Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №761/6768/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 761/6768/25

номер провадження № 22-ц/824/9991/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року /суддя Волошин В.О./

у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_3 про стягнення несплаченої частини страхового відшкодування, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ОСОБА_3 , в якому просила суд стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на її користь невиплачену частину суми страхового відшкодування у розмірі 25 930,57 грн; стягнути з ОСОБА_3 на її користь майнову шкоду у розмірі 28 510,50 грн та у відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_3 про стягнення несплаченої частини страхового відшкодування, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 2 600,00 грн; у відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн; судовий збір у розмірі 1 211,20 грн; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. В решті позову відмовлено. /а.с. 153-161/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення у частині стягнення недоплаченого страхового відшкодування з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та матеріальної шкоди з ОСОБА_3 й ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити відповідні позовні вимоги позивача, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежність наданого звіту про оцінку як доказу, безпідставно відхиливши його лише через відсутність статусу «висновку експерта» та формальне посилання на п. 5.2 Методики щодо невиклику сторін на огляд. Апелянт зазначає, що звіт про оцінку вартості матеріального збитку, складений суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 відповідно до вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, є належним та допустимим доказом, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема постановами від 19.09.2018 у справі № 753/21177/16-ц, від 25.07.2019 у справі № 221/6180/16-ц, від 31.10.2019 у справі № 522/1597/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 520/8867/15-ц, від 03.06.2021 у справі № 461/2217/19.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції керувався власним тлумаченням п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки КТЗ, яке є неповним та викривленим, а норма, що міститься у вказаному пункті, - вирваною із контексту. На переконання апелянта, повідомлення заінтересованих осіб про дату, місце та час проведення огляду КТЗ не є обов`язковим, а проводиться лише за потреби. На підтвердження цього апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 522/538/17.

Також апелянт зазначає, що жоден із учасників справи, зокрема відповідач 1, взагалі не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву, не заявляв про невідповідність звіту позивача вимогам п. 5.2 Методики та не ставив під сумнів методологію оцінки. Таким чином, самостійне зосередження суду на окремій технічній нормі за відсутності відповідних заперечень сторони захисту нівелює принципи диспозитивності та змагальності.

Крім того, апелянт зазначає, що внаслідок невірного визначення судом першої інстанції розміру задоволених позовних вимог до відповідачів було допущено неправильний розподіл судових витрат. Оскільки позивачем повністю доведено розмір завданої майнової шкоди, що підлягає стягненню з відповідачів, у суду не було правових підстав для пропорційного зменшення сум судових витрат. На думку апелянта, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у наступних розмірах: судовий збір - 2 411,40 грн; витрати на професійну правничу допомогу - 10 000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін. Свою позицію страховик обґрунтовував тим, що у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17 зазначено, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Крім того, страховик зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Відтак, єдиним належним доказом реальної вартості збитків є висновок експерта. Також страховик зазначає, що проведення огляду пошкодженого автомобіля без повідомлення відповідачів (страховика та особи, відповідальної за шкоду) позбавило їх можливості зафіксувати реальний характер пошкоджень, перевірити їх причинно-наслідковий зв`язок з ДТП та висловити свої зауваження до акта огляду. Така правова позиція узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду, згідно з якою результати одностороннього обстеження ТЗ, проведеного без належного повідомлення заінтересованих осіб, обґрунтовано викликають у суду сумнів у їхній об`єктивності та правильності. Суд першої інстанції діяв у межах своїх повноважень та надав належну процесуальну оцінку звіту, визнавши його неналежним доказом через порушення принципу прозорості та змагальності під час його підготовки.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 26 липня 2024 року об 09:10 год. по вул. Стеценка, 1А в м. Києві мала місце дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів: «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є позивачка, та «Nissan» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням відповідача 2. Зазначена ДТП мала місце з вини відповідача 2, що встановлено постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року по справі №761/29033/24.

Станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача 2 була застрахована згідно з договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, Поліс № ЕР-216045800 від 02 серпня 2023 року, у відповідача 1; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, - 160 000,00 грн; франшиза - 2 600,00 грн.

Судом встановлено, що автомобіль «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 належить на праві власності позивачці.

В досудовому порядку відповідачем 1 було сплачено позивачці суму страхового відшкодування у розмірі 18 126,97 грн.

Згідно зі Звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власникові колісного транспортного засобу № 1111/10-24 від 11 жовтня 2024 року, проведеного СОД ФОП ОСОБА_4 , вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 , склала 46 657,54 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що при проведенні огляду пошкодженого автомобіля позивачки на огляд не були викликані ні представник страхової компанії (відповідача 1), ні відповідач 2 (другий учасник ДТП), при цьому зазначений Акт огляду був підписаний лише СОД ФОП ОСОБА_4. та позивачкою.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 22 ЦК України про те, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); ст. 1166 ЦК України про те, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; ст. 1187 ЦК України про те, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом; ст. 1188 ЦК України про те, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; ст. 1192 ЦК України про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі; ст. 23, 1167 ЦК України про право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, та про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини; ст. 28, 29, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» про те, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу, та у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством; ст. 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 106, 110 ЦПК України щодо оцінки доказів судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та щодо права учасника справи подати до суду висновок експерта, складеного на його замовлення.

Судом першої інстанції критично оцінено наданий стороною позивача як доказ Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власникові колісного транспортного засобу № 1111/10-24 від 11 жовтня 2024 року, проведеного СОД ФОП ОСОБА_4 , оскільки особа не була попереджена про кримінальну відповідальність, відсутні відомості у висновку для подання до конкретного суду; при огляді автомобіля позивачки були відсутні представники відповідачів 1, 2, які не викликались.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог позивачки про стягнення на її користь з відповідача 1 25 930,57 грн. З відповідача 2, з урахуванням положень ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», слід стягнути у відшкодування матеріальної шкоди 2 600,00 грн (франшизи), при цьому судом враховано, що протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача в порушення положень ст. 76-81 ЦПК України не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження доводів, що відповідачем 1 невірно було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування, як і відсутні належні докази фактичного відновлення пошкодженого автомобіля позивачки та понесення позивачкою відповідних витрат.

Доводи апеляційної скарги, апеляційним судом відхиляються з таких підстав.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав звіт про оцінку вартості матеріального збитку № 1111/10-24 від 11 жовтня 2024 року неналежним та недопустимим доказом, а також неправильно витлумачив п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів щодо обов`язковості виклику заінтересованих осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції критично оцінив наданий позивачкою звіт про оцінку вартості матеріального збитку № 1111/10-24 від 11 жовтня 2024 року, зазначивши, що оцінювач не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, у звіті відсутні відомості про те, що він підготовлений для подання до суду, а огляд пошкодженого автомобіля проводився без виклику представників відповідачів.

Колегія суддів зазначає, що ці обставини мають значення для оцінки доказової сили звіту, в даному випадку спору щодо суми відшкодування. Звіт про оцінку не є висновком експерта у розумінні статті 106 ЦПК України, а є письмовим доказом, який повинен бути оцінений в сукупності з іншими доказами у справі.

Позивачка не надала доказів фактичного відновлення пошкодженого автомобіля та понесення відповідних витрат.

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). У даному випадку позивачка не надала суду доказів того, що вона фактично понесла витрати на ремонт автомобіля та того, що такий ремонт було проведено.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду, в яких зазначено, що звіт про оцінку є належним та допустимим доказом, колегія суддів не приймає, оскільки у цих справах суди виходили з конкретних обставин, зокрема наявності доказів фактичного ремонту або відсутності заперечень з боку відповідачів щодо методики оцінки. У даному випадку суд першої інстанції встановив, що огляд проводився без повідомлення спеціалістів страхової компанії.

Щодо посилань апелянта на те, що виклик заінтересованих осіб для огляду КТЗ не є обов`язковим, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів виклик заінтересованих осіб здійснюється у разі потреби. Водночас у даному випадку суд першої інстанції правильно встановив, що це позбавило страхову компанію можливості надати свої зауваження та заперечення щодо обсягу пошкоджень. Це узгоджується з принципом змагальності сторін, закріпленим у статті 12 ЦПК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано надав критичну оцінку Звіту. Відсутність повідомлення страховика та винуватця, відсутність попередження оцінювача про кримінальну відповідальність це істотні недоліки, які знижують доказову силу документа в умовах спору, зокрема в даному випадку. В разі наявності спору щодо розміру виплати у разі, коли звіт складений односторонньо - суд має право критично його оцінювати.

Документам, що підтверджують реальні витрати на відновлення є акти виконаних робіт, платіжні документи СТО. Звіт оцінювача в даному випадку є попереднім, орієнтовним документом щодо обсягу та вартості робіт і не є обов`язковим для сторони позивача.

Отже, вимога про доплату 25 930,57 грн не підтверджена належними та допустимими доказами, оскільки звіт, на який посилається позивачка, не взято судом до уваги. Позивачка не надала доказів того, що страховик неправильно визначив розмір страхового відшкодування, після того, як таке відшкодування їй було доплачено.

Щодо стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно стягнув з нього франшизу у розмірі 2 600,00 грн відповідно до умов полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Вимога позивачки про стягнення 28 510,50 грн також не підтверджена належними доказами, оскільки звіт про оцінку не взято судом до уваги, а інших доказів розміру матеріальної шкоди позивачка не надала.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково, суд першої інстанції правильно розподілив судові витрати пропорційно до задоволених вимог. Посилання апелянта на те, що судові витрати мають бути стягнуті в повному обсязі, є безпідставними, оскільки позов задоволено не в повному обсязі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: