Вирок від 05 жовтня 2026 р. у справі №539/2280/26 — Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/2280/26

Провадження № 1-кп/539/270/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року місто Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду Полтавської області кримінальне провадження № 12026175570000088, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 квітня 2026 року, відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця села Вовчик Лубенського району Полтавської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, особи пенсійного віку, офіційно не працевлаштованого, утриманців не має, на військовому обліку не перебуває, не є депутатом, раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 162 Кримінального кодексу України (далі - КК України), -

ВСТАНОВИВ:

Історія провадження

У травні 2026 року до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від прокурора Лубенської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 квітня 2026 року за № 12026175570000088, щодо ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 162 КК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 травня 2026 року у справі № 539/2280/26 визначено головуючого суддю ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року у кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання на 21 травня 2026 року, яке у подальшому відкладалося.

До початку судового розгляду потерпілим ОСОБА_4 подано цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою суду від 03 вересня 2026 року судовий розгляд у кримінальному провадженні призначено у відкритому судовому засіданні на 11 вересня 2026 року, цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

У зв`язку з неявкою обвинуваченого судове засідання 11 вересня 2026 року відкладено на 06 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 06 жовтня 2026 року суд за відсутності заперечень учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, відповідно до частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним

ОСОБА_5 27 січня 2026 року (точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи поряд із домогосподарством, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , реалізуючи умисел, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, діючи умисно та без дозволу користувача ОСОБА_4 , маючи прямий умисел на порушення конституційного права на недоторканність житла чи іншого володіння особи, передбаченого статтею 30 Конституції України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, скориставшись незачиненою на замок вхідною хвірткою, проник на територію вказаного домоволодіння з метою спилу деревини шовковиці, чим порушив право на недоторканність іншого володіння ОСОБА_4 та вчинив незаконне проникнення до іншого володіння особи.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення

ОСОБА_5 обвинувачується у незаконному проникненні до іншого володіння особи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 162 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала обвинувачення в обсязі, викладеному в обвинувальному акті, просила визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 162 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, вважала щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обставин, що обтяжують покарання, не вбачала. Обґрунтовуючи вид покарання, зазначила, що інші основні покарання, передбачені санкцією частини першої статті 162 КК України, - виправні роботи та обмеження волі - не можуть бути призначені обвинуваченому, оскільки він досяг пенсійного віку (частина друга статті 57, частина третя статті 61 КК України). Також вказала, що речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Обвинувачений ОСОБА_5 , допитаний у судовому засіданні, вину у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 162 КК України, визнав повністю та показав, що 27 січня 2026 року за обставин, викладених в обвинувальному акті, без дозволу потерпілого, скориставшись незачиненою хвірткою, проник на територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Пояснив, що усвідомлює протиправний характер своїх дій, щиро розкаюється у вчиненому, запевнив суд, що надалі не вчинятиме кримінальних правопорушень. Щодо свого майнового стану повідомив, що офіційно ніде не працює, пенсію не отримує. Фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, не оспорював, проти розгляду кримінального провадження в порядку частини третьої статті 349 КПК України не заперечував.

Потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні обставин, викладених в обвинувальному акті, не оспорював, проти розгляду кримінального провадження в порядку частини третьої статті 349 КПК України не заперечував. Зазначив, що бажає налагодження відносин з обвинуваченим, його виправлення та відмови від вживання алкогольних напоїв. Висловив переконання, що їхні відносини можуть покращитися і навіть стати кращими, ніж були до вчинення кримінального правопорушення. Наголосив, що цінує те, що обвинувачений розкаюється та запевняє, що подібного більше не вчинятиме. Щодо покарання вказав, що розмір штрафу для нього значення не має, головне - щоб відносини з обвинуваченим покращилися.

Положення закону, якими керувався суд, висновки та мотиви суду

Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Допит обвинуваченого здійснюється обов`язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених частиною третьою статті 323 та статтею 381 цього Кодексу.

Частиною першою статті 2 КК України визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

Кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння. За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.

Відповідно до статті 30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 162 КК України незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, караються штрафом від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

За змістом частини другої статті 233 КПК України під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення, що знаходяться у володінні особи.

Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 162 КК України, є конституційне право особи на недоторканність житла чи іншого володіння. З об`єктивної сторони незаконне проникнення до іншого володіння особи полягає у вторгненні до такого володіння без згоди особи, яка ним володіє, та за відсутності передбачених законом підстав. Кримінальне правопорушення є закінченим з моменту проникнення. Із суб`єктивної сторони це кримінальне правопорушення характеризується умисною формою вини.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 без дозволу користувача ОСОБА_4 та за відсутності будь-яких законних підстав, скориставшись незачиненою на замок вхідною хвірткою, проник на територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке є іншим володінням особи, чим порушив право потерпілого на недоторканність іншого володіння.

Після роз`яснення учасникам судового розгляду наслідків застосування частини третьої статті 349 КПК України вони підтвердили відсутність оспорюваних ними обставин у справі та погодилися, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Показання ОСОБА_5 у судовому засіданні відповідають фактичним обставинам справи, які ніким не оспорюються, його показання є послідовними, логічними і правдивими, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції. Наведене, на думку суду, свідчить про щире каяття ОСОБА_5 .

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, ОСОБА_5 правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, а інші учасники судового провадження зазначених обставин не оспорюють, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, та вирішив обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують його особу.

Оцінюючи показання обвинуваченого в сукупності з фактичними обставинами кримінального провадження, які ніким не оспорюються, суд вважає доведеним «поза розумним сумнівом» пред`явлене ОСОБА_5 обвинувачення та кваліфікує його дії за частиною першою статті 162 КК України як незаконне проникнення до іншого володіння особи.

За змістом частини другої статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Частиною першою статті 65 КК України визначено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (частина друга статті 65 КК України).

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються, зокрема, з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Щире каяття обвинуваченого полягає, зокрема, у визнанні обставин, регламентованих пунктом 1 частини другої статті 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення (його час, місце, спосіб та інші обставини вчинення).

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Згідно з частиною другою статті 12 КК України кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_5 покарання, суд відповідно до вимог статті 65 КК України враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі статтею 12 КК України є кримінальним проступком (частина перша статті 162 КК України);

- особу винного, який раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, на час ухвалення вироку досяг 68-річного віку, тобто є особою пенсійного віку, пенсію не отримує, утриманців не має, на військовому обліку не перебуває, не є депутатом;

- обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Даючи оцінку особі обвинуваченого, суд враховує досліджені в судовому засіданні дані, що його характеризують.

Згідно з характеристикою, виданою старостою Вовчицького старостинського округу виконавчого комітету Лубенської міської ради, ОСОБА_5 зареєстрований та проживає у власному житловому будинку в селі Вовчик Лубенського району Полтавської області, разом із ним за вказаною адресою зареєстрований його син, ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на цей час проходить службу у лавах Збройних Сил України, а також без реєстрації проживає його дружина. У характеристиці зазначено, що ОСОБА_5 ніде не працює, помічався у вживанні спиртних напоїв, водночас скарг від мешканців села на його адресу не надходило, компрометуючих матеріалів щодо нього немає.

Відповідно до повідомлення ВСП № 4 м. Лубни КП «Полтавський обласний центр терапії залежностей Полтавської обласної ради» від 05 травня 2026 року ОСОБА_5 під наглядом не перебуває.

Згідно з повідомленням КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради від 07 травня 2026 року № 01-09/1040 обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-невролога в діагностично-консультаційному центрі КП «ЛЛІЛ» ЛМР не перебуває.

За повідомленням управління соціальної та ветеранської політики Лубенської міської ради Полтавської області від 05 травня 2026 року ОСОБА_5 на обліку в управлінні як особа з інвалідністю не перебуває.

Відповідно до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05 травня 2026 року № 7/3052 ОСОБА_5 згідно з відомостями Єдиного державного реєстру «Оберіг» на військовому обліку не перебуває, інформація щодо проходження ним військової служби у Збройних Силах України відсутня.

Наведені відомості в сукупності з поведінкою обвинуваченого в судовому засіданні не викликають у суду сумнівів щодо його осудності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 66 КК України суд визнає обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 , щире каяття, яке проявилося у повному визнанні ним вини, наданні правдивих показань щодо обставин вчиненого, критичній оцінці власної поведінки, висловленому жалю з приводу вчиненого та запевненні суду в недопущенні подібного в майбутньому, а також активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Щирість каяття обвинуваченого підтверджується й позицією потерпілого, який зазначив, що обвинувачений розкаюється, а відносини між ними налагоджуються.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до статті 67 КК України судом не встановлено.

Разом з тим, незважаючи на наявність обставин, що пом`якшують покарання, суд не вбачає підстав для застосування статті 69 КК України, оскільки ці обставини істотно не знижують ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а мета покарання може бути досягнута шляхом призначення покарання в межах санкції частини першої статті 162 КК України.

Крім того, при призначенні покарання суд також враховує особливості й обставини вчинення кримінального правопорушення: форму вини, мету, спосіб вчинення, поведінку обвинуваченого під час та після вчинення кримінального правопорушення.

Суд також враховує думку потерпілого ОСОБА_4 , який зазначив, що розмір штрафу для нього значення не має, а головним для нього є покращення відносин з обвинуваченим, та вказав, що на цей час відносини між ними налагоджуються. Хоча думка потерпілого щодо покарання не є для суду обов`язковою, у цьому випадку вона свідчить про фактичне врегулювання конфлікту між обвинуваченим і потерпілим та в сукупності з іншими обставинами підтверджує можливість виправлення обвинуваченого без застосування більш суворого заходу примусу.

Відповідно до частин першої та другої статті 53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

Санкцією частини першої статті 162 КК України передбачено альтернативні основні покарання у виді штрафу, виправних робіт або обмеження волі, з яких штраф є найменш суворим видом покарання.

Водночас відповідно до частини другої статті 57 КК України виправні роботи не застосовуються, зокрема, до осіб, що досягли пенсійного віку, а згідно з частиною третьою статті 61 КК України обмеження волі також не застосовується до осіб, що досягли пенсійного віку. Оскільки ОСОБА_5 на час ухвалення вироку досяг 68-річного віку, тобто є особою пенсійного віку, ці види покарань не можуть бути йому призначені. Отже, єдиним основним покаранням, передбаченим санкцією частини першої статті 162 КК України, яке може бути призначене обвинуваченому, є штраф, що узгоджується і з вимогами частини другої статті 65 КК України щодо пріоритету менш суворого виду покарання.

Визначаючи розмір штрафу, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 53 КК України він встановлюється з урахуванням не лише тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а й майнового стану винного. Санкція частини першої статті 162 КК України передбачає штраф у розмірі від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд не погоджується з позицією прокурора щодо необхідності призначення штрафу в максимальному розмірі, передбаченому санкцією, - 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, оскільки така позиція не враховує належною мірою майнового стану обвинуваченого, наявності двох обставин, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що його обтяжують, а також невеликого ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи особою пенсійного віку, пенсію не отримує та ніде офіційно не працює, тобто не має постійного й підтвердженого джерела доходу. За таких обставин призначення штрафу в розмірі, вищому за мінімальний, передбачений санкцією статті, становило б для обвинуваченого надмірний фінансовий тягар, не відповідало б принципу індивідуалізації покарання та могло б ускладнити реальне виконання вироку. Покарання у виді штрафу має бути не лише співмірним вчиненому, а й реально виконуваним, адже лише за цієї умови воно здатне досягти мети, визначеної частиною другою статті 50 КК України.

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_5 вчинив кримінальний проступок, раніше не судимий, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, обставини, що обтяжують покарання, відсутні, скарг від мешканців села на нього не надходило, а потерпілий зазначив, що розмір штрафу для нього значення не має, головне - покращення відносин з обвинуваченим.

Сукупність наведених обставин, на переконання суду, свідчить про можливість досягнення мети покарання - виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень - шляхом призначення йому покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією частини першої статті 162 КК України, а саме 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Такий розмір штрафу, з одного боку, є відчутним для обвинуваченого з огляду на його майновий стан і виконуватиме превентивну функцію, а з іншого - не є надмірним і не поставить його у скрутне матеріальне становище.

Саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ухвалою суду від 03 вересня 2026 року залишено без розгляду, що не позбавляє цивільного позивача права пред`явити такий позов у порядку цивільного судочинства.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні, заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався, підстав для його обрання до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Керуючись статтями 12, 50, 53, 57, 61, 65, 66 КК України, статтями 2, 7, 349, 368 - 371, 373, 374, 376, 532 КПК України,

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 162 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Вирок може бути оскаржено, з урахуванням положень частини другої статті 394 КПК України, до Полтавського апеляційного суду через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо вирок ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам судового провадження.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1