Суд: Хмельницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: дарування
Дата: 23 вересня 2026 р.
Справа: №686/17780/25
Суддя: Грох Л. М.
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/17780/25
Провадження № 22-ц/820/1633/26
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Грох Л.М. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Дубова М.В.,
з участю апелянтки ОСОБА_1 , представників сторін,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Нагорна Тетяна Володимирівна, про визнання договорів дарування недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Заворотної О.Л. від 01 травня 2026 року.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
в с т а н о в и в :
У червні 2025 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідачів, вказувала, що 23.09.2021 року між нею та ОСОБА_3 (онучкою) укладено договір дарування, відповідно до якого вона останній подарувала квартиру АДРЕСА_1 .
23.09.2021 року між нею та ОСОБА_2 (онуком) укладено 2 договори дарування, відповідно до яких останньому подаровано квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 .
09.09.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір дарування, відповідно до якого останні набули у рівних частках житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,0949 га, кадастровий номер 6825088400:05:003:1022, на якій розташований вказаний будинок.
21.09.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір дарування, за яким вона подарувала останньому гараж по АДРЕСА_5 , та земельну ділянку площею 0,0022 га, кадастровий номер 6810100000:07:002:0236, на якій він розташований.
29.09.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, відповідно до якого останньому подаровано земельну ділянку площею 0,0960 га по АДРЕСА_6 , кадастровий номер 6810100000:13:001:0175.
Зазначені договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В.
Вказані договори дарування нерухомого майна були укладені нею внаслідок помилки, оскільки вона потребувала сторонньої допомоги в силу свого похилого віку та захворювання, і вважала, що укладає договори довічного утримання. На момент укладення договорів вона постійно хворіла, стан її здоров`я погіршувався, потребувала сторонньої допомоги, тому сподівалася отримати її від онуків, внаслідок чого подарувала їм все своє майно. Належного на праві власності житла в позивачки немає.
При цьому фактична передача подарованого майна не відбулася до обдарованих, позивачка продовжує користуватися майном як і до укладення договорів дарування, та проживати у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 , продовжує сплачувати з власного рахунку комунальні платежі за нього, та встановлені законодавством податки за інше подароване майно, натомість онуки не надають позивачці жодної допомоги. З моменту укладення договорів дарування особові рахунки про сплату комунальних послуг залишилися на ім`я позивачки.
Оспорювані правочини не відповідають загальним підставам дійсності правочинів (частини 1, 3 та 5 статті 203 ЦК України), а тому відповідно до частин першої, третьої статті 215, частини першої статті 229 ЦК України повинні бути визнані судом недійсними.
Крім цього, під час укладання спірних договорів дарування позивачка перебувала в стані психічного захворювання, в результаті чого абсолютно не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними. Її стан психічного здоров`я підтверджується епікризом з амбулаторної картки денного стаціонару № 289, а також можуть підтвердити свідки та шляхом проведення відповідної судової експертизи.
В додаткових обґрунтуваннях вказала, що спірні договори вона уклала під впливом тяжких обставин. Вона розлучена та проживає одиноко. Її син ОСОБА_5 на момент укладення цих договорів зловживав алкогольними напоями, внаслідок чого переніс інсульт та є особою з інвалідністю ІІІ групи. Сама ж позивачка раніше перебувала в місцях позбавлення волі та об`єктивно потребувала на той час догляду та допомоги. За таких обставин позивачка розраховувала на отримання догляду та утримання від своїх онуків та невістки, що й стало вирішальним мотивом укладення правочинів, які вона помилково сприймала як договори довічного утримання. Спірні правочини укладено на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки внаслідок їх укладення вона безоплатно відчужила своє нерухоме майно, єдине житло без отримання будь-якого забезпечення свого подальшого утримання та догляду. Вчинення правочинів відбувалося під психологічним тиском ОСОБА_6 (колишньої невістки), яка активно впливала на процес укладення договорів та формування волі позивачки.
Відчужений нею житловий будинок в АДРЕСА_4 , є її єдиним місцем проживання, вона не має жодного нерухомого майна у своїй власності.
Тому з цих підстав просила визнати недійсними вказані договори дарування, укладені між нею та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 травня 2026 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Нагорної Тетяни Володимирівни про визнання договорів дарування недійсними відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати як незаконне та необґрунтоване, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та задовольнити позов. На думку апелянтки, суд першої інстанції правильно встановивши, що позивачка є пенсіонеркою, отримує пенсію за віком, не має зареєстрованого на праві власності майна та після укладення договорів дарування здійснювала платежі щодо утримання подарованого майна, дійшов помилкового висновку, що вказаних фактів недостатньо для визначення договорів дарування як таких, що вчинені під впливом помилки.
На момент укладення договорів дарування апелянтці було 66-67 років, що свідчить про її підвищену вразливість як пенсіонерки. Також вона потребувала сторонньої допомоги в силу похилого віку та незадовільного стану здоров`я, тому вважала, що укладає договори довічного утримання, що свідчить про укладення договорів дарування внаслідок помилки. Вона фактично не усвідомлювала зміст та правові наслідки укладених договорів, тексти договорів не читала, підписала їх на прохання невістки, довіряючи членам родини. Різницю між договором дарування та договором довічного утримання позивачка не знала, оскільки не має спеціальних юридичних навичок та повністю покладалася на пояснення родичів. Вона була переконана, що після передачі майна онуки будуть її утримувати, здійснювати догляд, забезпечувати допомогою та підтримкою до кінця життя. Саме тому її дії не відповідали внутрішній волі, оскільки вона помилково сприймала правову природу укладених договорів.
Факт помилки при укладенні договорів підтверджується епікризом № 289 від 30.05.2025 року, за яким їй поставлено діагноз розлад адаптації та тривожно-депресивний синдром. Укладаючи спірні договори, вона потребувала сторонньої допомоги, тому є очевидним, що розпоряджаючись своїм майном, в тому числі будинком, де проживає, вона мала на меті отримати догляд.
В засіданні апеляційного суду апелянтка та її представник підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній мотивів.
Представниця відповідачів просила відхилити апеляційну скаргу як необґрунтовану.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи належно повідомленими про розгляд справи.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві особистої власності належали квартира АДРЕСА_7 , квартира АДРЕСА_3 , житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_4 , та земельна ділянка площею 0,0949 га, кадастровий номер 6825088400:05:003:1022, гараж у гаражному кооперативі «Дуброва» по АДРЕСА_5 , та земельна ділянка площею 0,0022 га, кадастровий номер 6810100000:07:002:0236, а також земельна ділянка площею 0,0960 га по АДРЕСА_6 , кадастровий номер 6810100000:13:001:0175.
23 вересня 2021 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В., (зареєстр. в реєстрі за № 1663), відповідно до якого, ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 безоплатно у власність квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 714637568101; номер відомостей про речове право: 44109126). Подарунок був оцінений сторонами в 50000 грн.
23 вересня 2021 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої сторони був укладений договір дарування (зареєстрований в реєстрі за № 1664), відповідно до якого, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 безоплатно у власність квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2462718568040; номер відомостей про речове право: 44113762). Подарунок був оцінений сторонами в 50000 грн.
23 вересня 2021 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої сторони був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В. (зареєстр. в реєстрі за № 1665), відповідно до якого, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 безоплатно у власність квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1157459068101; номер відомостей про речове право: 44109619). Подарунок був оцінений сторонами в 50000 грн.
09 вересня 2022 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з іншої сторони був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В. (зареєстр. в реєстрі за № 1769), відповідно до якого, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безоплатно в річних частках кожному, у власність житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2630550468040; номер відомостей про речове право: 47819873) з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 та одночасно земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2573403668040; номер відомостей про речове право: 47819902), на якій розташований відчужуваний житловий будинок площею 0,0949 га, цільове призначення якої: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6825088400:05:003:1022. Подарунок був оцінений сторонами в 100000 гривень.
21 вересня 2022 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої сторони був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В. (зареєстр. в реєстрі за № 1838), відповідно до якого, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 безоплатно у власність гараж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2636720668040; номер відомостей про речове право: 47926100), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та одночасно земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний гараж площею 0,0022 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349459768250; номер відомостей про речове право: 47926166), цільове призначення: для будівництва індивідуальних гаражів, кадастровий номер: 6810100000:07:002:0236. Подарунок був оцінений сторонами в 50000 грн.
29 вересня 2022 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої сторони був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В. (зареєстр. в реєстрі за № 1770), відповідно до якого, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0960 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2632185468040; номер відомостей про речове право: 47819962), що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 6810100000:13:001:0175. Подарунок був оцінений сторонами в 259318 гривень.
Житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , є зареєстрованим місцем проживання позивачки ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 не перебуває в шлюбі і проживає одна в житловому будинку по АДРЕСА_4 , Лісогринівецька територіальна громада.
ОСОБА_1 не має зареєстрованого на праві власності нерухомого майна, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.01.2026 № 461615153.
Згідно виписок з банківських рахунків позивачки, остання після укладення договорів дарування здійснювала платежі щодо утримання майна (оплати комунальних платежів, сплата податків).
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела достатніми та допустимими доказами, що вона не мала внутрішньої волі на укладення договорів дарування свого нерухомого майна, її волевиявлення було направлене на укладення договорів довічного утримання, а спірні договори укладені під впливом помилки чи внаслідок збігу тяжких обставин, що зумовили їх укладення на вкрай невигідних умовах. Позивачка особисто підписала нотаріально посвідчені договори, її дієздатність та вільне волевиявлення були встановлені нотаріусом, а доводи щодо її незадовільного стану здоров`я, потреби в сторонньому догляді та наявності психічного розладу, що перешкоджав усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не підтверджені доказами.
Доводи апеляційної скарги про помилковість цих висновків суду та неналежну оцінку доказів є безпідставними.
Так, за змістом ст.ст. 12, 81 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно частини 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування статті 229 ЦК України, викладеною в постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17, від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення. Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Суд першої інстанції правильно констатував, що позивачка 23.09.2021 року уклала три нотаріально посвідчені договору дарування нерухомого майна (квартир) на користь своїх онуків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (дітей її сина ОСОБА_5 ). При цьому по спливі майже одного року, 09 вересня 2022 року вона уклала договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_4 , Лісогринівецька територіальна громада на користь обох відповідачів у рівних частках. 21 вересня 2022 року та 29 вересня 2022 року ОСОБА_1 уклала ще два договори дарування на користь ОСОБА_2 , передавши йому безоплатно у власність гараж із земельною ділянкою та іншу земельну ділянку кадастровий номер 6810100000:13:001:0175.
Усі договори дарування посвідчено приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В.
В кожному з оспорюваних договорів дарування наявна умова (пункт 8 договорів від 23.09.2021 року, пункт 14 договорів від 09.09.2022 року, 21.09.2022 року та 29.09.2022 року), що зміст договору довічного утримання, його особливості та відмінності від договору дарування дарувальниці роз`яснено нотаріусом та зрозуміло. Сторонам роз`яснено нотаріусом відмінність договору дарування від інших договорів відчуження, заповіту, спадкового договору та те, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованих вчинення на свою користь будь-яких дій майнового та немайнового характеру.
З цим позовом позивачка звернулася до суду лише через чотири роки після укладення договорів.
Позивачка в обґрунтування позову вказувала, що її похилий вік та погіршення стану її здоров`я об`єктивно вплинули на її волевиявлення під час укладення оспорюваних правочинів і не дозволили правильно сприймати фактичні обставини правочину.
ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних правочинів дійсно досягла пенсійного віку (відповідно 66, 67 років) і отримувала (отримує) пенсію за віком.
Водночас позивачка не надала жодних доказів щодо стану її здоров`я на час укладення спірних правочинів - матеріали справи не містять жодних даних про наявність у неї захворювань (гострих чи хронічних), погіршення стану здоров`я, як і медичних висновків про наявність у неї потреби в сторонньому догляді за станом здоров`я на час укладення договорів дарування.
Тобто, суд першої інстанції правильно констатував, що доводи щодо незадовільного стану здоров`я позивачки, потреби в сторонньому догляді на час укладення спірних правочинів не ґрунтуються на жодних доказах і є безпідставними.
В апеляційному суді апелянтка ОСОБА_1 також визнала, що на час укладення договорів між нею та онуками не було жодної домовленості, що після передачі майна онуки будуть її утримувати, здійснювати догляд та забезпечувати допомогою і підтримкою до кінця життя. Фактично вона сподівалася отримувати допомогу та підтримку від своєї невістки (матері онуків ОСОБА_6 ), проте після подачі нею позову про розірвання шлюбу з її сином у червні 2025 році та подальшого розірвання шлюбу їхні стосунки погіршилися.
Ці свідчення спростовують її твердження про намір укласти договір довічного утримання з набувачами, оскільки жодних домовленостей щодо довічного утримання між ними не було.
Апеляційним судом з пояснень апелянтки також встановлено, що вона тривалий час здійснювала підприємницьку діяльність щодо здачі в оренду нерухомого майна, яку припинила з часу відчуження квартир за спірними договорами онукам. Відчужене нерухоме майно придбала за самостійно зароблені кошти, крім того, ще одну квартиру, придбану за її кошти, відразу оформили на онуку ОСОБА_3 .
Тобто, позивачка є освіченою особою, мала практичний досвід та неодноразово укладала угоди щодо нерухомого майна, готувала необхідні документи для нотаріального посвідчення цих угод тощо.
Саме посилання позивачки на укладення спірних правочинів під впливом тяжкої для неї обставини ( її потреба в догляді та сторонній допомозі) на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки внаслідок їх укладення вона безоплатно відчужила своє нерухоме майно (в тому числі житло), цілком спростовує її ж твердження, що внаслідок віку та погіршення стану здоров`я під час укладення оспорюваних правочинів вона не могла правильно сприймати фактичні обставини правочинів.
Так, за змістом ч.1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Отже, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Тобто, твердження позивачки про вчинення цих угод під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, цілком свідчить про те, вона вчиняла їх, усвідомлюючи свої дії в повній мірі, що виключає наявність помилки (неправильного, помилкового уявлення про природу правочину; прав та обов`язків сторін), а отже, спростовує наявність підстав, визначених статтею 229 ЦК України, для визнання угод недійсними як таких, що укладені внаслідок помилки.
Суд першої інстанції правильно констатував, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилка під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим, та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені у статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21.
Підстави недійсності правочину мають існувати саме на момент їх укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладених правочинів, що виникли після моменту укладення, не впливають на їх дійсність, що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 09.02.2026 (справа № 932/8373/21).
Цей позов подано позивачкою 20 червня 2025 року, після подачі її невісткою ОСОБА_6 позову до її сина про розірвання шлюбу у червні 2025 році (а.с.242-244, том 1), що цілком узгоджується з поясненнями апелянтки про цю причину погіршення стосунків з невісткою, що й зумовило зміну її намірів і ставлення до укладених правочинів, як вбачається з переписки з відповідачем ОСОБА_2 (а.с.245-250, том 1, а.с.1-12, том 2).
З врахуванням наведеного позивачка не довела достатніми та допустимими доказами укладення оспорюваних правочинів внаслідок помилки.
Житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , дійсно є зареєстрованим місцем проживання позивачки ОСОБА_1 , іншого житла в неї немає.
Вказаний будинок є житлом позивачки, у неї існує міцний зв`язок з цим місцем постійного проживання, тож її право користування цим житлом та право на повагу до житла гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року, практикою Європейського суду з прав людини, а також і практикою Верховного Суду (постанова в справі № 522/15146/22 від 17 квітня 2026 року).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 05 жовтня 2026 року.
Судді Л.М. Грох
А.М. Костенко
О.І. Ярмолюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua