Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №367/6849/20 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/6849/20

Провадження №2/367/2168/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

22 червня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі

судді Карабаза Н.Ф.,

за участю секретаря Зайцевої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення винагороди позикодавцю,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2 з позовом про стягнення винагороди позикодавцю, мотивуючи свої вимоги, тим, що 05 липня 2019 року відповідачка за договором позики взяла у нього в борг 5000 гривень для закупки товарів. Борг відповідачка зобов`язалась повернути 05 жовтня 2019 року. До цього часу борг не повернуто. Виконання цього договору тільки в місті Боярка. Згідно ст. 1048 ЦК винагорода для позикодавця встановлена відповідачкою у розмірі десяти відсотків від всієї суми щомісячно до дня фактичного повернення всіх грошових коштів. Винагорода позикодавцю розраховується за п`ятнадцятимісячний період з 01 жовтня 2019 року по 31 грудня 2020 року. Для розрахунку винагороди що становить 20879грн. користується формулою складних відсотків за мінусом основного боргу в розмірі 5000 грн. винагорода складає 15879 гривень (20879 грн. нарощеного капіталу - 5000 грн. основного боргу). Досудове врегулювання спору результату не дало через відсутність у відповідачки коштів. Просить суд стягнути з відповідачки на свою користь 15879 гривень

Представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Мамчиком Д.О. подано через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до договору позики сторони розмір процентів за користування позикою після дати закінчення строку договору не визначали, оскільки, передбачили, що у разі неповернення боргу у визначений договором строк позичальник сплачує неустойку в розмірі 25% від всієї суми. Від так позивач не має права на отримання процентів за користування позикою у розмірі, визначеному договором позики після закінчення строку договору. Крім того, зазначає, що у провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває цивільна справа № 367/9817/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки, основного боргу. Позивачем в позовній заяві у справі №367/9817/19 зазначалось, що «в листопаді 2019 він отримав від ОСОБА_2 одну тисячу гривень винагороди позикодавця. Ця сума винагороди буде врахована в іншому позові про стягнення з відповідачки відсотків за користування позикою». Однак, відповідно до розрахунків, наведених в позовній заяві у справі 367/6849/20, позивачем невірно здійснено розрахунки процентів за користування позикою у тому числі не враховано отриманої у листопаді 2019 року однієї тисячі гривень винагороди позикодавця, як зазначалось останнім у позовній заяві у справі № 367/9817/19. Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив справу вирішувати без його присутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засіадння не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, від її представника – адвоката Мамчика Д.О. в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі відповідача.

Клопотань та заяв, про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,

Згідно з частинами першою та другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

За змістом статей 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17-ц (провадження № 14-144цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1); докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (частина 5).

Судом встановлено, що 05 липня 2019 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), був укладений договір позики у формі розписки, згідно з умовами якого ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень, які зобов`язалася повернути 05 жовтня 2019 року. Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено винагороду у формі 10 % від суми позики щомісячно до дня фактичного повернення грошових коштів. В разі неповернення суми боргу в строк ОСОБА_2 зобов`язалася сплатити щоденну неустойку в розмірі 25 % від всієї боргової суми. Неустойка згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України забезпечує виконання договору позики і зменшенню не підлягає.

У договорі позики відповідач підтвердила факт отримання в грошових коштів у позивача у розмірі 5000 грн, зважаючи на що суд вважає встановленим факту укладення договору позики навіть за відсутності підпису позивача на ньому.

Також судом оглянуто надані архівом суду на запит матеріали цивільної справи за № 367/9817/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки, основного боргу та зустрічною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним. По розгляду якої 10 липня 2024 року судом прийнято рішення яким позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки, основного боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 суму позики у розмірі 5000,00грн. та інфляційні збитки за період з 06 жовтня 2019 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 979,68 грн. В решті позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено.

Зазначене рішення учасниками розгляду не оскаржувалося.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 29 червня 2023 року по цивільній справі № 381/110/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення винагороди та неустойки - позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення винагороди та неустойки задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму неустойки за період з 03 липня 2021 року по 03 січня 2022 року у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп. У решті позовних вимог – відмовлено. Предметом зазначеної цивільної справи є неналежне виконання відповідачкою договору позики від 05.07.2019 року та стягнення винагороди позикодавцю, розраховується за шестимісячний період з 03 липня 2021 року по 03 січня 2022 року, та складає 3850 грн. та неустойки, що розраховується за 184-денний період з 03 липня 2021 року по 03 січня 2022 року включно та складає 230 000 грн, загальна сума позову складається з винагороди позикодавця та неустойки і складає 233 850 (3850 грн винагороди + 230 000,00 грн неустойки). Дане рішення набрало законної сили 30.07.2023 року.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що суд у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив розписку від 05 липня 2019 року і дійшов висновку, що між сторонами дійсно виникли зобов`язальні правовідносини з договору позики. Підставою позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення грошових коштів у розмірі 3 850,00 грн є невиконання відповідачем зобов`язань щодо сплати йому процентів за договором позики в обумовленому розмірі, які він позиціонує як винагороду позикодавця за мінусом основної суми боргу за період з 03 липня 2021 року по 03 січня 2022 року. Заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих ним 10 % за умовами договору позики у розмірі 3 850,00 грн за період з 03 липня 2021 року по 03 січня 2022 року є необґрунтованими, адже за договором позики грошові кошти у борг надавалися строком до 05 жовтня 2019 року, а нараховувати передбачені договором проценти за позикою після спливу визначеного договором строку законом не передбачено.

Згідно вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням судом не доказуються при розгляді іншої справи.

Підставою позовних вимог ОСОБА_1 цивільної справи що перебуває на розгляді є стягнення грошових коштів у розмірі 15879,00грн. є невиконання відповідачем зобов`язань щодо сплати йому процентів за договором позики в обумовленому розмірі, які він позиціонує як винагороду позикодавця за мінусом основної суми боргу за період з 01 жовтня 2019 року по 31 грудня 2020 року.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної за результатами розгляду цивільної справи № 444/9519/12 у постанові від 28 березня 2018 року, визначено, що зі спливом визначеного договором строку кредитування право кредитодавця (позикодавця) нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (позикою) припиняється. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Враховуючи наведене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих ним 10 % за умовами договору позики у розмірі 15879,00 грн за період з 01 жовтня 2019 року по 31 грудня 2020 року є необґрунтованими, адже за договором позики грошові кошти у борг надавалися строком до 05 жовтня 2019 року, а нараховувати передбачені договором проценти за позикою після спливу визначеного договором строку законом не передбачено. Тобто, зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики, а відтак після 05 жовтня 2019 року позивач не мав правових підстав для їх нарахування та примусового стягнення з відповідача.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 760/16670/16-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 498/1105/15-ц, від 28 серпня 2019 року в справі № 469/1578/16-ц, від 09 червня 2021 року в справі № 759/8017/18, від 16 червня 2021 року в справі 363/2630/18.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 203, 549, 551, 625, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення винагороди позикодавцю– відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.Ф. Карабаза