Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №132/495/25 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/495/25

Провадження № 2/132/1956/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"23" вересня 2026 р. місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді – СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання – СЛОБОДЯНЮК І.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/495/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Калинівського районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 250520грн.00коп. В обґрунтування позову позивач зазначила, що сторони є батьками трьох неповнолітніх дітей, на утримання яких судовим наказом Калинівського районного суду Вінницької області від 02 лютого 2022 року у справі № 132/324/22 (провадження № 2-н/132/25/22), з ОСОБА_2 стягнуто аліменти в розмірі половини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 01 лютого 2022 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. На виконання зазначеного судового наказу було відкрито виконавче провадження, однак відповідач не виконував належним чином свого обов`язку зі сплати аліментів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 01 лютого 2025 року, згідно з розрахунком органу державної виконавчої служби, становила 250520грн.00коп. Позивач вважає, що наявність зазначеної заборгованості є підставою для стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2025 року, визначений склад суду з розгляду цивільного позову.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 20 лютого 2025 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 06 червня 2025 року, закрите підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Заочним рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 08 січня 2026 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 250520грн.00коп.

Дане заочне рішення на підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 року скасоване, а справу призначено до судового розгляду.

Сторони в судове засідання, призначене на 23 вересня 2026 року не з`явились, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначено законом, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків:

Судом установлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судовим наказом Калинівського районного суду Вінницької області від 02 лютого 2022 року у справі № 132/324/22 (провадження № 2-н/132/25/22), з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання зазначених дітей у розмірі половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 01 лютого 2022 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Зазначений судовий наказ був пред`явлений стягувачем до примусового виконання.

З довідки Тиврівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04 лютого 2025 року № 2787 убачається, що станом на 01 лютого 2025 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становила 250520грн.00коп.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним 04 лютого 2025 року тим же органом державної виконавчої служби, розмір щомісячних аліментів визначався державним виконавцем виходячи із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості у розмірі 14304грн.00коп., що становило 7152грн.00коп. щомісячно. За період з лютого 2022 року по грудень 2024 року сукупна заборгованість, згідно з указаним розрахунком, склала 250320грн.00коп. (7152грн.00коп. х 35 місяців).

Разом із тим, відповідно до листа Тиврівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 19 вересня 2026 року № 2800, виконавче провадження № 6997191 відкрито 05 жовтня 2022 року.

08 грудня 2023 року державним виконавцем накладено арешт на кошти боржника.

28 лютого 2024 року державним виконавцем винесено постанови про встановлення тимчасових обмежень боржника у праві користування зброєю, у праві полювання, у праві виїзду за межі України та у праві керування транспортними засобами.

15 жовтня 2024 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника та направлено її для виконання до військової частини НОМЕР_1 .

06 січня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника та направлено її до військової частини НОМЕР_2 .

На рахунок стягувача були перераховані згідно платіжних доручень: 03 березня 2025 року за № 8445 - 8629грн.61коп.; 04 березня 2025 року за № 7479 - 36237грн.62коп.; 01 квітня 2025 року за № 8322 - 73673грн.11коп.; 01 травня 2025 року за № 9981 - 59374грн.72коп.№ 02 червня 2025 року за № 8445 - 52808грн.05коп. 26 червня 2025 року за № 11085 - 65941грн.38коп.; 28 липня 2025 року за № 11699 - 41316грн.38коп.; 01 вересня 2025 року за № 12491 - 40958грн.35коп.; 02 вересня 2025 року за № 8445 - 31248грн.63коп.; 30 вересня 2025 року за № 13089 - 22241грн.94коп.; 01 грудня 2025 року за № 14180 - 77684грн.34коп.; 29 грудня 2025 року за № 14653 - 10570грн.27коп.; 21 січня 2026 року за № 15121 - 10570грн.27коп.; 16 лютого 2026 року за № 15584 - 10504грн.66коп.; 18 березня 2026 року за № 16269 - 10626грн.09коп.; 24 березня 2026 року за № 16362 - 4817грн.15коп.; 27 березня 2026 року за № 16423 - 6672грн.58коп.

03 червня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника та направлено її до Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

На рахунок стягувача були перераховані згідно платіжних доручень: 07 липня 2026 року за № 18651 - 10823грн.49коп.; 20 липня 2026 року за № 8880 - 20000грн.00коп.; 06 серпня 2026 року за № 19305 - 10823грн.49коп.; 10 серпня 2026 року за № 8445 - 37748грн.17коп.; 08 вересня 2026 року за № 20029 - 10823грн.49коп.; 18 вересня 2026 року за № 9294 - 210371грн.06коп.

За розрахунковим листком військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України від 26 січня 2026 року із грошового забезпечення ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів проводилися значні утримання, зокрема із додаткової винагороди утримано: в січні 2025 року – 36437грн.62коп.; в лютому 2025 року – 8629грн.61коп.; в березні 2025 року – 73673грн.11коп.; в квітні 2025 року – 59374грн.72коп.; в травні 2025 року – 52808грн.05коп.; в червні 2025 року – 65941грн.38коп.; в липні 2025 року – 41316грн.38коп.; в серпні 2025 року – 40958грн.35коп.; в вересні 2025 року – 22241грн.94коп.; в листопаді 2025 року – 77684грн.34коп.; в грудні 2025 року – 10570грн.27коп.

При цьому за розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним 21 вересня 2026 року Тиврівським відділом державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, станом на 21 вересня 2026 року заборгованість зі сплати аліментів за зазначеним судовим наказом відсутня.

Також судом установлено, що у жовтні 2024 року ОСОБА_2 був призваний на військову службу за мобілізацією до Збройних Сил України.

З довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 110/573 від 28 січня 2025 року, складеної військовою частиною НОМЕР_2 Міністерства оборони України, убачається, що 21 січня 2025 року ОСОБА_2 одержав вибухову травму, відкриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравму, вогнепальне осколкове поранення обличчя, дефект губи та кісток, відрив верхньої губи, пошкодження правого ока з порушенням функції зору. Травму отримано за обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях унаслідок бойового ураження та дій противника, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Свєрдліково Курської області російської федерації.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 2025-0523-1020-2970-0 від 23 травня 2025 року зазначена травма пов`язана з проходженням військової служби, є тяжкою та потребує тривалого лікування.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) Міністерства оборони України полковника ОСОБА_7 від 14 березня 2026 року № 74, ОСОБА_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19 лютого 2026 року № 31-РС з військової служби в запас за станом здоров`я, визнано таким, що справи та посаду здав та вибув для зарахування на військовий облік.

Оцінивши наведені обставини у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Зазначений конституційний обов`язок конкретизований нормами Сімейного кодексу України.

Згідно зі статтями 180, 181, 182 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

За статтею 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а частиною третьою статті 195 цього Кодексу передбачено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним або приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Водночас предметом розгляду у цій справі є не саме право дітей на утримання та не питання стягнення основної суми аліментів, а майнова відповідальність платника за прострочення їх сплати, передбачена статтею 196 СК України.

Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Таким чином, закон пов`язує можливість застосування до платника аліментів такої майнової санкції не лише з фактом існування заборгованості, а й безпосередньо з наявністю вини платника у її виникненні.

Ця правова конструкція узгоджується із загальними положеннями цивільного законодавства про відповідальність за порушення зобов`язання.

За змістом частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, хоча обов`язок утримувати дітей є безумовним за своєю природою, майнова відповідальність у вигляді неустойки (пені) не є безумовною і може бути покладена на платника лише за встановлення передбачених законом підстав, зокрема його вини у виникненні заборгованості.

Такий висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), сформульовано правову позицію, відповідно до якої стягнення пені, передбаченої частиною першою статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. При цьому платник має право доводити відсутність своєї вини, а перелік причин, з яких заборгованість може виникнути не з його вини, не є вичерпним.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року у справі № 705/2656/21 (провадження № 61-8878св23), Верховний Суд зазначив, що для застосування передбаченої статтею 196 СК України санкції необхідні дві умови: існування заборгованості та наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Верховний Суд окремо наголосив, що перелік причин, через які заборгованість виникла не з вини платника, не є вичерпним та встановлюється судом у кожному конкретному випадку на підставі доказів.

Зазначений підхід підтверджений Верховним Судом і у постанові від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23, у якій суд зазначив, що якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, він є невинуватим у виникненні заборгованості, а тому правові підстави для стягнення неустойки відсутні. При цьому Верховний Суд послався, зокрема, на постанови Об`єднаної палати КЦС ВС від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 та від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд враховує також роз`яснення, викладені у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до яких відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи; на платника не може бути покладено таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Суд також враховує, що відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін.

Відтак для задоволення позову про стягнення пені позивач має довести передбачені законом обставини, а саме факт прострочення виконання аліментного обов`язку та обсяг заборгованості, тоді як питання вини платника оцінюється судом на підставі всієї сукупності доказів з урахуванням положень статті 614 ЦК України та правових висновків Верховного Суду.

Суд звертає увагу також на обставини винесення судового наказу від 02 лютого 2022 року.

Судовий наказ за своєю правовою природою є особливою формою судового рішення, яка видається судом у передбачених законом випадках без проведення судового засідання та без виклику сторін для надання пояснень.

Отже, сам факт видачі 02 лютого 2022 року судового наказу не може безумовно свідчити про те, що відповідач саме з цієї дати був фактично та достеменно обізнаний про виникнення щодо нього аліментного обов`язку та про розмір платежів, які підлягали сплаті.

Відповідно до статей 160–169 ЦПК України інститут судового наказу передбачає його видачу за заявою стягувача у спрощеному порядку, без розгляду справи за загальними правилами позовного провадження.

Тому при вирішенні питання про наявність вини платника у виникненні заборгованості саме по собі існування судового наказу не звільняє суд від необхідності встановити, чи був боржник фактично повідомлений про його видачу та чи мав реальну можливість належним чином виконувати визначений ним обов`язок.

У цій справі позивачем не доведено належними та допустимими доказами, а судом не встановлено, що ОСОБА_2 був своєчасно обізнаний із судовим наказом, виданим Калинівським районним судом Вінницької області від 02 лютого 2022 року у справі № 132/324/22 (провадження № 2-н/132/25/22).

Матеріали справи не містять належного підтвердження отримання відповідачем копії судового наказу або інших документів, з яких би достовірно вбачалося, що він був ознайомлений із його змістом та розміром аліментного зобов`язання.

Не встановлено також, що відповідач був своєчасно та належним чином обізнаний із відкриттям виконавчого провадження № 6997191.

Сам по собі факт відкриття виконавчого провадження 05 жовтня 2022 року не доводить факту отримання відповідачем постанови про його відкриття.

Закон України «Про виконавче провадження» передбачає обов`язок державного виконавця надсилати сторонам виконавчого провадження відповідні процесуальні документи, а належне повідомлення боржника є важливою складовою процедури примусового виконання судового рішення.

У матеріалах справи відсутні належні докази того, що ОСОБА_2 отримував постанову про відкриття виконавчого провадження, виклики державного виконавця, вимоги щодо виконання рішення, розрахунки заборгованості зі сплати аліментів або інші документи, з яких він достеменно міг дізнатися про наявність заборгованості та її розмір.

Відсутні також належні докази того, що до моменту застосування заходів примусового виконання відповідач був обізнаний про необхідність сплати саме визначеної судовим наказом суми аліментів.

Суд при цьому не ототожнює відсутність доказів повідомлення боржника із припиненням або невиникненням його батьківського обов`язку щодо утримання дітей. Такий обов`язок виникає безпосередньо із закону і не залежить від отримання відповідного судового документа.

Водночас питання вини у простроченні сплати аліментів є самостійним елементом складу цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтею 196 СК України.

І саме щодо цього елементу позивачем не надано достатніх доказів, які б у сукупності підтверджували свідоме та винне невиконання відповідачем аліментного обов`язку.

Судом також встановлено, що до призову на військову службу за мобілізацією відповідач не був офіційно працевлаштований.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що у період з лютого 2022 року до призову на військову службу ОСОБА_2 мав постійний заробіток або інший стабільний дохід, який давав би йому об`єктивну можливість регулярно сплачувати аліменти у визначеному судовим наказом розмірі.

При цьому державний виконавець, визначаючи заборгованість за період, коли платник не працював, виходив із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Застосування такого способу визначення заборгованості відповідає статті 195 СК України та має значення для визначення розміру заборгованості, однак саме по собі не свідчить про наявність у платника фактичного доходу в такому розмірі і не доводить його вини у несплаті відповідної суми.

Іншими словами, розрахунок розміру заборгованості та встановлення вини платника є різними за своїм правовим змістом питаннями.

Суд також бере до уваги, що заборгованість почала формуватися у період дії в Україні воєнного стану, запровадженого у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.

При цьому саме по собі введення воєнного стану не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей та не припиняє аліментного зобов`язання.

Разом із тим зазначені обставини підлягають оцінці судом у контексті питання про наявність або відсутність вини платника у виникненні заборгованості.

У даній справі вони набувають істотного значення у сукупності з іншими встановленими обставинами: відсутністю доказів стабільного доходу відповідача до призову на військову службу, відсутністю належних доказів його своєчасної обізнаності про судовий наказ та виконавче провадження, а також подальшим фактичним погашенням заборгованості шляхом примусового звернення стягнення на його доходи.

Особливого значення суд надає обставинам проходження відповідачем військової служби.

Встановлено, що у жовтні 2024 року ОСОБА_2 був призваний на військову службу за мобілізацією до Збройних Сил України.

21 січня 2025 року, тобто вже під час проходження військової служби, він отримав тяжке бойове поранення під час безпосереднього виконання бойового завдання.

Вказана обставина підтверджена належними письмовими доказами та не спростована.

Наслідки отриманої травми були істотними: відповідач отримав відкриту черепно-мозкову травму, вибухову травму, осколкове поранення обличчя, пошкодження ока з порушенням функції зору та інші ушкодження, а військово-лікарською комісією травму визнано тяжкою такою, що потребує тривалого лікування.

У подальшому відповідача було звільнено з військової служби в запас за станом здоров`я.

Наведені обставини самі по собі не припиняють аліментного обов`язку, однак у сукупності з іншими доказами мають істотне значення для оцінки вини відповідача у виникненні заборгованості та його можливості належним чином виконувати аліментний обов`язок.

Суд також враховує подальшу поведінку відповідача.

Після встановлення органом державної виконавчої служби заборгованості та застосування передбачених законом заходів примусового виконання стягнення на доходи відповідача фактично здійснювалося систематично.

Значні суми були утримані із його грошового забезпечення та перераховані стягувачу, а станом на 21 вересня 2026 року, згідно з офіційним розрахунком державного виконавця, заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Ця обставина не є самостійною підставою для відмови у стягненні пені, оскільки Верховний Суд у своїй практиці виходить із того, що саме по собі погашення заборгованості після її виникнення не виключає можливості нарахування пені за період прострочення. Зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 208/7353/16-ц Верховний Суд зазначив, що відсутність заборгованості на момент розгляду справи сама по собі не виключає можливості стягнення пені за попередній період.

Однак у цій справі суд доходить висновку про відсутність іншої, обов`язкової умови відповідальності - вини відповідача у виникненні заборгованості.

Таким чином, сама по собі наявність заборгованості у період з лютого 2022 року по грудень 2024 року не є достатньою для задоволення позову.

Позивачем не доведено, що ОСОБА_2 був достеменно обізнаний із судовим наказом, знав про відкриття виконавчого провадження, знав про конкретний розмір щомісячних платежів та заборгованості, мав реальний дохід, достатній для їх сплати, однак свідомо та умисно ухилявся від виконання батьківського обов`язку.

Не встановлено таких обставин і судом.

Водночас відповідач надав докази, які у своїй сукупності свідчать про об`єктивні обставини, що впливали на можливість належного виконання ним аліментного обов`язку, а саме: відсутність працевлаштування до призову, відсутність встановленого доходу за відповідний період, перебування у період дії воєнного стану, подальший призов на військову службу, отримання тяжкого бойового поранення, тривале лікування, звільнення з військової служби за станом здоров`я, а також подальше фактичне погашення всієї заборгованості.

З урахуванням наведеного суд не вбачає достатніх підстав для висновку про те, що заборгованість виникла саме з вини відповідача у розумінні частини першої статті 196 СК України.

При цьому суд виходить із необхідності розмежування двох правових категорій: обов`язку сплачувати аліменти та відповідальності за його прострочення.

Обов`язок батька утримувати своїх дітей існує незалежно від його матеріального стану та обізнаності про судовий наказ.

Проте застосування санкції у вигляді пені можливе лише за умови доведеності передбаченого законом складу відповідальності, включаючи вину платника.

Інше тлумачення призвело б до фактичного перетворення пені на безумовний додатковий обов`язок, що виникає з самого лише факту утворення заборгованості, тоді як законодавець прямо пов`язує застосування цієї санкції із виникненням заборгованості з вини платника.

Таке застосування закону відповідає також принципу верховенства права, закріпленому статтею 8 Конституції України, принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим статтею 3 ЦК України.

Суд бере до уваги положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий судовий розгляд, а також загальні вимоги Конвенції ООН про права дитини щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Водночас захист прав та інтересів дітей не означає можливості покладення на особу майнової відповідальності без встановлення передбачених законом її умов. Захист прав дитини та дотримання справедливого балансу між інтересами сторін мають забезпечуватися шляхом належного застосування матеріальних і процесуальних норм права.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно виходить із того, що судове рішення має ґрунтуватися на належному дослідженні доводів сторін та доказів, а втручання держави у майнові права особи повинно відповідати вимогам законності та пропорційності.

Отже, встановлені у справі обставини у своїй сукупності не дають суду достатніх підстав вважати доведеним умисне або необережне невиконання ОСОБА_2 аліментного обов`язку у період, за який позивач просить стягнути пеню.

При цьому суд не встановив обставин, які б свідчили про свідоме приховування відповідачем доходів, навмисне ухилення від працевлаштування з метою уникнення сплати аліментів, приховування майна, перешкоджання виконанню судового наказу або іншу недобросовісну поведінку, спрямовану на ухилення від утримання дітей.

З огляду на це суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини ОСОБА_2 , що є необхідною умовою для стягнення неустойки відповідно до частини першої статті 196 СК України.

За таких обставин правові підстави для задоволення позову про стягнення пені відсутні.

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 8, 51 Конституції України, статтями 3, 614 ЦК України, статтями 180, 181, 191, 194–196 Сімейного кодексу України, статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258–268 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцією ООН про права дитини, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, від 02 жовтня 2023 року у справі № 705/2656/21, від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21, від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя