Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №559/306/26 — Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/306/26

Провадження № 2/559/869/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

06 жовтня 2026 року місто Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області в складі головуючого судді Томіліна О.М., при секретарі Костюк Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дубно цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить визнати за ним право власності на 37/200 частини житлового домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на 37/100 частини житлового домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та яку прийняв її син (батько позивача) ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але він за життя не встиг оформити спадкових прав. Позивач та відповідач як спадкоємці померлого батька звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини в рівних частках, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв`язку з ненаданням оригіналу правовстановлюючого документу на будинок. Таким чином, оформити нотаріально свої спадкові права позивач не може, тому змушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 16.02.2026 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 17.03.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Шевчук В.М. вимоги позову підтримав в повному обсязі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, відповідач відзив на позовну заяву не подав, заяв та клопотань від нього не надходило. Суд вважає за можливе проводити розгляд справи за його відсутності в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи про права та взаємовідносини сторін, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті

Згідно з ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження – не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Датою ухвалення рішення у даній справі є 06.10.2026, тобто дата складання повного тексту рішення.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом досліджуються представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилався позивач, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 16). Згідно з договором купівлі-продажу від 10.04.1963, посвідченому БТІ, померлій належало 37/100 частини житлового домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4-5).

ОСОБА_4 – батько сторін помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.17). За життя він звертався з заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 , що підтверджується матеріалами спадкової справи (а.с.77-86).

Після його смерті заведена спадкова справа за заявами сторін, а ОСОБА_3 відмовилася від права на спадщину (а.с.21, 56-70). З листа нотаріуса Дубенської державної нотаріальної контори Рівненської області від 18.03.2025 вбачається, що ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 але не оформив своїх спадкових прав, відомості про нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні , тому рекомендовано звернутися до суду (а.с.7).

З виписки з архівних матеріалів, виданої КП «Архітектор» 16.10.2023 вбачається, що житловий будинок з господарськими прибудовами за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано в КП під №24-1124 на ім`я ОСОБА_5 (а.с.6).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини першої, другої статті 1220 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду, що набрало законної сили, є однією з підстав для реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Статтями 328, 392 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує його право власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Також статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. У разі, якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

У той же час, відсутність офіційної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_4 , який прийняв його у спадщину, проте не встиг оформити (замовити технічний паспорт, зареєструвати в реєстрі), не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки слід врахувати, що матеріали справи містять інформацію про склад спадкового майна. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 01 липня 2024 року у справі № 342/1155/19.

Тому, дослідивши надані докази, суд робить висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

Сукупність наданих суду доказів свідчить про те, що позивач є спадкоємцем частки нерухомого майна за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та який прийняв спадщину після смерті своєї матері – ОСОБА_5 , інший спадкоємець, який також має право на частку спадкового майна – відповідач у справі. Обставин, які б вказували, що ОСОБА_4 або ОСОБА_5 при житті неправомірно набули або володіли спадковим майном, в суді не встановлено. Таким чином, оскільки нотаріусом відмовлено в отриманні свідоцтва про право на спадщину, суд вважає, що права позивача слід захистити в судовому порядку та задовольняє повністю позовні вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 346, 328, 1217, 1223, 1297 ЦК України, ст.10, 60, 212, 213 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та рахується за померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено 06.10.2026.

Суддя О.М.Томілін