Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №750/11822/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/11822/24

Головуючий у першій інстанції – Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2039/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П.,

із секретарем Мисник С. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області,

стягувач ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 липня 2026 року у справі за заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в частині,

У С Т А Н О В И В :

У червні 2026 представник Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області Полєщук Ю. С. через систему «Електронний суд» звернулася до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення коштів в сумі 156 921,03грн у справі №750/1822/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії в порядку спадкування.

В обґрунтування посилалась, що 04.12.2024 у справі № 750/11822/24 Деснянським районним судом м. Чернігова був виданий виконавчий лист про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоотриманої суми пенсії в сумі 197 074,20грн.

За доводами заяви, після повторного відпрацювання електронної пенсійної справи спадкодавця сума недоотриманої за життя пенсії становить 40 153,17грн, тому вважає, що виконавчий лист у частині стягнення 156 921,03грн (різниця у раніше нарахованій сумі та дійсному розмірі боргу) підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки розмір заборгованості за рішенням суду наразі — 40 153,17 грн.

У заяві представник Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області Полєщук Ю. С. просила визнати виконавчий лист від 04.12.2024 у справі № 750/11822/24 в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 156 921,03грн, таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 130.07.2026 в задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині, відмовлено.

Ухвала суду обґрунтована тим, що заявник фактично вказує як на підставу для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню ту обставину, що після повторного відпрацювання електронної пенсійної справи спадкодавця з`ясувалася, що недотримана за життя спадкодавця пенсія становить 40 153,17грн, проте згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_1 вона успадкувала недоотриману суму коштів по перерахунку пенсії на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/6190/20 від 05.02.2021 в сумі 197 074,20грн.

За висновком суду, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині, що відповідно до ст. 12,81 ЦПК України є процесуальним обов`язком заявника, тому підстави для задоволення зави відсутні.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.07.2026 і постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та визнат виконавчий лист у справі № 750/11822/24 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 156 921,03грн.

За доводами апеляційної скарги ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права і при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається, що 07.01.2025 у справі № 750/11822/24 Деснянським районним судом м. Чернігова був виданий виконавчий лист про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоотриманої суми пенсії в сумі 197 074,20грн, проте після повторного відпрацювання електронної пенсійної справи спадкодавця сума недоотриманої за життя пенсії становить 40 153,17грн.

Тому вважає, що виконавчий лист в частині стягнення 156 921,03грн (різниця у раніше нарахованій сумі та дійсному розмірі боргу) підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки розмір заборгованості за рішенням суду наразі — 40 153,17грн.

За твердженням заявника, суд першої інстанції неправильно застосував ст. 432 ЦПК України та дійшов помилкового висновку, що доводи заявника фактично зводяться до незгоди із рішенням суду, оскільки Головне управління не ставило питання про перегляд судового рішення по суті спору, а просило визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню лише в частині, оскільки обсяг стягнення, зазначений у виконавчому документі, не відповідає фактичному обсягу зобов`язання боржника.

За доводами скарги, суд першої інстанції повинен був перевірити наявність або відсутність обов`язку боржника щодо сплати саме спірної суми, а не обмежитися висновком про неможливість перегляду рішення суду.

На переконання заявника, посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 2-4671/11 є помилковим, оскільки заява про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є самостійним процесуальним способом захисту прав боржника, передбаченим ст. 432 ЦПК України, та не залежить від реалізації права на перегляд заочного рішення, тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив процедуру перегляду рішення із процедурою вирішення питання про можливість виконання виконавчого документа.

Як вказує заявник, після повторного опрацювання електронної пенсійної справи відсутній обов`язок Головного управління зі сплати більшої частини стягнутої суми, а тому є підстави для застосування ч. 2 ст. 432 ЦПК України і у Головного управління відсутній обов`язок щодо сплати 156 921,03грн, що становить різницю між сумою, визначеною судом, та фактичним розміром недоотриманої пенсії, встановленим за результатами повторного опрацювання матеріалів пенсійної справи.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу часниками справи до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи у судове засідання 05.10.2026 не з`явились, проте були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 108, 109) та зворотнім повідомленням (а.с. 111).

Учасники справи про причину неявки в судове засідання апеляційний суд не повідомили, заяв і клопотань подано не було.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання з урахуванням належного повідомлення всіх учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.12.2024 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії в порядку спадкування задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії в розмірі 197 074,20грн (а.с. 40-42).

На виконання вказаного рішення Деснянським районним судом м. Чернігова було видано виконавчий лист на підставі заяви представника ОСОБА_1 – адвоката Климчук В. В. (а.с. 47-48, 49).

В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_1 приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області 22.05.2024, згідно якого ОСОБА_1 успадкувала недоотриману суму коштів по перерахунку пенсії на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/6190/20 від 05.02.2021 в сумі 197 074,20грн (а.с.7).

Обґрунтовуючи свої вимоги заявник фактично вказує як на підставу для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню ту обставину, що після повторного відпрацювання електронної пенсійної справи спадкодавця з`ясувалася, що недотримана за життя спадкодавця пенсія становить 40 153,17грн.

Відмовляючи в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що заявник фактично вказує як на підставу для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню ту обставину, що після повторного відпрацювання електронної пенсійної справи спадкодавця з`ясувалася, що недотримана за життя спадкодавця пенсія становить 40 153,17грн, проте згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_1 вона успадкувала недоотриману суму коштів по перерахунку пенсії на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/6190/20 від 05.02.2021 в сумі 197 074,20грн.

За висновком суду, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині, що відповідно до ст. 12,81 ЦПК України є процесуальним обов`язком заявника, тому підстави для задоволення зави відсутні.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з прецендентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" (Shmalko v. Ukraine, № 60750/00, § 43).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За змістом ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Аналізуючи вказане вище, слід зазначити, що наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після його видачі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на таке пред`явлення.

Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

Законодавець не дав чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у ст. 432 ЦПК України.

При цьому словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Крім того, за своїм змістом ч. 2 ст. 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави якими заявник обґрунтовує свою заяву можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №2-4671/11.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення (матеріально-правові обставини), наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність встановлення питань виконання судового рішення (процесуально-правові обставини).

Верховний Суд у своїй постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20 указав на те, що процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Суть процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20 (провадження № 61-10482ав21).

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у цій справі за заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області не наведено у заяві та в апеляційній скарзі доказів, які б стосувалися питань виконання судового рішення та виконавчого документа, урегульованих ст.432 ЦПК України, а у справі відсутні докази помилковості видачі виконавчого листа, невідповідності його змісту, формі, реквізитам такого документа, відсутності обов`язку боржника у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою.

Таким чином, законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

До підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об`єктивно відсутній обов`язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.

Не є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що Головне управління не ставило питання про перегляд судового рішення по суті спору, а просило визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню лише в частині, оскільки обсяг стягнення, зазначений у виконавчому документі, не відповідає фактичному обсягу зобов`язання боржника та те, що суд першої інстанції повинен був перевірити наявність або відсутність обов`язку боржника щодо сплати саме спірної суми, враховуючи, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.12.2024 у справі № 750/11822/24 стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України Чернігівській області на користь ОСОБА_1 саме 197 074,20грн недоотриманої пенсії і зазначене рішення учасниками справи не оскаржувалось у встановленому порядку щодо стягнутої суми. На виконання зазначеного рішення суду був виданий виконавчий лист про стягнення зазначеної суми недоотриманої пенсії.

Посилання на те, що після повторного відпрацювання електронної пенсійної справи спадкодавця сума недоотриманої за життя пенсії становить 40 153,17грн апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки не є самостійною підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині стягнутої суми в порядку ст. 432 ЦПК України, враховуючи, що сума стягнутої на підставі рішення суду недоотриманої пенсії не може бути змінена шляхом самостійного перерахунку суми пенсії, яка підлягає сплаті ОСОБА_1 як спадкоємцю.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині, не доведено, що було виконано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.12.2024 у справі № 750/11822/24 в повному обсязі, внаслідок чого їх обов`язок припинився, або їх обов`язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями ст. 432 ЦПК України. При цьому, Закон не передбачає можливості визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у випадку виявлення іншої суми до стягнення, ніж встановлено рішенням суду, якщо він виданий компетентним судом у відповідності до вимог Закону, і є належним виконавчим документом, який не виконано боржником.

На час розгляду справи судом рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.12.2024 у справі № 750/11822/24 Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Чернігівській області не виконано.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують вірного по суті висновку суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 156 921,03грн.

Вказане у своїй сукупності свідчить про відсутність порушеного права заявника, та про відсутність підстав для визнання припиненим зобов`язання, і відповідно, підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області при визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині, оскільки заявником не надано доказів того, що виконавчий лист було видано помилково або обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або інших причин, а тому відсутні підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Необхідним для позитивного вирішення питання щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є порушення прав боржника видачею виконавчого листа чи його виконанням.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі судового рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 06.10.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

А. П. Стельмах