Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №758/18759/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 758/18759/25

Провадження: № 22-ц/824/14510/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Волянюка Дениса Васильовича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Войтенко Т. В.,

у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням третейського суду з відповідача на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 100 368,25 грн, однак, відповідне грошове зобов`язання тривалий час належним чином не виконувалося та погашалося відповідачем частинами у межах виконавчого провадження. Посилаючись на те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припинила грошового зобов`язання відповідача, а прострочення його виконання тривало до повного погашення боргу, товариство вважало наявними передбачені частиною другою статті 625 ЦК України підстави для стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат за час прострочення.

Посилаючись на положення частини другої статті 625 ЦК України та враховуючи здійснені відповідачем часткові платежі, АТ «Сенс Банк» просило стягнути з відповідача 30 025,59 грн трьох процентів річних та 239 029,58 грн інфляційних втрат, а всього - 269 055,17 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 травня 2026 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» 126 272,73 грн. як 3% річних та інфляційне збільшення боргу, нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за судовим рішенням, а також стягнуто 1515,21 грн. судового збору, а всього стягнуто 127 787,94 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Воляник Д. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача щодо недобросовісної поведінки позивача та зловживання ним своїми цивільними правами.

Вказував, що рішення третейського суду про стягнення заборгованості було ухвалено ще у 2010 році, а виконавчий документ видано у 2011 році, однак протягом тривалого часу примусового виконання цього рішення банк не заявляв до відповідача вимог про сплату інфляційних втрат та трьох процентів річних і звернувся з відповідним позовом лише після закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним погашенням заборгованості.

На переконання відповідача, така поведінка позивача не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості, оскільки тривале незвернення банку з відповідними вимогами призвело до значного збільшення розміру нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України.

Посилався на те, що АТ «Сенс Банк» як професійний учасник ринку фінансових послуг було обізнане про наявність у нього права на стягнення передбачених статтею 625 ЦК України сум та про строки позовної давності, однак протягом тривалого часу таким правом не скористалося, а тому подальше пред`явлення вимог про стягнення значних сум апелянт розцінював як здійснення цивільного права всупереч його призначенню та з наміром покласти на боржника додатковий майновий тягар.

Крім того, зазначав, що суд першої інстанції належним чином не мотивував відхилення наведених відповідачем заперечень та не надав їм повної оцінки, у зв`язку з чим оскаржуване рішення, на думку відповідача, не відповідає вимогам законності й обґрунтованості.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, від представників учасників справи до суду надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17 грудня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 490053797.

Рішенням Постійно діючого третейського суду від 19 жовтня 2010 року у справі № 3064-6/373/10 з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 100 368,25 грн, з яких: 91 142,60 грн, заборгованість за кредитом, 5 012,84 грн - за процентами, 4 112,81 грн - пеня та 100 грн - третейський збір.

14 червня 2011 року Новозаводським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист № 6-1400/11 на примусове виконання зазначеного рішення третейського суду.

На підставі виконавчого документа здійснювалося виконавче провадження № 51947978, у межах якого заборгованість погашалася відповідачем частинами. У зв`язку з повним виконанням рішення третейського суду 17 лютого 2025 року виконавче провадження закінчено.

Посилаючись на те, що присуджене судовим рішенням грошове зобов`язання протягом тривалого часу залишалося невиконаним, АТ «Сенс Банк» на підставі частини другої статті 625 ЦК України нарахувало 30 025,59 грн трьох процентів річних та 239 029,58 грн інфляційних втрат, а всього 269 055,17 грн, які просило стягнути з ОСОБА_1 .

Відповідач, заперечуючи проти позову, заявив про застосування позовної давності, а також посилався на недобросовісність поведінки банку та зловживання ним правом у зв`язку з тривалим незверненням із вимогами про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що наявність рішення третейського суду про стягнення заборгованості не припинила грошового зобов`язання відповідача, а тому до моменту його фактичного виконання банк мав право на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Застосувавши за заявою відповідача позовну давність, суд визначив період, за який підлягають стягненню відповідні нарахування, з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року та стягнув 12 578,58 грн трьох процентів річних і 113 694,15 грн інфляційних втрат.

Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати, передбачені наведеною нормою, спрямовані на відшкодування кредиторові матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, тоді як три проценти річних є компенсацією кредиторові за неналежне виконання боржником грошового зобов`язання.

Наявність судового рішення про стягнення грошової заборгованості, яке боржником належним чином не виконано, не припиняє грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум за період прострочення його виконання.

Установивши, що визначене рішенням третейського суду грошове зобов`язання виконувалося ОСОБА_1 частинами та було остаточно погашене лише у межах виконавчого провадження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 не заперечує факту існування визначеного рішенням третейського суду грошового зобов`язання та його виконання частинами у межах виконавчого провадження. Доводи апеляційної скарги по суті зводяться до заперечення наявності у позивача права на стягнення заявлених сум з огляду на тривалість періоду, протягом якого банк не звертався з відповідними вимогами, та посилань на недобросовісність поведінки кредитора і зловживання ним своїми цивільними правами.

Водночас, наявність у кредитора матеріального права на застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, не означає можливості стягнення відповідних сум за весь період прострочення без урахування встановлених законом часових обмежень.

Тому, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України, колегія суддів перевіряє також правильність визначення судом періоду, за який відповідні нарахування підлягають стягненню, з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності та спеціального правового регулювання, установленого на період дії воєнного стану.

Як убачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача заявив про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох процентів річних застосовується загальна позовна давність. При цьому, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому право кредитора на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, існує протягом усього часу прострочення до моменту його усунення з урахуванням установлених законом правил про позовну давність.

30 березня 2020 року прийнято Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положоложення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначений Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, у зв`язку з чим установлені статтею 257 ЦК України строки позовної давності, які станом на цю дату не спливли, були продовжені на строк дії карантину.

Отже, станом на 02 квітня 2020 року не спливла позовна давність щодо вимог про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум, право на які виникло починаючи з 02 квітня 2017 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача за період до 02 квітня 2017 року та наявність підстав для стягнення відповідних нарахувань починаючи з цієї дати.

Водночас, визначення кінцевої дати періоду, за який можуть бути стягнуті передбачені частиною другою статті 625 ЦК України суми, потребує врахування положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу. Проценти та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки грошове зобов`язання ОСОБА_1 , за прострочення виконання якого позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, виникло з кредитного договору, укладеного з банком, починаючи з 24 лютого 2022 року відповідач звільнений від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Отже, з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності та положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період, за який АТ «Сенс Банк» має право на стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та трьох процентів річних, обмежується з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року включно.

Визначившись із періодом, за який підлягають стягненню передбачені частиною другою статті 625 ЦК України суми, колегія суддів переходить до перевірки висновків суду першої інстанції щодо їх розміру з урахуванням доводів апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів справи, АТ «Сенс Банк» здійснювало нарахування трьох процентів річних на фактичний розмір непогашеної заборгованості з урахуванням її зменшення внаслідок здійснення відповідачем відповідних платежів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок у межах визначеного періоду, суд першої інстанції встановив, що розмір трьох процентів річних, які підлягають стягненню з відповідача, становить 12 578,58 грн.

Щодо інфляційних втрат суд першої інстанції, вирішуючи питання про їх розмір, виходив із наданого позивачем розрахунку, розміру непогашеного грошового зобов`язання, тривалості прострочення та здійснених відповідачем платежів, обмеживши при цьому період, за який відповідні нарахування підлягають стягненню, з урахуванням наслідків спливу позовної давності та положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

За результатами такої перевірки суд першої інстанції визначив розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк», у сумі 113 694,15 грн.

Перевіряючи правильність таких висновків, колегія суддів ураховує встановлені статтею 367 ЦПК України межі апеляційного перегляду.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 не наводить доводів щодо арифметичної чи методологічної неправильності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат і трьох процентів річних, не зазначає конкретних помилок у визначенні відповідних сум, не надає альтернативного розрахунку та не посилається на неправильне врахування судом першої інстанції конкретних платежів, здійснених на погашення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги по суті ґрунтуються на запереченні самого права АТ «Сенс Банк» на стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум з огляду на тривалість періоду, протягом якого банк не звертався з відповідними вимогами, та посиланні відповідача на недобросовісність поведінки позивача і зловживання ним своїми цивільними правами.

Проте. такі доводи не стосуються правильності арифметичного чи методологічного визначення розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних і не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами другою - четвертою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Добросовісність як одна із загальних засад цивільного законодавства передбачає певний стандарт поведінки учасника цивільних правовідносин, який характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони правовідношення.

Разом з тим, саме по собі здійснення особою належного їй суб`єктивного цивільного права, навіть якщо його реалізація має несприятливі майнові наслідки для іншого учасника правовідносин, не свідчить про зловживання правом. Для застосування положень частини третьої статті 13 ЦК України мають бути встановлені конкретні обставини, які свідчать про недобросовісний характер здійснення права, зокрема використання права всупереч його призначенню, з наміром завдати шкоди іншій особі або в іншій формі, яка виходить за межі добросовісного здійснення цивільних прав.

Саме по собі тривале незвернення кредитора до суду з вимогою про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, не припиняє грошового зобов`язання, не свідчить про відмову кредитора від належного йому права та не позбавляє його можливості вимагати застосування встановлених законом наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання.

Цивільне законодавство не покладає на кредитора обов`язку звернутися з вимогою про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум негайно після виникнення права на таку вимогу.

Правовим механізмом, який обмежує можливість судового захисту цивільного права у зв`язку зі спливом часу, є, зокрема, інститут позовної давності. У цій справі відповідач скористався правом заявити про застосування позовної давності, а суд першої інстанції врахував таку заяву та відмовив у стягненні передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум за період, вимоги за який охоплені наслідками спливу позовної давності.

Отже, сам по собі значний проміжок часу між виникненням у позивача права на стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум та зверненням із відповідним позовом, за відсутності інших обставин, які свідчили б про недобросовісну поведінку кредитора, не може бути самостійною підставою для висновку про зловживання ним цивільним правом.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що АТ «Сенс Банк» перешкоджало ОСОБА_1 виконувати грошове зобов`язання, відмовлялося приймати запропоноване ним належне виконання, вчиняло дії, спрямовані на штучне збільшення періоду прострочення, або своєю поведінкою створило у відповідача обґрунтоване переконання в тому, що банк відмовився від реалізації належного йому права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Навпаки, встановлені судами обставини свідчать про те, що визначене рішенням третейського суду грошове зобов`язання залишалося невиконаним, його примусове виконання здійснювалося у межах виконавчого провадження, а відповідач погашав заборгованість частинами протягом тривалого періоду.

За таких обставин, саме невиконання відповідачем грошового зобов`язання протягом відповідного періоду становило юридичний факт, з яким частина друга статті 625 ЦК України пов`язує виникнення у кредитора права вимагати сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Тому посилання відповідача на те, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з окремою вимогою про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум, за встановлених у цій справі обставин не свідчить про суперечливу чи недобросовісну поведінку АТ «Сенс Банк» та не дає підстав для застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 13 ЦК України.

Отже, наведені в апеляційній скарзі посилання на принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також на зловживання позивачем своїми цивільними правами не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 травня 2026 року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для його скасування чи зміни, у зв`язку з чим апеляційна скарга адвоката Волянюка Д. В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Волянюка Дениса Васильовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура