Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №555/1074/26 — Березнівський районний суд Рівненської області

Справа № 555/1074/26

Номер провадження 2/555/827/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року

Березнівський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Мельничук Н. В.

при секретарі Кравчук С. Я.,

з участю представника відповідача - адвоката Оніщук С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Березне цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР " до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 02.04.2025 року уклали Кредитний договір (оферти) № 01.04.2025- 100002324.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі – 12000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 02.04.2025, на строк, вказаний в заявці.

Відповідно до умов Договору заявка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою Позичальник ознайомився під час укладення кредитного договору.

Відповідно до Договору від 02.04.2025 та квитанції про перерахунок коштів Кредитором надано Позичальнику кредит у розмірі 12000 грн., ОСОБА_1 02.04.2025 отримав кредитні кошти у розмірі 12000 грн.

Отже, позивач констатує факт, що Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконало належним чином та в повному обсязі.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 39840 грн., що складається з: Тіла кредиту - 12000 грн. Процентів - 18600 грн. Комісії (пов`язаної з наданням кредиту) - 1080 грн. Додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) - 2160 грн. Неустойки - 6000 грн.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою суду від 15 травня 2026 року відкрито провадження, визначено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін та запропоновано відповідачеві, зокрема, в 15-денний строк подати відзив на позов. 19 травня 2026 року від представника відповідача - адвоката Оніщук С.П. надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» не визнав у повному обсязі. Зазначив, що позивач просить стягнути 39 840,00 грн за кредитним договором від 02.04.2025 року при сумі отриманого кредиту 12 000,00 грн, що, на його думку, є непропорційним. Посилався на положення Закону України «Про споживче кредитування», статей 3, 551 ЦК України та зазначав про недопустимість надмірного нарахування штрафних санкцій, відсотків та інших платежів. Також вказував на безпідставність нарахування відсотків після закінчення строку кредитування та посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. 22 травня 2026 року представник позивача ТОВ «Споживчий центр» подав відповідь на відзив, у якій відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача, зазначивши, що кредитний договір укладено в електронній формі, підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором та його особу ідентифіковано через систему BankID. Вказав, що кредитні кошти були перераховані відповідачу, а подані позивачем докази підтверджують укладення договору та наявність заборгованості. Вважав заперечення відповідача необґрунтованими та просив задовольнити позовні вимоги. Справу розглядати без його участі . 24 червня 2026 року представник відповідача - адвокат Оніщук С.П. подав до суду заперечення на відповідь позивача на відзив, у яких зазначив, що не погоджується з доводами позивача, зазначивши, що останній не подав нових належних та допустимих доказів на підтвердження укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та розміру заборгованості. Вказав, що посилання позивача на використання системи BankID, одноразового ідентифікатора та судову практику не підтверджують зазначених обставин, а також заперечив проти покладення на нього обов`язку доводити відсутність кредитних правовідносин. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання представник позивача не з"явився- повідомлений належним чином. В поданому до суду позові просить проводити розгляд справи без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи доказах. У поданій до суду відповіді на відзив просить розгляд справи здійснювати без участі представника позивача.

Представник відповідача - адвокат Оніщук С.П. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просить в задоволенні позову відмовити повністю , з мотивів наведених у відзиві .

Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Заслухавши пояснення представника відповідача,дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статей 76–80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, допустимими — докази, одержані у порядку, встановленому законом, а достовірними — докази, створені (вчинені) дійсно існуючими обставинами.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Таким чином, саме на позивача як на сторону, яка звернулася до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, покладається обов`язок довести сукупність обставин, які є підставою для задоволення позову, зокрема факт укладення між сторонами кредитного договору, належну ідентифікацію особи позичальника, факт отримання відповідачем кредитних коштів, розмір заборгованості та правильність її розрахунку, а також наявність правових підстав для стягнення заявлених до стягнення сум.

При цьому саме по собі заперечення відповідачем позовних вимог не покладає на нього обов`язку доводити відсутність усіх обставин, на які посилається позивач. У разі заперечення відповідачем належності, допустимості чи достовірності доказів позивача останній не звільняється від обов`язку підтвердити свої вимоги належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Судом встановлено, що у відповідь на доводи відповідача позивачем не було надано належних додаткових доказів, які б усували сумніви щодо фактичного виникнення між сторонами спірних кредитних правовідносин.

Зокрема, матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б безпосередньо підтверджували факт фактичного перерахування кредитних коштів саме відповідачу.

Позивачем не надано банківської виписки щодо здійснення спірної платіжної операції, документа банківської або платіжної установи, який би підтверджував завершення відповідної операції та зарахування коштів на рахунок відповідача, первинного бухгалтерського документа, який би підтверджував здійснення саме цієї операції, або інших об`єктивних доказів руху кредитних коштів від позивача до відповідача.

Натомість позивач посилається переважно на документи, сформовані ним самим у межах власної господарської діяльності, які відображають його внутрішній облік.

Однак такі документи самі по собі не можуть безумовно підтверджувати факт отримання відповідачем кредитних коштів, якщо цей факт заперечується відповідачем та не підтверджений іншими належними і допустимими доказами.

Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування у цій справі є, серед іншого, факт виникнення у відповідача кредитного зобов`язання та отримання ним кредитних коштів.

Посилання позивача на неможливість подання банківської виписки у зв`язку з наявністю режиму банківської таємниці не спростовує зазначених висновків суду.

За необхідності отримання доказів, які перебувають у володінні іншої особи та не можуть бути самостійно подані учасником справи, процесуальним законом передбачено можливість звернення до суду з клопотанням про витребування таких доказів.

Разом із тим позивачем не доведено, що ним були вжиті необхідні процесуальні заходи для отримання об`єктивних доказів фактичного руху кредитних коштів, а також не надано суду інших належних доказів, які б у своїй сукупності достовірно підтверджували факт отримання відповідачем кредиту.

Суд також критично оцінює посилання позивача на використання системи BankID Національного банку України та одноразового ідентифікатора як достатнє підтвердження виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

Чинне законодавство України допускає укладення цивільно-правових договорів в електронній формі та використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором у випадках, передбачених законом.

Разом із тим сам по собі факт використання системи дистанційної ідентифікації не підтверджує автоматично всіх юридично значимих обставин, які підлягають встановленню у цій справі.

Зокрема, підтвердження особи за допомогою BankID саме по собі не є доказом фактичного отримання кредитних коштів, а також не звільняє позивача від обов`язку довести належними доказами факт укладення конкретного договору саме відповідачем та здійснення відповідної кредитної операції.

Матеріали справи не містять належних технічних даних, які б у своїй сукупності підтверджували проходження відповідачем усіх етапів укладення саме спірного кредитного договору, зокрема журналів авторизації користувача, журналів подій інформаційної системи позивача, відомостей про дату, час та спосіб направлення одноразового ідентифікатора, підтвердження його доставки та використання саме відповідачем, а також інших технічних відомостей, які дозволяли б достовірно пов`язати відповідні дії з особою відповідача.

Опис позивачем загального алгоритму функціонування системи BankID та посилання на положення Закону України «Про електронну комерцію» не є самі по собі доказом того, що у конкретних спірних правовідносинах усі передбачені законом процедури були дотримані, а відповідні дії вчинені саме відповідачем.

При цьому навіть доведення факту належного укладення електронного договору не звільняло б позивача від обов`язку довести факт фактичного надання кредитних коштів та розмір заборгованості, яка заявлена до стягнення.

Суд також не погоджується з доводами позивача про те, що відсутність у відповідача доказів на спростування позовних вимог сама по собі свідчить про обґрунтованість позову.

Правила розподілу обов`язку доказування, встановлені статтями 12 та 81 ЦПК України, не передбачають можливості задоволення позову лише з тієї підстави, що відповідач не подав достатньої кількості контрдоказів.

Саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Відповідач, заперечуючи проти позову, має право ставити під сумнів належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, поданих позивачем, однак недоведеність позивачем своїх вимог не може бути компенсована покладенням на відповідача обов`язку доводити протилежне.

Посилання позивача на концепцію «негативного доказу» також не змінює встановленого законом розподілу обов`язку доказування.

У цій справі відповідач не обмежився лише формальним запереченням позову, а конкретно вказав на відсутність належних доказів укладення договору саме ним, фактичного перерахування кредитних коштів, руху грошових коштів та правильності визначення розміру заборгованості.

За таких обставин саме позивач мав надати докази на підтвердження відповідних обставин. Проте після отримання відзиву та заперечень відповідача позивач не усунув зазначених недоліків доказування.

Наведені у відповіді на відзив правові позиції Верховного Суду щодо електронної форми договору, використання BankID, одноразового ідентифікатора, концепції «негативного доказу» та інших правових інститутів не спростовують встановленої судом відсутності належної доказової бази саме у цій справі.

Судове рішення має ґрунтуватися на встановлених судом фактичних обставинах та належних, допустимих, достовірних і достатніх доказах, а правові висновки, сформульовані судами під час розгляду інших справ, не можуть замінювати докази фактичних обставин конкретного спору.

Щодо посилань позивача на доктрину venire contra factum proprium, суд зазначає, що реалізація відповідачем процесуального права на захист та наведення ним альтернативних правових аргументів не може сама по собі свідчити про суперечливу поведінку.

Відповідач вправі заперечувати факт укладення договору, ставити під сумнів належність і допустимість доказів його укладення, заперечувати факт отримання кредитних коштів та одночасно зазначати, що навіть у разі встановлення судом існування кредитних правовідносин заявлений позивачем розрахунок заборгованості або окремі платежі підлягають перевірці на предмет їх відповідності вимогам закону та умовам договору.

Такі способи захисту є реалізацією процесуальних прав відповідача та не можуть розцінюватися як визнання ним факту існування кредитного зобов`язання.

Таким чином, судом не встановлено підстав для висновку про те, що процесуальна позиція відповідача суперечить принципу добросовісності або свідчить про зловживання процесуальними правами.

Окремо суд звертає увагу на те, що позивачем не усунуто сумнівів і щодо розміру заявленої до стягнення заборгованості.

За відсутності належного доказування факту виникнення кредитного зобов`язання та фактичного отримання відповідачем кредитних коштів похідним є питання щодо правильності нарахування процентів, комісій, інших платежів та загального розміру заборгованості.

Сам по собі розрахунок заборгованості, складений позивачем, не може бути достатнім доказом існування грошового зобов`язання у заявленому розмірі, якщо первинні обставини виникнення такого зобов`язання належними доказами не підтверджені.

Отже, оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами сукупність обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Зокрема, позивачем не доведено належними доказами факт укладення спірного кредитного договору саме відповідачем у спосіб, який дозволяє достовірно встановити його волевиявлення, факт фактичного перерахування та отримання відповідачем кредитних коштів, а також розмір заборгованості, заявленої до стягнення.

Подана позивачем відповідь на відзив зазначених недоліків доказування не усуває, оскільки не містить нових належних та допустимих доказів, які б спростовували конкретні заперечення відповідача та підтверджували обставини, що входять до предмета доказування у цій справі.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є недоведеними, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючисьст.ст.258,259,263,264,265,268,272,273,352,354,355ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю

Апеляційну скаргу може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду до Рівненського апеляційного суду через Березнівський районний суд Рівненської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 ,адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя: Мельничук Н. В.