Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №283/1678/26 — Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 283/1678/26

Провадження №2/283/1453/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

07 вересня 2026 року м. Малин

Малинський районний суд Житомирської області у складі: головуючої судді Саланди О.М., за участю секретаря судового засідання Кравець Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Малині в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Гарбар Костянтин Григорович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через адвоката Гарбара Костянтина Григоровича звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран», в якому просила стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку, а також зобов`язати відповідача надати довідку про нараховані та невиплачені суми заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначила, що з 01 травня 2025 року вона працювала у ТОВ «Юнігран» на посаді бухгалтера бухгалтерського відділу за сумісництвом. 10 вересня 2025 року позивачку звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України. При звільненні відповідач не провів із позивачкою повного розрахунку та не виплатив усі належні їй суми. Зокрема, заборгованість із заробітної плати за серпень та вересень 2025 року становить 25 826,09 грн, компенсація за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки – 5 268,32 грн. Загальна сума нарахованих, але не виплачених при звільненні сум, за твердженням позивачки, становить 40 382,35 грн, з яких після утримання податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 31 094,41 грн.

Позивачка також зазначила, що відповідач не надав їй належної інформації щодо сум, нарахованих та виплачених при звільненні, а на її звернення щодо отримання довідки про заборгованість відповідач спочатку не реагував. У зв`язку з невиплатою належних при звільненні сум позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

17 серпня 2026 року представником позивачки подано заяву про зміну предмета позову, якою, зокрема, доповнено позовну вимогу вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців.

Згідно з розрахунком позивачки, для визначення середнього заробітку враховано заробітну плату за липень та серпень 2025 року в загальному розмірі 46 753,24 грн та 42 фактично відпрацьовані робочі дні. Середньоденний заробіток становить 1 113,17 грн. За період затримки розрахунку позивачкою визначено 126 робочих днів. Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 140 259,42 грн (1 113,17 грн ? 126 робочих днів).

Позивачка вказує, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, відповідач їй не надавав. У разі якщо суд дійде висновку про пропуск строку звернення до суду, просила поновити такий строк, посилаючись на поважність причин його пропуску та на те, що довідку про заборгованість відповідач надав лише 04 серпня 2026 року.

У позовній заяві та заяві про зміну предмета позову позивачка просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість у розмірі 40 382,35 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 140 259,42 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 16 липня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.08.2026 відповідач – ТОВ «Юнігран» подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити.

У відзиві відповідач посилається, зокрема, на пропуск позивачкою встановленого законом строку звернення до суду. Зазначає, що позивачку звільнено 10 вересня 2025 року, тоді як із позовом до суду вона звернулася 13 липня 2026 року, тобто майже через десять місяців після звільнення.

На думку відповідача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, якими встановлено тримісячний строк звернення до суду у справах щодо всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Відповідач також посилається на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 та судову практику Верховного Суду, вважаючи, що позивачкою пропущено строк звернення до суду та відсутні підстави для його поновлення.

Крім того, відповідачем надано розрахунок заборгованості та довідку про належні позивачці суми.

Інших заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені цим Кодексом, колективним договором або нормативним актом роботодавця.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року перебувала у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Юнігран» та працювала на посаді бухгалтера відділу бухгалтерського обліку за сумісництвом.

10 вересня 2025 року позивачку звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, що підтверджується наказом про звільнення.

Факт перебування позивачки у трудових відносинах з відповідачем також підтверджується відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, форма ОК-7 від 01 липня 2026 року.

Згідно з наданими суду розрахунками, при звільненні відповідач мав виплатити позивачці належні їй суми, однак повного розрахунку в день звільнення не провів.

Зокрема, заборгованість із заробітної плати за серпень та вересень 2025 року становить 25 826,09 грн, компенсація за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки – 5 268,32 грн.

Загальна сума нарахованих, але не виплачених позивачці сум становить 40 382,35 грн, з яких після утримання податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 31 094,41 грн.

Відповідно до статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічне положення міститься у статті 24 Закону України «Про відпустки», відповідно до якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Таким чином, право позивачки на отримання грошової компенсації за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та її розмір підтверджуються матеріалами справи.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів проведення з позивачкою повного розрахунку при звільненні та виплати їй усіх належних сум.

Відтак суд доходить висновку, що на момент звільнення заборгованість відповідача перед позивачкою становила 40 382,35 грн нарахованих сум, з яких підлягає утриманню відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та інші обов`язкові платежі.

Щодо строку звернення до суду

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на пропуск позивачкою строку звернення до суду, зазначаючи, що її було звільнено 10 вересня 2025 року, а до суду вона звернулася 13 липня 2026 року.

Оцінюючи зазначені доводи відповідача, суд виходить із такого.

Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду працівник має право звернутися у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Отже, у справах щодо виплати всіх сум, належних працівникові при звільненні, початок перебігу строку звернення до суду законодавець пов`язує не безпосередньо з датою звільнення працівника, а з днем одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Судом встановлено, що доказів отримання позивачкою від відповідача письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, відповідачем не надано.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, довідку про заборгованість відповідач надав позивачці лише 04 серпня 2026 року, тобто вже після звернення позивачки до суду 13 липня 2026 року.

За таких обставин на момент звернення до суду тримісячний строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України, не розпочав свого перебігу, оскільки позивачка не отримувала письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.

Тому посилання відповідача на необхідність обчислення строку звернення до суду з дати звільнення позивачки є безпідставним.

Суд не встановив пропуску позивачкою строку звернення до суду, а тому відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог з цієї підстави.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У разі наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, з урахуванням суми, яку він мав би виплатити.

За змістом наведеної норми відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності двох юридично значимих обставин: невиплати належних працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, та вини роботодавця у такій невиплаті.

Судом встановлено, що у день звільнення – 10 вересня 2025 року відповідач не провів з позивачкою повного розрахунку та не виплатив усі належні їй суми.

Відповідачем не доведено відсутності його вини у невиплаті позивачці належних при звільненні сум, а також не надано доказів існування об`єктивних обставин, які б перешкоджали своєчасному проведенню остаточного розрахунку.

Отже, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України.

Для визначення середнього заробітку позивачкою враховано заробітну плату за липень та серпень 2025 року в загальному розмірі 46 753,24 грн та 42 фактично відпрацьовані робочі дні.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата для визначених законодавством випадків обчислюється виходячи з виплат за відповідний розрахунковий період.

Згідно з розрахунком позивачки її середньоденний заробіток становить 1 113,17 грн.

За визначений позивачкою шестимісячний період затримки розрахунку кількість робочих днів становить 126.

Таким чином, розрахований позивачкою середній заробіток за час затримки розрахунку становить 140 259,42 грн (1 113,17 грн ? 126 робочих днів).

Разом з тим суд вважає, що зазначена сума не може бути стягнута у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд виходить із того, що таке відшкодування має компенсаційний характер і не є штрафною санкцією за порушення трудового законодавства.

При визначенні його розміру суд має враховувати принципи розумності, справедливості та пропорційності, а також забезпечити справедливий баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні не повинно призводити до явно несправедливих або непропорційних наслідків та має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

При цьому судом враховуються, зокрема, розмір невиплачених при звільненні сум, тривалість затримки, причини невиплати, поведінка сторін, співвідношення між розміром заборгованості та середнім заробітком за час затримки, а також інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про розмір компенсації.

У даній справі загальна сума належних позивачці при звільненні, але не виплачених сум становить 40 382,35 грн, тоді як розрахований за шість місяців середній заробіток за час затримки розрахунку становить 140 259,42 грн.

Таким чином, заявлена до стягнення сума середнього заробітку більш ніж утричі перевищує розмір основної заборгованості відповідача перед позивачкою.

Суд також враховує, що відповідач не провів з позивачкою остаточного розрахунку у встановлений законом строк, а тому саме відповідач допустив порушення трудових прав позивачки.

Водночас компенсація за статтею 117 КЗпП України має компенсувати працівникові негативні наслідки несвоєчасного отримання належних йому при звільненні коштів, а не створювати для нього джерело необґрунтованого збагачення чи встановлювати для роботодавця надмірний тягар відповідальності, не співмірний із допущеним порушенням.

Суд бере до уваги також поведінку сторін після виникнення спору. Позивачка звернулася до суду 13 липня 2026 року, а відповідач надав їй довідку про заборгованість 04 серпня 2026 року.

Оцінивши наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що стягнення з відповідача всієї розрахованої суми 140 259,42 грн не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

З урахуванням розміру основної заборгованості, тривалості затримки розрахунку, співвідношення між сумою заборгованості та розміром заявленого до стягнення середнього заробітку, характеру допущеного відповідачем порушення та компенсаційного характеру відповідальності, суд вважає справедливим та пропорційним визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 30 000,00 грн.

Такий розмір, на переконання суду, забезпечує належну компенсацію позивачці за несвоєчасне отримання належних їй при звільненні коштів та водночас відповідає принципам розумності, справедливості і пропорційності.

Отже, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню в розмірі 30 000,00 грн.

У задоволенні позовної вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку понад визначений судом розмір, а саме в сумі 110 259,42 грн, слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка звільнена від сплати судового збору за вимогами про стягнення заробітної плати відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

За вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1 122,07 грн.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Враховуючи результати розгляду справи, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню понесені нею витрати зі сплати судового збору.

Оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить такого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 40 382,35 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30 000,00 грн, а також витрат судового збору.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, статтями 43, 47, 83, 94, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, статтею 24 Закону України «Про відпустки», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в загальному розмірі 40 382 (сорок тисяч триста вісімдесят дві) гривні 35 копійок, з утриманням із зазначеної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок, з утриманням із зазначеної суми податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині суми 110 259 (сто десять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) гривень 42 копійки – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 240 гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Рішення в частині стягнення заробітної плати підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнігран», код ЄДРПОУ 24584514, юридична адреса: с-ще Гранітне Коростенського району Житомирської області, вул. Шевченка, 15.

Суддя: О. М. Саланда