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник мав можливість отримувати чергові транші, однак зазначений період, відповідно до умов договору, не є загальним строком дії договору. Після його закінчення позичальник, за твердженням позивача, зобов`язаний сплачувати проценти за користування кредитом відповідно до умов договору.

Також позивач зазначає, що відповідач належним чином свої зобов`язання за договором не виконувала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість.

21 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/60, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу право вимоги за кредитним договором № 778556787.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано копію договору факторингу та витяг з реєстру прав вимоги, в якому містяться відомості щодо права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

Позивач посилається на пункт 9.1.1.5 кредитного договору, відповідно до якого кредитодавець має право без згоди позичальника відступити право грошової вимоги за договором іншій фінансовій установі, а також на положення договору факторингу, за якими право вимоги переходить до фактора з моменту підписання реєстру прав вимоги.

Позивач також зазначає, що відповідач допустила прострочення виконання зобов`язань, у зв`язку з чим відповідно до умов договору кредитор скористався правом на дострокове припинення договору та направив відповідачу відповідне повідомлення.

За твердженням позивача, з 16 березня 2026 року припинилося право нарахування процентів за користування кредитом, передбачених договором, у зв`язку з достроковим розірванням договору.

Згідно з наданими позивачем розрахунками, загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на дату звернення до суду становила 63 999,20 грн. При цьому до стягнення позивач заявив 54 995,20 грн, з яких:

18 008,00 грн – заборгованість за тілом кредиту;

35 906,72 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом;

1 080,48 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту.

Позивач зазначив, що штрафні санкції, відображені у загальному розрахунку заборгованості, до складу позовних вимог ним не включалися.

На підтвердження своїх вимог позивачем до позовної заяви додано, зокрема, копію кредитного договору, документи щодо укладення договору в електронній формі, документи про перерахування кредитних коштів, розрахунки заборгованості, договір факторингу, витяг з реєстру прав вимоги та документи щодо повідомлення відповідача про дострокове припинення договору.

Позивач вважає, що відповідач не виконала належним чином взяті на себе договірні зобов`язання, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь нового кредитора.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Ухвалою від 04.06.2026 судом відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у АТ КБ "ПриватБанк".

24 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до суду від відповідачки ОСОБА_1 , в особі її представника – адвоката Яреська Тараса Віталійовича, надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві представник відповідачки зазначив, що 09 червня 2026 року відповідачка отримала ухвалу суду та ознайомилася з матеріалами справи шляхом приєднання її представника до електронної справи в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС. Посилаючись на положення статей 120, 123, 124 ЦПК України, представник відповідачки вказав, що відзив подано у встановлений судом процесуальний строк.

Відповідачка не заперечує факту укладення кредитного договору № 778556787 від 18 серпня 2025 року та отримання за ним кредитних коштів, однак не погоджується із заявленим позивачем розміром заборгованості.

Зокрема, представник відповідачки заперечує проти нарахування процентів за користування кредитом за період після 22 жовтня 2025 року, посилаючись на те, що з цієї дати відповідачка є дружиною військовослужбовця та, відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», має право на передбачену законом пільгу щодо ненарахування процентів за користування кредитом.

На підтвердження зазначених обставин представник відповідачки послався на копію військового квитка ОСОБА_2 , згідно з яким останній з 09 травня 2023 року мобілізований та проходить військову службу у Збройних Силах України, а також на копію свідоцтва про шлюб, відповідно до якого 22 жовтня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

Представник відповідачки зазначив, що положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» поширюються на дружин військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, а кредитний договір, укладений між сторонами, не належить до передбачених законом винятків щодо кредитних договорів на придбання житла, автомобіля чи відповідного енергетичного обладнання.

За твердженням представника відповідачки, станом на 21 жовтня 2025 року за кредитним договором було нараховано 10 317,12 грн процентів, які відповідачка визнає. Натомість нарахування процентів у сумі 25 589,60 грн за період після 22 жовтня 2025 року, на думку сторони відповідачки, суперечить вимогам законодавства та не підлягає стягненню.

Крім того, відповідачка заперечує проти стягнення з неї комісії за надання кредиту в розмірі 1 080,48 грн.

Представник відповідачки посилається на умови пунктів 8.4, 8.5 кредитного договору, відповідно до яких комісія за надання кредиту не є платою за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, а також зазначає, що договором не визначено конкретної додаткової чи супутньої послуги, за надання якої встановлено таку комісію.

Посилаючись на положення Закону України «Про споживче кредитування» та правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, представник відповідачки вважає умову кредитного договору щодо сплати комісії за надання кредиту такою, що не підлягає застосуванню, а заявлену до стягнення суму комісії – такою, що не підлягає стягненню.

З урахуванням наведеного представник відповідачки зазначив, що відповідачка визнає позовні вимоги частково – у розмірі 28 325,12 грн, з яких 18 008,00 грн становить заборгованість за тілом кредиту та 10 317,12 грн – заборгованість за процентами, нарахованими до 22 жовтня 2025 року.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 25 589,60 грн процентів, нарахованих після 22 жовтня 2025 року, та 1 080,48 грн комісії за надання кредиту представник відповідачки просить відмовити.

Також у відзиві представник відповідачки заперечив проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн та просив зменшити їх до 1 000,00 грн.

На обґрунтування зазначеного представник відповідачки послався на типовий характер спору, шаблонність позовної заяви, відсутність необхідності участі представника позивача в судових засіданнях, відсутність детального розрахунку часу, витраченого на виконання заявлених робіт, а також на те, що частина заявлених позивачем дій має технічний характер.

Представник відповідачки також просив здійснити пропорційний розподіл судових витрат з урахуванням часткового визнання позовних вимог. Зокрема, виходячи із заявленої позивачем суми позову 54 995,20 грн та суми, яку відповідачка визнає, – 28 325,12 грн, сторона відповідачки визначила частку задоволених вимог у розмірі 51,50 відсотка.

У зв`язку з цим представник відповідачки просив стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір у сумі 1 371,26 грн та витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 515,05 грн, а з позивача на користь відповідачки – витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 364,58 грн, виходячи з фактично понесених відповідачкою витрат у розмірі 9 000,00 грн.

За результатами розгляду справи представник відповідачки просив позов задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» 28 325,12 грн заборгованості, а в іншій частині позовних вимог відмовити, а також здійснити розподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

01 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до суду від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» – Дорошенко О.В. надійшла відповідь на відзив, у якій остання зазначає, що відповідачка фактично визнає факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, у зв`язку з чим, на думку сторони позивача, відповідні обставини не потребують додаткового доказування.

Щодо заперечень відповідачки стосовно нарахованої комісії представник позивача посилається на принцип свободи договору та положення статей 6, 627, 1054 Цивільного кодексу України, а також норми Закону України «Про споживче кредитування». Зазначає, що вказаним Законом передбачено можливість включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Представник позивача вказує, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено сплату комісії за надання кредиту, визначено її розмір, порядок нарахування та строки сплати. При цьому, відповідно до умов договору, комісія за надання кредиту є складовою плати за послуги, що надаються кредитодавцем за договором, та, за твердженням позивача, не є платою за додаткові чи супутні послуги. Посилається також на судову практику Верховного Суду щодо можливості встановлення комісії у правовідносинах зі споживчого кредитування.

Представник позивача також зазначає, що кредитний договір є чинним, сторонами було погоджено його істотні умови, а тому, на його думку, він є обов`язковим для виконання сторонами. Вказує, що відповідачка не заявляла вимог про визнання кредитного договору або окремих його положень недійсними, а також не зверталася з окремими вимогами щодо перерахунку заборгованості. Посилається на те, що відповідачка не висловлювала заперечень щодо умов договору при його укладенні та не скористалася передбаченим законодавством правом на відмову від договору.

Стосовно доводів відповідачки про застосування положень пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» представник позивача зазначає, що позивач визнає передбачене законом звільнення від нарахування штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом для визначених законом категорій військовослужбовців та їх дружин (чоловіків).

Разом з тим, сторона позивача вважає, що відповідачкою не надано належного та достатнього документального підтвердження наявності у її чоловіка відповідного статусу та обставин, які є підставою для застосування зазначених пільг. Зокрема, представник позивача звертає увагу на те, що надана відповідачкою копія військового квитка її чоловіка є неповною та, на думку позивача, не дає можливості встановити всі необхідні відомості щодо проходження ним військової служби, його статусу на момент укладення шлюбу та інших обставин, необхідних для застосування пільги.

Посилаючись на положення статей 12, 81 ЦПК України та судову практику Верховного Суду щодо підтвердження статусу осіб, які мають право на відповідні пільги, представник позивача вважає недоведеними підстави для застосування до відповідачки пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначає, що понесені позивачем витрати підтверджені відповідними документами, долученими до матеріалів справи, а їх розмір, на думку сторони позивача, є обґрунтованим та співмірним із характером спору. Посилається на положення статей 133, 137, 141 ЦПК України, статтю 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.

Водночас представник позивача заперечує проти заявленого відповідачкою клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та характером спору. Зазначає, що справа розглядається у спрощеному позовному провадженні та є малозначною. Крім того, сторона позивача вважає, що застосування до відповідачки пільг, передбачених спеціальним законодавством, саме по собі не змінює загальних правил розподілу судових витрат та не є підставою для покладення на позивача витрат відповідачки на професійну правничу допомогу.

Представник позивача також зазначає, що звернення до суду було зумовлено неналежним виконанням відповідачкою умов кредитного договору, а тому вважає відсутніми підстави для покладення на позивача судових витрат відповідачки. Посилається на положення частини дев`ятої статті 141 ЦПК України та вважає, що спір виник унаслідок дій відповідачки.

За результатами викладеного представник позивача просила суд долучити відповідь на відзив до матеріалів справи, позовні вимоги ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідачки понесені позивачем судові витрати, а також відмовити у задоволенні вимог відповідачки про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

08 липня 2026 року на виконання ухвали суду від 04 червня 2026 року до суду надійшла відповідь АТ КБ «ПриватБанк», якою надано запитувану інформацію щодо рахунків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Зокрема, банк повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ), на яку 18 серпня 2025 року було зараховано грошові кошти в сумі 18 008,00 грн із призначенням платежу «Natalia Semenenko, 12G.KOZHUMYATSKA ST.». До відповіді долучено виписку за рахунком № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ) за період з 18 серпня 2025 року по 18 серпня 2025 року, відповідно до якої 18 серпня 2025 року на рахунок ОСОБА_1 зараховано 18 008,00 грн.

Сторони в судове засідання не з`явилися.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

05 жовтня 2026 року від представника відповідачки – адвоката Яреська Тараса Віталійовича до суду надійшла заява про розгляд справи № 930/1335/26 за відсутності відповідачки ОСОБА_1 та її представника.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 18 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 778556787 в електронній формі.

Договір укладено шляхом приєднання споживача до його умов із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця. Вчинення відповідачкою дій щодо оформлення кредиту в особистому кабінеті, підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором та отримання кредитних коштів свідчить про укладення між сторонами відповідного правочину.

При цьому факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів відповідачкою не заперечується.

Згідно з умовами договору відповідачці було надано кредит у розмірі 18 008,00 грн зі строком повернення до 17 вересня 2030 року. За користування кредитними коштами договором передбачено сплату процентів за ставкою 0,98 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Факт фактичного отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду, відповідно до якої на картковий рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зараховано 18 008,00 грн із відповідним призначенням платежу.

Таким чином, суд вважає доведеним факт отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 18 008,00 грн.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом також встановлено, що 21 жовтня 2025 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № MB-TP/60, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги заборгованості за кредитним договором № 778556787, укладеним із ОСОБА_1 .

Відповідачкою факт переходу права вимоги до позивача належними та допустимими доказами не спростовано.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Отже, ТОВ «Таліон Плюс» є належним позивачем у цій справі та має право вимагати виконання відповідачкою зобов`язань за вказаним кредитним договором.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, суд враховує заперечення відповідачки щодо нарахування процентів після 22 жовтня 2025 року.

З матеріалів справи вбачається, що 22 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Документами, доданими до відзиву, також підтверджується проходження ОСОБА_2 військової служби та його мобілізація 09 травня 2023 року.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Встановлені судом обставини свідчать, що на момент виникнення у відповідачки статусу дружини військовослужбовця її чоловік уже проходив військову службу за мобілізацією. Кредит, отриманий відповідачкою за договором від 18 серпня 2025 року, не є кредитом, отриманим для придбання житла, автомобіля чи іншого майна, на яке поширюються передбачені законом винятки.

Отже, починаючи з 22 жовтня 2025 року нарахування процентів за користування кредитними коштами відповідачці суперечить наведеним вимогам закону.

При цьому право на передбачене законом звільнення від сплати процентів виникло у відповідачки саме з моменту набуття відповідного статусу, тобто з 22 жовтня 2025 року, а тому проценти, нараховані за період до 21 жовтня 2025 року включно, підлягають оцінці на загальних підставах.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за період до 21 жовтня 2025 року відповідачці нараховано 10 317,12 грн процентів за користування кредитом. Відповідачка зазначений розмір процентів, нарахованих до набуття нею відповідного статусу, фактично визнає.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 18 008,00 грн основної суми кредиту та 10 317,12 грн процентів за користування кредитними коштами, нарахованих до 22 жовтня 2025 року.

Водночас вимоги про стягнення 25 589,60 грн процентів, нарахованих після 22 жовтня 2025 року, задоволенню не підлягають, оскільки їх нарахування суперечить імперативним положенням частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, загальний розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає стягненню з відповідачки, становить 28 325,12 грн, з яких 18 008,00 грн — основна сума кредиту та 10 317,12 грн — проценти за користування кредитом, нараховані до 22 жовтня 2025 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки 1 080,48 грн комісії суд зазначає наступне.

Згідно з умовами укладеного між сторонами договору кредитодавцем передбачено сплату комісії за надання кредиту. Водночас із змісту договору та наданих позивачем доказів не вбачається, які саме додаткові та/або супутні послуги були фактично надані відповідачці за цю плату, у чому полягав їх зміст, обсяг та вартість, а також які конкретні дії кредитодавця виходять за межі дій, безпосередньо пов`язаних із наданням кредиту.

За змістом статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися, зокрема, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб. При цьому такі платежі повинні бути належним чином визначені у договорі та відповідати вимогам законодавства.

Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, відповідно до якого за відсутності в кредитному договорі зазначення конкретних додаткових та супутніх банківських послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, та доказів їх фактичного надання положення договору про сплату відповідної комісії не створюють для споживача обов`язку зі сплати такої комісії.

Саме по собі зазначення у договорі розміру комісії не свідчить про правомірність її стягнення, якщо кредитодавцем не доведено, що така плата є винагородою саме за конкретну додаткову чи супутню послугу, фактично надану споживачу.

При цьому посилання позивача на принцип свободи договору не спростовує наведеного висновку, оскільки свобода договору не може бути підставою для встановлення умов, які суперечать імперативним нормам законодавства про захист прав споживачів.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідачки 1 080,48 грн комісії є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» підлягають частковому задоволенню на суму 28 325,12 грн, а в іншій частині позову слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено вимоги на загальну суму 54 995,20 грн, з яких судом задоволено вимоги на суму 28 325,12 грн, що становить 51,5047 % від заявлених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Відтак пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1 371,26 грн судового збору.

Позивач також просить стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

З наданих позивачем документів вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом цієї справи та заявлені у визначеному розмірі.

Враховуючи часткове задоволення позову, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, із відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 2 575,24 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим відповідачкою заявлено вимогу про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.

На підтвердження таких витрат відповідачкою надано договір про надання правничої допомоги, додаток до нього, документ щодо визначення вартості послуг, акт приймання-передачі послуг від 11 червня 2026 року та детальний опис виконаних адвокатом робіт. Згідно з наданими документами загальна вартість правничої допомоги становить 9 000,00 грн, у тому числі 2 000,00 грн за аналіз матеріалів справи та судової практики, 1 000,00 грн за консультацію та 6 000,00 грн за підготовку відзиву на позовну заяву.

Також матеріали додатків містять документи, що підтверджують статус адвоката та повноваження адвоката Яреська Тараса Віталійовича на представництво інтересів ОСОБА_1 у цій справі.

Відповідно до частин другої, третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру таких витрат суд враховує, зокрема, складність справи, час, витрачений адвокатом, обсяг наданих послуг, ціну позову та значення справи для сторони.

Судом не встановлено підстав для висновку про те, що заявлені відповідачкою витрати на професійну правничу допомогу є очевидно неспівмірними з обсягом фактично виконаної роботи. Водночас з огляду на часткове задоволення позову такі витрати підлягають розподілу пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено.

Частка позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, становить 48,4953 %.

Отже, з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 364,58 грн (9 000,00 грн ? 48,4953 %).

Такий розподіл судових витрат відповідає принципу пропорційності, встановленому статтею 141 ЦПК України, та забезпечує їх розподіл відповідно до фактичного результату розгляду спору.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 18 008,00 грн основної суми кредиту та 10 317,12 грн процентів за користування кредитом, нарахованих до 22 жовтня 2025 року.

У задоволенні вимог про стягнення 25 589,60 грн процентів, нарахованих після 22 жовтня 2025 року, та 1 080,48 грн комісії слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.509,526,527,530,1048,1049, 1050,1054 ЦК України, керуючись ст. ст.12,77,81,82, 141,259,263-268,265,354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 778556787 від 18 серпня 2025 року в загальному розмірі 28 325 (двадцять вісім тисяч триста двадцять п`ять) гривень 12 копійок, з яких: 18 008 (вісімнадцять тисяч вісім) гривень 00 копійок - заборгованість за основною сумою кредиту; 10 317 (десять тисяч триста сімнадцять) гривень 12 копійок - заборгованість за процентами за користування кредитом, нарахованими до 22 жовтня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» 1 371 (одну тисячу триста сімдесят одну) гривню 26 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» 2 575 (дві тисячі п`ятсот сімдесят п`ять) гривень 24 копійки витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» на користь ОСОБА_1 4 364 (чотири тисячі триста шістдесят чотири) гривні 58 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: В.М. Алєксєєнко