Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №750/3715/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3715/26

Головуючий у першій інстанції – Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1997/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів: Любчика О.В., Разгуляєвої О.В.,

із секретарем Мисник С. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Київської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 06 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 через представника – адвоката Підмогильного Я. Г. звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Київської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути на його користь 309 900 грн на відшкодування моральної шкоди та 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду цієї цивільної справи.

Позов мотивовано тим, що 04 січня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 42022112330000002 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 191 та частиною першою статті 366 КК України. 23 червня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру, 30 червня 2022 року складено обвинувальний акт, а кримінальне провадження направлено до Славутицького міського суду Київської області. 24 грудня 2025 року прокурор постановив відмовитися від підтримання державного обвинувачення, оскільки обвинувачення не підтвердилося належною сукупністю доказів, а можливості отримання додаткових доказів були вичерпані. Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 25 грудня 2025 року кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

ОСОБА_1 зазначав, що тривале перебування у статусі підозрюваного та обвинуваченого, необхідність захищатися від кримінального обвинувачення, втручання у приватне життя та негативний вплив кримінального переслідування на його честь, гідність і ділову репутацію завдали йому моральної шкоди.

Державна казначейська служба України заперечувала проти позову. У відзиві зазначала, що Казначейство не є органом, діями якого заподіяно шкоду, а виконує судові рішення про стягнення коштів з державного бюджету. Також заперечувала доведеність моральної шкоди та її розміру, а щодо витрат на правничу допомогу посилалася на відсутність, на її думку, достатнього підтвердження зв`язку сплаченої суми саме з цією справою.

Київська обласна прокуратура у відзиві просила відмовити у позові, посилаючись на відсутність судових рішень, якими дії органів досудового розслідування чи прокуратури у кримінальному провадженні визнано незаконними, недоведеність моральних страждань та причинного зв`язку. Прокуратура також заперечувала проти заявлених витрат на правничу допомогу.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 06 липня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 309 900 грн компенсації моральної шкоди та 10 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції виходив із того, що юридично значимою є не лише формальна процесуальна підстава закриття кримінального провадження судом, а й фактична підстава відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення. Оскільки прокурор відмовився від обвинувачення через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпання можливостей їх отримати, суд вважав таке припинення кримінального переслідування реабілітуючим і таким, що надає право на відшкодування шкоди за Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд установив період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом з 23 червня 2022 року до 02 січня 2026 року та застосував мінімальну заробітну плату, встановлену на 2026 рік у розмірі 8 647 грн. Ураховуючи заявлений позивачем розмір вимоги, суд стягнув 309 900 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначив, що адвокат Підмогильний Я. Г. надавав позивачу правничу допомогу на підставі договору та додаткової угоди від 20 березня 2026 року, а за платіжною інструкцією від 25 березня 2026 року позивач сплатив адвокату 20 000 грн. З огляду на складність справи, характер виконаної роботи, критерії реальності, необхідності й розумності та заперечення відповідачів суд визнав обґрунтованими до відшкодування 10 000 грн.

Не погодившись із рішенням, Київська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове – про відмову у задоволенні позову повністю.

Апелянт вважає, що відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення та закриття кримінального провадження судом на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України не належать до переліку підстав, визначених статтею 2 Закону № 266/94-ВР, а тому спеціальний порядок відшкодування шкоди не підлягає застосуванню. На підтвердження такого підходу прокуратура, зокрема, посилається на постанову Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16-ц.

Крім того, прокуратура зазначає, що повідомлення про підозру відповідало вимогам кримінального процесуального закону, жодним судовим рішенням дії органів досудового розслідування або прокуратури не визнано незаконними, а саме кримінальне провадження здійснювалося в установленій КПК України процесуальній формі. На думку апелянта, цивільний суд не вправі самостійно визнавати незаконними процесуальні рішення та дії, законність яких не була спростована у кримінальному провадженні.

Також прокуратура вважає недоведеними факт моральної шкоди, причинний зв`язок і розмір відшкодування, оскільки позивач не надав документів про погіршення стану здоров`я, лікування, порушення життєвих зв`язків чи інші негативні наслідки. На її думку, саме перебування у кримінальному провадженні не створює презумпції моральної шкоди.

Окремо прокуратура оспорює відшкодування 10 000 грн витрат на правничу допомогу. Зазначає, що договір і додаткова угода від 20 березня 2026 року, а також платіжна інструкція від 25 березня 2026 року не містять, на думку апелянта, достатньої ідентифікації цієї цивільної справи. Апелянт звертає увагу на загальне призначення платежу та розбіжність у зазначенні особи в акті наданих послуг, а також на відсутність достатнього деталізованого опису виконаних робіт.

За подання апеляційної скарги Київська обласна прокуратура сплатила 4 648 грн 50 коп. судового збору.

Державна казначейська служба України також подала апеляційну скаргу, в якій оскаржує рішення лише в частині способу відшкодування 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та не оспорює право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди та її розмір.

Казначейство вважає, що статті 137, 141 ЦПК України передбачають покладення витрат на професійну правничу допомогу на сторону у справі, тому такі витрати не можуть стягуватися безпосередньо з Державного бюджету України. На думку апелянта, вони мають покладатися на орган, у зв`язку з діями якого виник спір, як на відповідного розпорядника бюджетних коштів.

Посилаючись на принцип цільового використання бюджетних коштів, норми Бюджетного кодексу України та постанову Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 520/4116/16-ц, Казначейство просить скасувати рішення в частині стягнення 10 000 грн з Державного бюджету України та здійснити розподіл судових витрат відповідно до статей 137, 141 ЦПК України.

Відзив на апеляційні скарги до апеляційного суду не подано.

Перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги Київської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

З матеріалів справи вбачається, що 04 січня 2022 року Вишгородською окружною прокуратурою Київської області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 42022112330000002 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 191 та частиною першою статті 366 КК України.

23 червня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру, 30 червня 2022 року складено обвинувальний акт, а 20 липня 2022 року він надійшов до Славутицького міського суду Київської області. Під час судового розгляду допитувалися свідки та експерти, досліджувалися письмові докази, а 14 грудня 2023 року суд призначив будівельно-технічну експертизу. Висновок експерта від 20 серпня 2025 року № 58/24-24 надійшов до суду 03 вересня 2025 року.

24 грудня 2025 року прокурор постановив відмовитися від підтримання державного обвинувачення. У постанові зазначено, що сторона обвинувачення позбавлена можливості довести винуватість обвинуваченого у зв`язку з відсутністю достатніх доказів, якими можна було б підтвердити заподіяння кримінальним правопорушенням майнової шкоди та факт видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, а можливості додаткового отримання таких доказів вичерпані.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 25 грудня 2025 року у справі № 377/300/22 прийнято відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення та закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України. Ухвала набрала законної сили 02 січня 2026 року. Цю дату суд першої інстанції врахував при визначенні періоду перебування позивача під слідством та судом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана, зокрема, внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. За частиною другою статті 1 цього Закону у передбачених нею випадках шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб відповідних органів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди виникає у разі закриття кримінального провадження, зокрема, через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.

Пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР передбачено відшкодування моральної шкоди. Частина перша статті 4 цього Закону встановлює, що відшкодування шкоди, передбаченої пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

За частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Ця норма визначає гарантований державою мінімум відшкодування, який не може бути зменшений судом.

Статтею 8 Закону України від 03 грудня 2025 року № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 647 грн. Спеціальна розрахункова величина, визначена цією ж статтею для обчислення виплат за рішеннями суду, не замінює мінімальної заробітної плати при застосуванні частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР, оскільки останній є спеціальним законом у спірних правовідносинах.

За частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи вони підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України вимагає визначати розмір таких витрат згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і їх вартості. Частина третя цієї статті передбачає подання детального опису робіт, а частина четверта – критерії співмірності витрат зі складністю справи, часом, обсягом робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову інші судові витрати покладаються на відповідача. Частина третя статті 141 ЦПК України вимагає враховувати зв`язок витрат із розглядом справи, їх обґрунтованість і пропорційність. За частиною восьмою цієї статті розмір витрат установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Частина шоста статті 141 ЦПК України регулює компенсацію судових витрат у випадках звільнення сторони від їх сплати, а частина тринадцята – зміну розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції у разі зміни рішення або ухвалення нового.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення або зміни рішення визначені статтею 376 ЦПК України.

Вирішальним для питання щодо виникнення у ОСОБА_1 права на відшкодування шкоди є не назва процесуальної підстави, за якою суд закрив кримінальне провадження після відмови прокурора від обвинувачення, а фактичні й правові підстави самої відмови прокурора.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 727/7635/21 сформульовано висновок, за яким закриття кримінального провадження судом на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення не виключає застосування пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР. Правове значення мають підстави, з яких прокурор відмовився підтримувати обвинувачення. Якщо відмова зумовлена невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи та вичерпанням можливостей їх отримати, така підстава є реабілітуючою за своєю суттю. Так Верховний Суд зазначив:

«Постановляючи ухвалу про закриття кримінального провадження, суд посилався на те, що прокурор вважав та висловив свою позицію в постанові від 20 травня 2021 року про відмову від підтримання державного обвинувачення, що доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, під час досудового розслідування не здобуто, а під час судового розгляду всі процесуальні можливості доведення його вини вичерпано, а враховуючи суттєві порушення вимог кримінального процесуального закону, існують обґрунтовані сумніви у доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, чи будь-якого іншого злочину.

З аналізу доводів, викладених в постанові прокурора про відмову від підтримання державного обвинувачення, вбачається, що під відмовою прокурора від державного обвинувачення слід розуміти повне заперечення обґрунтованості пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, що тягне за собою припинення обвинувальної діяльності проти обвинуваченого, оскільки прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні за № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно ОСОБА_1 та просив закрити по суду дане кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, тим самим визнавши, що у справі відсутні дані для винесення судом обвинувального вироку.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 відбулося з реабілітуючих підстав, а тому він має право має право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з практикою Верховного Суду з розгляду справ указаної категорії, яка є сталою. Зокрема, подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду: 16 листопада 2022 року у справі № 522/11959/19 (провадження № 61-2993св22), від 26 квітня 2023 року у справі 201/223/21 (провадження № 61-472св23), від 12 червня 2023 року у справі № 127/15952/22 (провадження № 61-3223св23).

Посилання апеляційного суду на те, що закриття кримінального провадження за обвинуваченням позивача відбулося на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, а не на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, та відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16-ц (провадження № 61-20842св18), відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення, відповідно до пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, не передбачає виникнення в особи права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є помилковим з огляду на таке.

Перелік випадків, за яких суд вирішує питання про закриття кримінального провадження, визначено частиною другою статті 284 КПК України, натомість випадки, у яких відповідне рішення уповноважений прийняти слідчий чи прокурор, передбачено частиною першою статті цієї статті. Тому факт закриття судом кримінального провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України не є визначальним, оскільки правове значення у такому випадку мають саме підстави, з яких прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення у суді, які, як правильно встановив суд першої інстанції у цій справі, відносяться до реабілітуючих.

Правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16-ц (провадження № 61-20842св18), не є застосовним у справі, що переглядається, оскільки сформульований за інших фактичних обставин. Зокрема, у наведеній вище справі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що посилання позивачів на виправдувальний вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 18 травня 2015 року як на підставу відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є безпідставними, оскільки вказаний вирок був скасований ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 жовтня 2015 року, а тому він не має правового значення.».

