Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №386/562/26 — Голованівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 386/562/26

Провадження № 2/386/299/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року селище Голованівськ

Голованівський районний суд Кіровоградської області

В складі головуючого судді Гарбуз О. С.

з участю: секретаря судового засідання Хромей А.Р.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини та поділ майна подружжя, -

встановив:

Ільїчов Сергій Дмитрович в інтересах ОСОБА_1 04.04.2026 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який був переданий на розгляд судді Червоненку Дмитру Валерійовичу згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачка перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , зареєстрованому 12.10.2013 у виконавчому комітеті Розкішненської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, актовий запис №7. Під час даного шлюбу у сторін народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося з причин несумісності характерів, різних поглядів на життя, різних уявлень про роль кожного з подружжя в сім`ї. Внаслідок цього, між сторонами часто виникають непорозуміння. Відповідач не розуміє сутності проблем, які виникають у сім`ї, не здатний підтримувати нормальну атмосферу в ній, піклуватися про побудову сімейних відносин із позивачкою на почуттях взаємної любові, поваги, дружби та взаємодопомоги.

Представник позивачки вказав, що станом на час подання даного позову сторони проживають окремо. Дочка ОСОБА_5 , 2013 року народження, проживає з позивачкою за кордоном в м. Гданськ Польщі та є ученицею 5-го А класу початкової школи №58. З часу припинення спільного проживання відповідач усунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини, не надає жодної матеріальної допомоги на її утримання, не бере участі у витратах пов`язаних із навчанням дочки, забезпеченням її побутових потреб, лікуванням та розвитком. Усі витрати на утримання, виховання та організацію побуту дитини за кордоном позивачка несе самостійно.

Також представник позивачки зазначив, що в період перебування у шлюбі, відповідачем зі згоди позивачки було придбано двокімнатну квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 . Право власності відповідачем набуто на підставі договору купівлі-продажу від 09.09.2020, посвідченого приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Захаренко В.В. в реєстрі за №1121. Таким чином, оскільки квартиру було придбано в період перебування сторін у шлюбі, за спільні кошти подружжя, відповідний об`єкт нерухомого майна підлягає розподілу в рівних частинах. Разом з цим, відповідач заперечує проти будь-якого поділу майна в позасудовому порядку. Наведене вище у своїй сукупності стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Представник позивачки вказав, що зважаючи на обов`язок обох батьків утримувати дитину, на думку позивачки об`єктивним, достатнім та справедливим буде стягнення з відповідача аліментів на її користь на утримання дочки в твердій грошовій сумі в розмірі 8000 грн щомісяця. Обґрунтовуючи розмір аліментів у твердій грошовій сумі представник позивачки наголошує на належному майновому стані відповідача, зокрема, останній є власником земельної ділянки, набутої у порядку безоплатної приватизації згідно із земельним законодавством України, розташованої на території Голованівської селищної ради загальною площею 4,131 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто фактично відповідач здійснює діяльність як фермер, використовуючи даний земельний ресурс для отримання стабільного доходу та реалізації сільськогосподарської продукції. Відповідно до Витягу №НВ-9957833092026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 3521486500:02:000:0518 площею 4,131 га становить 185216,23 грн. Крім того, відповідач працездатний, проте працює неофіційно та приховує дохід. Таким чином, позивачка вважає, що стягнення аліментів у розмірі 8000 грн не буде надмірним тягарем для відповідача, водночас забезпечить дитині достатній рівень життя, що відповідає критеріям справедливості та пріоритетності інтересів дитини.

При вирішення позову позивачки в частині поділу спільного майна подружжя, представник позивачки просить суд відступити від принципу рівності часток подружжя у праві спільної власності та визнати за позивачкою право власності на нерухоме майно – двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на 2/3 частки об`єкта спільної сумісної власності, оскільки з боку позивачки здійснюються всі необхідні витрати на виховання, забезпечення утримання, лікування та фізичного і духовного розвитку дитини самостійно, тоді як відповідач жодної допомоги на дані потреби не надає. Факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо матеріального забезпечення дочки підтверджується також поданням у межах даної позовної заяви вимоги про стягнення аліментів, що свідчить про відсутність добровільної фінансової участі батька в житті дитини. Крім того, зважаючи на те, що спільне користування квартирою після припинення шлюбу є неможливим, оскільки між сторонами шлюбні відносини фактично припинені, з причин несумісності характерів, різних поглядів на життя, різних уявлень про роль кожного з подружжя в сім`ї, внаслідок цього, між сторонами часто виникають непорозуміння, сварки, сторони мають негативне ставлення один до одного, що робить неможливим спільне користування квартирою. З наведених міркувань позивачка вважає за доцільне та просить суд в порядку поділу майна виділити відповідачу спірну квартиру у власність і стягнути на користь позивачки грошову компенсацію за її 2/3 частки у спірній квартирі в сумі 104246,45 грн.

Враховуючи зазначені обставини, представник позивачки просив розірвати шлюб між сторонами, зареєстрований 12.10.2013 виконавчим комітетом Розкішненської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, актовий запис №7; після розірвання шлюбу залишити позивачці прізвище « ОСОБА_6 »; стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 8000 грн щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 40,41 кв.м.; в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - виділити в особисту приватну власність ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 40,41 кв.м.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за її частку у квартирі у розмірі 104246 грн 45 коп.; стягнути з відповідача на користь позивачки понесені витрати на правничу допомогу в сумі 25000 грн.

Ухвалою суду від 14.04.2026 відкрито провадження в даній справі, визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

22.06.2026 в даній справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2026, дану справу передано на розгляд судді Гарбузу Олександру Сергійовичу у зв`язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_7 .

Ухвалою судді Гарбуза Олександра Сергійовича від 09.09.2026 справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та підтримала доводи свого представника.

Представник позивачки ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та суду пояснив, що між сторонами відсутні взаєморозуміння, сторони довгий час не проживають разом, а тому збереження шлюбу неможливе. Відповідач зобов`язаний утримувати неповнолітню дитину, однак добровільно не надає таку допомогу, а тому з нього мають бути стягнуті аліменти в розмірі 8000 грн щомісячно. Відповідач має у власності земельну ділянку, доказів відчуження земельної ділянки суду не надав. Крім того, сторонами в період шлюбу набуто у власність квартиру, яка має бути поділена між сторонами, однак розмір частини майна позивачки має бути більшим, у зв`язку з проживанням з нею та перебуванням на її утриманні неповнолітньої спільної дитини сторін. Однак у зв`язку з неможливістю поділу майна, просив виділити відповідачу у власність всю квартиру, а позивачці стягнути компенсацію за її частину у спільному майні.

Відповідач в судовому засіданні визнав позов частково та суду пояснив, що дійсно не проживає з позивачкою однією сім`єю, в них різні погляди на життя, просив розірвати шлюб. Визнав обставини про те, що добровільно не надає матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дочки, яка проживає разом з позивачкою, оскільки не має коштів. Не заперечує щодо стягнення з нього аліментів у твердій грошовій сумі, однак вважав, що заявлений розмір аліментів в розмірі 8000 грн щомісяця є завищеним. Просив стягнути з нього аліменти в розмірі, який суд вважатиме за потрібним. В частині позовних вимог про поділ майна – не заперечував щодо відступу від принципу рівності часток у праві власності та визнання за позивачкою 2/3 частин квартири. Підтвердив про неможливість спільного користування квартирою та не заперечував про виділення йому квартири, однак повідомив про відсутність на даний час грошових коштів, які б міг сплатити за 2/3 частини квартири в розмірі 104246 грн 45 коп. Відповідач повідомив, що офіційно не працює, отримує мінливий дохід від неофіційних заробітків. Має проблеми зі здоров`ям. Земельну ділянку, про яку в позовній заяві зазначає представник позивачки, він відчужив через борги.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, відповідача, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права (частина 2 статті 16 ЦК України).

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В судовому засіданні встановлено, що 12 жовтня 2013 року сторони зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Розкішненської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, актовий запис №7, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , повторно виданого 12.12.2018 Голованівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (а.с. 23).

Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , повторно виданого 21.01.2025 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 21 зворот).

Згідно копії довідки про підтвердження навчання у школі від 18.02.2025, виданої Початковою школою №58 імені Сендлерової, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є у 2024/205 навчальному році ученицею 5А класу школи у Бидгощі, зарахована до школи 13.02.2025, завершить навчання у 2028 році (а.с. 22).

За час спільного проживання сторонами у власність набуто квартиру за АДРЕСА_2 , яку було зареєстровано 09.09.2020 за відповідачем, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири, укладеного між відповідачем (покупцем) та ОСОБА_8 (продавцем), та посвідченого приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Захаренком В.В. (а.с. 23 зворот-25), а також підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно <…. > за №223285234 від 09.09.2020 (а.с. 25 зворот).

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно <…. > за №469005669 від 19.03.2026, ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 та земельна ділянка кадастровий номер 3521486500:01:000:0518 площею 4,131 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Роскішненської сільської ради Голованівського району кіровоградської області (а.с. 26).

Відповідно до копії витягу №НВ-9957833092026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 19.03.2026, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 3521486500:01:000:0518 становить 185216,23 грн (а.с. 27).

Як вбачається з копії довідки №201-20260319-0011369448 від 19.03.2026, оціночна вартість квартири АДРЕСА_2 , становить 156369,68 грн (а.с. 27 зворот-28).

Відповідно до довідок форми ОК-5 №6748787762152713 та ОК-7 №3408484662972463, виданих 22.06.2026 Пенсійним фондом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_3 , які надав відповідач, останній за період з 1999 року по 2013 рік мав дохід від відділу освіти, культури, молоді та спорту Голованівської РДА, СВК «Новосільський», Голованівського районного центр зайнятості, АФТОВ «Розкішна», ТОВ «ВІАДУКТ» (а.с. 83-85).

Щодо задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу суд виходить зі слідуючого.

Статтею 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Статтею 24 СК України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Частиною першою ст. 110 СК України встановлено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені, спільного господарства сторони не ведуть, разом як подружжя не проживають, мають неповнолітню доньку, яка проживає разом з позивачкою. Згідно наданими сторонами пояснень збереження шлюбу між сторонами неможливе. Таким чином, шлюб носить формальний характер.

Відповідач визнав обставини про те, що між ним та позивачкою неможливе подальше спільне проживання та збереження шлюбу.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що причини, які спонукали позивачку на розірвання шлюбу з відповідачем, є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам сторін, оскільки між сторонами остаточно припинено шлюбні відносини і їх неможливо відновити, а тому збереження сім`ї є неможливим.

Оскільки позивачка наполягає на розірванні шлюбу, то, відповідно, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Позивачка, яка змінила прізвище при реєстрації шлюбу, до суду подала заяву про залишення зміненого прізвища, тому суд вважає за необхідне залишити їй прізвище « ОСОБА_6 ».

Щодо задоволення позовних вимог про стягнення аліментів суд виходить зі слідуючого.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з вимогами ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Нормами ст. 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (частина перша). Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років (частина друга).

В судовому засіданні встановлено, що сторони проживали в зареєстрованому шлюбі, в період спільного проживання в них народилась дочка, яка проживає з позивачкою, відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дочки не надає.

Судом встановлено, що дитина, яка потребує матеріальної допомоги, проживає з матір`ю, а тому відповідач зобов`язаний утримувати дитину до досягнення повноліття та сплачувати аліменти.

Відповідач визнав обставини про те, що він не надає допомогу на утриманні дитини.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, що підлягають стягненню на утримання дитини, суд враховує, що відповідач є здоровою працездатною людиною, на утриманні дітей чи непрацездатних осіб не має, не заперечує сплачувати аліменти, має у власності земельну ділянку, з якої має дохід, а тому, суд дійшов висновку, що відповідач повинен надавати матеріальну допомогу на утримання дитини в твердій грошовій сумі у розмірі 8000 грн щомісячно, і такий розмір аліментів є справедливим та значно не обтяжить відповідача, не порушить приписи ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження", а тому вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач стверджуючи в судовому засіданні про відчуження належної йому земельної ділянки та про поганий стан здоров`я, суду не надав жодного доказу на підтвердження цих доводів, тоді як зі сторони позивачки такі обставини не визнаються. Представник позивачки зазначив, що надані докази, спростовують такі твердження відповідача, з чим погоджується суд, враховуючи досліджені вищезазначені письмові докази.

Щодо задоволення позовних вимог про поділ майна подружжя суд виходить зі слідуючого.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, передбаченому законом.

У відповідності до ст. 60 СК України, яка кореспондується з ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно ч. 1 ст. 63 СК України, яка кореспондується зі ст. 369 ЦК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За нормами ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).

Згідно ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

У відповідності до ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 23, 24, 25, 30 постанови від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснив, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

З досліджених доказів судом встановлено, що сторонами за час спільного проживання було придбано квартиру в житловому будинку.

Згідно ст. 70 СК України спірна квартира, яка була зареєстрована на відповідача, сторонам належать на праві спільної сумісної власності подружжя, частки цього майна сторін є рівними.

Враховуючи обставини справи, а також факт здійснення позивачкою самостійно всіх необхідних витрат на виховання, забезпечення утримання, лікування та фізичного і духовного розвитку спільної дитини сторін, тоді як відповідач жодної допомоги на дані потреби не надає, враховуючи позицію відповідача, який визнав вимоги в цій частині позову та вважав за можливе відступити від принципу рівності часток у праві власності на квартиру, запропонований позивачкою, суд приходить до висновку про необхідність поділу спільного майна подружжя шляхом визнання за позивачкою права власності на 2/3 частини квартири, за відповідачем – на 1/3 частини.

Також суд погоджується про необхідність виділення відповідачу в приватну власність квартири, якою фактично користується лише відповідач, на що він погодився, зі стягненням з останнього на користь позивачки грошової компенсації за її частину квартири в розмірі 104246 грн 45 коп., вартість якої визнається обома сторонами.

Твердження відповідача про неможливість стягнення з нього грошової компенсації з причин відсутності коштів, не є підставною для відмови в стягненні коштів.

При вирішенні питання про стягнення грошової компенсації суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08.02.2022 по справі №209/3085/20 про те, що факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі .

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частин 1, 2, 4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Як вбачається з наданої позивачкою копії платіжної інструкції АТ «УНІВЕРСАЛБАНК» від 11.04.2026 (а.с. 9) та виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (а.с. 44), остання за подання даного позову до суду сплатила судовий збір в розмірі 2129,92 грн, виходячи з розміру, встановленого пп. 1 та 3 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” за позовні вимоги про розірвання шлюбу та про поділ майна подружжя, що підлягає відшкодуванню відповідачем.

Враховуюче те, що позивачку звільнено від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача мають бути стягнуті 1331,2 грн судового збору на користь держави.

Підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору судом не встановлено.

Також на відповідача слід покласти понесені позивачкою витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, що підтверджується копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Ільїчов С.Д. (а.с. 17 зворот), копією ордеру на надання правничої допомоги від 27.03.2026 (а.с. 18), копією договору про надання правничої допомоги №18022605/02 від 18.02.2026 (а.с. 18 зворот-19), копією договору про співробітництво у сфері надання правової допомоги/юридичних послуг №01112501-с від 01.11.2025 (а.с. 30), копією додатку від 18.02.2026 до договору про співробітництво у сфері надання правової допомоги/юридичних послуг №01112501-с від 01.11.2025 (а.с. 30 зворот), копією акту приймання-передачі наданих послуг №18022605 від 19.03.2026 (а.с. 31), копією договору №18022605 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 18.02.2026 (а.с. 31 зворот-32), однак суд зменшує розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача за його клопотанням, враховуючи наступне.

При вирішенні питання про розмір витрат, які слід стягнути з відповідача, суд враховує правові висновки Верховного Суду, зокрема в додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц, в якій зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд зробив висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно наданих позивачкою документів, судом встановлено, що останньою понесено 25000 грн витрат на правову допомогу ТОВ «ПРАВОВА ДОПОМОГА ВСІМ», яка складається з: підготовки проекту позовної заяви та представництво у суді першої інстанції.

Суд вважає, що розмір понесених витрат за підготовку проекту позовної заяви та представництво у суді, яка складає 25000 грн, є явно не розумними, оскільки позовна заява не є складною, складається з 16-ти сторінок, спір стосується розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна подружжя, які є однотипними спорам, які розглядаються в судах, справа не являється складною, що також не потребує великих зусиль для надання консультації, в тому числі вивчення документів і підбору та застосування правових норм до правовідносин, які склались між сторонами.

Також судом враховується розмір ціни позову, який склав 104246 грн 45 коп. за вимогою про поділ майна подружжя та 48000 грн за вимогою про стягнення аліментів; кількість судових засідань, в яких брав участь представник позивачки (4 засідання), а саме: 05.06.2026, 22.06.2026, 08.07.2026 та 29.09.2026, в яких брав участь в режимі відеоконференції, без понесення додаткових витрат; подачу представником позивачки під час судового розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви від 13.04.2026, що мало місце з вини представника, а також подачу ним 02.06.2026 одного клопотання про витребування доказів.

Також враховується процесуальна поведінка відповідача, який визнав всі обставини, зазначені в позові, на яких ґрунтувались позовні вимоги, окрім можливості стягнення грошової компенсації.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 15000 грн на відшкодування понесених витрат на правову допомогу, розмір яких є необхідним та розумним, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Доводи відповідача про те, що він не має коштів для відшкодування позивачці понесених нею витрат на правову допомогу, не дають підстав для відмови у їх стягненні.

Підстави для допущення до негайного виконання судового рішення та для скасування заходів забезпечення позову відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів – у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-5, 12-13, 76-89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини та поділ майна подружжя – задовольнити повністю.

Розірвати шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований 12 жовтня 2013 року у виконавчому комітеті Розкішненської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, актовий запис №7.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_6 ».

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вважати припиненим у день набрання чинності цим рішенням.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щомісячно аліменти в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06 вересня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 40,41 кв.м.

Виділити в особисту приватну власність ОСОБА_3 в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 40,41 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 2/3 частини вартості спірної квартири у розмірі 104246 (сто чотири тисячі двісті сорок шість) грн 45 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2129 (дві тисячі сто двадцять дев`ять) грн 92 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн.

Іншу частину понесених позивачкою витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн покласти на позивачку.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Копію рішення про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Місце проживання позивачки ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Місце проживання відповідача ОСОБА_3 : АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_4 .

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Гарбуз О. С.