Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №381/3408/26 — Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2838/26

381/3408/26

Рішення

Іменем України

02 жовтня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруги А.С., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

Встановив:

01 червня 2026 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Справа передана на розгляд головуючого судді Самухи В.О.

Зі змісту заявлених позовних вимог слідує, що 28 травня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», як первісним кредитором, та відповідачем, як позичальником, було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту № 4224483.

Умовами договору передбачено, що сума кредиту становить 4 000 гривень, строк кредитування – 30 днів, з можливістю пролонгації і авто пролонгації, стандартна процентна ставка –1,9 % щоденно, знижена – 0,01 % щоденно.

Договір підписаний відповідачем, як позичальником, шляхом використання електронного підпису.

Кредитором виконані умови договору щодо надання коштів в борг.

Однак, позичальником умови договору не виконані, тіло кредиту та проценти за користування коштами своєчасно не погашені, внаслідок чого виникла заборгованість.

В подальшому, після укладення договорів факторингу від 25 травня 2022 року № ФК 25-05/22 та від 07 листопада № 07-11/25, право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 4224483 спочатку перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю«СІТІ ФІНАНС», а згодом і до позивача, як нового кредитора.

Станом на дату подання позову розмір заборгованості становить 12 810 гривень, що включає: 4 000 гривень – тіло кредиту, 8 810 гривень – нараховані проценти.

Позивач просить стягнути зазначену заборгованість з відповідача, а також відшкодувати понесені ним витрати зі плати судового збору у сумі 2 662,40 гривні, та 9 000 гривень – витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, справу призначеного до розгляду із викликом учасників.

За клопотання позивача витребувано від АТ КБ «Приватбанк» інформацію про належність картки, на яку було перераховано кошти та виписку про рух коштів за картковим рахунком.

Листом, що надійшов до суду 21 липня 2026 року, запитувана інформація надана. Зокрема, підтверджено належність відповідачу карткового рахунку та зарахування 28 травня 2021 року коштів у сумі 4 000 гривень.

03 вересня 2026 року від представниці відповідача адвоката Матвійчук Н.Є. надійшов відзив на позов та клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

У відзиві акцентовано увагу на неправильному визначенні розміру процентів, не доведеності обставин щодо пролонгації строку кредитування, спливу строку позовної давності та неможливості нарахування процентів за користування коштами для відповідача, який з 2016 року має статус учасника бойових дій.

У клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу зазначено про очевидно завищений розмір таких витрат з огляду на типовий характер спору.

10 вересня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, за змістом якої стверджується про доведеність позовних вимог та неспроможність доводів представниці відповідача.

15 вересня 2026 року представницею відповідача заявлено клопотання про відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 гривень та надано відповідні підтверджуючі документи.

Також, 15 вересня 2026 року представницею відповідача надано заперечення, в яких виловлено позицію щодо відсутності підстав для задоволення позову.

22 вересня 2026 року на адресу суду надійшли письмові пояснення представника позивача щодо відсутності підстав для стягнення понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

В судове засідання, призначене на 24 вересня 2026 року учасники судового розгляду не з`явились, були повідомлені належним чином, подали клопотання про проведення судового засіданні за їхньої відсутності.

В силу приписів статті 223 ЦПК України, їхня неявка не перешкоджає розгляду справи, тому судовий розгляд проведений за відсутності вказаних осіб.

У відповідності до приписів частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

За наслідками проведення судового засідання, суд закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов на стадію ухвалення судового рішення.

У відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 02 жовтня 2026 року до 14 години 30 хвилин.

Дослідивши зміст заяв по суті справи та вивчивши письмові матеріали, суд встановив наступні обставини.

Так, судом встановлено, що 28 травня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», як первісним кредитором, та відповідачем, як позичальником, було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту № 4224483.

Умовами договору передбачено, що сума кредиту становить 4 000 гривень, строк кредитування – 30 днів, з можливістю пролонгації і авто пролонгації, стандартна процентна ставка – 1,9 % щоденно, знижена – 0,01 % щоденно.

Договір підписаний відповідачем, як позичальником, шляхом використання електронного підпису.

Кредитором виконані умови договору щодо надання коштів в борг. Зазначені обставини підтверджуються, в тому числі і інформацією, отриманою від АТ КБ «Приватбанк».

Позивач стверджує, що позичальником умови договору не виконані, тіло кредиту та проценти за користування коштами своєчасно не погашені, внаслідок чого виникла заборгованість.

В подальшому, після укладення договір факторингу, від 25 травня 2022 року № ФК 25-05/22 та від 07 листопада № 07-11/25, право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 4224483 спочатку перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ ФІНАНС», а згодом і до позивача, як нового кредитора.

Згідно тверджень позивача, станом на дату подання позову розмір заборгованості становить 12 810 гривень, що включає: 4 000 гривень – тіло кредиту, 8 810 гривень – нараховані проценти.

До матеріалів справи долучені розрахунки заборгованості (а. с. 9, 56-63).

Зі змісту зазначених розрахунків слідує, що проценти були нараховані в період часу з 28 травня 2021 року до 17 червня 2021 року за процентною ставкою у розмірі 0,4 гривні щоденно, з 18 червня 2021 року до 30 грудня 2021 року у розмірі 76 гривень щоденно.

Також, розрахунком підтверджується, що відповідачем здійснені погашення заборгованості на наступним платежами: 1672 гривні – сплачено 09 липня 2021 року, 2 128 гривень – сплачено 06 серпня 2021 року, 2 052 гривні – сплачено 02 вересня 2021 року, 24 грудня 2021 року – сплачено 260 гривень. Загальна сума сплачених коштів 6 170,40 гривень.

Відповідач не заперечує обставин укладення договору та отримання коштів в борг, як не заперечує і чинність укладених в подальшому договорів факторингу.

Проте зазначає, що заборгованість фактично була погашеною, пролонгація строку кредитування за згодою сторін зобов`язання не відбувалась, проценти за користування кредитом не могли бути нарахованими йому, як учаснику бойових дій, а також існують підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Встановивши зазначені обставини справи, суд вважає, що спірні правовідносини урегульовані наступними правовими нормами.

Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно приписів частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно приписів частини 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Далі, згідно приписів частини 1 статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно приписів частини 1 статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно приписів частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно приписів частини 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно приписів частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на дату укладення кредитного договору і нарахування процентів), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Зазначена гарантія застосовна до осіб, визначених в частині 1 статті 3 цього закону.

З огляду на встановлені обставини та норми, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Так, суд вважає, що обставини укладення кредитного договору та отримання коштів в борг, а також здійснення часткового погашення заборгованості знайшли своє підтвердження на визнаються учасниками судового розгляду.

Відповідач та його представниця не заперечують чинність договорів факторингу та підтвердження обставин щодо переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора.

Разом із тим, спірними є обставини щодо строку кредитування та застосування пролонгації та авто пролонгації.

Так, суд вважає, що в даному випадку строк кредитування повинен визначатися, як 30 денний строк, визначений пунктом 1.4 договору і 90-денний строк авто пролонгації, визначений в пункті 4.3 договору.

При цьому, суд визнає слушними доводи представниці відповідача про недоведеність обставин продовження строку кредитування за ініціативною споживача у зв`язку із періодичним погашенням процентів, так як матеріали справи не містять доказів того, що первісним кредитором було надано акцепт (згоду) на пролонгацію строку кредитування і у відповідності умов пункту 4.2.3 було направлено текстове повідомлення про погодження нового строку кредитування.

Отже, сукупний строк кредитування становить 120 днів.

Суд вважає, що у наданому позивачем розрахунку заборгованості розмір заборгованості станом на 24 вересня 2021 року, останній день 120 денного строку кредитування визначений правильно, і становить 5 672 гривні, з них 4 000 гривень – заборгованість за кредитом, 1 672 гривні, заборгованість за процентами.

Однак, як слідує з наданого розрахунку заборгованості, відповідачем здійснений платіж на суму 260 гривень 24 грудня 2021 року.

Ця сума платежу, на думку суду, має бути врахована в рахунок погашення заборгованості за процентами.

Отже, залишок заборгованості становить 5 412 гривень, з них: 4 000 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 1 412 гривні – заборгованість за процентами.

Відповідачем зазначений розмір заборгованості не спростований, доказів погашення заборгованості у більшому розмірі ним не надано.

Далі, суд від критично оцінює доводи представниці відповідача щодо необхідності застосування наслідків спливу позовної давності.

Зокрема, згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України, тривалість позовної давності була продовжена на строк дії карантину та воєнного стану.

Ця правова норма втратила чинність з 04 вересня 2025 року, у зв`язку із набранням чинності законом від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ.

Тому, позовна давність станом на дату подання позову не сплинула.

Далі, суд також критично оцінює доводи представниці відповідача щодо неможливості нарахування відповідачу, як учаснику бойових дій процентів у період дії кредитного договору.

Зокрема, суд зазначає, що гарантії, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на дату укладення кредитного договору і нарахування процентів), з урахуванням приписів частини 1 статті 3 цього закону, поширюють свою дії на осіб, які були військовослужбовцями в період нарахування процентів.

Однак, доказів перебування відповідача на військовій службі в період нарахування процентів не надано, відповідні записи про проходження військової служби в цей період відсутні у військовому квитку відповідача, копія якого долучена до матеріалів справи.

В цьому випадку наявність статусу учасника бойових дій не є обставиною, яка звільняє від обов`язку сплати процентів за користування коштами.

Далі, оцінюючи наявність підстав для стягнення понесених сторонами спору витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Так, статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

З огляду на наведені правові норми та досліджені судом письмові докази, суд приходить до висновку, що сторонами спору, позивачем і відповідачем, надані документи, що підтверджують понесені ними витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9 000 гривень та 10 000 гривень відповідно.

Однак, з огляду на характер спору та обсяг виконаних робіт особами, що надавали правничу допомогу, суд вважає, що розмір компенсації витрат кожної із сторін спору повинен бути зменшеним до 4 000 гривень.

При цьому, керуючись приписами частини 10 статті 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог і тотожний розмір відшкодування понесених сторонами спору витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що понесені судові витрати на професійну правничу допомогу можуть бути зарахованими і підстави для розподілу відповідних судових витрат відсутні.

Далі, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 118,20 гривень (2 662,40 гривні х 42 %).

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 4224483 від 28 травня 2021 року у сумі 5 412 гривень, з них: 4 000 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 1 412 гривні – заборгованість за процентами.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 1 118,20 гривень, як компенсацію понесених витрат зі сплати судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.