Фактичні обставини цієї справи є подібними до обставин справи № 727/7635/21. Постанова прокурора від 24 грудня 2025 року містить висновок про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 і про вичерпання можливостей додаткового їх отримання. Саме з цих мотивів прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, після чого суд закрив кримінальне провадження.

Тому довід прокуратури про те, що формальне посилання в ухвалі кримінального суду на пункт 2 частини другої статті 284 КПК України саме по собі виключає право на відшкодування шкоди, не відповідає змісту пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР та наведеному висновку Верховного Суду.

Посилання прокуратури на постанову Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16-ц цього висновку не змінює. У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 727/7635/21 Верховний Суд безпосередньо оцінив посилання на справу № 530/1154/16-ц та визнав його незастосовним для ситуації, коли відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення зумовлена саме недоведеністю обвинувачення і вичерпанням можливостей отримати докази.

За таких обставин право позивача на відшкодування шкоди виникло без необхідності попереднього ухвалення окремого судового рішення про визнання кожної процесуальної дії слідчого чи прокурора незаконною. Для застосування пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР достатньою юридичною підставою є припинення кримінального переслідування за реабілітуючою підставою, передбаченою цією нормою.

Посилання апелянта на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 454/289/22 також не свідчить про відсутність у позивача права на компенсацію. У тій справі позивач пов`язував моральну шкоду з діями посадових осіб прокуратури під час розгляду його заяви про кримінальне правопорушення, а Верховний Суд застосовував загальні правила деліктної відповідальності, зокрема статті 23, 1173, 1174 ЦК України, та виходив із необхідності доведення шкоди, протиправності поведінки і причинного зв`язку. Натомість у цій справі ОСОБА_1 вимагає компенсації у зв`язку з кримінальним переслідуванням, яке припинено після відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення з мотивів недоведеності обвинувачення. Такі правовідносини регулюються спеціальним Законом № 266/94-ВР, а тому наведена постанова ухвалена за фактично й нормативно відмінних обставин.

Не є релевантним і посилання на рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2021 року у справі «Гранков проти України» (Grankov v. Ukraine, заява № 16800/16). Ця справа стосувалася гарантій статті 5 Конвенції, зокрема права на компенсацію у зв`язку з незаконним позбавленням свободи. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі № 761/26091/23 Верховний Суд прямо оцінив аналогічне посилання на рішення «Гранков проти України» та зазначив, що воно стосується особливих гарантій права на свободу за статтею 5 Конвенції, тоді як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має окреме національне правове регулювання. Тому відсутність окремого судового рішення про незаконність конкретної процесуальної дії сама по собі не виключає застосування Закону № 266/94-ВР за наявності передбаченої ним підстави для відшкодування.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 23 червня 2022 року до 02 січня 2026 року. Такий період охоплює щонайменше 42 повних місяці, не враховуючи неповного наступного місяця.

Мінімальний гарантований частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодування лише за 42 повних місяці при мінімальній заробітній платі 8 647 грн становить 363 174 грн (8 647 грн х 42). Ця сума перевищує заявлені позивачем і присуджені судом 309 900 грн.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 12 листопада 2025 року у справі № 371/893/23 та від 18 лютого 2026 року у справі № 554/2052/22, підтвердив, що при застосуванні частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР слід виходити з установленого законом розміру мінімальної заробітної плати, чинного на момент вирішення питання про відшкодування, а передбачена законом про державний бюджет спеціальна розрахункова величина для виплат за рішеннями суду не застосовується. Гарантований законом мінімум не може бути зменшений.

Тому доводи прокуратури про відсутність окремих медичних чи інших документів, які б підтверджували індивідуальну глибину моральних страждань, не можуть бути підставою для відмови у відшкодуванні або зменшення суми нижче законодавчо гарантованого мінімуму. Такі докази можуть мати значення для визначення розміру понад гарантований мінімум, однак у цій справі присуджена сума є меншою навіть від мінімального розміру, розрахованого без урахування неповного місяця.

Посилання прокуратури на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц не дає підстав для іншого висновку щодо розміру компенсації. У тій справі кримінальне провадження щодо позивачки було закрито за відсутністю в діянні складу злочину, а Верховний Суд визнав її право на відшкодування за Законом № 266/94-ВР, однак зменшив визначений судами розмір моральної шкоди, який істотно перевищував гарантований законом мінімум, та зауважив, що саме лише здійснення слідчих дій не є достатньою підставою для збільшення відшкодування. Отже, цей висновок стосується критеріїв визначення компенсації понад гарантований мінімум, а не заперечує право особи на мінімальне відшкодування, передбачене частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР. У цій справі присуджені 309 900 грн, навпаки, є меншими від такого гарантованого мінімуму.

Позивач рішення в частині розміру відшкодування не оскаржив і вимоги про його збільшення в апеляційному порядку не заявив. Тому підстав для виходу за межі позовних вимог та збільшення присудженої суми апеляційний суд не має. Водночас доводи прокуратури не дають підстав для її зменшення чи відмови у позові.

Витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_1 у цій цивільній справі про відшкодування шкоди, є судовими витратами у розумінні статей 133, 137 ЦПК України. Вони відрізняються за правовою природою від сум, сплачених особою за юридичну допомогу безпосередньо під час кримінального провадження, відшкодування яких передбачено пунктом 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР як окремий вид шкоди.

Надані позивачем документи у взаємному зв`язку підтверджують як підставу виникнення, так і фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу саме у цій справі. Договором про надання правничої (юридичної) допомоги від 20 березня 2026 року ОСОБА_1 доручив адвокату Підмогильному Я. Г. надавати правничу допомогу в цивільній справі про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду. Договором передбачено представництво інтересів клієнта в судах та виконання інших необхідних процесуальних дій, а строк його дії визначено до набрання законної сили рішенням у зазначеній цивільній справі.

Додатковою угодою від 20 березня 2026 року сторони погодили фіксований гонорар у розмірі 20 000 грн саме за надання правничої допомоги за цим договором у зазначеній цивільній справі та встановили строк його сплати – п`ять робочих днів із моменту підписання договору. Платіжною інструкцією від 25 березня 2026 року підтверджено перерахування Вороною С. М. 20 000 грн на рахунок ФОП ОСОБА_2 з призначенням платежу «сплата за надання правничої допомоги». Збіг сторін, суми, строку та дати платежу з умовами договору і додаткової угоди дозволяє однозначно пов`язати цей платіж із виконанням саме договору від 20 березня 2026 року, незважаючи на відсутність у призначенні платежу номера судової справи, яка на дату укладення договору ще не була відкрита судом.

Доводи прокуратури про відсутність зазначення витраченого адвокатом часу також не є самостійною підставою для відмови у відшкодуванні витрат. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначила, що за встановленого договором фіксованого розміру гонорару саме лише незазначення у детальному описі робіт відомостей про витрачений час не перешкоджає суду визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу; опис робіт має бути деталізований тією мірою, якою досягається його функціональне призначення. У цій справі предмет договору, погоджений розмір гонорару, фактична сплата коштів і здійснення адвокатом представництва позивача у суді дають можливість оцінити реальність, необхідність та співмірність відповідних витрат.

Посилання апелянта на розбіжність у зазначенні особи в акті наданих послуг від 27 березня 2026 року не спростовує реальності та зв`язку заявлених витрат із цією справою. Дійсно, у вступній частині акта після зазначення замовника ОСОБА_1 виконавцем помилково названо « ОСОБА_3 ». Водночас інші реквізити цього самого документа послідовно ідентифікують виконавцем саме ФОП ОСОБА_2 : таке найменування міститься у графі затвердження та в реквізитах виконавця під підписом; наведено його реєстраційні й банківські реквізити. У табличній частині акта зазначено надання професійної правничої допомоги згідно з договором без номера від 20 березня 2026 року вартістю 20 000 грн, а також зроблено посилання на рахунок на оплату від 25 березня 2026 року. Ці відомості узгоджуються з договором, додатковою угодою та платіжною інструкцією, а акт підписаний ОСОБА_1 і виконавцем. За такого внутрішнього змісту документа неправильне зазначення імені та по батькові виконавця в одному реченні акта має характер очевидної технічної описки й не створює обґрунтованого сумніву щодо особи адвоката, обсягу правовідносин чи належності сплачених 20 000 грн до правничої допомоги у цій цивільній справі.

Суд першої інстанції не поклав на відповідача всю фактично сплачену позивачем суму 20 000 грн, а визначив до відшкодування 10 000 грн. З урахуванням предмета та значення спору для позивача, необхідності підготовки і ведення справи про відшкодування шкоди, застосування спеціального законодавства та судової практики, а також фактичного представництва у суді та заперечень відповідачів такий розмір не виходить за межі розумності й пропорційності. Підстав для його подальшого зменшення за доводами апеляційних скарг колегія суддів не вбачає.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 216/5629/23 зроблено висновок, що витрати на професійну правничу допомогу у справі про відшкодування шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, підлягають стягненню з Державного бюджету України, а резолютивна частина не повинна містити відомостей про конкретного суб`єкта виконання чи рахунки. Зокрема Верховний Суд зазначив:

«У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.»

Аналогічний висновок наведено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 278/829/24.

Посилання Казначейства на відсутність окремого бюджетного призначення для такого виду виплат не змінює цього висновку. Наявність чи відсутність кошторисного призначення конкретного державного органу не визначає належного боржника у приватноправовому зобов`язанні держави і не може змінювати встановлений процесуальним законом порядок розподілу судових витрат. Виконання судового рішення здійснюється за правилами бюджетного та виконавчого законодавства, але ці правила не є підставою для перекладення судових витрат з Держави Україна на окремий орган, який представляє її у справі.

Постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 520/4116/16-ц, на яку посилається Казначейство, ухвалена за інших фактичних та правових обставин. У тій справі позивач був потерпілим у кримінальному провадженні, а спеціальний Закон № 266/94-ВР до спірних правовідносин не застосовувався. Тому висновки цієї постанови не спростовують актуальної практики Верховного Суду щодо розподілу судових витрат у справах про відшкодування шкоди реабілітованій особі.

Отже, сам по собі спосіб стягнення 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України відповідає правовій природі сторони-відповідача та актуальним висновкам Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги Казначейства у цій частині є необґрунтованими.

Суд першої інстанції правильно встановив юридично значимі обставини припинення кримінального переслідування ОСОБА_1 та обґрунтовано застосував спеціальний Закон № 266/94-ВР. Формальна процесуальна підстава закриття кримінального провадження судом не усуває реабілітуючого характеру відмови прокурора від державного обвинувачення, оскільки ця відмова була зумовлена саме невстановленням достатніх доказів вини та вичерпанням можливостей їх отримання.

Присуджені 309 900 грн моральної шкоди не перевищують, а навпаки є меншими від гарантованого частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР мінімуму, розрахованого навіть лише за 42 повних місяці перебування під слідством і судом. Тому доводи прокуратури не спростовують законності рішення в цій частині.

Підстав для зміни способу відшкодування 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та покладення їх безпосередньо на Київську обласну прокуратуру також немає, оскільки стороною спору є Держава Україна, а актуальна практика Верховного Суду передбачає відшкодування таких судових витрат з Державного бюджету України.

Київська обласна прокуратура сплатила 4 648 грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Оскільки її апеляційна скарга залишається без задоволення, передбачених частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстав для перерозподілу цього судового збору немає.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 375, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 06 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Головуючий: Судді: