Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №1007/8244/2012 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 1007/8244/2012

номер провадження: 22-ц/824/9236/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Коваля Ростислава Олександровича на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року у складі судді Писанець Н.В., у справі скаргою ОСОБА_1 на дії Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), заінтересована особа: ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Броварський ВДВС), у якій, з урахуванням заяви про уточнення вимог скарги (а.с.183-184, т.4), просив:

- визнати протиправними дії Броварського ВДВС щодо накладення арешту на майно ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 03 серпня 2012 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1;

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 03 вересня 2015 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2.

Скарга мотивована тим, що 04 вересня 2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 дізнався про наявність арешту, накладеного Броварським ВДВС в межах виконавчого провадження НОМЕР_2.

Вказував, що на розгляді Броварського міськрайонного суду Київської області перебувала лише одна справа №1007/8244/2012 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Разом із цим, згідно відомостей з автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) станом на 20 серпня 2025 року відсутні відкриті виконавчі провадження щодо примусового виконання будь-яких рішень про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , як і в АСВП відсутні відомості про виконавче провадження НОМЕР_2.

Вважав, що за відсутності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання будь-якого рішення про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , відсутні правові підстави для накладення арешту Броварським ВДВС на майно скаржника.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Коваль Р.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно відомостей з АСВП станом на 04 вересня 2025 року відсутні відкриті виконавчі провадження з примусового виконання будь-яких рішень про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , як і в АСВП відсутні відомості про виконавче провадження НОМЕР_3 чи виконавче провадження НОМЕР_2. Водночас, ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2018 року у справі №1007/8244/2012, яка постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишена в силі, було залишено без розгляду заяву про видачу дубліката виконавчого листа у даній справі. Вказані обставини також підтверджуються ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 року у справі №1007/8244/2012 про скасування заходів забезпечення позову та зняття арештів з майна ОСОБА_1 . Тобто не лише відсутнє виконавче провадження, але й виконавчий документ після повернення його стягувачу було втрачено та не було видано дублікат документа, тобто виконавче провадження про стягнення коштів із ОСОБА_1 неможливо відкрити станом на день звернення до суду із відповідною скаргою.

Вважає, що за відсутності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання будь-якого рішення про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , відсутні правові підстави для накладення арешту Броварським ВДВС на майно скаржника.

Вказує, що з урахуванням відсутності як матеріалів виконавчого провадження, так і відомостей про відповідне виконавче провадження в АСВП, тобто не відомо хто саме стягувач та на якій підставі органом ДВС відкривалося дане виконавче провадження, неможливо було визначити стягувача на момент подання відповідної скарги. В подальшому, оскільки були відсутні пояснення ДВС щодо предмета розгляду скаржник уточнив вимоги скарги, виходячи з підстав накладення арешту на майно вказаних в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно та просив визнати протиправними постанови Броварського ВДВС щодо накладення арешту на майно ОСОБА_1 , а саме: визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 03 серпня 2012 року у ВП НОМЕР_1; визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 03 вересня 2015 року у ВП НОМЕР_2.

Також вказує, що в оскаржуваній ухвалі суду від 19 січня 2026 року не наведено жодного обґрунтування відмови у задоволенні скарги.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Коваль Р.О., Броварський ВДВС та представник ОСОБА_2 - адвокат Лобок В.М. повідомлялися судом шляхом направлення 05 серпня 2026 року судових повісток до Електронного кабінету кожного із них, які того ж дня були доставлені їм, що підтверджується звітами про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.51-54, т.5).

Також представник ОСОБА_2 - адвокат Лобок В.М. особисто повідомлений Київським апеляційним судом про час і місце розгляду справи телекомунікаційними засобами, про що свідчить відповідна телефонограма секретаря судового засідання (а.с.55, т.5).

Заявник ОСОБА_1 повідомлявся судом шляхом направлення судової повістки на його офіційну адресу місяця проживання ( АДРЕСА_1 ), яка 11 серпня 2026 року була йому доставлена, що підтверджується розпискою у повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 51, 61, т.5).

Крім того, повідомлення про дату, час і місце розгляду справи було розміщено на офіційному сайті Київського апеляційного суду та перебувало у вільному доступі.

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст.130 ЦПК України).

За таких обставин учасники справи вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

27 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коваль Р.О. направив на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду заяву, в якій просить розгляд справи здійснити без участі ОСОБА_1 та його представника (а.с.48, т.5).

11 вересня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лобок В.М. подав на електронну пошту Київського апеляційного суду клопотання від 10 вересня 2026 року про відкладення розгляду справи. На обґрунтування клопотання зазначив, що 15 вересня 2026 року о 12 год 30 хв. він братиме участь в іншому судовому засіданні в Оболонському районному суді міста Києва під час розгляду кримінального провадження щодо самовільного залишення військової частини його підзахисними, у зв`язку з чим не матиме можливості взяти участь у розгляді даної цивільної справи.

За змістом ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд апеляційної інстанції може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені учасником справи причини неявки буде визнано судом поважними.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до ч.1 ст.371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Коваля Р.О. на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року було відкрито 03 квітня 2026 року (а.с.183-185, т.1).

Тобто апеляційний розгляд у даній справі триває понад п`ять місяців і подальше відкладення буде свідчити про значне порушення процесуальних строків розгляду справи, визначених у ч.1 ст.371 ЦПК України.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції неодноразово відкладався.

Так, уперше розгляд справи було призначено на 23 червня 2026 року об 11 год 15 хв.

У подальшому судове засідання було призначено на 21 липня 2026 року о 12 год 15 хв., про дату, час та місце проведення якого представник ОСОБА_2 - адвокат Лобок В.М. був завчасно повідомлений шляхом направлення 24 червня 2026 року судової повістки до його Електронного кабінету (а.с.34, т. 5).

У зв`язку зі зняттям справи з розгляду, розгляд справи було призначено на 28 липня 2026 року о 12 год 15 хв., про що адвокат Лобок В.М. також був належним чином повідомлений 22 липня 2026 року шляхом доставлення відповідної судової повістки до його Електронного кабінету (а.с.43, т.5).

26 липня 2026 року адвокат Лобок В.М. звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, посилаючись на неможливість взяти участь у судовому засіданні 28 липня 2026 року у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі під час розгляду кримінальної справи в Броварському міськрайонному суді Київської області.

З огляду на наведені представником обставини колегією суддів було відкладено розгляд справи та призначено судове засідання на 15 вересня 2026 року об 11 год 45 хв.

Колегія суддів враховує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

У цій справі представник ОСОБА_2 - адвокат Лобок В.М. був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а тому мав достатню можливість скористатися наданими йому процесуальними правами, зокрема подати письмові пояснення, заперечення, заяви та клопотання, а також детально викласти правову позицію особи, інтереси якої він представляє. Водночас письмових пояснень по суті апеляційної скарги чи заперечень щодо її доводів до суду апеляційної інстанції ним подано не було.

Також колегія суддів бере до уваги, що розгляд даної справи вже відкладався за клопотанням адвоката Лобка В.М. у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому провадженні.

Звертаючись із черговим клопотанням про відкладення розгляду справи, адвокат Лобок В.М. повторно послався на свою участь в іншому судовому процесі.

За таких обставин сама по собі неможливість обраного представника взяти участь у конкретному судовому засіданні апеляційного суду, з огляду на його зайнятість в іншому судовому процесі, не свідчить про позбавлення ОСОБА_2 права на доступ до суду чи права бути почутою та не становить порушення гарантій, передбачених п.1 ст.6 Конвенції, тим більше що предметом апеляційного перегляду в цій справі є законність та обґрунтованість процесуальної ухвали суду першої інстанції.

При цьому відповідно до ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Заінтересована особа ОСОБА_2 самостійно реалізувала своє право на вибір представника, уповноваживши адвоката Лобка В.М. на надання їй професійної правничої допомоги у цій справі.

Разом із тим право особи на вільний вибір представника не покладає на суд обов`язку відкладати розгляд справи у кожному випадку неможливості участі саме обраного нею адвоката, особливо якщо особа та її представник були завчасно повідомлені про судове засідання, а розгляд справи раніше вже відкладався у тому числі, у зв`язку із зайнятістю цього ж представника в іншому судовому процесі.

Відповідно до положень ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст.64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Отже, обравши конкретного адвоката для представництва своїх інтересів, ОСОБА_2 реалізувала гарантоване їй право на професійну правничу допомогу. Водночас процесуальний закон не обмежував її можливості забезпечити представництво своїх інтересів іншим адвокатом у разі зайнятості обраного нею представника, а також особисто реалізовувати належні їй процесуальні права у випадках, передбачених законом.

При цьому неодноразове відкладення розгляду справи виключно з підстав зайнятості одного й того самого представника в інших судових процесах не може саме по собі бути безумовною підставою для подальшого відкладення її розгляду, оскільки суд зобов`язаний забезпечити не лише реалізацію процесуальних прав учасників справи, а й дотримання розумних строків судового провадження.

Ураховуючи наведене, належне та завчасне повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, наявність у представника ОСОБА_2. можливості викласти свою правову позицію у письмовій формі, враховуючи попереднє відкладення розгляду справи у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання адвоката Лобка В.М. про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до положень ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що у справі №1007/8244/2012 ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2012 року було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів. Рішенням цього ж суду від 07 листопада 2012 року позов про стягнення заборгованості було частково задоволено. Суд першої інстанції установив, що станом на 20 серпня 2025 року відкриті та чинні виконавчі провадження з примусового виконання зазначеного рішення були відсутні. Крім того, ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 року арешт, накладений у порядку забезпечення позову, було скасовано. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів скаржника та відсутність підстав для задоволення скарги.

Однак повністю з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Згідно з приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2012 року №1007/8244/2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 вересня 2013 року, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 загальну заборгованість за договорами позики у розмірі 1 103 433 грн 65 коп. та судовий збір у розмірі 3 219 грн 00 коп., а всього 1 106 652 грн 65 коп. (а.с.186-199, т.1).

07 лютого 2013 року Броварським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист №2/1007/2692/2012 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 1 106 652 грн 65 коп.

18 лютого 2013 року старшим державним виконавцем Броварського ВДВС Телявським В.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №2/1007/2692/2012 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 1 106 652 грн 65 коп. (а.с.7, т.4).

Виконавче провадження № НОМЕР_4 передано на примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області та 13 липня 2015 року державним виконавцем відділу Гопцій Р.О. прийнято вказане виконавче провадження до виконання, про що винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження.

18 січня 2017 року при передачі виконавчих проваджень до державного виконавця Телявського А.М. встановлено, що виконавче провадження НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 2/1007/2692/2012 від 07 липня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу в сумі 1 106 652 грн 65 коп. не передавалось.

Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та, крім того, були встановлені постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у цій же справі, яка набрала законної сили. Зокрема, вказаною постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року встановлено факт видачі 07 лютого 2013 року виконавчого листа №2/1007/2692/2012, відкриття 18 лютого 2013 року виконавчого провадження НОМЕР_5, його подальшої передачі до Відділу примусового виконання рішень та прийняття до виконання 13 липня 2015 року, а також встановлення 18 січня 2017 року факту непередання цього виконавчого провадження державному виконавцю та його втрати.

Тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до положень ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, якою передбачено, шо обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обґрунтовуючи вимоги скарги про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанов про арешт майна від 03 серпня 2012 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та від 03 вересня 2015 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2, ОСОБА_1 посилався на те, що станом на 20 серпня 2025 року в АСВП були відсутні відкриті виконавчі провадження з примусового виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2012 року. Крім того, вказував, що виконавче провадження НОМЕР_5 відкрите 18 лютого 2013 року на підставі виконавчого листа №2/1007/2692/2012 було втрачено, а відомості про подальше здійснення примусового виконання рішення та наявність чинного виконавчого провадження відсутні. За таких обставин скаржник вважав, що подальше збереження арештів на його майно не має правових підстав.

Установлено, що ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2012 року у справі №1007/8244/2012 було вжито заходи забезпечення позову, зокрема накладено арешт на рухоме і нерухоме майно та грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми заявлених позовних вимог 1 153 433 грн 65 коп. (а.с. 24-25, т.1).

На примусовому виконанні Броварського ВДВС перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання зазначеної ухвали суду від 01 серпня 2012 року. У межах цього виконавчого провадження 03 серпня 2012 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Слободняковим Д.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

На підставі цієї постанови 06 серпня 2012 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено запис про арешт усього нерухомого майна ОСОБА_1 за реєстраційним номером обтяження №12829604.

Із постанови заступника начальника відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції Слободнякова Д.В. від 28 листопада 2012 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 убачається, що в межах цього виконавчого провадження на виконання ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2012 року про забезпечення позову було накладено арешт на зареєстровані за ОСОБА_1 транспортні засоби, усе належне йому рухоме та нерухоме майно. Цією ж постановою виконавче провадження НОМЕР_1 закінчено на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду про забезпечення позову (а.с. 99, т. 4).

Відповідно до положень ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV у редакції, чинній на час винесення зазначеної постанови, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, вказана норма Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV передбачала, що загальне правило про зняття арешту з майна боржника у зв`язку із закінченням виконавчого провадження не поширювалося, зокрема, на випадки закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову.

Отже, саме по собі закінчення 28 листопада 2012 року виконавчого провадження НОМЕР_1 не мало наслідком зняття арешту, накладеного на виконання ухвали суду про забезпечення позову.

У зв`язку із цим запис про арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , внесений 06 серпня 2012 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження №12829604 на підставі постанови державного виконавця від 03 серпня 2012 року, продовжував існувати та станом на 04 вересня 2025 року містився у відповідному державному реєстрі (а.с.167-168, т.4).

Разом із тим ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 року у справі №1007/8244/2012 задоволено клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою цього ж суду від 01 серпня 2012 року, та скасовано арешт, накладений на його майно в порядку забезпечення позову (а.с.158-160, т.4).

Постановляючи таку ухвалу від 17 листопада 2025 року, суд виходив із того, що станом на 04 вересня 2025 року відсутні відкриті та чинні виконавчі провадження з примусового виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2012 року, а також відсутні дійсні виконавчі листи щодо його примусового виконання. Суд також урахував сплив дев`яностоденного строку, передбаченого ч.7 ст.158 ЦПК України, протягом якого у разі відкриття виконавчого провадження заходи забезпечення позову могли продовжувати діяти до повного виконання судового рішення. З огляду на відсутність такого виконавчого провадження та відпадіння обставин, які зумовлювали необхідність подальшого існування забезпечення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для його скасування.

Отже після скасування ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 року заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 01 серпня 2012 року, припинилася дія тієї процесуальної підстави, на виконання якої у виконавчому провадженні НОМЕР_1 було накладено арешт на майно ОСОБА_1 . За таких обставин подальше збереження цього арешту як обтяження майна потребувало наявності іншої самостійної правової підстави, доказів існування якої матеріали справи не містять.

Щодо примусового виконання вказаного вище рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2012 року колегія суддів зазначає, що як преюдиціально встановлено вище, 18 лютого 2013 року старшим державним виконавцем Броварського ВДВС відкрито виконавче провадження НОМЕР_5. У подальшому зазначене виконавче провадження було передано до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, де 13 липня 2015 року державним виконавцем Гопцій Р.О. винесено постанову про прийняття виконавчого провадження НОМЕР_5 до виконання.

Разом із тим 18 січня 2017 року під час передачі виконавчих проваджень іншому державному виконавцю встановлено, що матеріали виконавчого провадження НОМЕР_5 фактично не передавалися та були втрачені, про що складено відповідний акт.

Водночас із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 08 вересня 2015 року на підставі постанови Броварського відділу державної виконавчої служби від 03 вересня 2015 року, винесеної у виконавчому провадженні НОМЕР_2, зареєстровано арешт усього нерухомого майна ОСОБА_1 за номером запису про обтяження №11079492. Особою, в інтересах якої встановлено це обтяження, зазначено ОСОБА_2 (а.с.167-168, т.4).

При цьому матеріали справи не містять самого виконавчого провадження НОМЕР_2 чи інших документів, які давали б можливість установити, на підставі якого виконавчого документа воно було відкрито, які виконавчі дії у ньому вчинялися, чи було воно завершено та з яких підстав. Не містять матеріали справи й даних, які б давали можливість ототожнити виконавче провадження НОМЕР_2 із виконавчим провадженням НОМЕР_5.

Згідно з відомостями АСВП станом на 20 серпня 2025 року відкриті та чинні виконавчі провадження щодо примусового виконання рішення про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 відсутні, а відомості про виконавче провадження НОМЕР_2 в АСВП взагалі не містяться (а.с.165, т.4).

У той же час станом на 04 вересня 2025 року арешт, накладений постановою державного виконавця від 03 вересня 2015 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2, продовжував обліковуватися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як чинне обтяження всього нерухомого майна ОСОБА_1 .

Отже, на час звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою матеріали справи та відомості АСВП не підтверджували існування відкритого виконавчого провадження, у межах якого арешт, зареєстрований 08 вересня 2015 року за №11079492, продовжував би виконувати функцію заходу примусового виконання. Водночас сам запис про це обтяження у державному реєстрі залишався чинним.

Згідно зі ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) сформульовано висновок про те, що боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у спеціальному порядку, передбаченому для цього законодавством, а не у позовному провадженні, тому ОСОБА_5 як боржник у виконавчих провадженнях обґрунтовано звернувся з вимогами про скасування арешту майна в порядку оскарження бездіяльності державного виконавця

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Виконавчий лист у цій справі видано та виконавче провадження НОМЕР_5 відкрито за дії Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження». За дії цього ж Закону вчинялися подальші виконавчі дії, пов`язані з передачею та прийняттям цього виконавчого провадження до виконання, а також було закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Згідно з ч.2 ст.57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Згідно з п.10 ч.1 ст.49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до положень ст.50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до п.7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

У ч.4 ст.59 Закону № 1404-VIII передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст.59 Закону № 1404-VIII).

Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 932/5808/25 (провадження № 61-233св26) зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення ст.1 Першого протоколу до Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннями ст.41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009, від 10 грудня 2025 року в справі № 202/5715/24, від 01 квітня 2026 року в справі № 711/6615/24 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Такі ж висновки наведені в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року в справі № 753/12589/23, від 26 липня 2024 року в справі № 761/687/14, від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року в справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц.

Оцінюючи встановлені у даній справі №1007/8244/2012 обставини в їх сукупності, колегія суддів щодо арешту, накладеного постановою від 03 серпня 2012 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1, ураховує, що це виконавче провадження було відкрито на виконання ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2012 року про забезпечення позову. Саме на виконання цієї ухвали державним виконавцем було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , а 28 листопада 2012 року виконавче провадження НОМЕР_1 закінчено у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення про забезпечення позову.

На час закінчення цього виконавчого провадження закон прямо допускав подальше збереження арешту, накладеного на виконання судового рішення про забезпечення позову.

У подальшому ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 року заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 01 серпня 2012 року, були скасовані. Отже, припинила існування саме та процесуальна підстава, для реалізації якої було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 та накладено відповідний арешт.

Матеріали справи не містять доказів існування після скасування заходів забезпечення позову іншої самостійної правової підстави, яка б зумовлювала необхідність подальшого збереження арешту, накладеного постановою державного виконавця від 03 серпня 2012 року. Таким чином продовження дії цього обтяження вже не забезпечує виконання того судового рішення, для реалізації якого його було запроваджено, а тому арешт утратив свою первинну виконавчу мету.

Також щодо арешту, накладеного постановою від 03 вересня 2015 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2, то відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджують, що на підставі цієї постанови 08 вересня 2015 року зареєстровано арешт усього нерухомого майна ОСОБА_1 за номером запису про обтяження №11079492, який продовжував існувати станом на 04 вересня 2025 року.

Водночас матеріали виконавчого провадження НОМЕР_2 до суду не надані. Також відсутні документи, з яких можливо було б установити виконавчий документ, на підставі якого це провадження відкривалося, подальший перебіг виконавчих дій та підстави його завершення. Відомості про виконавче провадження НОМЕР_2 в АСВП відсутні, а станом на 20 серпня 2025 року відкритих та чинних виконавчих проваджень щодо примусового виконання рішення про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 не встановлено.

Таким чином, на час розгляду скарги матеріалами справи не підтверджено існування виконавчого провадження, для забезпечення виконання якого арешт, накладений постановою від 03 вересня 2015 року, продовжував би виконувати функцію заходу примусового виконання.

Саме обтяження зберігається у державному реєстрі протягом понад десяти років та продовжувало обмежувати ОСОБА_1 у здійсненні правомочностей власника.

За наведених обставин подальше збереження обох арештів не відповідає їх правовій природі як похідних заходів примусового виконання: щодо арешту від 03 серпня 2012 року припинилася дія судового рішення про забезпечення позову, для виконання якого він був накладений; щодо арешту від 03 вересня 2015 року не встановлено існування чинного виконавчого провадження чи іншої підтвердженої виконавчої мети, для забезпечення якої таке обтяження має продовжувати існувати, а збереження за таких умов обмеження права власності протягом невизначеного часу, без підтвердженого зв`язку з конкретним виконавчим провадженням та реальною метою примусового виконання, не забезпечує справедливого балансу між необхідністю виконання судового рішення та правом особи мирно володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном і становить невиправдане втручання у це право.

Подібний правовий підхід викладений Верховним Судом у постанові від 03 червня 2026 року у справі №932/5808/25 (провадження №61-233св26).

Аналогічний за змістом висновок щодо неприпустимості тривалого збереження арешту за відсутності відкритого виконавчого провадження та можливості продовження примусового виконання викладено у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі №202/5715/24 (провадження № 61-15823св24), у якій таке обмеження визнано невиправданим втручанням у право боржника на мирне володіння майном.

Отже враховуючи встановлену відсутність правових підстав для подальшого збереження обтяжень у даній справі № 1007/8244/2012 та триваюче обмеження права ОСОБА_1 на розпорядження належним йому майном, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови заступника начальника відділу державної виконавчої служби ВДВС Слободнякова Д.В. від 03 серпня 2012 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та постанови відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції від 03 вересня 2015 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2.

Разом із тим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій органу державної виконавчої служби саме щодо накладення арештів.

Так, постанова від 03 серпня 2012 року була винесена державним виконавцем у межах відкритого виконавчого провадження НОМЕР_1 на виконання чинної на той час ухвали суду від 01 серпня 2012 року про забезпечення позову. Отже, на момент здійснення відповідної виконавчої дії існувало судове рішення, яке підлягало обов`язковому виконанню, а державний виконавець діяв у межах покладених на нього законом повноважень.

Стосовно постанови від 03 вересня 2015 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2 колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять документів, які давали б можливість достовірно встановити всі обставини відкриття цього провадження та винесення постанови.

Водночас сама відсутність матеріалів виконавчого провадження через тривалий час після вчинення виконавчої дії та відсутність відомостей про це провадження в АСВП станом на 2025 рік не є достатньою підставою для ретроспективного висновку про протиправність постанови саме на момент її винесення. Такий висновок ґрунтувався б на припущенні, що суперечить засадам доказування (ст.ст. 12, 81 ЦПК України).

Відповідно до ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наявні у справі докази не дають підстав для висновку, що державний виконавець, накладаючи арешт 03 серпня 2012 року, діяв усупереч цим вимогам, так само як не дають достатніх підстав установити протиправність винесення постанови від 03 вересня 2015 року саме на момент її прийняття.

Отже, підставою для часткового задоволення скарги є не встановлена судом незаконність первісного накладення арештів, а подальша втрата ними правової та виконавчої мети та відсутність на час розгляду справи підтверджених підстав для продовження обмеження права власності ОСОБА_1 .

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги в частині скасування постанов про арешт майна від 03 серпня 2012 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та від 03 вересня 2015 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2.

Водночас вимоги про визнання протиправними дій органу державної виконавчої служби щодо накладення цих арештів задоволенню не підлягають, оскільки матеріали справи не підтверджують їх протиправності на момент вчинення відповідних виконавчих дій.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення скарги, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Коваля Р.О. з наведених вище підстав.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваля Ростислава Олександровича - задовольнити частково.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на дії Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) - задовольнити частково.

Скасувати постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області Слободнякова Дмитра В`ячеславовича про арешт майна ОСОБА_1 від 03 серпня 2012 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції про арешт майна ОСОБА_1 від 03 вересня 2015 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2.

У задоволенні решти вимог скарги ОСОБА_1 на дії Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: