Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №446/117/26 — Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/117/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 м. Кам`янка-Бузька

Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ;

обвинуваченого ОСОБА_4 ;

захисника ОСОБА_5 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31.10.2024 №62024140120001111 за обвинуваченням:

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Поториця Шептицького району Львівської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, солдата резерву 44 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, під час проходження військової служби за призивом у військовій частині НОМЕР_2 на посаді стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 4 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону, у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, 10.09.2024 у точно не встановлений час, однак не пізніше 08:00 год. самовільно залишив місце служби військової частини НОМЕР_2 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 та перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_2 до 17.11.2025, та в період часу з 10 вересня 2024 року по 07 грудня 2024 року був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов`язки в умовах воєнного стану.

Окрім цього, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, під час проходження військової служби за призивом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді солдата резерву 44 запасної роти, у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, 07.01.2025 у точно не встановлений час самовільно залишив місце служби військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_3 та перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_1 до 28.10.2025 та в період часу з 07 січня 2025 року по 28 жовтня 2025 року був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов`язки в умовах воєнного стану

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України – самовільне залишення військової частини військовослужбовцем понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України визнав частково. Зокрема пояснив, що дійсно у періоди, які визначені в обвинувальному акті перебував поза межами військових частин і самовільно їх залишив, у зв`язку із погіршенням стану здоров`я. Пояснив, що він має багато захворювань, а йому не надавали жодної медичної допомоги за місцем проходження військової служби. Також зазначив, що розуміє те, що вчинив нерозумно та шкодує про вчинене, готовий понести покарання визначене законом.

Незважаючи на часткове визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, його винуватість у скоєному повністю стверджується зібраними на досудовому слідстві та перевіреними у судовому засіданні доказами.

Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що ОСОБА_4 дійсно проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , та щодо нього здійснювалось службове розслідування через самовільне залишення місця служби, яке проводив він. Вказав, що ОСОБА_4 часто скаржився на стан здоров`я, відповідно йому надавались усі необхідні направлення на лікування. Зазначив, що ОСОБА_4 нічим особливим по службі не відзначався, навпаки вживав алкогольні напої та постійно залишав місце служби, однак завжди повертався.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що разом із ОСОБА_4 проходили службу у військовій частині НОМЕР_2 . ОСОБА_4 десь в період весни 2025 року самовільно залишив військову службу, однак точної дати він не пам`ятає. Вказав, що коли всі зранку прокинулись, то виявили, що ОСОБА_4 немає, відповідно розпочали пошукові роботи, однак не вдалось його знайти. Зазначив, що ОСОБА_4 дійсно часто скаржився на погіршення стану здоров`я, однак йому не відомо з чим саме були пов`язані такі скарги.

Витягом з ЄРДР по кримінальному провадженні за №62024140120001111 доводиться, що 10.09.2024 у точно невстановлений час, однак пізніше 08:00 год, солдат ОСОБА_4 самовільно залишив місце служби військової частини НОМЕР_2 та перебував понад три доби поза межами дислокації вказаної військової частини до 07.12.2024, проводив час на власний розсуд, обв`язки військової служби не виконував (а.с. 78-79).

Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.08.2023 №200, ОСОБА_4 зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення (а.с. 101).

Також, як видно з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.05.2024 №122, вирішено вважати, що ОСОБА_4 здав справи за попередньою посадою старшого лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення зв`язку взводу зв`язку НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 та приступив до виконання службових обов`язків за новою посадою (а.с.102).

Згідно з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 13.09.2024 №260, солдата ОСОБА_4 , відсутність якого було виявлено 10.09.2024 під час перевірки в медичній роті військової частини НОМЕР_2 вирішено вважати таким, що самовільно залишив військову частину, місцезнаходження військовослужбовця невідоме, телефон відключений (а.с.103).

Так, відповідно до повідомлення т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 від 05.10.2024 про вчинення кримінального правопорушення, адресованого керівнику ТУ ДБР розташованого у місті Львові з метою внесення відомостей до ЄРДР та здійснення кримінального провадження щодо солдата ОСОБА_4 , який 10.09.2024 самовільно залишив військову частину без поважних причин та не виконував обов`язки військової служби тривалістю понад три доби (а.с.82-83).

Згідно з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 12.09.2024 №1235, призначено службове розслідування для з`ясування причин і умов відсутності на службі ОСОБА_4 (а.с.84).

Як видно з акту службового розслідування від 21.09.2024 та рішення командира військової частини НОМЕР_2 та наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2024 №699, у такому зокрема встановлено факт самовільного залишення військової частини терміном більше 3 діб солдатом ОСОБА_4 (а.с.85-98).

Разом з тим, як видно з письмового клопотання ОСОБА_4 від 07.12.2024, адресованого слідчому СВ ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області про намір повернутися для проходження військової служби в будь-якій військовій частині Збройних Сил України (а.с.104).

Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №354 від 12.12.2024, ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини, справу та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків (а.с.133).

Згідно рапорту командира 44 запасної роти в/ч НОМЕР_1 та доповіді т.в.о. начальника штабу – заступника командира в/ч НОМЕР_1 про факт самовільного залишення військової частини встановлено, що солдат ОСОБА_4 07.01.2025 самовільно залишив місце тимчасового розташування підрозділу, по даному факту призначено службове розслідування (а.с.131-132).

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 07.01.2025 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_4 (а.с. 130).

Як видно з акту службового розслідування та наказу командира військової частини НОМЕР_1 , службове розслідування відносно солдата ОСОБА_4 вирішено вважати завершеним та за самовільне залишення тимчасового місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 на солдата ОСОБА_4 накладено дисциплінарне стягнення « ОСОБА_8 ». Також, вирішено направити директору ТУ ДБР матеріали службового розслідування з метою внесення відомостей до ЄРДР та здійснення кримінального провадження щодо солдата ОСОБА_4 (а.с. 134-138).

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 20.01.2025 №458 вирішено завершити службове розслідування, а за самовільне залишення військової частини на солдата ОСОБА_4 накладено дисциплінарне стягнення «Сувора догана» (а.с. 134).

Протоколом затримання підозрюваного від 28.10.2025 ОСОБА_4 затримано о 16:45 як такого, що підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (а.с. 118-120).

Аналізуючи здобуті у справі та безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством та є такими, що в їх сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим злочину, інкримінованого стороною обвинувачення. Зазначені докази є узгодженими між собою та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають. Таким чином, у своїй сукупності всі докази підтверджують доведеність обставин, викладених в обвинувальному акті.

Разом з тим, пояснення обвинуваченого щодо наявності у нього поважних причин для залишення військової служби, а саме погіршення стану здоров`я суд критично оцінює та вважає, що таким чином він прагне уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. Так, у випадку реального погіршення стану здоров`я у військовослужбовця існує визначений законом механізм отримання медичної допомоги у відповідних медичних установах, чого обвинувачений не реалізовував. Більше того, у своїх показах обвинувачений визнав ту обставину, що він будучи поза межами розташування військової частини не звертався за медичною допомогою, не перебував на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні, а тому такі доводи суд відхиляє.

А тому, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України доведена повністю, а його дії необхідно кваліфікувати, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання суд враховує положення ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якого покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Також суд враховує загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, а саме призначення покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно положень Загальної частини цього Кодексу та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України є тяжким злочином.

Обставин, які б пом`якшували покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , у відповідності до ст. 66 КК України судом не встановлено.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого у відповідності до ст. 67 КК України судом не встановлено.

Досліджуючи дані, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 суд бере до уваги, що він неодружений, на утриманні неповнолітніх чи недієздатних осіб немає, є особою, яка раніше не була судима, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, за місцем проходження служби характеризується негативно, згідно медичного висновку має загальний стан здоров`я задовільний, перебуває на військовому обліку, згідно Досудової доповіді представника персоналу органу пробації має середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та середній ризик небезпеки для суспільства.

Крім того, згідно висновку судово-психіатричної експертизи №55 від 16.01.2026 у період інкримінованих йому дій, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав, також виявляв ознаки органічного афективного розладу. Наявні у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 порушення в емоційно-вольовій сферах мали значний вплив у досліджуваній ситуації на раціональність прийняття ним рішень, усвідомлення власного місця і ролі в цій ситуації, передбачення наслідків своїх дій та здатність регулювати свою поведінку. Тому, під час інкримінованих йому дій, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не повною мірою міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. За своїм психічним станом (на час огляду) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 може брати участь у проведенні слідчих та процесуальних діях (а.с. 168-171).

З урахуванням усіх обставин суд вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України повинно бути у виді позбавлення волі, оскільки саме такий вид покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування положень закону про звільнення від відбуття покарання з випробуванням немає, оскільки положення ч. 1 ст. 75 КК України не передбачає можливість його застосування до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене зокрема статтею 407 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Реальне покарання у виді позбавлення волі за вчинене кримінальне правопорушення гарантуватиме адекватне реагування на загрозу національної безпеки держави та сприятиме досягненню цілей покарання, передбачених ст. 50 КК України, а саме запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами,

Речові докази відсутні.

Цивільного позову не було пред`явлено.

Застосовану до обвинуваченого раніше дію запобіжного заходу необхідно продовжити до моменту набрання вироком законної сили.

Керуючись ст. ст. 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_4 рахувати з моменту його затримання, а саме з 28.10.2025.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 строк його попереднього ув`язнення з 28.10.2025 до набрання даним вироком законної сили з розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Обраний запобіжний захід щодо ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави продовжити до набрання вироком законної сили.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Львівського апеляційного суду через Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок ухвалено в нарадчій кімнаті 06.10.2026.

Суддя ОСОБА_1