Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №285/4139/26 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/4139/26

провадження у справі № 2/0285/2710/26

05 жовтня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді Васильчук Л. Й.,

за участі секретаря судового засідання Букши О. В.,

розглянувши цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі», в інтересах якого діє представник позивача Рудзей Юрій Володимирович

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (далі - Товариство) заборгованість за договором позики у сумі 24670,52 грн., а також понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,4 грн. та на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між Товариством та відповідачкою укладено договір позики №54151 від 08.02.2019 (далі - Договір), відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 4900 грн., зі сплатою стандартної процентної ставки 0,01% в день, комісією — 1,9%, підвищеною комісійною винагородою у випадку прострочення терміну платежу — 3%. Відповідач своїх зобов`язань належним чином не виконує, в результаті чого станом на дату подання позову виникла заборгованість у розмірі 24670,52 грн., з яких: 4900 грн — заборгованість за позикою; 19770,52 грн — заборгованість по процентам та комісії за користування позикою, яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.

Ухвалою від 10.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін, заперечення проти чого від них не надійшло.

22.07.2026 представником відповідачки подано відзив на позов у якому останній просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано жодних допустимих доказів укладення договору між позивачем та відповідачем, факту отримання позичальником коштів. Крім того, звертає увагу, що розрахунок заборгованості не відповідає вимогами закону, так як розмір заборгованості за відсотками нараховано поза межами строку дії кредитного договору. Також просив стягнути із Товариства на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 6000 грн.

23.07.2026 представником позивача подано відповідь на відзив у якому вказує, що відповідач для отримання грошових коштів відповідно до Договору здійснила поетапно всі дії для їх отримання. Зазначає позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг ТОВ «ФК «Елеанс», який надає послуги з переказу фізичним особам грошових коштів без відкриття рахунку. Відповідно до змісту довідки платіжного оператора, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника було успішно перераховано грошові кошти. Доводи відповідача про те, що вона не укладала договір позики, не проходила ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, не отримувала одноразового ідентифікатора та не вчиняла дій щодо оформлення кредиту, є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами. Крім того, проценти нараховані поза межами строку дії договору відповідають його умовам, а тому долучений до матеріалів справи розрахунок містить детальний розрахунок суми заборгованості з посиланням на відповідний пункт договору позики. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 08.02.2019 між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 був укладений договір позики №54151, відповідно до умов якого: сума позики — 4900 грн.; процентна ставка — 0,01% в день від поточного залишку позики; комісійна винагорода — 1,5% в день від початкового розміру позики; строк повернення позики — 08.03.2019; у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісію винагороду в розмірі 3% в день від суми позики за кожний день прострочення. Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 5389632.

Відповідно до листа ТОВ «ФК «Елаєнс», яке надає послуги з переказу коштів відповідно до договору 04/08-17ПК від 04.08.2017, укладеному із Товариством, грошові кошти на суму 4900 грн 08.02.2019 перераховано на картку № НОМЕР_1 .

08.03.2019 між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до договору позики №54151, відповідно до умов якої було продовжено строк повернення позики до 05.04.2019. Дану угоду підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 87055912.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за Договором загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 26531,79 грн., з яких: тіло кредиту - 4900 грн.; відсотки — 72,52 грн.; комісія — 19698 грн.; пеня за тілом кредиту — 575,55 грн., пеня за % - 5,06 грн., пеня за комісіями — 1280,66 грн.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За нормою ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Із дослідженого судом Кредитного договору та додаткової угоди встановлено, що останні укладені в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронними підписами, що свідчить про те, що остання всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо тверджень представника відповідача про недоведеність укладення договору.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Позивачем було надано копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, договір від 08.02.2019, укладений між сторонами, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Також ОСОБА_1 відповідними одноразовими ідентифікаторами підписала паспорт позики до вказаного договору з умовами кредитування, які ідентичні тим, що відображені в тексті кредитного договору, додаткову угоду до договору позики та графіки платежів.

У матеріалах справи наявна довідка ТОВ «ФК «Єлаєнс» про зарахування на картку позичальника НОМЕР_1 08.02.2019 коштів на суму 4900 грн.

Тобто у день укладення Договору, безпосередньо після його підписання на її картку були перераховані погоджені в договорі кредитні кошти.

Доказів того, що вказана картка позичальнику не належить, або про те, що вказані кошти на неї не надходили відповідач суду не надала.

Крім того, відповідно до ухвали суду про витребування доказів, від АТ КБ «Приватбанк» надійшла інформація, згідно якої підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 , на яку, відповідно до виписки по рахунку, 08.02.2019 було зараховано грошові кошти на суму 4900 грн.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак сторона відповідача не спростувала факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі.

Отже, на думку суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану нею ж банківську картку у день укладення договору від 08.02.2019.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4900 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо нарахування відсотків та комісії слід зазначити наступне.

Обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики Позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в пп.1.1.5. Договору включно (п.4.3 Договору).

Відповідно до п. 5.3 Договору, у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за Договором проценти у розмірі 0,01% в день позивачем нараховувалась згідно умов договору та з урахуванням додаткової угоди за період з 08.02.2019 по 05.04.2019 та становить 13,72 грн.

При цьому, позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, заборгованість відповідача за процентами становить 13,72 грн., яка підлягає стягненню із відповідача.

Щодо стягнення комісійної винагороди, як складової заборгованості за Договором суд виходить з наступного.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у т.ч. п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Положення Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають сплату комісії за користування позикою, позаяк, за користування позикою позичальник сплачує проценти, які в цьому випадку передбачені п.1.1.2.1 договору позики (0,01% в день).

Аналіз умов договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця та/або посередника, які пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням позики, та за які позивачем встановлені комісії.

Законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено встановлення будь-яких комісій й за порушення зобов`язань.

Тому положення договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісії за користування позикою та за прострочення платежів (порушення зобов`язань) є нікчемними відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи викладене суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача комісії в розмірі 19698 грн., як складової заборгованості за Договором.

Отже, загальний розмір заборгованості за Договором, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 4917,72 грн., з яких: 4900 грн. заборгованість за позикою та 17,72 грн. заборгованість по процентам за користування позикою.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на його користь 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Представником відповідача заявлено до стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 6000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Як передбачено ч.4 та ч.5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи фактично надані послуги представника позивача зі складання позовної заяви, суд визнає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.

Крім того, проаналізувавши подані представником відповідача докази на понесення витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, складність цієї справи, поведінку сторін, зміст та об`єм наданих документів, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачем частково в сумі 5000 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог (19,93%), із відповідача на користь Товариства підлягають стягненню 530,71 грн. (4917,72*2662,4/24670,52) судового збору за подання позовної заяви та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 996,5 грн. (5000*19,93/100), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що в загальному становить 1527,21 грн. судових витрат.

В свою чергу, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог із Товариства на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 4003,5 грн. (5000*80,07/100).

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У зв`язку з тим, що на позивача покладено більшу суму судових витрат, йому необхідно сплатити на користь відповідача різницю 2476,29 грн. (4003,5 грн. - 1527,21 грн.).

Керуючись статтями 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України —

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (ЄДРПОУ 41229318, адреса: 01054, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1, м. Київ, рахунок: НОМЕР_3 у АТ «Ощадбанк») заборгованість за договором позики №54151 від 08.02.2019 у розмірі 4917,72 грн. (чотири тисячі дев`ятсот сімнадцять гривень 72 коп.), з яких: 4900 грн. заборгованість за позикою та 17,72 грн.- заборгованість по процентам.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (ЄДРПОУ 41229318, адреса: 01054, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1, м. Київ, рахунок: НОМЕР_3 у АТ «Ощадбанк») на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2476,29 грн. (дві тисячі чотириста сімдесят шість гривень 29 коп.).

Судове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на нього протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення або з дня його складення, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи (ст.ст.352, 354 ЦПК України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після апеляційного перегляду (ст.273 ЦПК України).

Головуючий суддя Л. Й. Васильчук